13 квітня 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:
КоротунаВ.М., Нагорняка В.А., ПисаноїТ.О.
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Полтавської області від 24 грудня 2015 року,
У березні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із вказаним позовом, який у подальшому було уточнено, посилаючись на те, що на підставі кредитного договору № PLP0СGК00000067 від 01 березня 2007 року відповідачу ОСОБА_4 було надано кредит у розмірі 81 600 грн на термін до 01 березня 2027 року та з обов'язком повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у строк та в порядку, встановленими кредитним договором.
Позивач вказував, що банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором, однак позичальник свої зобов'язання за кредитним договором не виконав, у зв'язку з чим станом на 02 березня 2012 року утворилася заборгованість за договором в сумі 94 678 грн 99 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом - 77 217 грн 37 коп., заборгованості за відсотками за користування кредитом - 12 715 грн, штрафу (фіксована частина) - 250 грн, штрафу (процентна складова) - 4 496 грн 62 коп., які позивач просив стягнути з позичальника ОСОБА_4 та поручителя ОСОБА_5 на користь позивача, та вирішити питання судового збору.
Ухвалою Пирятинського районного суду Полтавської області від 21 жовтня 2015 року клопотання представника позивача ОСОБА_6 про залишення позовних вимог до ОСОБА_5 без розгляду задоволено.
Позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_5 залишено без розгляду.
Рішенням Пирятинського районного суду Полтавської області від 28 жовтня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 24 грудня 2015 року рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 28 жовтня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 94 678 грн 99 коп. заборгованості за кредитом.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню.
Згідно зі ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення може бути неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами встановлено, що 01 березня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № PLP0СGК00000067, згідно з умовами якого банк надав відповідачу ОСОБА_7 кредитні кошти на строк з 01 березня 2007 року по 01 березня 2027 року включно у вигляді простої кредитної лінії у розмірі 96 736 грн для купівлі квартири у сумі 81 600 грн, а також у розмірі 15 136 грн на сплату страхових платежів, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,34 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі суми 0,20 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати.
На порушення умов договору позичальник взяті на себе зобов'язання виконав не у повному обсязі, останній платіж із повернення кредиту в сумі 1 400 грн був ним зроблений 04 жовтня 2011 року, тому станом на 02 березня 2012 року виникла заборгованість у сумі 94 678 грн 99 коп.
21 жовтня 2011 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до Пирятинського районного суду з позовом про стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором в сумі 92 017 грн 63 коп.
Заперечуючи проти даного позову, ОСОБА_4 09 листопада 2011 року подав до суду зустрічний позов про розірвання договору.
Ухвалою Пирятинського районного суду Полтавської області від 20 лютого 2012 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості залишено без розгляду.
Рішенням Пирятинського районного суду Полтавської області від 20 лютого 2012 року зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено.
Розірвано кредитний договір від 01 березня 2007 року № PLP0СGК00000067, укладений між ОСОБА_4 та ПАТ КБ «ПриватБанк», з 09 вересня 2011 року.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 26 лютого 2014 року позовну заяву ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на іпотечне майно за кредитним договором визначено вважати неподаною та повернуто.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За нормами ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив із того, що позивач звернувся до суду із позовом із спливом строку позовної давності.
Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За нормами ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд правильно виходив із того, що у 2014 році позивач звернувся до суду із позовом про звернення стягнення на майно, перервавши строк позовної давності, а тому строк позовної давності не може вважатися пропущеним. Оскільки відповідач своїх зобов'язань за кредитним договором не виконує, апеляційний суд дійшов правильного висновку про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначеного судового рішення.
Неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права при розгляді даної справи судом не вбачається.
Керуючись ст. ст. 332, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення апеляційного суду Полтавської області від 24 грудня 2015 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
В.М. Коротун В.А. Нагорняк Т.О. Писана