Справа: № 826/21833/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А. Суддя-доповідач: Карпушова О.В.
Іменем України
20 квітня 2016 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Кобаля М.І., секретар судового засідання: Самсонова М.М., за участю сторін: представника позивача Матківського А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельно-будівельний дім "ОЛДІ" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2016 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельно-будівельний дім "ОЛДІ" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
08.09.2015р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговельно-будівельний дім "ОЛДІ" (надалі - ТОВ "Торговельно-будівельний дім "ОЛДІ") звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02 лютого 2015 року №0001352208, які були прийняті відповідачем за наслідками позапланової невиїзної перевірки.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що висновки податкового органу щодо відсутності факту реальності здійснення фінансово-господарських операцій між позивачем та контрагентом Товариством обмеженою відповідальністю «Аквеа» (надалі - ТОВ «Аквеа») є необґрунтованими та безпідставними, та спростовуються належним чином складеними первинним документами бухгалтерського та податкового обліку.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.01.2016 р. у задоволені позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції з ТОВ «Аквеа» носять реальний характер.
Позивач не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.01.2015 р. як таку, що прийнято з порушенням норм матеріального права, та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви.
В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, інші особи в судове засідання не прибули, про час, дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ТБД «ОЛДІ» щодо взаємовідносин платника податків з ТОВ «Аквеа» за липень, серпень 2014 року, ПП «Сеть Опт Торг», ТОВ «Орланд Вю», ТОВ «Олмакс Системс», ТОВ «Скайрос» за серпень 2014 року.
За результатами перевірки складено акт перевірки від 20.01.2015 року № 22/1-22-08-24738845.
В акті перевірки зазначено, що податковим органом встановлені порушення: пп. 198.1, пп. 198.3, пп. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість в загальній сумі 52112 грн. за серпень 2014 р. (а.с.31)
Вказані висновки обґрунтовано тим, що неможливо встановити походження реалізованого товару для ТОВ «ТБД ОЛДІ» у зв'язку з відсутністю ланцюга постачання у ТОВ «Лампочка ЛТД» товару (унітази, ванни, змішувачі в асортименті з кодами УКТ ЗЕД), які реалізовані ТОВ «Аквеа».
На підставі вказаного акту відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 02.02.2015 р. № 0001352208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 78168,00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 52112,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 26056,00 грн. (а.с.33).
Зазначене податкове повідомлення-рішення позивач оскаржив до ГУ ДФС в м. Києві (а.с.35-40).
Рішенням ГУ ДФС в м. Києві від 02.04.2015 року № 5541/10/26-15-10-05-35 податкове повідомлення-рішення залишено без змін.(а.с.42-44)
Вищенаведені обставини встановлені судом першої інстанції, перевірені, знайшли своє підтвердження при апеляційному розгляді справи, не є спірними.
Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів. їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Підпунктом 20.1.4. пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України органам державної податкової служби надане право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом. Порядок проведення перевірок визначений статтями 75-86 Податкового кодексу України.
Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначені розділом 5 Податкового кодексу України.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Пунктом 198.6. цієї статті встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
З аналізу положень підпунктів 198.6 та 198.3. статті 198 Податкового кодексу України випливає, що виникнення у платника ПДВ права на включення податку до податкового кредиту пов'язано із фактичним відбуттям господарської операції з постачання товарів (виконання робіт, надання послуг), визначеної в первинних документах, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі за текстом Закон №996-XIV). Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані із рухом активів, зміною зобов'язань та власного капіталу платника податків та відповідають змісту укладених договорів.
Згідно листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 необхідною умовою для віднесення позивачем сум податку з придбаних товарів (робіт, послуг) до податкового кредиту та до складу валових витрат є факт придбання таких товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в межах його власної господарської діяльності, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних товарів (робіт, послуг), тому в межах даного спору підлягає встановленню факт підтвердження сум витрат на придбання товарів (робіт, послуг) належним чином оформленими первинними документами, факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та його контрагентом та спеціальна податкова правосуб'єктність учасників господарської операції.
Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність вчинення господарської операції, відповідність вчиненої господарської операції господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на формування податкового кредиту.
Підпунктом 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні» від 16 липня 1999 року N 996-XIV (надалі за текстом Закон № 996) метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до статті 1 Закону № 996 документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинним документом.
Згідно частини 1 статті 9 Закону № 996 первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій є підставою для бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ Торговельно-будівельний дім "ОЛДІ" (покупець) та ТОВ "Аквеа" (постачальник) укладено договір поставки від 30 грудня 2011 року №200206, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця товари разом з усіма їх при належностями та документами, що стосуються товарів, в асортименті, кількості та за цінами, зазначеними у специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору поставки, а покупець зобов'язується прийняти товари та оплатити їх на умовах цього договору поставки. (а.с. 45-51)
Згідно зі специфікаціями та видатковими накладними протягом серпня 2014 року ТОВ "Аквеа" поставило позивачу товари (набори змішувачів, душову кабіни, сифони, шторки в ванну кімнату, заглушки, ванни, умивальники тощо), та виписало податкові накладні на загальну суму 312 672,17 грн., у тому числі податок на додану вартість - 52 112,02 грн.
В матеріалах справи містяться документи, які були надані позивачем: видаткові накладні, податкові накладні, реєстрі виданих та отриманих податкових накладних, товарно-транспортні накладні, декларації про відповідність продукції вимогам технічних регламентів, сертифікати відповідності.
Проте, господарські операції, за якими платник претендує на податкову вигоду у вигляді права на податковий кредит, мають бути реальними та спрямованими на одержання прибутку за рахунок здійснення виробничої або інших видів діяльності платника.
У судовому засіданні позивач стверджував, що придбані у ТОВ "Аквеа" товари у подальшому реалізовані третім особам - кінцевим споживачам, через власну торговельну мережу будівельних маркетів "ОЛДІ"; реальність господарських операцій та мету придбання товарів для провадження господарської діяльності ТОВ "Торговельно-будівельний дім "ОЛДІ" підтвердило копіями первинних, бухгалтерських та інших документів під час проведення перевірки.
Однак, будь-яких доказів на підтвердження зазначеного позивач як до суду першої інстанції, так і до суду апеляційної інстанції не надав, тобто в матеріалах справи відсутні відповідні первинні, бухгалтерські та інші документи, які б підтверджували факт реалізації товарів, придбаних в межах господарських операцій.
Отже, приймаючи до уваги встановлені обставини справи, аналізуючи надані позивачем первинні документи, суд першої існтації дійшов вірного висновку, про те, що реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Аквеа» не підтверджуються належними доказами у справі.
Апелянтом вказаний висновок суду першої інстанції не спростовано.
Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Стаття 71 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Доводи апелянта не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.
Крім того, колегія суддів при прийнятті рішення у даній справі прийняла до уваги правову позицію Вищого адміністративного суду України висловлену в ухвалі від 07.10.2015 р. при розгляді справи № К/800/52890/14 (2а-0870/10293/11).
На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування постанови.
Повний текст ухвали виготовлено 20.04.2016р.
Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельно-будівельний дім "ОЛДІ" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2016 р., залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2016 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельно-будівельний дім "ОЛДІ" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня її складення у повному обсязі.
Колегія суддів: О.В. Карпушова
О.В. Епель
М.І. Кобаль
Головуючий суддя Карпушова О.В.
Судді: Епель О.В.
Кобаль М.І.