09.09.2009 року Справа № 27/53-09(8/218-08)
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Павловського П.П.,
суддів: Швець В.В. (доповідач), Чус О.В.
при секретарі судового засідання: Резниченко С.Ю.
за участю представників:
від третьої особи : Хазіева О.Р., довіреність № 301 від 09.09.09 р.
Представники позивача та відповідача у судове засідання не з"явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особі підприємця ОСОБА_3, місто Кривий Ріг, Дніпропетровської області на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21 травня 2009 року у справі №27/53-09(8/218-08);
за позовом, фізичної особі підприємця ОСОБА_3, місто Кривий Ріг, Дніпропетровської області;
до відповідача, Криворізької міської ради, місто Кривий Ріг, Дніпропетровської області;
третя особа, Госпрозрахункове об'єднання ринків міста Кривого Рогу, Дніпропетровської;
про визнання права власності.
Позивач, фізична особа, підприємець ОСОБА_3 звернувся до господарського суду з позовом, в якому просить суд визнати права власності: на магазин готового виробу з металу і складське приміщення площею забудови 99,22 м2, корисною площею 85,9 м2, висотою 3,00 м., об'ємом 298 м3, вартістю 74132 гривень, які знаходяться на площі Лебедева - Кумача у місті Кривому Розі, Дніпропетровської області, будинки №109/1, №109/2.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачеві належать на праві приватної власності магазин готового виробу з металу і складське приміщення, розташовані на земельній ділянці надання якої було укладено з Госпрозрахунковим об'єднанням ринків міста Кривого Рогу, тому позивач вважає, що відповідно до статті 376 ЦК України, яка передбачає можливість визнання права власності на самочинно збудоване майно, позивач має право визнати за ним право власності.
Рішенням господарського суду у справі №27/53-09(8/218-08) від 21 травня 2009 року (суддя Татарчук О.В.) в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Приймаючи спірне рішення господарський суд виходив з того, що позивач не має ні права власності, ні права користування земельною ділянкою на якій розміщений спірний об'єкт.
Позивач не погодившись з рішенням господарського суду подав апеляційну скаргу.
Вважає, що воно винесено з порушенням закону.
Господарський суд при винесенні рішення неповно з'ясував усі обставини справи тому неправильно застосував норми матеріального права.
Позивач просить спірне рішення скасувати та задовольнити позовні вимоги посилаючись на те, що згода власника (користувача) земельної ділянки для надання права власності на збудованих на неї об'єктах не є обов'язковим для розв'язання цивільно правового спору.
На апеляційну скаргу відповідач надав відзив у якому посилається на те, що висновки, викладені в апеляційній скарзі безпідставні і не обґрунтовані, тому просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши представників сторін, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, вважає необхідним в задоволені апеляційної скарги відмовити, рішення місцевого господарського суду Дніпропетровської області залишити без змін.
Відмовляючи в задоволені апеляційної скарги судова колегія виходила з наступного:
Господарським судом у судовому засіданні було встановлено, що 28 лютого 2002 року між ОСОБА_5, продавець, і ОСОБА_3, покупець, був укладений договір купівлі-продажу нестаціонарного металевого кіоску загальною площею 49,65 м2 розташованого у місті Кривому Розі, Центрально-Міський район, територія Центрального ринку.
Відповідно до рішенням виконавчого комітету Центрально-Міської районної ради від 16 травня 2005 року №90, вказаному об'єкту присвоєна поштова адреса будинок №1/78 по площі Лебедева - Кумача, магазину готової продукції з металу, складському приміщенню з навісом, власник ОСОБА_3
Судова колегія погоджується з висновком господарського суду про відмову в задоволені позовних вимог.
Оскільки поняття самовільного будівництва та питання визнання права власності на такі об'єкти визначені статтею 376 ЦК України.
Відповідно до частини статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Відповідно до частини 2 статті 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Відповідно до частини 3 статті 376 ЦК України встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Обов'язковою умовою визнання права власності на самочинно збудоване майно є наявність згоди власника земельної ділянки на визнання права власності суб'єкта самочинного будівництва.
В ході судового розгляду справи встановлені факти самовільного будівництва позивачем спірного об'єкту.
З матеріалів справи вбачається, що позивач не має ні права власності, ні права користування земельною ділянкою на якій розміщений спірний об'єкт.
В ході вирішення спору були встановлені факти в розумінні терміну “самовільного будівництва” позивачем спірних об'єктів без відповідної згоди відповідача.
Оскільки з матеріалів справи вбачається, що позивачем було придбано згідно договорів купівлі-продажу №№ 1373, 1374 тимчасові металеві споруди, які в подальшому, позивачем було збудовано об'єкти нерухомого майна.
Відповідно до пункту 1.6 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно затверджений наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року №7 не підлягають реєстрації тимчасові споруди, а також споруди, не пов'язані фундаментом із землею.
Тому право власності на металеві павільйон, які відповідно до діючого законодавства відносяться до тимчасових споруд, судова колегія вважає, що не підлягають реєстрації, бо це майно не є нерухомим.
Так, згідно норм діючого законодавства не вбачається, що особа, яка придбала у власність тимчасову споруду має право зводити на їх місці об'єкти нерухомого майна.
Судова колегія також погоджується з висновком господарського суду про те, що надані фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 копії договору оренди торгівельної площі №41 від 1 січня 2009 року і договору на надання послуг з обслуговування прилеглої території ринку та відшкодування експлуатаційних витрат №109 від 1 січня 2009 року не є доказами наявності у позивача права користування відповідною земельною ділянкою з огляду на положення ЗК України.
Відповідно до статті 28 Закону України “Про архітектурну діяльність”, власники нерухомості зобов'язані отримати в установленому законодавством порядку дозвіл на виконання робіт, пов'язаних із переплануванням об'єкта нерухомості.
Позивачем необхідного дозволу отримано не було.
Законом України “Про планування та забудову територій” встановлено, що здійснення будівельних робіт без дозволу на їх виконання, а також здійснення не зазначених у дозволі робіт вважається самочинним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно законодавства відповідно до статті 29 вказаного Закону.
Відповідно до статті 18 Закону України “Про основи містобудування”, закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку об'єктів забороняється.
З врахуванням вищевикладеного судова колегія вважає апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення залишити без змін.
На підставі наведеного та керуючись статтями 99, 101-103, 105 ГПК України суд ,-
Апеляційну скаргу фізичної особі підприємця ОСОБА_3, місто Кривий Ріг, Дніпропетровської області, залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21 травня 2009 року, у справі №27/53-09(8/218-08), залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Господарського суду України.
Головуючий П.П. Павловський
Судді В.В. Швець
О.В. Чус
З оригіналом згідно
Помічник судді О.В. Чабаненко