06 квітня 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:
Мазур Л.М., Нагорняка В.А., Писаної Т.О.
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Барлінек Інвест» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 18 січня 2016 року,
У вересні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Барлінек Інвест» (далі - ТОВ «Барлінек Інвест») про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Позивачка посилалась на те, що з 23 листопада 2007 року вона працювала у ТОВ «Барлінек Інвест» на посаді логіста обліковця, менеджера до справ рекламацій та повернення та менеджера систем якості. 15 червня 2015 року її було попереджено про скорочення її посади та повідомлено про відсутність роботи за займаною посадою (відповідною спеціальністю), а від запропонованої посади сортувальника вона відмовилась.
Позивачка вважає звільнення незаконним, оскільки не враховане її переважне право на залишення на роботі у зв'язку з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві. Крім того, не було враховано, що перевага в залишенні на роботі надається особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком. Також не були враховані положення ч. 3 ст. 184 КЗпП України.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 18 січня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню.
Згідно зі ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення може бути неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами встановлено, що відповідно до наказу від 23 листопада 2007 року № 1211-к ОСОБА_6 була прийнята на роботу до ТОВ «Барлінек Інвест» на посаду логіст-обліковець у відділ контролю якості підприємства.
Згідно з наказом від 01 лютого 2010 року № 3/К-000232 ОСОБА_6 переведено на посаду менеджер до справ рекламації та повернення відділу контролю якості ТОВ «Барлінек Інвест».
Згідно з наказом від 01 квітня 2011 року № 3/К-001221 ОСОБА_6 було переведено на посаду менеджер систем якості відділу контролю якості ТОВ «Барлінек Інвест». Вказану посаду позивачка займала до звільнення 17 серпня 2015 року.
14 червня 2012 року у неї народилася дитина і до 14 червня 2015 року ОСОБА_4 перебувала у відпустці по догляду за дитиною, а з 15 червня 2015 року вона була допущена до роботи наказом від 15 червня 2015 року № 216-п на посаду менеджера систем якості, з якої пішла у відпустку.
Наказом генерального директора ТОВ «Барлінек Інвест» № 215-п від 12 червня 2015 року до штатного розпису товариства були внесені зміни та скорочено штатну одиницю менеджера систем якості з 17 серпня 2015 року у відділі контролю якості ТОВ «Барлінек Інвест», у зв'язку з модернізацією обладнання товариства та впровадженням передових методів обліку і контролю якості.
15 червня 2015 року ОСОБА_4 була попереджена про скорочення посади та подальше звільнення з роботи і їй була запропонована робота на посаді сортувальника, від якої вона письмово відмовилася у повідомленні про скорочення посади.
Наказом генерального директора від 17 серпня 2015 року ОСОБА_4 була звільнена з роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно із роз'яснень, які містяться у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (із подальшими змінами), розглядаючи трудові спори, пов'язані із звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, зокрема, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення штату, чи додержано власником норм законодавства, що регулюють вивільнення працівників, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник чи уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що звільнення позивачки проведено із дотриманням вимог чинного законодавства, про звільнення її попереджено, їй була запропонована інша робота, дитині позивачки виповнилось три роки, позивач не є одинокою матір'ю, посаду менеджер систем якості в своєму відділі займала лише позивачка, повноваження генерального директора відповідним наказом були делеговані іншим особам на час його відсутності, від іншої запропонованої посади позивачка відмовилася, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.
Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень.
Неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права при розгляді даної справи судами не вбачається.
Керуючись ст. ст. 332, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 18 січня 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Л.М. Мазур В.А. Нагорняк Т.О. Писана