Справа №11-кп/796/164/2016 Головуючий у суді 1 інст.: ОСОБА_1
Категорія: ч. 2 ст. 140 КК України Доповідач: ОСОБА_2
14 квітня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого - судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретарів судового засідання ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
ОСОБА_7 , ОСОБА_8
за участю прокурорів ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11
обвинуваченої ОСОБА_12
захисника ОСОБА_13
потерпілого ОСОБА_14
представника потерпілих ОСОБА_15
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві кримінальне провадження за апеляційними скаргами заступника прокурора міста Києва ОСОБА_16 , обвинуваченої ОСОБА_12 та її захисника - адвоката ОСОБА_13 на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 18 вересня 2015 року,
Цим вироком
ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку м. Житомира, громадянку України, із вищою освітою, працюючу лікарем акушером-гінекологом у КМКЛ № 1, зареєстровану та проживаючу за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судиму,
- визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 140 КК України та призначено їй покарання у виді 2 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади лікаря акушера-гінеколога строком на 2 роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_12 звільнено від відбування основного покарання з іспитовим строком на 2 роки та покладено на неї обов'язки, передбачені ст. 76 КК України:не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання; періодично з'являтися в інспекції для реєстрації.
Вироком суду постановлено стягнути з ОСОБА_12 : на користь ОСОБА_17 1855 грн. 77 коп. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 500000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, а всього 501855 грн. 77 коп.; на користь ОСОБА_14 1855 грн. 77 коп. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 200000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, а всього 201855 грн. 77 коп.
Згідно з вироком суду першої інстанції, ОСОБА_12 визнана винною у неналежному виконанні нею, як медичним працівником, своїх професійних обов'язків внаслідок несумлінно до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки неповнолітньому, за таких обставин.
10 вересня 2010 року ОСОБА_12 , перебуваючи на чергуванні, реалізувавши передбачене п. 3.9 «Посадової інструкції лікаря акушера-гінеколога акушерського відділення Київського центру репродуктивного здоров'я КМКЛ № 1», яка затверджена 02.01.2008 року, право на отримання інформації необхідної для виконання своїх посадових обов'язків та, відповідно до п. 2.3 Методичних рекомендацій щодо організації надання стаціонарної акушерської-гінекологічної та неонатологічної допомоги, затверджених Наказом МОЗ України № 620 від 29.12.2003 року (зі змінами), провела загальний огляд вагітної ОСОБА_17 , яку було переведено із палати патології вагітності 2-го акушерського відділення КМКЛ № 1 до родильного залу 10 вересня 2010 року. Однак, в ході огляду ОСОБА_12 , всупереч вимогам п. 2.3 Методичних рекомендацій щодо організації надання стаціонарної акушерської-гінекологічної та неонатологічної допомоги, затверджених Наказом МОЗ України № 620 від 29.12.2003 року (зі змінами), неналежно виконуючи свої професійні обов'язки, не вжила заходів до передбаченого в наказах всебічного обстеження вагітної, а саме не провела обов'язковий вимір розмірів тазу вагітної ОСОБА_17 , який згідно з Наказом № 582 від 15.12.2003 року (зі змінами) «Про затвердження клінічних протоколів з акушерської та гінекологічної допомоги» відноситься до косозміщеного, що наближається до лійкоподібного та є показанням до операції кесарева розтину, діагностується шляхом зовнішніх вимірювань тазу із визначенням дійсних показників, а врахувала розміри тазу при прийнятті рішення щодо плану ведення пологів у ОСОБА_17 , які були вказані у обмінній картці останньої. Так, внаслідок неналежного виконання лікарем акушером-гінекологом ОСОБА_12 своїх професійних обов'язків, приймаючи до уваги лише розміри тазу ОСОБА_17 вказані у обмінній карті останньої, заходів, не дивлячись на наявну у неї можливості щодо зовнішніх вимірів тазу ОСОБА_17 із визначенням дійсних показників, не вжила та внаслідок цього прийняла невірний план ведення пологів у ОСОБА_17 , а саме через природні родові шляхи.
Далі ОСОБА_12 , неналежно виконуючи свої обов'язки, 10 вересня 2010 року о 23 год. 20 хв., прийняла у ОСОБА_17 пологи через природні родові шляхи і у останньої народився хлопчик ОСОБА_18 , який внаслідок невірного ведення ОСОБА_12 пологів, отримав пологову черепно-мозкову травму у вигляді двобічних кефалогематом тім'яних кісток з переломом правої, з крововиливом під оболонки та в речовину головного мозку, від якої ОСОБА_18 ІНФОРМАЦІЯ_2 помер в лікарні «Охматдит». Так, отримані новонародженим ОСОБА_18 тілесні ушкодження, наслідком яких стала смерть останнього, знаходиться в прямому причинно-наслідковому зв'язку із невстановленням діагнозу вузького тазу ОСОБА_17 та прийняттям ОСОБА_12 невірного плану ведення пологів через неналежне виконання ОСОБА_12 своїх професійних обов'язків внаслідок несумлінного до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки.
Згідно з висновком комплексної судово-медичної експертизи № 137 від 09.04.2013 року дані наданої медичної документації свідчать про те, що смерть дитини ОСОБА_17 настала від пологової черепно-мозкової травми у вигляді двобічних кефалогематом тім'яних кісток з переломом правої, з крововиливом під оболонки та в речовину головного мозку. В даному випадку, за умов з боку лікаря (лікарів): проведення необхідних зовнішніх вимірювань тазу з визначенням дійсних показників, дало б підстави для встановлення наявності вузького тазу (косозміщеного, що наближається до лійкоподібного) у ОСОБА_17 та «отримання» підозри на наявність диспропорції між розмірами тазу матері та голівкою плоду, яку в подальшому можливо було б об'єктивізувати шляхом магнітно-резонансної пельвиометрії і «уникнути розвиток» клінічно вузького тазу в пологах. Приймаючи до уваги існуючу диспропорцію між розмірами тазу матері та голівкою плоду, яка і стала причиною виникнення у дитини черепно-мозкової травми, можна стверджувати про те, що обраний лікарем (лікарями) план ведення пологів через природні шляхи був не правильним. В даному випадку, враховуючи отримані нами дані про розміри тазу ОСОБА_17 , можна говорити про наявність у неї форми вузького тазу, що рідко зустрічається: косозміщений, що наближається до лійкоподібного - показання до операції кесарева розтину з боку матері згідно з Наказом МОЗ України № 582 від 15.12.2003 року «Про затвердження клінічних протоколів з акушерської та гінекологічної допомоги». В даному випадку мова йде не про необхідність зміни «виду родорозрішення», а про правильний обраний план ведення пологів взагалі. Щодо можливості зміни плану ведення пологів - то існують записи в медичній документації, а саме констатування з боку лікаря ІІІ ступеню конфігурації голівки при знаходженні голівки великим сегментом в площині входу до малого тазу, вже давали підстави для підозри на розвиток «клінічно вузького тазу», і відповідно, на зміну ведення пологів - оперативне родорозрішення шляхом операції кесарева розтину. План ведення пологів визначається лікарем не на підставі наявної медичної документації вагітної/породіллі, а на підставі даних, які отримані лікарем після всебічного обстеження пацієнтки, в тому числі і з урахуванням вивчення даних наявної медичної документації («Обмінна картка»). В даному випадку, можливо було б уникнути отримання новонародженим пологової черепно-мозкової травми лише у разі прийняття рішення лікарем (лікарями) плану ведення пологів не через природні шляхи - шляхом кесарева розтину. Між невстановленням лікарем (лікарями) ОСОБА_17 діагнозу вузького тазу (як анатомічного, так і клінічного) з прийняттям плану ведення пологів через природні шляхи та між утворенням у новонародженого пологової черепно-мозкової травми, і, відповідно його смертю, вбачається прямий причинно-наслідковий зв'язок. В даному випадку, навіть проведення необхідних зовнішніх вимірювань тазу у ОСОБА_17 з визначенням дійсних показників, дало б підстави для встановлення у неї форми вузького тазу, що рідко зустрічається: косо-зміщений, що наближається до лійкоподібного - показання до операції кесарева розтину з боку матері згідно з Наказом МОЗ України № 582 від 15.12.2003 року «Про затвердження клінічних протоколів з акушерської та гінекологічної допомоги».
На вирок суду першої інстанції обвинувачена ОСОБА_12 , її захисник - адвокат ОСОБА_13 та заступник прокурора міста Києва ОСОБА_16 подали апеляційні скарги.
В апеляційних скаргах обвинувачена та її захисник, які є фактично тотожними за змістом, просять вирок суду першої інстанції у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність скасувати та ухвалити виправдувальний вирок.
Мотивуючи свої вимоги апелянти зазначають, що висновки суду про наявність вини ОСОБА_12 у вчиненні злочину не відповідають фактичним обставинами справи, так як покази свідків та наявні в матеріалах кримінального провадження письмові докази, повністю спростовують твердження сторони обвинувачення та потерпілої про те, що ОСОБА_12 не проводила виміри тазу потерпілої і те, що у потерпілої були ознаки анатомічно вузького тазу близько до лійкоподібного, що давало б підстави для проведення кесаревого розтину. Наявний у матеріалах кримінального провадження висновок експертизи, в якому містяться дані про те, що між не встановленням лікарем правильного діагнозу та між утворенням у новонародженого пологової черепно-мозкової травми вбачається прямий причинно-наслідковий зв'язок, спростовується іншими доказами у справі. Зокрема, висновком спеціаліста в галузі охорони здоров'я встановлено, що у потерпілої розміри тазу були в межах нормальних значень, ознак анатомічно вузького тазу у неї не було, тактика лікаря вести пологи природнім шляхом була вірна, а тому показань для проведення кесаревого розтину не вбачалося. Також зазначають, що при проведенні експертизи не були враховані всі медичні дослідження, в тому числі і дані про патогістологічне дослідження плаценти потерпілої, які свідчать про внутрішньоутробне інфікування плоду, що могло призвести до смерті дитини. Крім того, спеціалістом зроблено висновок, що експертний висновок не може вважатися обґрунтованим, оскільки до складу експертної комісії не входили фахівці в галузі акушерства і гінекології та променевої діагностики. При цьому захист посилається на неповноту судового розгляду, яка полягає у тому, що судом було безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про виклик даного спеціаліста, безпідставно визнано висновок спеціаліста неналежним доказом та необґрунтовано відмовлено у призначенні додаткової комісійної експертизи з залученням спеціалістів акушерів-гінекологів, лікарів-інфекціоністів, неонатологів, поталогоанотомів та дитячих травматологів. Також, на думку захисту, суд не дотримався вимог кримінального закону, яким передбачено підстави звільнення обвинуваченої особи від кримінальної відповідальності у зв'язку з закінченням строків давності.
Також в апеляційних скаргах звертається увага на порушення права на захист обвинуваченої. Так, в порушення вимог кримінального процесуального закону, після зміни прокурором обвинувачення судом не було забезпечено право обвинуваченої та захисника на підготовку позиції захисту проти нового обвинувачення. Крім того, захисник зазначає, що обвинувальний акт зі зміненим обвинуваченням ніякої зміни кваліфікації та обсягу обвинувачення не містив, як це передбачено вимогами ст. 338 КПК України. В ньому було викладено те обвинувачення, яке слідчий та прокурор, в порушення вимог ст. 291 КПК України, не зазначили в первинному обвинувальному акті. Разом з тим, відсутність обвинувачення унеможливлювало судовий розгляд, і відповідно до позиції суду касаційної інстанції, на яку посилається захисник, це свідчило про істотні порушення вимог процесуального закону, які тягнуть за собою скасування вироку з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції зі стадії підготовчого судового засідання.
Не погоджується сторона захисту і з вироком суду, в частині вирішення цивільного позову. За твердженням захисника, суд не мотивував своє рішення з посиланням на докази при визначенні розміру матеріальної та моральної шкоди, яка підлягає стягненню з обвинуваченої на користь потерпілих. Також захисник вважає, що у даному випадку не було правових підстав для стягнення шкоди із обвинуваченої, оскільки згідно закону, відповідальність за заподіяння працівником під час виконання трудових обов'язків несе організація, з якою працівник перебуває у трудових відносинах.
В апеляційні скарзі прокурор, не оспорюючи фактичні обставини справи та кваліфікацію дій обвинуваченої ОСОБА_12 , просить вирок суду скасувати в частині призначеного покарання, у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного судом покарання тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченої внаслідок м'якості, та просить ухвалити новий вирок, яким призначити обвинуваченій ОСОБА_12 покарання за ч. 1 ст. 140 КК України у виді 2 років позбавлення волі з позбавленням права займатися медичною практикою строком на 2 роки. Мотивуючи свої вимоги, зазначає, що обставини, які враховані судом при призначенні покарання з випробування не дають підстав вважати, що виправлення і перевиховання ОСОБА_12 можливе без ізоляції від суспільства. Більше того, як зазначає прокурор, судом при призначенні покарання не враховано думку потерпілих з цього питання. Крім того, на думку прокурора, призначаючи додаткове покарання, суд повинен був заборонити обвинуваченій повністю займатися медичної практикою, а не лише обіймати посади лікаря акушера-гінеколога.
На апеляційні скарги обвинуваченої та її захисника, представником потерпілих ОСОБА_17 та ОСОБА_14 - адвокатом ОСОБА_15 подані заперечення, в яких він не погоджується з доводами апеляційних скарг, зазначає, що вирок суду є законним та обґрунтованим, таким, що ґрунтується на досліджених судом та перевіреними в судовому засіданні доказами. Вказує, що вирок суду є обґрунтованим та таким, що ухвалений на підставі об'єктивно з'ясованих обставинах, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду.
Розглянувши кримінальне провадження в межах поданих апеляційних скарг, заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення обвинуваченої та її захисника, які підтримали вимоги своїх апеляційних скарг та просили їх задовольнити, заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги прокурора, думку прокурора, який підтримав апеляційну скаргу заступника прокурора м. Києва та просив не задовольняти апеляційні скарги обвинуваченої та захисника, потерпілого ОСОБА_14 та представника потерпілих, які підтримали апеляційну скаргу прокурора та заперечували проти апеляційних скарг обвинуваченої та її захисника, провівши судові дебати, вислухавши останнє слово обвинуваченої, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що вони підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, тобто ухваленим компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Однією з вимог законності, згідно ст. 337 КПК України, є проведення судового розгляду лише щодо особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
Таким чином, КПК України, визначаючи межі судового розгляду, орієнтує суд на конкретну цілеспрямовану діяльність, а обвинуваченому гарантує, що він не буде засуджений за злочин, який йому до цього не ставився у вину, що є істотною гарантією права обвинуваченого на захист, а також права на справедливий судовий розгляд змагального характеру.
Процесуальним документом, що встановлює межі судового розгляду, є обвинувальний акт, який за положеннями п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України повинен містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
Виходячи з вищезазначеного вбачається, що обвинувальний акт повинен складатися з описової та резолютивної частин. В описовій частині зазначаються дані, які стали приводом та підставами початку досудового розслідування, обставини кримінальної події та під ознаки якого кримінального закону підпадають дії особи. В резолютивній частині підводяться підсумки кримінального розслідування, тобто особі висувається обвинувачення, яке відповідно до ст.ст. 369, 374 КПК України має бути вирішено у вироку суду.
Більше того, формулювання обвинувачення має бути конкретним, тобто в ньому повинно бути детально описано місце вчинення злочину, час, спосіб вчинення, зокрема конкретні дії (бездіяльність), які були скоєні обвинуваченим, ознаки суб'єктивної сторони злочину (форма вини, мотив, мета) та інші обставини, які мають значення для кримінального провадження, так як зазначені обставини, відповідно до положень ст. 91 КПК України, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
Відсутність в обвинувальному акті висунутого особі обвинувачення є тим недоліком, без якого не може розпочатися судовий розгляд та, відповідно, проводитися судове слідство, пов'язане із вирішенням обвинувачення (так як воно відсутнє) і вказаний недолік, згідно норм КПК України, може бути усунутий лише на стадії підготовчого судового засідання згідно процедури, визначеної ст. 314 КПК України.
Разом з тим, під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_12 вищезазначені вимоги закону були грубо порушені.
Приймаючи у підготовчому судовому засіданні рішення про призначення обвинувального акту (в редакції від 05.08.2013р.) до судового розгляду та, в подальшому, досліджуючи докази з метою вирішення питання доведеності обвинувачення щодо ОСОБА_12 , суд першої інстанції не звернув уваги на те, що обвинувальний акт, направлений до суду, взагалі не містить формулювання обвинувачення, тобто не містить предмету судового розгляду.
Як вбачається зі змісту обвинувального акту, в ньому після викладу фактичних обставин справи зазначено лише висновок про те, що ОСОБА_12 обвинувачується в неналежному виконанні своїх професійних обов'язків внаслідок несумлінного до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки неповнолітньому, та кваліфікація цих дій згідно норм КК України, однак формулювання обвинувачення, яке б містило обставини, передбачені ст. 91 КПК України (місце, час, спосіб, обставини вчинення злочину тощо), в обвинувальному акті не зазначено.
Більше того, наявність вказаних порушень була визнана і прокурором у справі, оскільки 31.08.2015 року перед судовими дебатами, прокурором до суду було внесено змінений обвинувальний акт, в якому зазначалося, що при складанні обвинувального акту 05.08.2013 року не дотримано всіх вимог, передбачених ст. 291 КПК України, а саме не викладено обвинувачення ( т. 3 а.с. 190-196).
Тому, на думку прокурора, вказані недоліки підлягали виправленню, шляхом застосування положень ст. 338 КПК України.
Однак, такі висновки прокурора, з якими погодився і суд першої інстанції, є помилковими.
Так, відповідно до ст. 338 КПК України, з метою зміни правової кваліфікації та/або обсягу обвинувачення прокурор має право змінити обвинувачення, якщо під час судового розгляду встановлені нові фактичні обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа.
Тобто зі змісту вказаної норми закону вбачається, що зміна обвинувачення може мати місце тоді, коли у кримінальному провадженні особі вже висувалося обвинувачення, яке було предметом розгляду судом, однак під час розгляду встановлено нові обставини кримінального провадження або виникла необхідність у перекваліфікації дій обвинуваченого.
Разом з тим, як вбачається зі зміненого обвинувального акту, будь-якої зміни обсягу обвинувачення чи кваліфікації дій ОСОБА_12 не відбулося. Прокурор по суті, застосувавши процедуру зміни обвинувачення, у такий спосіб висунув особі обвинувачення, що є неприпустимим. Оскільки висунення обвинувачення, згідно норм КПК України, відбувається на інших стадіях кримінального процесу, і у разі неналежного виконання прокурором вимог ст. 291 КПК України, зазначені недоліки можуть бути виправлені судом лише на стадії підготовчого судового засідання, а не після дослідження всіх доказів у кримінальному провадженні, як це мало місце у даному випадку.
Таким чином, використавши процедуру встановлену ст. 338 КПК України, з метою усунення недоліків обвинувального акту, прокурор застосував ті норми процесуального закону, які дані відносини не регулюють, що помилково були залишено поза увагою суду.
Більше того, після внесення змін до обвинувального акту шляхом застосування процедури, визначеної ст. 338 КПК України, судом було порушено право на захист ОСОБА_12 , передбачене цієї статтею.
Відповідно до ч. 4 ст. 338 КПК України, копії зміненого обвинувального акта надаються обвинуваченому та його захиснику. В подальшому, суд роз'яснює обвинуваченому, що він буде захищатися в судовому засіданні від нового обвинувачення, після чого відкладає розгляд не менше ніж на сім днів для надання обвинуваченому, його захиснику можливості підготуватися до захисту проти нового обвинувачення. За клопотанням сторони захисту цей строк може бути скорочений або продовжений. Після закінчення цього строку судовий розгляд продовжується.
Викладена норма закону покладає на головуючого певний комплекс обов'язків, виконаннях яких є складовою права особи на справедливий суд. Так, головуючий повинен роз'яснити весь спектр прав і обов'язків обвинуваченого та вжити необхідних заходів для забезпечення його прав у разі зміни обвинувачення, в тому числі роз'яснити право на клопотання про скорочення або продовження терміну, відведеного судом для підготовки до захисту проти нового обвинувачення. Лише після закінчення встановленого, з урахуванням позиції сторони захисту, терміну для підготовки судовий розгляд може продовжуватися.
Зазначені норми національного закону узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, у своїх рішеннях у справах «Пелісьє та Сассі проти Франції», «Даллос проти Угорщини» Суд зазначив, що право бути детально поінформованим про характер і причини обвинувачення, що є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду, потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» п. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Як вбачається з матеріалів справи, обвинувальний акт зі зміненим обвинуваченням було вручено обвинуваченій в судовому засіданні 03 вересня 2015 року о 14.15 год. Вказане судове засідання проведено за відсутності захисника, незважаючи на те, що обвинувачена проти цього заперечувала. Копія зміненого обвинувального акту, відповідно, захиснику не вручена.
В цей день у справі оголошено перерву до 17 вересня 2015 року, у зв'язку з клопотанням захисника ОСОБА_19 , яка була зайнята в іншому процесі. Однак, будь-яких питань, пов'язаних з роз'ясненням прав обвинуваченій, передбачених ст. 338 КПК України, судом не вирішувалося. Тобто, обвинувачена не була повідомлена про те, що їй необхідно підготуватися до захисту проти нового обвинувачення та, що вона має право ставити питання про скорочення або продовження терміну, відведеного судом для підготовки до захисту проти нового обвинувачення.
17 вересня 2015 року обвинувачена ОСОБА_12 відмовилася від захисника ОСОБА_19 , яка тимчасово здійснювала захист на період перебування адвоката ОСОБА_13 на лікарняному, оскільки адвокат ОСОБА_13 з цього часу могла продовжувати надавати правову допомогу ОСОБА_12 .
Під час судового засідання захисник ОСОБА_13 , яку підтримала обвинувачена, звернулася до суду з клопотанням про вручення їй копії обвинувального акту та відкладення судового засідання на сім днів, як це передбачено ст. 338 КПК України. Однак суд вимоги клопотання задовольнив частково, вручив копію обвинувального акту захиснику та безпідставно відмовив у задоволенні прохання про відкладення розгляду справи, незважаючи на те, що відкладення розгляду справи при наявності обставин, передбачених ст. 338 КПК України, є обов'язком, а не правом суду.
Внаслідок таких дій суду, право обвинуваченої на захист і на справедливий суд було грубо порушено.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що ОСОБА_12 не було висунуто обвинувачення у спосіб передбачений законом і таке обвинувачення не перевірялося доказами.
Зазначені вище порушення вимог закону, відповідно до вимог ст. 412 КПК України, є істотними, оскільки перешкодили суду ухвалити законне судоверішення, як це передбачено ст. 370 КПК України. Через такі істотні порушення кримінального процесуального закону в кримінальному провадженні, апеляційний суд позбавлений можливості дати відповіді на доводи апеляційних скарг обвинуваченої, захисника та прокурора, оскільки згідно з вимогами ч. 4 ст. 404 КПК України, апеляційний суд не має права розглядати обвинувачення, що не було в передбачений законом спосіб висунуте в суді першої інстанції.
Також не має права апеляційний суд приймати відповідне рішення згідно ч. 3 ст. 314 КПК України, оскільки це віднесено виключно до компетенції місцевого суду, а тому виправити допущені судом першої інстанції помилки на стадії апеляційного розгляду є неможливим.
З огляду на викладене, колегія суддів вимушена ухвалити у цій справі найприйнятніше рішення: скасувати оскаржений вирок, що не відповідає вимогам Кримінального процесуального кодексу України, та призначити новий судовий розгляд в суді першої інстанції зі стадії підготовчого провадження, який слід провести відповідно до вимог ст. 314 КПК України.
На думку колегії суддів, прийняттям саме такого рішення у цій справі не буде порушено балансу прав і законних інтересів обвинуваченої, яка згідно чинного законодавства вправі захищатись від обвинувачення, висунутого в порядку, встановленому цим Кодексом.
Керуючись ст. ст. 404, 407, 412, 415, 376 КПК України, колегія суддів,
Апеляційні скарги заступника прокурора міста Києва ОСОБА_16 , обвинуваченої ОСОБА_12 та її захисника - адвоката ОСОБА_13 задовольнити частково.
Вирок Дарницького районного суду м. Києва від 18 вересня 2015 року щодо ОСОБА_12 скасувати і призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4