14 квітня 2016 року м. Київ
Суддя Верховного Суду України ОСОБА_2., розглянувши заяву засудженого ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 29 лютого 2016 року,
Засуджений ОСОБА_1 звернувся з заявою про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 лютого 2016 року, якою відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 30 листопада 2015 року про відмову у відкритті провадження. Вказує, що підставою для перегляду є неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК), що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції висновку щодо застосування норм права, викладеному у постанові Верховного Суду України. При цьому вказує на неоднакове застосування частини п'ятої статті 539 КПК. Ставить питання про скасування вище зазначених ухвал та просить справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Згідно з частиною 1 статті 9 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) під час кримінального провадження суд зобов'язаний неухильно дотримуватися Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. У разі якщо норми цього Кодексу суперечать міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує положення відповідного міжнародного договору України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (частини 4 і 5 статті 9 КПК України).
Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. (далі - Конвенція), яка ратифікована Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" N 475/97-ВР від 17 липня 1997 року і набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, встановлює, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини (далі - Суд), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, який встановить, зокрема, обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення (рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (п. 36).
Разом із тим, як убачається з ухвали Суду від 8 січня 2008 року «Щодо прийнятності заяви N 32671/02 у справі "Скорик проти України» (п.2), право на доступ до національного суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, але ці обмеження не повинні впливати на користування правом в такий спосіб і до такої міри, що саму його суть буде порушено, особливо щодо умов прийнятності скарги.
Ключовою умовою для перегляду рішення касаційного суду за заявами осіб, зазначеними у статті 446 КПК, є наявність різних, незалежно від форми і змісту, правових висновків суду касаційної інстанції, в основі яких перебуває застосування однієї і тієї самої норми закону про кримінальну відповідальність і хоча б в одному з яких сторона кримінального провадження ставила під сумнів (оспорювала) у будь-який спосіб правильність застосування такої норми.
Перевіривши заяву засудженого ОСОБА_1 з доданими до неї матеріалами, вважаю, що заява не відповідає вимогам статей 448, 449 КПК в редакції Закону України №192-VIII від 12.02.2015 року «Про забезпечення права на справедливий суд», що набрав чинності з 28.03.2015 року, а тому заявнику належить встановити строк для усунення недоліків заяви.
Так, усупереч вимогам статті 448 КПК заява не містить належного обґрунтування вищевказаних підстави для перегляду судового рішення Верховним Судом України.
Тобто у заяві, поданій із зазначених вище підстав, повинно бути наведено, яка саме норма права, передбачена цим Кодексом, неоднаково застосована судом касаційної інстанції в двох і більше рішеннях цього суду, в чому вбачається подібність правовідносин в оспореному рішенні і наданих для порівняння рішеннях касаційного суду, в чому полягає різниця змісту цих рішень з обґрунтуванням неправильності висновків суду касаційної інстанції в оспореному рішенні у порівнянні з іншими.
Однак подана засудженим заява цим вимогам не відповідає.
Зокрема, в ній не наведено, в чому полягає подібність правовідносин, викладених судом у долучених до заяви судових рішеннях, і неоднаковість правозастосування з відповідною оцінкою наданих копій судових рішень.
Окрім того, згідно з пунктами 3 і 4 частини першої статті 449 КПК, якщо заява подається з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 445 цього Кодексу, до неї додаються копії різних за змістом судових рішень та копія постанови Верховного Суду України, якщо заява подається з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 445 КПК.
На обґрунтування підстави для перегляду судового рішення Верховним Судом України заявником додано до заяви копія судового рішення суду касаційної інстанції та постанову Верховного Суду України, які не містять вказівки на джерело їх походження. Проте, за змістом частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22 грудня 2005 року № 3262-IV прийнятними для використання при здійсненні правосуддя є лише копії судових рішень, отримані з офіційного джерела (Єдиного державного реєстру судових рішень або офіційного друкованого видання).
Крім того, у доданих до заяви копіях ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 лютого 2016 року та постанові Верховного Суду України відсутній правовий висновок щодо застосування тієї норми права, яка застосована неоднаково.
Таким чином, під час перевірки відповідності заяви вимогам КПК України встановлено ряд зазначених недоліків, які перешкоджають вирішенню питання про допуск справи до провадження.
Практикою Суду визначено, що встановлені державою обмеження повинні відповідати законній меті і тут має бути розумний ступінь пропорційності між засобами, що застосовуються та метою, яку намагаються досягнути, щоб не суперечити пункту 1 статті 6 Конвенції (див. рішення у справі Guerin v. France, 29 липня 1998 року, Reports 1998-V, п. 37).
Виходячи з того, що перегляд судових рішень Верховним Судом України здійснюється виключно з питань права, для реалізації якого заявнику може бути надано правову допомогу, відповідно до статті 59 Конституції України, рішення Конституційного Суду України у справі (про право на правову допомогу) від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, частини 3 пункту «с» статті 6 Конвенції 1950 р., практики Суду та Закону України «Про безоплатну правову допомогу» від 2 червня 2011 року.
Статтею 17 згаданого Закону передбачено надання безоплатної вторинної правової допомоги відповідним територіальним центром.
На підставі наведеного, керуючись статтею 450 КПК України,
Про зазначені недоліки заяви повідомити засудженого ОСОБА_1 та надати йому строк для їх усунення до 14 травня 2016 року.
У разі, якщо зазначені недоліки не буде усунено в установлений строк, заяву буде повернуто заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя
Верховного Суду України ОСОБА_2