06 квітня 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:
КоротунаВ.М., Мазур Л.М. НагорнякаВ.А.
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: ОСОБА_8, ОСОБА_9, про визнання правочинів недійсними, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_10 на рішення апеляційного суду Харківської області від 29 вересня 2015 року,
У листопаді 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання правочинів недійсними.
Позивач посилався на те, що з 1981 року перебував із ОСОБА_5 у зареєстрованому шлюбі. Під час шлюбу ними було придбано дві квартири - №№ АДРЕСА_1. Після розірвання шлюбу у 2006 році позивач переїхав до м. Феодосія. У 2010 році ОСОБА_5 без його відома та згоди розпорядилася їх спільним сумісним майном та відчужила квартири.
У 2013 році ОСОБА_4 звернувся до суду із позовною заявою, в якій просив визнати зазначені договори частково недійсними.
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 22 жовтня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 січня 2014 року, позов ОСОБА_4 задоволено, в межах заявлених вимог визнано недійсними договори купівлі-продажу Ѕ частини квартир № АДРЕСА_1
Позивач зазначав, що задоволення цим судовим рішенням його вимог не призвело до повного відновлення його прав та охоронюваних законом інтересів, оскільки другими половинами кожної з квартир володіють треті особи, з якими неможливо досягти домовленості щодо обміну з тим, щоб одна квартира цілком належала дочці.
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 01 липня 2015 року позов задоволено.
Визнано недійсними договір купівлі-продажу квартири № АДРЕСА_1, укладений 09 червня 2010 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г.О., реєстровий № 1890.
Визнано недійсними договір купівлі-продажу квартири № АДРЕСА_1, укладений 09 червня 2010 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г.О., реєстровий № 1886.
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 29 вересня 2015 року рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 01 липня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_10, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню.
Згідно зі ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення може бути неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами встановлено, що з 10 жовтня 1981 року по 12 липня 2006 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі.
Під час шлюбу в результаті виплати пайових внесків ЖБК «Глобус» ОСОБА_5 набула право власності на квартиру № АДРЕСА_1.
Також під час шлюбу 11 березня 1996 року ОСОБА_5 був укладений договір довічного утримання, на підставі договору в реєстрі прав власності на нерухоме майно від 16 травня 2005 року було зареєстровано право власності за ОСОБА_5 на квартиру № АДРЕСА_1.
09 червня 2010 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу квартири № АДРЕСА_1.
09 червня 2010 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 було укладено договір купівлі-продажу квартири № АДРЕСА_2
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 22 жовтня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 січня 2014 року, позов ОСОБА_4 задоволено, в межах заявлених вимог визнано недійсними договори купівлі-продажу Ѕ частини квартир № АДРЕСА_1
Згідно зі ст. 369 ПК України розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що на момент вчинення правочинів не було додержано вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, правочини не відповідали вимогам чинного законодавства на час їх укладення, оскільки ОСОБА_5 розпорядилася спільним сумісним майном подружжя самостійно, без згоди іншого співвласника - колишнього чоловіка ОСОБА_4
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 самостійно без згоди колишнього чоловіка ОСОБА_4 розпорядилась спільним сумісним майном подружжя.
У рішенні апеляційного суду Харківської області від 22 жовтня 2013 року судом зазначено, що при розгляді справи при вирішенні питання про визначення частки, суд виходив з рівності часток подружжя по Ѕ частини (ст. 28 КпШС, ст. 70 СК України), а тому дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заявлених ОСОБА_4 вимог про визнання правочинів недійсними в Ѕ частини.
Згідно з роз'ясненнями Пленуму Вищого спеціального суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладеними у постанові від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі інших співвласників будь-який співвласник має право пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця протягом одного року від дня, коли він довідався або міг довідатися про вчинення правочину (частина четверта статті 362 ЦК).
Вирішуючи такі спори, суд не має права задовольняти позови про визнання правочину недійсним, якщо його метою є переведення на позивача (співвласника майна) прав та обов'язків покупця, оскільки цивільним законодавством передбачено інші наслідки порушення положення частини четвертої статті 362 ЦК.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд правильно виходив із того, що позивач невірно обрав спосіб захисту права власності шляхом визнання правочинів недійсними в цілому, а позов про переведення на нього прав і обов'язків покупця ним не заявлявся.
Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначеного судового рішення.
Неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права при розгляді даної справи судом не вбачається.
Керуючись ст. ст. 332, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_10 відхилити.
Рішення апеляційного суду Харківської області від 29 вересня 2015 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
В.М. Коротун Л.М. Мазур НагорнякВ.А.