Справа № 344/14318/15-ц
Провадження № 2/344/2150/16
14 квітня 2016 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючої - судді Бабій О.М.,
секретаря Орнат Л.І.,
за участі представника позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» про визнання договору поруки недійсним, -
Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про визнання договору поруки недійсним з підстав укладення його під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах та стягнення з відповідача сплачених грошових коштів в сумі 59 000 доларів США, мотивуючи тим, що 02 листопада 2009 року між позивачем та відповідачем було укладено договір поруки за умовами якого позивач зобов'язався відповідати перед відповідачем за належне виконання ОСОБА_3 взятих на себе зобов'язань, що витікають з кредитного договору за № 431/2008 від 28.02.2008 року, а саме повернути до 26.01.2026 року кредит в сумі 137 430 доларів США. Ніякого відношення до кредитного договору за № 431/2008 від 28.02.2008 року укладеного між ОСОБА_3 та ВАТ КБ «Надра» позивач не мав. В серпні 2008 року позивач виявив бажання придбати помешкання, яке, як згодом виявилося, було в заставі даного банку. Позивач змушений був за ініціативою працівників банку підписати оскаржуваний правочин тільки з однією метою щоб позивача та його літніх батьків не було виселено із житла, яке було у заставі в банку та яке позивач хотів придбати. Протягом 2009-2011 років позивачем було оплачено на рахунок банку грошову суму в розмірі 59 000 доларів США. Договір було укладено в результаті шахрайських дій зі сторони ріелторів, які шляхом обману заволоділи коштами позивача. На підставі наведеного просить про визнання договору поруки недійсним та повернення грошових коштів.
В судовому засіданні 25 січня 2016 року позивач та його представник вимоги позову підтримали з мотивів наведених в позовній заяві. В судовому засіданні 03 березня 2016 року позивач просив його вимоги в частині стягнення грошових коштів залишити без розгляду, про що подав відповідну заяву.
Ухвалою суду від 03 березня 2016 року позовні вимоги в частині стягнення грошових коштів залишено без розгляду на підставі заяви позивача.
В судовому засіданні 03 березня 2016 року представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити, оскільки вимоги є необґрунтованими та не доведеними. Жодного тиску зі сторони працівників банку на позивача не чинилось. Позивач самостійно підписав договір поруки.
В судовому засіданні 03 березня 2016 року було досліджено письмові докази у справі та ухвалено перейти до судових дебатів.
В судове засідання 14 квітня 2016 року позивач та його представник не з'явились, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Представник позивача 11 квітня 2016 року подав до суду клопотання у якому просив слухання справи відкласти у зв'зяку з його перебуванням в лазареті медичного пункту своєї в/ч, а до 04 травня 2016 року буде перебувати у військово-медичному клінічному центрі.
На підтвердження клопотання представник позивача надав суду не завірену копію довідки від 06 квітня 2014 року у якій вказано, що позивач потребує звільнення від виконання службових обов'язків з перебуванням в лазареті медичного пункту частини.
Але, довідки про те, що він перебуває на лікарняному чи у лікувальному закладі представник позивача суду не надав, тому суд ухвалив провести судові дебати за відсутності позивача та його представника.
Вислухавши пояснення представника позивача, позивача, представника відповідача, дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Згідно зі статтями 553, 554 ЦК за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за невиконання ним свого обов'язку. У разі порушення такого зобов'язання боржник і поручитель відповідають як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
28 лютого 2008 року між відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №431/2008 на суму 137 430 доларів США, з кінцевим терміном погашення до 26.01.2026 року (а.с.110-114).
З метою забезпечення виконання кредитного зобов'язання між відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» та ОСОБА_2 02 листопада 2009 року укладено договір поруки, за яким поручитель безвідзивно та безспірно зобов'язується відповідати перед кредитором за належне виконання ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором, а саме: повернути до 26.01.2026 року кредит у сумі 137 430 доларів США, сплатити відсотки за користування кредитними коштами із розрахунку 12,89% річних, сплатити одноразову комісію в розмірі 1,8% від наданої суми кредиту, також сплатити комісійні та можливі штрафні санкції (а.с.2).
Позивач та його представник вказують, що у позивача шахрайським способом вилучили грошові кошти, за які він хотів придбати житло, а тому згодом позивач на вкрай невигідних умовах уклав договір поруки за яким ще сплачував кошти.
На підтвердження своїх слів позивач надав суду копію постанови про порушення кримінальної справи за заявою ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про заволодіння їх коштами громадянином ОСОБА_5 (а.с.3).
Однак, вказана копія постанови не підтверджує вчинення шахрайських дій щодо позивача ат його сім'ї та не підтверджу вимог позову.
Згідно положень ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 ЦК України, правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009, № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.
Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано суду доказів, відповідно до ст. 10, 11, 60 ЦПК України, які підтверджували б наявність тяжкої обставини для усунення або зменшення якої позивачем було укладено спірний договір поруки, або ж наявність вкрай невигідних умов.
Крім того, після укладення договору поруки позивач продовжував сплачувати грошові кошти за договором, до боржника за поясненнями щодо неповернення кредиту не звертався, як вказує позивач він сплатив банку за договором 59 000 доларів. Якщо у позивача існували тяжкі обставини, то він би не сплатив таку суттєву суму за договором протягом тривалого часу.
Як вбачається зі змісту ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 ст. 60 ЦПК України на сторін покладено обов'язок доказування і подання доказів. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, тобто твердженнях, які самі по собі потребують доведення.
Відповідно до ч. 1 ст. 131 ЦПК України, сторони зобов'язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті.
Статтею 137 ЦПК України встановлено порядок витребування доказів.
Позивачу суд неодноразово роз'яснював вказані норми, однак позивач жодних доказів на підтвердження своїх вимог суду не надав.
Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивачки про визнання недійсним договору поруки не підлягають задоволенню.
Ухвалою суду від 04 грудня 2016 року судом задоволено клопотання позивача та ухвалено про відстрочку сплати судового збору до ухвалення рішення у справі.
Оскільки позивачу у задоволенні позову відмовлено, тому слід стягнути з позивача судовий, який ним не сплачено, в дохід державного бюджету України.
На підставі вищенаведеного, відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» ст. ст. 203, 215, 233, 553, 554 ЦК України, ст.ст. 3, 10, 11, 60, 131, 137, 208, 209-215 , 218, 223 ЦПК України, -
В задоволенні позову ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» про визнання договору поруки недійсним відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 в спеціальний фонд Державного бюджету України з зарахуванням на рахунок 31214206700002, отримувач коштів УДКСУ у м. Івано-Франківську Івано-Франківської обл., код за ЄДРПОУ 37952250, банк отримувача ГУДКС України в Івано-Франківській області, код банку отримувача (МФО) 836014, код класифікації доходів бюджету 22030001, код ЄДРПОУ суду 02891693 - 487 гривень 20 копійок судового збору
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається через Івано-Франківський міський суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Повний текст рішення виготовлено 15 квітня 2016 року.
Суддя Бабій О.М.