Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"14" квітня 2016 р.Справа № 922/6558/15
Господарський суд Харківської області у складі:
головуючий суддя Аюпова Р.М.
судді: Сальнікова Г.І. , Калініченко Н.В.
при секретарі судового засідання Семенову О.Є.
розглянувши справу
за позовом Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк", м. Київ
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Харків
про стягнення грошових коштів в розмірі 5915,30 грн.
за участю представників сторін:
Представник позивача - ОСОБА_3, дов. від 21.03.2016р.;
Представник відповідача - Карапетян А.Р., дов. від 30.04.2016р.
Позивач - Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк", м. Київ, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Харків, про стягнення заборгованості в розмірі 5915,30 грн. за договором оренди нежитлового приміщення від 20.01.2014р., укладеного між сторонами даного спору.
Ухвалою господарського суду від 28.12.2015р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 11.01.2016р. об 11:45 год.
Ухвалою господарського суду від 26.02.2016р. для розгляду справи призначено колегію суддів.
Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 26.02.2016р., для розгляду справи № 922/6558/15 визначено персональний склад колегії суддів: головуючий суддя Аюпова Р.М., судді Калініченко Н.В., Сальнікова Г.І.
Ухвалою господарського суду від 26.02.2016р. призначено справу до розгляду на 16.03.2016р. об 11:00 год.
Ухвалою господарського суду від 16.03.2016р. розгляд справи відкладався на 14.04.2016р. об 11:00 год.
У судовому засіданні 14.04.2016р., яке проводилось в режимі відеоконференції, представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні. Через канцелярію суду надав додаткові докази по справі (вх. №№ 762, 761), які судом долучені до матеріалів справи.
Представник відповідача, присутній у судовому засіданні 14.04.2016р., просив суд відкласти розгляд справи, з метою ознайомлення з матеріалами справи, однак, після з'ясування обставин справи та заслухавши правову позицію позивача в обгрунтування позовних вимог, надав суду усні заперечення щодо вимог позивача та просив суд відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
Враховуючи те, що норми ст. 65 ГПК України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.
Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши представників сторін, колегією суддів встановлено наступне:
Як свідчать матеріали справи, 20.01.2014р. між Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський Акціонерний Банк" (позивач, орендар) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (відповідач, орендодавець) укладено договір оренди нежитлового приміщення (договір).
Згідно пунктів 1.1., 1.2. договору оренди, відповідач передав у тимчасове платне користування позивачеві нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальна площа приміщення становить 204,5 кв.м.
Строк дії договору, відповідно до п. 5.2., встановлюється з 20.01.2014р. по 30.11.2016р. включно.
У пункті 8.2. договору, сторони визначили, що орендарю дозволяється, за рахунок власних коштів, проведення поліпшення приміщення в частині встановлення охоронної, пожежної сигналізацій та структурованої кабельної мережі без пошкодження мереж орендодавця та інших поточних ремонтів.
Відповідно до п. 8.3. договору, будь-які інші поліпшення приміщення, крім зазначених в п. 8.2. договору, можливі тільки за письмовою згодою орендодавця.
Пунктом 8.4. договору, сторони передбачили, що поліпшення орендованого приміщення, що здійснені орендарем за рахунок власних коштів та за письмовою згодою орендодавця, підлягають поверненню орендарю (у разі можливості їх відокремлення без завдання шкоди приміщенню) або їх вартість враховується у сплату орендної плати за залишковою вартістю таких поліпшень та з урахуванням їх фізичного зносу.
Факт передачі приміщення підтверджується актом приймання-передачі від 20.01.2014р.
Звертаючись до господарського суду із відповідним позовом, позивач зазначив, що під час дії договору оренди від 20.01.2014р. ним було здійснено ряд поліпшень орендованого приміщення на загальну суму 5915,30 грн., в зв'язку з чим, позивачем на адресу відповідача було направлено лист з вимогою про відшкодування відповідачем даної суми зроблених позивачем поліпшень, із посиланням на п. 8.4. договору.
На час розгляду справи, направлена на адресу відповідача вимога залишилась без відповідного реагування, що і стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду Харківської області.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, колегія суддів виходить з наступного.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності із ст. 173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Сутність свободи договору розкривається, насамперед, через співвідношення актів цивільного законодавства і договору: сторони мають право врегулювати ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства, а також відступати від положень, що визначені цими актами, і самостійно врегулювати свої відносини, крім випадків, коли в актах законодавства міститься пряма заборона відступів від передбачених ними положень або якщо обов'язковість положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту чи суті відносин між сторонами.
Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно із ст. 626 ЦК України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 204 ЦК України закріплена презумпція правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України та частини 2 статті 180 ГК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Матеріали справи свідчать про те, що між сторонами у справі виникли зобов'язання, які за своєю правовою природою є правовідносинами, що випливають із договору найму (оренди), згідно якого та в силу ст. 759 ЦК України, наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
У пункті 8.2. договору, сторони визначили, що орендарю дозволяється, за рахунок власних коштів, проведення поліпшення приміщення в частині встановлення охоронної, пожежної сигналізацій та структурованої кабельної мережі без пошкодження мереж орендодавця та інших поточних ремонтів.
Обгрунтовуючи суму пред'явлених до стягнення поліпшень, позивач посилається на договір № 13 від 05.02.2015р., укладений між ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" (замовник) та ТОВ "Алекс-Плюс ЛТД" (виконавець), відповідно до умов якого виконавець зобов'язується виконати, за завданням замовника, роботи з демонтажу обладнання системи безпеки (відеоспостереження та запису) за адресою: АДРЕСА_2, постачання частини матеріалів та обладнання, монтажу та налагодженню функціонування системи безпеки (відеоспостереження та запису) в приміщеннях ПАТ "ВіЕйБі Банк" за адресою: АДРЕСА_1, згідно кошторису, що є невід'ємною частиною до цього договору, а замовник зобов'язується прийняти обладнання та роботи і оплатити їх.
Вартість робіт за договором від 05.02.2014р., доручених виконавцю по п.1.1. цього договору визначається згідно кошторису N91 (додаток №1) і становить 7394,17 грн., крім того ПДВ - 1479,83 грн., всього - 8873,00 грн.
Факт виконання даних робіт по демонтажу обладнання системи безпеки (відеоспостереження та запису), постачання частини матеріалів та обладнання, монтажу та налагодженню функціонування системи безпеки (відеоспостереження та запису) в приміщеннях ПАТ "ВіЕйБі Банк" підтверджується актом виконаних робіт від 21.05.2014р.
Позивач, звертаючись до господарського суду із позовом, зазначає, що під час дії договору оренди ним було здійснено ряд поліпшень орендованого приміщення на загальну суму 5915,30 грн., та з посиланням на п. 8.4. договору, наполягає на відшкодуванні даної суми відповідачем позивачу.
Колегія суддів вважає позовні вимоги позивача безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
У пункті 8.2. договору від 20.01.2014р., сторони визначили, що орендарю дозволяється, за рахунок власних коштів, проведення поліпшення приміщення в частині встановлення охоронної, пожежної сигналізацій та структурованої кабельної мережі без пошкодження мереж орендодавця та інших поточних ремонтів.
Стандартом ДСТУ 3960-2000. Системи тривожної сигналізації. Системи охоронної і охоронно-пожежної сигналізації. Терміни та визначення, установлені терміни та визначення понять стосовно систем охоронної і охоронно-пожежної сигналізації, що є складовою частиною систем тривожної сигналізації.
Так, система охоронно-пожежної сигналізації - це електричне обладнання, що є складовою частиною системи тривожної сигналізації, призначене для виявляння та попереджування про наявність проникнення та/або нападу та/або пожежі в підохоронних зонах чи об'єктах.
Відповідно до Інструкції про порядок взаємодії підрозділів Державної служби охорони при МВС України з операторами зв'язку всіх форм власності при організації централізованої охорони об'єктів, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України і Державного комітету зв'язку України 20 жовтня 1998 р. N 750/145, до складу апаратури ОПС входять:
а) системи передавання сповіщень (далі - СПС);
б) пристрої високочастотного ущільнення (далі - ПВЧУ) абонентських, з'єднувальних ліній зв'язку та ліній безпосереднього зв'язку. СПС складається із кінцевих пристроїв (далі - КП) або групових концентраторів (далі - ГК), які встановлюються на об'єктах, що охороняються, ретрансляторів, встановлених у приміщеннях АТС, та пультів централізованого спостереження (далі - ПЦС), розміщених у приміщеннях охорони.
Так, колегія суддів зазначає, що встановлення позивачем обладнання системи безпеки (відеоспостереження та запису), постачання частини матеріалів та обладнання, монтажу та налагодженню функціонування системи безпеки (відеоспостереження та запису) в приміщеннях ПАТ "ВіЕйБі Банк", демонтаж яких було зроблено ТОВ "Алекс-Плюс ЛТД" за замовленням позивача, - не є встановленням охоронної та пожежної сигналізації та структурної кабельної мережі, як це передбачено п. 8.2. договору оренди від 20.01.2014р.
Відповідно до п. 8.3. договору, будь-які інші поліпшення приміщення, крім зазначених в п. 8.2. договору, можливі тільки за письмовою згодою орендодавця.
В наданих до господарського суду поясненнях (вх. № 761), представник позивача зазначив, що у позивача відсутні докази отримання згоди орендодавця на проведення поліпшень орендованого приміщення за адресою: АДРЕСА_1.
Водночас, колегія суддів зазначає, що з аналізу укладеного між позивачем та відповідачем договору оренди від 20.01.2014р. не вбачається жодного обов'язку щодо сплати орендодавцем суми заборгованості, яку просить стягнути орендар (позивач), а отже у колегії суддів відсутні правові підстави для задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача суми заборгованості за договором в розмірі 5915,30 грн.
Згідно з частиною другою статті 43 ГПК України та статтею 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Як визначено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.
Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає позовні вимоги ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати покладаються на позивача та підлягають стягненню до Державного бюджету України.
Керуючись ст. ст. 1, 2, 12, 22, 32, 33, 43, 44, 49, 65, 69, 75, 82-85 ГПК України, колегія суддів, -
У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 27Т, код ЄДРПОУ 19017842) на користь держбюджету України одержувач коштів - УДКС у Дзержинському районі м.Харкова Харківської області, № рахунку 31215206783003, код ЄДРПОУ 37999654, код платника 22030001, символ звітності банку 101, банк одержувача - ГУ ДКСУ у Харківській області, МФО 851011) - 1218,00 грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 18.04.2016 р.
Головуючий суддя Суддя Суддя Р.М. Аюпова Н.В. Калініченко Г.І. Сальнікова
справа № 922/6558/15