Жовтневий районний суд міста Харкова
Справа № 2-3539/09
(заочне)
1. вересня 2009 року Жовтневий районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді Кицюка В.П., при секретарі - Черних Л.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного комерційного банку “Європейський” про стягнення суми банківського вкладу,-
У червні 2009 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до акціонерного комерційного банку (далі - АКБ) «Європейський» в особі 28 відділення АКБ «Європейський» м. Харкова про стягнення суми банківського вкладу та процентів за користування вкладом.
В обґрунтування позову ОСОБА_1. зазначила, що в 2008-2009 роках між нею та відповідачем було укладено три договори банківського вкладу, а саме: 28 липня 2008 року договір банківського вкладу «Європейський Баланс» № 2635.28.980.30943, на підставі якого відповідач прийняв на депозитний рахунок грошові кошти позивача у сумі 12000 грн . на строк з 28..07.2008 р. по 27.07.2011 р. під 17,95% річних; 29 вересня 2008 року договір банківського вкладу «Європейський Соціальний» № 2635.28.980.36909, на підставі якого відповідач прийняв на депозитний рахунок грошові кошти позивача у сумі 17 000 грн. на строк з 29.09.2008 р. по 03.10.2009 р. під 18,50% річних; 18 лютого 2009 року договір банківського вкладу «Європейський Соціальний» № 2630.28.980.47168, на підставі якого відповідач прийняв на депозитний рахунок грошові кошти позивача у сумі 9000 грн. на строк з 18.02.2009 р. по 18.05.2009 р. під 25,10% річних;
У зв'язку з виникненням термінової потреби у грошових коштах, ОСОБА_1. звернулася до відповідача з вимогою про повернення грошових коштів за договором від 18 лютого 2009 року, за спливом строку його дії. Проте їй було відмовлено з посиланням на те, що в результаті погіршення фінансового стану АКБ «Європейський» з 15 травня 2009 року Національним Банком України було призначено тимчасового адміністратора банку та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів ( постанова НБУ №293 від 14 травня 2009 року). Відповідно до п. 8.2 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу на порушення банківського законодавства, затвердженого постановою правління НБУ № 369 від 28.08.2001р. , з дня введення мораторію забороняється стягнення коштів на підставі виконавчих та інших документів, за якими здійснюється їх стягнення відповідно до законодавства України.
З цих же підстав ОСОБА_1 було відмовлено у виплаті грошових коштів за договорами банківського вкладу від 28 липня 2008 року та 29 вересня 2008 року.
Посилаючись на вищезазначені обставини, ОСОБА_1 просить стягнути з АКБ «Європейський» на її користь грошові кошти за договорами банківського вкладу від 28 липня 2008 року, 29 вересня 2008 року та 18 лютого 2009 року загальною сумою 38 000 грн та проценти за користування вкладами у сумі 3191 грн.99 коп, а всього 41 191 грн 99 коп.
В судове засідання ОСОБА_1 не з'явилася. Надіслала до суду заяву, в якій посилаючись на свій похилий вік , просила розглядати справу без її участі. Не заперечувала проти ухвалення рішення в заочному провадженні.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час і місце судового засідання повідомлявся належним чином у відповідності до положень ст.ст.74,76 ЦПК України, що підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленнями про вручення повісток , про причини неявки в судове засідання не повідомив, що є його обов'язком відповідно до ч.2 ст. 77 ЦПК України. Зі згоди позивача суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановивши відповідні обставини і визначивши відповідно до них правовідносини, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень ( ст..60 ЦПК України).
Судом достовірно встановлено, що у період з 28 липня 2008 року по 18 лютого 2009 року між ОСОБА_1 та АКБ «Європейський» було укладено три договори банківського вкладу, а саме: 28 липня 2008 року договір банківського вкладу «Європейський Баланс» № 2635.28.980.30943, на підставі якого відповідач прийняв на депозитний рахунок грошові кошти позивача у сумі 12000 грн на строк з 28..07.2008 р. по 27.07.2011 р. під 17,95% річних; 29 вересня 2008 року договір банківського вкладу «Європейський Соціальний» № 2635.28.980.36909, на підставі якого відповідач прийняв на депозитний рахунок грошові кошти позивача у сумі 17 000 грн. на строк з 29.09.2008 р. по 03.10.2009 р. під 18,50% річних; 18 лютого 2009 року договір банківського вкладу «Європейський Соціальний» № 2630.28.980.47168, на підставі якого відповідач прийняв на депозитний рахунок грошові кошти позивача у сумі 9000 грн. на строк з 18.02.2009 р. по 18.05.2009 р. під 25,10% річних.
Позивач звернувся до відповідача з заявою про дострокове повернення йому вкладів та виплату процентів за користування ними.
До теперішнього часу вимога позивача не задоволена.
Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» вклад (депозит) визначено як кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 1060 ЦК України за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.
Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.
З цим положенням закону узгоджується пп. 2 п. 3.3. Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого Постановою Правління НБУ від 03.12.2003 р. № 516.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 56 Закону України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 р. нормативно-правові акти НБУ не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України. Вони підлягають обов'язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України та набирають чинності відповідно до законодавства України.
Частиною 4 ст. 8 ЦПК України передбачено, що у разі невідповідності правового акта закону України, суд застосовує акт законодавства, який має вищу юридичну силу.
Таким чином, виходячи з ієрархії (за критерієм юридичної сили) актів цивільного законодавства, яка передбачена ст. 4 ЦК України, до відносин позивача та відповідача за договором банківського вкладу суд застосовує положення ч. 2 ст. 1060 ЦК України як акту цивільного законодавства, який має вищу юридичну силу ніж Постанови Правління НБУ.
Окрім того, призначення постановою Правління НБУ від 14.05.2009 р. № 293 у відповідача з 15.05.2009 р. тимчасової адміністрації та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів не може бути підставою відмови у поверненні позивачу вкладу та виплати процентів по ньому, виходячи з наступного.
Так, ч. 1 ст. 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. передбачено, що з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану банку, який відповідав би встановленим цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України вимогам, Національний банк України має право введення мораторію на задоволення вимог кредиторів під час здійснення тимчасової адміністрації, але на строк не більше шести місяців.
З цього положення слідує, що мораторій, який вводиться під час здійснення у банку тимчасової адміністрації, поширюється на задоволення вимог кредиторів. Про це також свідчить зміст ч. 2 і ч. 4 ст. 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» терміни «вклад», «кредитор банку», «клієнт банку» вживаються у ньому (Законі) у наступних значеннях:
вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору;
клієнт банку - будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку;
кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.
Таким чином, в Законі України «Про банки і банківську діяльність» вкладник вважається клієнтом банку. При цьому поняття «клієнт банку» не охоплюється поняттям «кредитор банку». Тому положення ст. 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність» стосовно мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюються на відносини банку та вкладника з приводу повернення останньому його вкладу.
Зазначене також підтверджується низкою положень інших нормативно-правових актів України.
Зокрема, пп. 4 п. 1.8. Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затвердженої Постановою Правління НБУ від 12.11.2003 р. № 492, передбачено, що вкладний (депозитний) рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом в управління на встановлений строк або без зазначення такого строку під визначений процент (дохід) і підлягають поверненню клієнту відповідно до законодавства України та умов договору.
З цього положення слідує, що за договором банківського вкладу клієнт передає належні йому гроші банку в управління. Право власності на гроші до банку не переходить, а залишається у клієнта.
У наведеному вище визначенні терміну «вклад», яке міститься у ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» зазначено, що кошти клієнтів розміщаються на їх іменних рахунках.
Отже, вимога клієнта (у даному випадку вкладника) про повернення банком вкладу за своєю суттю є розпорядженням клієнтом власними грошовими коштами.
У зв'язку з цим слід зазначити, що ч. 1 ст. 41 Конституції України встановлено право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Згідно з ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Частиною 1 ст. 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Конституція України передбачає лише два випадки, у яких може бути обмежено право власності, - примусове відчуження об'єктів права приватної власності з мотивів суспільної необхідності та конфіскація майна за рішенням суду (чч. 5, 6 ст. 41).
Жодне із зазначених обмежень права власності не поширюється на розпорядження вкладником своїми коштами, внесеними на депозитний рахунок.
Пунктами 2.1.3 та 3.7 кожного з укладених між ОСОБА_1 та АКБ
« Європейський» договорів банківського вкладу ( від 28.07.2008р, 29.09.2008р та 18.02.2009р) встановлено, що у випадках та порядку передбачених договором, банк зобов'язується повернути суму вкладу і нараховані згідно з умов договору проценти та закрити рахунок. У випадку звернення владника до банку з письмовою вимогою про повернення вкладу до закінчення строку вкладу, банк при отриманні такої вимоги вкладника , протягом п'яти банківських днів повертає вкладнику суму вкладу та виплачує проценти, нараховані відповідно до умов договору.
Судом встановлено, що відповідач не повернув ОСОБА_1 суми вкладів та не сплатив проценти за користування ними.
Відповідач в судове засідання не з'явився, заперечень щодо позовних вимог ОСОБА_1 , у тому числі в частині стягнення відсотків за користування вкладом в сумі 3 191 грн. 99 коп, та доказів, які б спростовували доводи позивача, що є його обов'язком відповідно до положень ст. 60 ЦПК України, суду не надав.
Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Згідно з ст. 88 ЦПК України, якщо позивача на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, вони стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 525, 611, 625, 629, 633, 1058, 1060, 1061, п. 1.6., п. 3.3. Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого Постановою Правління НБУ від 03.12.2003 р. № 516, ст. 1, чч. 2, 3 ст. 56, ст. 85 Закону України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 р., п. 2 і п. 3 Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 03.10.1992 р. № 493/92, пп. 4 п. 1.8. Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затвердженої Постановою Правління НБУ від 12.11.2003 р. № 492, ч. 4 ст. 8, ст.ст. 10, 60, 88, 213, 214, 215 ЦПК України, ст. 41, ч. 1 ст. 64 Конституції України,
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Стягнути з Акціонерного комерційного банку “Європейський” на користь ОСОБА_1 розмір вкладів загальною сумою 38000 грн та проценти за користування кредитом в сумі 3191 грн. 99 коп, а всього 41 191 грн. 99 коп.
Стягнути з Акціонерного комерційного банку «Європейський» в дохід держави судовий збір в розмірі 411 грн. 91 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 10 днів з дня отримання його копії.
Заочне рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Харківської області через Жовтневий районний суд м. Харкова шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня його проголошення та поданням апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня подачі заяви про апеляційне оскарження.
СУДДЯ -