Ухвала
іменем україни
13 квітня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ у складі:
головуючого Ткачука О.С.,
суддів: Висоцької В.С., Колодійчука В.М.,
Умнової О.В., Фаловської І.М.,
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Пасічнянської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_4, третя особа на стороні відповідача - ОКП «Івано-Франківське ОБТІ», про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житловий будинок, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 серпня 2015 року,
встановила:
У листопаді 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що вона є користувачем земельної ділянки, що знаходиться в с. Пасічна, участок Постоята Надвірнянського району Івано-Франківської області, на якій нею було самочинно збудовано житловий будинок, у який в 2001 році перейшов жити її син -
ОСОБА_5 31 липня 2001 року виконавчим комітетом Пасічнянської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області було прийнято рішення № 32, яким визнано право власності на новозбудований будинок АДРЕСА_1, за ОСОБА_4 (колишньою дружиною сина). Рішенням Надвірнянського районного суду від 25 лютого 2002 року, яке набрало законної сили, вказане рішення виконавчого комітету визнано незаконним.
У серпні 2014 року ОСОБА_4 подала позов до її сина
ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні будинком та вселення. При розгляді даної справи їй стало відомо про існування ще одного рішення виконавчого комітету Пасічнянської сільської ради №28 від 31 липня
2001 року, на підставі якого ОСОБА_4 24 вересня 2001 року Івано-Франківським ОБТІ було видано свідоцтво про право власності на спірний будинок НОМЕР_1.
Посилаючись на те, що земельна ділянка, на якій розташований будинок, перебуває у її користуванні, а саме будівництво є самочинним, про оскаржуване рішення та свідоцтво про право власності вона дізналася у серпні 2014 року, просила поновити строк позовної давності, який було пропущено з поважних причин, визнати незаконним рішення виконавчого комітету Пасічнянської сільської ради № 28 від 31 липня 2001 року, на підставі якого ОСОБА_4 видано свідоцтво про право власності на спірний будинок НОМЕР_1 та визнати вказане свідоцтво про право власності на житловий будинок недійсним.
Ухвалою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 8 квітня 2015 року провадження у справі в частині позовних вимог про визнання незаконним рішення виконавчого комітету Пасічнянської сільської ради Івано-Франківської області від 31 липня 2001 року за № 28 закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України.
Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 8 квітня 2015 року позов задоволено частково.
Поновлено ОСОБА_3 строк позовної давності. Визнано недійсним свідоцтво на право власності на житловий будинок в с. Пасічна участок Постоята Надвірнянського району, видане ОСОБА_4
24 вересня 2001 року виконавчим комітетом Пасічнянської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області.
Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 серпня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволені позову відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із наявності постав для визнання свідоцтва про право власності на жилий будинок недійсним, оскільки воно видане на підставі рішення, яке визнано незаконним. Поновлюючи строк позовної давності, місцевий суд посилався на те, що про наявність оскаржуваного рішення позивач дізналася у серпні 2014 року після звернення ОСОБА_4 до суду з позовом про усунення перешкод в користуванні будинком, а інших об'єктивних доказів того, що перебіг позовної давності розпочався в інший час суду не надано.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з позовом, й поважних причин на його поновлення не встановлено.
Проте з висновком апеляційного суду погодитися не можна з огляду на наступне.
Установлено, що рішенням виконавчого комітету Пасічнянської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області від
31 липня 2001 року було визнано право власності на житловий будинок в селі Пасічна участок Постоята Надвірнянського району Івано-Франківської області за ОСОБА_4, а 24 вересня 2009 року ОСОБА_4 було видано свідоцтво про право власності на вказаний житловий будинок.
Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 25 лютого 2002 року, ухваленого у справі за позовом
ОСОБА_3 до Пасічнянської сільської ради, ОСОБА_4 визнано незаконним рішення від 31 липня 2001 року в частині визнання за
ОСОБА_4 права власності на житловий будинок в селі Пасічна участок Постоята Надвірнянського району.
Зазначеним рішенням було встановлено, що виконавчий комітет Пасічнянської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області передчасно визнав право власності на житловий будинок за
ОСОБА_4, так як земельна ділянка під будівництво не виділялась, не була вилучена з користування ОСОБА_3, даний будинок побудовано самочинно, у встановленому законом порядку в експлуатацію не вводився.
Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про наявність підстав для визнання свідоцтва про право власності на жилий будинок недійсним, оскільки воно видане на підставі рішення, яке визнано незаконним.
Разом із тим, вважав, що поновлюючи строк позовної давності, місцевий суд прийшов без встановлення поважності причин його пропуску та без з'ясування, якими доказами це підтверджується. Зазначав, що позивач про порушення свого права дізналася у 2004 році (коли
ОСОБА_4 було подано позов і долучено копію свідоцтва про право власності) і поважних причин пропуску такого строку нею не наведено.
Проте зазначений висновок суперечить нормам матеріального права.
Так, Цивільний кодекс України набрав чинності 1 січня 2004 року.
Статтею 5 ЦК Українивстановлено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Аналогічна правова норма містилася і в ст. 71 ЦК Української РСР.
За змістом частин 3,4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Матеріали справи не містять заяви відповідачів про застосування позовної давності. Щодо строку позовної давності вперше зазначено ОСОБА_4 у апеляційній скарзі.
Разом із тим, аналізуючи застосування апеляційним судом ст. 267 ЦК України, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, судом апеляційної інстанції не приймаються та не розглядаються.
Враховуючи вищезазначене, апеляційний суд не взяв до уваги, що рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності та обґрунтованості рішення суду, а враховуючи те, що ст. 267 ЦК України є нормою матеріального права, суд апеляційної інстанції не вправі розглядати заяву про застосування строків позовної давності.
Така правова позиція була висловлена у постановах Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року у справі № 6-780цс15, від 2 березня
2016 року у справі № 6-2307цс15, які є обов'язковими для застосування судами.
Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі, судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, вірно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним і обґрунтованим.
Проте всупереч вимогам статей 303, 316 ЦПК України, апеляційний суд переоцінив наявні в справі докази, не витребував нових, не навів належних доказів на спростування висновків суду першої інстанції та скасував законне рішення суду першої інстанції.
Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції відповідно до ч. 1 ст. 339 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 серпня 2015 року скасувати, рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 8 квітня 2015 року залишити в силі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
ГоловуючийО.С. Ткачук
Судді:В.С. Висоцька
В.М. Колодійчук
О.В. Умнова
І.М. Фаловська