Ухвала
іменем україни
13 квітня 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:
головуючого Дем'яносова М.В.,
суддів: Леванчука А.О., Маляренка А.В., Парінової І.К., Ступак О.В.,
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, третя особа - Головне управління юстиції у м. Києві, про визнання права власності в порядку спадкування, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 27 травня 2015 року,
У січні 2014 року ОСОБА_5 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла його дружина ОСОБА_8 Після її смерті відкрилася спадщина на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1.Указана частина квартири належала ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право власності від 17 червня 1993 року № 2499-ж, посвідченого комітетом по оренді та приватизації комунального майна Дарницького району. 31 жовтня 2013 року він звернувся до державного нотаріуса Сьомої київської державної нотаріальної контори за отриманням свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_8, однак у його видачі йому було відмовлено, оскільки, на думку нотаріуса, свідоцтво про право власності від 17 червня 1993 року № 2499-ж не є правовстановлюючим документом на спадкове майно.
Позивач вважав таку відмову незаконною та просив у судовому порядку визнати за ним в порядку спадкування право власності на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 17 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 27 травня 2015 року, позов ОСОБА_5 задоволено. Визнано за ОСОБА_5 як спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, право власності на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1. Вирішено питання про судові витрати.
У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, із ухваленням нового рішення у справі про відмову в задоволенні позову.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини справи, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Вказані вимоги апеляційним судом не дотримано.
Судом було встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла дружина позивача ОСОБА_8 Після її смерті відкрилася спадщина на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1.
Згідно з дублікатом свідоцтва про право власності від 17 червня 1993 року № 2499-ж, посвідченого комітетом по оренді та приватизації комунального майна Дарницького району, квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_5 та ОСОБА_8 у рівних частинах.
Постановою державного нотаріуса Сьомої київської державної нотаріальної контори Гавриленко А.М. відмовлено ОСОБА_6, яка діє від імені ОСОБА_5 на підставі довіреності, у видачі свідоцтва про право на спадщину згідно зі ст. 1241 ЦК України на частину квартири АДРЕСА_1 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_8, оскільки не було надано правовстановлюючого документа на спадкове майно, а свідоцтво про право власності від 17 червня 1993 року № 2499-ж на ім'я померлої не зареєстровано у Державному реєстрі речових прав та їх обтяжень (а. с. 8).
Із оглянутого в судовому засіданні оригіналу дубліката свідоцтва про право власності на житло, виданого комітетом по оренді та приватизації комунального майна Дарницького району м. Києва 17 червня 1993 року згідно з розпорядженням (наказом) від 17 червня 1993 року № 2499-ж, апеляційний суд встановив, що даний правовстановлюючий документ не зареєстрований у Державному реєстрі речових прав та їх обтяжень.
Також встановлено, що позивач ОСОБА_5 є спадкоємцем за законом померлої дружини ОСОБА_8 та він фактично вступив в управління і володіння спадковим майном, оскільки з 1961 року і по день смерті дружини проживав із нею у квартирі АДРЕСА_1.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції та відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_7, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_5 прийняв спадщину у вигляді Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_8 шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном померлої. Інших спадкоємців, крім нього, на час розгляду справи не було. У видачі йому свідоцтва про право на спадщину було безпідставно відмовлено нотаріусом. При цьому апеляційний суд вважав, що оскільки заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 9 грудня 2014 року про надання ОСОБА_7 додаткового строку для прийняття спадщини не набрало законної сили, то підстав для скасування рішення суду першої інстанції у даній справі немає.
Крім цього, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_7 не позбавлена можливості захистити свої права шляхом пред'явлення вимог про перерозподіл спадщини.
Однак з таким висновком апеляційного суду повністю погодитися не можна з огляду на наступне.
Віповідно до ч. 1 ст. 1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
Таким чином, наявність заповіту виключає спадкування за законом.
Встановивши, що ОСОБА_7 оскаржує рішення місцевого суду, за яким за ОСОБА_5 визнано право власності на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом, у зв'язку з наявністю заповіту спадкодавця на її користь, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_7 не позбавлена можливості перерозподілу спадщини, та залишив поза увагою, що остання є спадкоємцем за заповітом, а отже, такий висновок апеляційного суду суперечить положенням ст. 1280 ЦК України.
Крім того, апеляційний суд, відхиляючи апеляційну скаргу, виходив із того, що заочне рішення про надання ОСОБА_7 додаткового строку для прийняття спадщини не набрало законної сили, разом із цим будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження такого висновку у матеріалах справи немає, а отже, такий висновок суду є передчасним, а від з'ясування зазначеного залежить належне і правильне вирішення спору у даній справі.
Також апеляційний суд належним чином не з'ясував, чи подана до нотаріальної контори ОСОБА_7 як спадкоємцем за заповітом заява про прийняття спадщини. Без з'ясування зазначених обставин висновки апеляційного суду є передчасними.
Отже, оскільки неповнота з'ясування обставин у справі та порушення зазначених норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, і ці порушення були допущені апеляційним судом, то ухвала цього суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.
Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 27 травня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
М.В. Дем'яносов А.О. Леванчук А.В. Маляренко І.К. Парінова О.В. Ступак Головуючий Судді: