06 квітня 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:
МазурЛ.М., Нагорняка В.А., ПисаноїТ.О.
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення кредитної заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 18 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 22 грудня 2015 року,
У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення кредитної заборгованості, посилаючись на неналежне виконання ОСОБА_4 умов кредитного договору від 13 серпня 2010 pоку, внаслідок чого утворилася заборгованість перед банком у розмірі 73 384 грн 54 коп., яку позивач просив стягнути з відповідача.
Рішенням Чутівського районного суду Полтавської області від 18 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 22 грудня 2015 року, позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 73 384 грн 54 коп.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню.
Згідно зі ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення може бути неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами встановлено, що 13 серпня 2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, відповідно до якого відповідачу надана платіжна кредитна картка «Універсальна», що підтверджується анкетою-заявою позичальника від 13 серпня 2010 року.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що вищевказана анкета-заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, Пам'яткою клієнта становить між ним та банком договір про надання банківських послуг.
12 жовтня 2011 року відповідачу було переоформлено кредитну картку на престижну кредитну картку «Універсальна Gold 55 днів», відповідно до тарифів якої відповідач отримав кредитний ліміт у розмірі, з урахуванням останнього збільшення, 25 тис. грн, зі сплатою відсотків за користування в розмірі 30,00 % на рік.
Відповідачу було видано декілька платіжних карток, які прив'язані до одного карткового рахунку № 5457092026681654 «Універсали Gold 55 днів», якими він користується. Крім того, із даної виписки вбачається, відповідачем допущено овердрафт - перевищення суми операції за платіжною карткою над сумою залишку на рахунку.
Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 2 ст. 625 ПК України передбачено, що боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу та розмір процентів встановлений договором.
Відповідно до п. 1.1.7.12 Умов договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на той самий строк.
Як вбачається з п. 2.1.1.5.5 Умов позичальник зобов'язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.
Відповідно до п. 2.1.1.5.6 Умов, у разі невиконання зобов'язань за Договором, на вимогу Банку виконати зобов'язання з повернення кредиту, оплати винагороди банку.
Згідно з п. 2.1.1.7.6 Умов при порушенні позичальником строків платежів по якому-небудь з грошових зобов'язань, передбачених цим договором, більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 грн + 5 % від суми заборгованості.
У зв'язку з простроченням відповідачем платежів за кредитним договором утворилась заборгованість, яка станом на 31 липня 2015 року становить 73 384 грн 54 коп. і складається із: заборгованості за кредитом - 48 826 грн 79 коп., заборгованості за процентами за користування кредитом - 20 387 грн 06 коп., заборгованість з комісії - 200 грн, штрафів - 3 970 грн 69 коп.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що відповідач зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягнення з відповідача на користь банку.
Також суд правильно виходив з того, що позивач не пропустив строк звернення до суду з вказаним позовом, оскільки п.1.1.7.31 договору сторони погодили, що строк позовної давності стосовно повернення кредиту, оплати відсотків, винагороди, штрафів та пені становить 50 років. Крім того, перебіг позовної давності переривався вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України, шляхом здійснення поповнення рахунку 10 березня 2015 року.
При цьому, ОСОБА_4 не звертався до суду з позовом про визнання п. п.1.1.7.31 договору недійсним, цей пункт договору недійсним не визнавався.
Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень.
Неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права при розгляді даної справи судами не вбачається.
Керуючись ст. ст. 332, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 18 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 22 грудня 2015 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Л.М. Мазур В.А. Нагорняк Т.О. Писана