ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
11.04.2016Справа №910/2029/16
За позовом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"
до Комунального підприємства "Чоколівське" Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації
про стягнення 73528,44 грн.
Суддя Гумега О.В.
Представники:
від позивача: Цимбаліст В.В. за довіреністю № 155/1/03-100 від 12.01.2016
від відповідача: не з'явився
Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Чоколівське" Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації (відповідач) про стягнення 73528,44 грн., з яких: 66905,10 грн. основного боргу; 5474,06 грн. інфляційних втрат та 1149,28 грн. трьох відсотків річних.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України без достатньої правової підстави (без укладення договору оренди) фактично користувався нежилим приміщенням, загальною площею 218,90 кв. м (з 01.06.2015 - 84,50 кв.м), у будинку № 5 літер А на вул. Івана Пулюя у м. Києві, яке належить на праві господарського відання позивачу, у зв'язку з чим позивач стверджує, що за період з 01.03.2015 по 31.01.2016 відповідач повинен був сплатити позивачу грошові кошти у розмірі 66905,10 грн., з яких: 63991,10 грн. плати за фактичне користування нежилим приміщенням територіальної громади міста Києва та 2914,00 грн. компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт оренди. Крім того, у зв'язку з простроченням виконання відповідачем свого обов'язку з оплати за фактичне користування вказаним нежилим приміщенням позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 5474,06 грн. інфляційних втрат та 1149,28 грн. трьох відсотків річних за період з 01.03.2015 по 31.01.2016.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2016 порушено провадження у справі № 910/2029/16 та призначено розгляд справи на 14.03.2016 о 10:40 год.
10.03.2016 через відділ діловодства суду від позивача надійшли пояснення на виконання вимог ухвали суду від 12.02.2016, в яких позивач зазначив, зокрема, про таке: 01.04.2012 працівниками позивача та відповідача був складений та підписаний акт про фактичне використання відповідачем нежилих приміщень, загальною площею 218,90 кв.м, в будинку № 5 літер А на вул. Івана Пулюя в місті Києві, підставою складання якого вказано "для розрахунків і нарахування плати за користування приміщеннями у розмірі орендної плати відповідно до діючої на момент складання цього акту Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва"; 01.06.2015 відповідач згідно акту приймання-передачі звільнив частину вказаних нежилих приміщень площею 134,40 кв.м та передав їх представникам позивача; 09.02.2016 державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Солом'янського РУЮ у м. Києві Лебедєвою Л.Ю. було складено акт про примусове виселення відповідача із займаних приміщень площею 84,50 кв.м відповідно до наказу Господарського суду міста Києва від 20.10.2015, виданого на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2015 у справі № 910/22464/15; оскільки між позивачем та відповідачем були відсутні договірні відносини, то позивач вказав на протиправність користування відповідачем спірними нежилими приміщеннями, які йому не належали; суму неодержаної плати за фактичне використання спірних нежилих приміщень позивач визначив відповідно до п.п. 6.3, 6.5 Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва та Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, затверджених рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 № 34/6250; пунктом 6.5 наведеного Положення визначено, що крім орендної плати орендар сплачує балансоутримувачу також компенсацію витрат підприємства за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт оренди; відповідно до наданого позивачем розрахунку податку на землю, щомісячна сума такого податку за період з 01.03.2015 по 31.05.2015 складає 398,87 грн. (без ПДВ) та за період з 01.06.2015 по 31.01.2016 - 153,97 грн. (без ПДВ), у зв'язку з чим позивачем було розраховано та сплачено податок на землю у розмірі 2914,00 грн. (з ПДВ).
В судове засідання, призначене на 14.03.2016, представник позивача з'явився.
Представник відповідача в судове засідання, призначене на 14.03.2016 не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду від 12.02.2016 не виконав, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.
В судовому засіданні, призначеному на 14.03.2016, судом перевірено виконання сторонами вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 12.02.2016 про порушення провадження у справі № 910/2205/16 та встановлено, що відповідач вимоги зазначеної ухвали не виконав, а позивач виконав не в повному обсязі.
Враховуючи нез'явлення представника відповідача в судове засідання, невиконання останнім вимог ухвали суду від 12.02.2016 та положення п. 1, 2 ч. 1 ст. 77 ГПК України, суд дійшов висновку про неможливість вирішення справи по суті в судовому засіданні, призначеному на 14.03.2016.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.03.2016 розгляд справи відкладено на 28.03.2016 о 10:10 год.
В судове засідання, призначене на 28.03.2016, представники позивача та відповідача з'явилися.
Представник відповідача в судовому засіданні 28.03.2016 подав клопотання про ознайомлення з матеріалами справи. Клопотання судом задоволене та передане до відділу діловодства суду для реєстрації.
Представник відповідача в судовому засіданні 28.03.2016 заявив усне клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні та надання часу для ознайомлення з матеріалами справи. Усне клопотання відповідача судом задоволене.
Враховуючи положення ч. 3 ст. 77 ГПК України, суд оголосив в судовому засіданні 28.03.2016 перерву до 04.04.2016 об 11:40 год.
04.04.2016 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач вказав на недоведеність позовних вимог та просив суд відмовити у задоволенні позову повністю. Зокрема, відповідач не заперечував факт використання ним нежитлових приміщень загальною площею 218,9 кв.м для розміщення підрозділів підприємства за адресою м. Київ, вул. Івана Пулюя, 5 літер А в період з 01.04.2012 по 30.04.2015, натомість стверджував, що починаючи з 01.05.2015 ним не використовувались спірні приміщення. За відсутності укладеного між сторонами договору, яким встановлюється розмір оплати за користування приміщеннями та інші істотні умови, відповідач не вважає факт несплати ним платежів за користування спірними приміщеннями протиправним. Відповідач зазначає, що оскільки позивач у позовній заяві наголошує на завданій йому майновій шкоді у вигляді неодержаних належних платежів, то таке відповідає поняттю збитків у вигляді упущеної вигоди (ст. 22 ГПК України), доведення наявності якої покладається на позивача.
В судове засідання, призначене на 04.04.2016, представники позивача та відповідача з'явилися.
Представник позивача в судовому засіданні 04.04.2016 надав усні пояснення щодо заявлених позовних вимог, позов підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні 04.04.2016 заперечував проти заявлених позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, поданому 04.04.2016 через відділ діловодства суду.
В судовому засіданні 04.04.2016 представники позивача та відповідача подали спільне клопотання про продовження строку вирішення спору. Клопотання залучене судом до матеріалів справи.
Враховуючи положення ч. 3 ст. 77 ГПК України, суд оголосив в судовому засіданні 04.04.2016 перерву до 11.04.2016 об 11:30 год.
08.04.2016 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшли пояснення до відзиву на позовну заяву. У наведених поясненнях позивач вказав на безпідставність тверджень відповідач про те, що він не використовував спірні приміщення з 01.05.2015, оскільки такі твердження відповідача спростовуються рішенням Господарського суду міста Києва від 06.10.2015 у справі № 910/22464/15 та актом приймання - передачі від 01.06.2015, згідно якого відповідач звільнив лише частину спірних нежилих приміщень площею 134,40 кв.м. Крім того, враховуючи положення статті 190 ЦК України, позивач зазначив, що майном, яке набув відповідач без достатньої правової підстави (без договору оренди), в спірному випадку було саме право користування нежилими приміщеннями в буд. № 5 літер А на вул. Івана Пулюя, яке належить позивачу на праві господарського відання. Таким чином позивач вважає, що у зв'язку з безпідставним збереженням відповідачем майна, а саме права користування спірними нежилими приміщеннями, які перебувають у господарському віданні позивача, відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу вартість користування вказаним майном, оскільки відповідно до ст. 1213 ЦК України, у разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість.
В судове засідання, призначене на 11.04.2016, представник позивача з'явився.
Представник відповідача в судове засідання, призначене на 11.04.2016, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Як зазначено в абз. 1, 2 п.п. 3.9.1 п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони про час і місце наступного судового засідання.
Отже, з огляду на присутність представника відповідача в судовому засідання 04.04.2016, останній вважається належним чином повідомленими про час і місце наступного судового засідання, призначеного на 11.04.2016 об 11:30 год. Крім того, в матеріалах справи наявна розписка сторін про те, що вони повідомлені про оголошення в судовому засіданні 04.04.2016 перерви до 11.04.2016 об 11:30 год.
Водночас, згідно абз. 1 п.п. 3.9.2 п. 3.9 вищенаведеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 вбачається, що у випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначений перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1 названої статті, у разі нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; неподання витребуваних доказів.
Втім, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, інших учасників судового процесу, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Обставин, які б перешкоджали вирішенню спору в судовому засіданні 11.04.2016, судом встановлено не було. При цьому судом враховано наявність в матеріалах справи відзиву на позовну заяву, згідно якого відповідач виклав власну правову позицію стосовно спору у даній справі.
За таких обставин, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 11.04.2016 без участі представника відповідача.
Водночас, оскільки строк вирішення даного спору судом не перевищує двох місяців від дня одержання позовної заяви, а судом не встановлено обставин, які б перешкоджали чи не дозволяли розглянути спір в судовому засіданні 11.04.2016, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення спільного клопотання сторін про продовження строку вирішення спору, поданого в судовому засіданні 04.04.2016.
Представник позивача в судовому засіданні 11.04.2016 надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав повністю з урахуванням пояснень на виконання вимог ухвали суду від 12.02.2016 та пояснень до відзиву на позовну заяву, поданих через відділ діловодства суду відповідно 10.03.2016 та 08.04.2016.
Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 11.04.2016 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва
Відповідно до розпорядження Представника Президента України від 14.10.1994 № 976 нежилі приміщення в будинку № 5 на вул. Івана Пулюя (згідно з поверховим планом Київського міського бюро технічної інвентаризації - вул. Івана Пулюя, буд. № 5 літер А) у м. Києві віднесені до комунальної власності територіальної громади м. Києва та закріплені за Державним комунальним виробничим житлово-ремонтним об'єднанням на праві господарського відання.
Правонаступником Державного комунального виробничого житлово-ремонтного об'єднання є Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" (позивач). Так, згідно п. 1.1 Статуту позивача, Державне комунальне виробниче житлово-ремонтне об'єднання реорганізоване шляхом перетворення в Державне комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 04.09.1996 № 1397. Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 21.11.2000 № 2074 Державне комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" перейменовано у Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація". Як визначено у п. 1.2 Статуту, підприємство позивача засноване на комунальній власності територіальної громади міста Києва. Засновником та власником підприємства є територіальна громада міста Києва, від імені якої виступає Київська міська рада.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 Господарського кодексу України (далі - ГК України) основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.
01.04.2012 працівниками КП "Київжитлоспецексплуатація" (позивача) та КП "Чоколівське" Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації (відповідача) був складений та підписаний Акт про фактичне використання нежилих приміщень в будинку № 5 літер А на вул. Івана Пулюя у м. Києві.
Згідно наведеного акта встановлено, що відповідач фактично займає вказані нежилі приміщення загальною площею 218,90 кв.м, у т.ч. на І поверсі - 4,6 кв.м, на II поверсі - 82,30 кв.м, у підвалі - 132,00 кв.м. В якості причини складання наведеного акту зазначено: "для розрахунків і нарахування плати за користування приміщеннями у розмірі орендної плати відповідно до діючої на момент складання цього акта Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду".
01.06.2015 відповідач згідно Акту приймання-передачі звільнив частину вищезазначених нежилих приміщень за адресою: вул. Івана Пулюя, 5 літер А у м. Києві площею 134,40 кв.м та передав їх позивачу.
Згідно зі ст.ст. 2, 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" правовою підставою зайняття комунального майна є договір оренди.
Враховуючи, що між КП "Київжитлоспецексплуатація" (балансоутримувачем будинку площею 11529 кв.м в будинку № 5 літер А на вул. Івана Пулюя у м. Києві) або Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (орендодавцем комунального майна територіальної громади м. Києва) та відповідачем відсутні договірні відносини, то позивач вказав на протиправність користування відповідачем нежилими приміщеннями в будинку № 5 літер А на вул. Івана Пулюя, які йому не належать.
Факт протиправного користування (за відсутності договірних відносин) КП "Чоколівське" Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації нежилими приміщеннями в будинку № 5 літер А на вул. Івана Пулюя, які йому не належать, встановлений рішенням Господарського суду міста Києва від 06.10.2015 у справі № 910/22464/15.
Частиною 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.10.2015 у справі № 910/22464/15, яке набрало законної сили 20.10.2015, позов КП "Київжитлоспецексплуатація" до КП "Чоколівське" Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації задоволено повністю, виселено КП "Чоколівське" Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації з нежилих приміщень загальною площею 84,50 кв.м в будинку № 5 літер А на вул. Івана Пулюя у м. Києві, в т.ч. на І поверсі - 1,4 кв.м, на II поверсі - 80,60 кв.м, у підвалі - 2,50 кв.м; зобов'язано КП "Чоколівське" Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації передати КП "Київжитлоспецексплуатація" нежилі приміщення загальною площею 84,50 кв.м в будинку № 5 літер А на вул. Івана Пулюя у м. Києві, в т.ч. на І поверсі - 1,4 кв.м, на II поверсі - 80,60 кв.м, у підвалі - 2,50 кв.м.
На виконання рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2015 у справі № 910/22464/15 видано накази, зокрема, наказ про виселення відповідача із вказаних нежилих приміщень.
09.02.2016 державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Солом'янського РУЮ у м. Києві Лебедєвою Л.Ю. складено Акт державного виконавця про виселення КП "Чоколівське" Солом'янської районної в місті Києві із нежилих приміщень загальною площею 84,50 кв.м в будинку № 5 літер А на вул. Івана Пулюя у м. Києві при примусовому виконанні наказу Господарського суду міста Києва від 20.10.2015, виданого на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2015 у справі № 910/22464/15 (належним чином засвідчена копія акту державного виконавця долучена позивачем до матеріалів справи в якості додатку до вказаних пояснень).
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначив, що відповідач, користуючись нежилими приміщеннями загальною площею 218,90 кв.м (з 01.06.2015 - 84,50 кв.м), у будинку № 5 літер А на вул. Івана Пулюя у м. Києві без договору оренди, не сплачував належних платежів, тоді як такими неправомірними діями відповідач зі своєї вини наніс позивачу майнову шкоду у вигляді неотриманої належної плати за використання вказаних нежилих приміщень за період з 01.03.2015 по 31.01.2016 на суму 66905,10 грн., з яких 63991,10 грн. - плата за фактичне користування та 2914,00 грн. - компенсація витрат підприємства за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт оренди.
15.01.2016 позивачем була направлена відповідачу вимога № 155/1/03-174 від 15.01.2016 про сплату заборгованості в загальній сумі 66905,10 грн. за період з 01.03.2015 по 31.01.2016, що підтверджується фіскальним чеком № 6879 від 15.01.2016 та списком згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів, поданих в Київ-44. Зазначена вимога отримана відповідачем 18.01.2016, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0104403087785, втім залишена відповідачем без задоволення.
У зв'язку з наведеним позивач звернувся з даним позовом до суду, відповідно до якого, окрім основного боргу в сумі 66905,10 грн., заявив до стягнення з відповідача 5474,06 грн. інфляційних втрат та 1149,28 грн. трьох відсотків річних.
Відповідач згідно поданого відзиву на позовну заяву не заперечував факт використання ним нежитлових приміщень загальною площею 218,9 кв.м для розміщення підрозділів підприємства за адресою м. Київ, вул. Івана Пулюя, 5 літер А в період з 01.04.2012 по 30.04.2015, натомість стверджував, що починаючи з 01.05.2015 ним не використовувались спірні приміщення. За відсутності укладеного між сторонами договору відповідач не вважає факт несплати ним платежів за користування спірними приміщеннями протиправним. Крім того, на думку відповідача, позивачем не доведено завдані йому збитки у вигляді упущеної вигоди, враховуючи, що у позовній заяві останній наголошував на завданій йому майновій шкоді у вигляді неодержаних належних платежів.
Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно із ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що відповідач безпідставно (без достатньої правової підстави) займав у спірний період - з 01.03.2015 по 31.01.2016 нежилі приміщення (до 31.05.2015 включно - загальною площею 218,90 кв.м, а з 01.06.2015 - загальною площею 84,50 кв.м), у будинку № 5 літер А на вул. Івана Пулюя у м. Києві, які належать на праві господарського відання позивачу, та був виселений із вказаних приміщень площею 84,50 кв.м лише 09.02.2016, що підтверджується Актом державного виконавця 09.02.2016.
При цьому суд відхиляє як безпідставні твердження відповідача про те, що він не використовував спірні приміщення з 01.05.2015, оскільки такі твердження відповідача спростовуються Актом приймання - передачі від 01.06.2015, згідно якого відповідач звільнив лише частину спірних нежилих приміщень площею 134,40 кв.м., у будинку № 5 літер А на вул. Івана Пулюя у м. Києві, та обставинами, встановленими рішенням Господарського суду міста Києва від 06.10.2015 у справі № 910/22464/15, предметом спору у якій було виселення відповідача з нежилих приміщень загальною площею 84,50 кв.м у будинку № 5 літер А на вул. Івана Пулюя у м. Києві та зобов'язання відповідача передати позивачу вказані приміщення. Як зазначалось, відповідач виселений із спірних приміщень площею 84,50 кв.м 09.02.2016, що підтверджується Актом державного виконавця 09.02.2016.
Згідно статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Аналіз вказаної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 2 жовтня 2013 року № 6-88цс13, предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
За змістом частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Отже, відповідач безпідставно (без договору оренди) в період з 01.03.2015 по 31.01.2016 користувався нежилими приміщеннями, загальною площею загальною площею 218,90 кв.м (з 01.06.2015 - 84,50 кв.м), у будинку № 5 літер А на вул. Івана Пулюя у м. Києві.
Відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.
Згідно зі статтею 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Суд зазначає, що вказана стаття спрямована на реалізацію принципу реального виконання зобов'язання та визначає обов'язок набувача повернути безпідставно набуте майно в натурі. Це означає, що поверненню підлягає саме та індивідуально визначена річ, яку набув або зберіг набувач, або така ж кількість родових речей тієї ж якості.
Однак, якщо повернути безпідставно набуте майно в натурі неможливо (внаслідок його знищення, загублення або передачі його набувачем третій особі тощо), набувач зобов'язаний відшкодувати потерпілому вартість такого майна.
Суд зазначає, що майновими правами визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.
Враховуючи положення статті 190 ЦК України, суд зазначає, що майном, яке набув відповідач без достатньої правової підстави, було саме право користування нежилими приміщеннями, загальною площею 218,90 кв.м (з 01.06.2015 - 84,50 кв.м), у будинку № 5 літер А на вул. Івана Пулюя у м. Києві, які належать позивачу на праві господарського відання.
Водночас, враховуючи, що право користування (майно) неможливо повернути в натурі, відповідач, відповідно до положень статті 1213 ЦК України, зобов'язаний відшкодувати позивачу вартість за використання такого майна.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що у зв'язку з набуттям права користування (речового права) спірними нежилими приміщеннями, які належить позивачу на праві господарського відання, без достатньої правової підстави, відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу вартість користування вказаним майном, оскільки відповідно до статті 1213 ЦК України, у разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість.
Рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 № 34/6250 було затверджено Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва (далі - Положення), а також Методику розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду (далі - Методика).
Згідно з п.п. 6.3, 6.4, 6.5 Положення підприємства, установи та організації (балансоутримувачі) є отримувачами орендної плати; орендар за користування об'єктом оренди сплачує орендну плату та інші платежі, зазначені у підпункті 6.5 цього Положення, незалежно від результатів господарської діяльності; крім орендної плати орендар сплачує також компенсацію витрат підприємств-балансоутримувачів за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт оренди, та плату за комунальні послуги відповідно до договору, який укладається між орендарем та зазначеним підприємством або відповідними особами, що надають такі послуги.
Судом встановлено, що за період з 01.03.2015 по 31.01.2016 позивачем нараховано суму відшкодування за користування без правової підстави приміщеннями, загальною площею 218,90 кв.м (з 01.06.2015 - 84,50 кв.м), у загальному розмірі 53325,90 грн. без ПДВ (63991,10 грн. разом з ПДВ), що відображено у долучених позивачем до матеріалів справи Довідці про нарахування та надходження платежів за користування нежилим приміщенням у будинку № 5 літер А на вул. Івана Пулюя Комунальним підприємством "Чоколівське" Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації та у щомісячних розрахунках плати за користування спірними приміщеннями за період з березня 2015 року по січень 2016 року.
При цьому, судом встановлено, що розрахунок сум відшкодувань за фактичне користування нежилими приміщеннями, загальною площею 218,90 кв.м (з 01.06.2015 - 84,50 кв.м), у будинку № 5 літер А на вул. Івана Пулюя у м. Києві, позивач здійснював на підставі Методики, затвердженої рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 № 34/6250, застосування якої для розрахунків і нарахування плати за користування приміщеннями сторони погодили в Акті про фактичне використання нежилих приміщень в будинку № 5 літер А на вул. Івана Пулюя у м. Києві від 01.04.2012.
Оскільки відповідач використовував спірні нежилі приміщення для розміщення комунального підприємства (є підприємством, яке здійснює діяльність по обслуговуванню житлового фонду), то позивачем у розрахунку плати за користування цими приміщеннями застосовано розмір орендної ставки 6% відповідно до п. 20 таблиці 2 Методики. Також, розрахунок здійснювався позивачем з урахуванням того, що розмір місячної орендної плати за наступний місяць розраховується шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць (пункт 13 Методики).
Судом також встановлено, що позивачем нараховано відповідачу вартість з компенсації витрат за користування земельною ділянкою, на якій розташовано об'єкт оренди (яка визначається, виходячи з фактичних витрат підприємства позивача), за період з березня 2015 року по січень 2016 року у загальному розмірі 2428,37 грн. без ПДВ (2914,00 грн. разом з ПДВ), що відображено у долученій позивачем до матеріалів справи довідці про нарахування та надходження платежів за користування нежилим приміщенням у будинку № 5 літер А на вул. Івана Пулюя Комунальним підприємством "Чоколівське" Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації.
Детальний розрахунок визначення розміру компенсації витрат за користування земельною ділянкою, на якій розташовано спірні приміщення, за період з 01.03.2015 по 31.05.2015 (площа земельної ділянки 225,33 кв.м, щомісячна сума податку на землю 398,87 грн. без ПДВ) та за період з 01.06.2015 по 31.01.2016 (площа земельної ділянки 86,98 кв.м, щомісячна сума податку на землю 153,97 грн. без ПДВ) долучено позивачем до матеріалів справи в якості додатку до письмових пояснень, поданих через відділ діловодства суду 10.03.2016.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість здійсненого позивачем розрахунку сум відшкодування за фактичне користування без правової підстави нежилими приміщеннями, загальною площею 218,90 кв.м (з 01.06.2015 - 84,50 кв.м), у будинку № 5 літер А на вул. Івана Пулюя у м. Києві, та розрахунку компенсації витрат за користування земельною ділянкою, на якій розташовано приміщення за період з березня 2015 року по січень 2016 року, з огляду на що приймає вказані розрахунки позивача у якості належного та допустимого доказу визначення вартості безпідставно набутого відповідачем майна (відповідно до статті 1213 Цивільного кодексу України).
Таким чином, враховуючи загальний розмір відшкодування за фактичне користування спірними приміщеннями за період з березня 2015 року по січень 2016 року, що становить 63991,10 грн. (разом з ПДВ), та загальний розмір компенсації витрат за користування земельною ділянкою, на якій розташовано приміщення, за період з березня 2015 року по січень 2016 року, що становить 2914,00 грн. (разом з ПДВ), загальний розмір сум відшкодування за фактичне користування відповідачем нежилим приміщенням, загальною площею 218,90 кв.м (з 01.06.2015 - 84,50 кв.м), у будинку № 5 літер А на вул. Івана Пулюя у м. Києві, за період з березня 2015 року по січень 2016 року становить 66905,10 грн. разом з ПДВ (63991,10 грн. + 2914,00 грн. = 63991,10 грн.).
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" в частині стягнення з Комунального підприємства "Чоколівське" Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації суми відшкодування у розмірі 66905,10 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.
Натомість доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, суд оцінює критично, з огляду на приписи вищенаведених правових норм та наявні в матеріалах справи докази.
Крім того, у зв'язку з простроченням виконання відповідачем свого обов'язку з відшкодування вартості фактичного користування нежилими приміщеннями, загальною площею 218,90 кв.м (з 01.06.2015 - 84,50 кв.м), у будинку № 5 літер А на вул. Івана Пулюя у м. Києві, за період з 01.03.2015 по 31.01.2016 позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 5474,06 грн. інфляційних втрат та 1149,28 грн. трьох відсотків річних.
Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14), інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Суд зазначає, що грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів. Таким чином, грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Отже, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.06.2012 у справі № 6-49цс12.
Відповідно до п. 1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.
Однак, суд зазначає, що правовідносини, які виникли у зв'язку з обов'язком відповідача відшкодувати вартість фактичного користування нежилими приміщеннями, загальною площею 218,90 кв.м (з 01.06.2015 - 84,50 кв.м), у будинку № 5 літер А на вул. Івана Пулюя у м. Києві, за період з березня 2015 року по січень 2016 року не є грошовим зобов'язанням, тобто не передбачають здійснення оплати як зустрічного обов'язку, а є правовідносинами, які виникають у зв'язку обов'язком відповідача саме відшкодувати вартість безпідставно набутого відповідачем майна (права користування вказаним нежилим приміщенням) на підставі статті 1213 ЦК України.
Так, відповідно до правової позиції, викладеної у п. 5.2 наведеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14, обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.
Таким чином, ті зобов'язання з відшкодування вартості майнових прав (користування приміщеннями), які виникли у відповідача у зв'язку з безпідставним користуванням майном, що належить позивачу на праві господарського відання, не є за своєю правовою природою грошовим зобов'язанням у розумінні статті 625 ЦК України.
При цьому, суд зазначає, що обов'язок з відшкодування вартості майна відповідно до статті 1213 ЦК України у відповідача виникає саме у зв'язку із користуванням майном без достатньої правової підстави, однак сума такого відшкодування визначається саме за рішенням суду з урахуванням вищевикладеної методики розрахунку.
З огляду на вищевикладене, позовні вимоги Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" в частині вимог до Комунального підприємства "Чоколівське" Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації про стягнення 5474,06 грн. інфляційних втрат та 1149,28 грн. трьох відсотків річних, задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на приписи ст. 49 ГПК України та часткове задоволення позовних вимог, на відповідача покладається судовий збір в розмірі 1253,87 грн.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 35, 43, 44, 49, 82-85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Комунального підприємства "Чоколівське" Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації (03087, м. Київ, вул. Волинська, буд. 4-А; ідентифікаційний код 35756971) на користь Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (01001, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 51-А; ідентифікаційний код 03366500) 63991,10 грн. (шістдесят три тисячі дев'ятсот дев'яносто одну гривню 00 коп.) плати за фактичне користування нежилим приміщенням територіальної громади міста Києва, 2914,00 грн. (дві тисячі дев'ятсот чотирнадцять гривень 00 коп.) компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт оренди, 1253,87 грн. (одну тисячу двісті п'ятдесят три гривні 87 коп.) судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 12.04.2016
Суддя Гумега О.В.