31 березня 2016 року м. Київ К/800/37449/15
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
Олендера І.Я. (доповідача), Карася О.В., Рибченка А.О.,
секретар судового засідання Загородній А.А.,
за участю представника позивача Міщенка М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Єнакієвський металургійний завод» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10 червня 2015 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2015 року,
У квітні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Єнакієвський металургійний завод» (далі - позивач, ПАТ «Єнакієвський металургійний завод») звернулось до суду першої інстанції із позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління Міндоходів № 0000034700/1400/10/28-03-47 від 24.03.2015 року
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 10 червня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2015 року, адміністративний позов задоволено.
Суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що позивачем належним чином підтверджено реальність господарських операцій з його контрагентом, відтак ним правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість. При цьому, податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від факту декларування та сплати контрагентом його зобов'язань, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.
Не погоджуючись із рішенням судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить про їх скасування, як таких, що ухвалені із порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог. У доводах касаційної скарги зазначає, що Податковим кодексом України (далі - ПК України) встановлено прямий зв'язок між податковим кредитом з ПДВ платника податку та податковими зобов'язанням його контрагента та, на його думку, у разі недекларування податкових зобов'язань контрагентом, у платника відсутнє право на податковий кредит.
Касаційний розгляд справи проведено у відкритому судовому засіданні, відповідно до ст. 221 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.
ПАТ «Єнакієвський металургійний завод» є юридичною особою, зареєстроване Виконавчим комітетом Єнакієвської міської ради Донецької області 23.06.2003 року та обліковується в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за № 12681050033000051. Є платником податку на додану вартість та перебуває на податковому обліку у Спеціалізованій державній податковій інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління Міндоходів з 17.07.1997 року.
17.12.2014 року позивачем до відповідача подано податкову декларацію з податку на додану вартість за листопад 2014 року, якою задекларовано суму податкового кредиту 121297170,00 грн., суму податкового зобов'язання 67651290,00 грн. та, відповідно, суму від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту у розмірі 53645880,00 грн.
Згідно з Додатками № 1-6 до цієї декларації позивачем проведено розрахунок коригування сум податку на додану вартість та зроблений розрахунок сум бюджетного відшкодування на суму 50790584,00 грн.
21.01.2015 року позивачем до податкового органу подано податкову декларацію з податку на додану вартість за грудень 2014 року, якою задекларовано суму податкового кредиту 243847 868,00 грн., суму податкового зобов'язання 116078 818,00 грн. та, відповідно, суму від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту у розмірі 127769 050,00 грн.
Згідно з Додатками № 1-5 до цієї декларації позивачем проведено розрахунок коригування сум податку на додану вартість та зроблений розрахунок сум бюджетного відшкодування на суму 53645880, 00 грн.
19.02.2015 року посадовими особами відповідача проведено камеральну перевірку ПАТ «Єнакіївський металургійний завод» щодо даних задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість за грудень 2014 року, про що складено акт від 19.02.2015 року № 31/28-03-47/00191193.
У вказаному акті зазначено про порушення позивачем вимог п.п. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14, п. 200.4, ст. 200 ПК України, в частині завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за грудень 2014 року у сумі 1116226,00 грн., оскільки у позивача відсутнє право на формування складу податкового кредиту з податку на додану вартість у випадку недекларування податкових зобов'язань з боку його постачальників.
На підставі вказаного акту перевірки, 24.03.2015 року податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення форми «В1» № 0000034700/1400/10/28-03-47щодо зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за грудень 2014 року на суму 1116226,00 грн. та накладено на позивача фінансові санкції у вигляді штрафу у розмірі 558 113,00 грн.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.
Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та контрагентами ДП «Донецька залізниця», КП «Компанія «Вода Донбасу», Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз» було укладено ряд господарських договорів.
Позивачем, на підтвердження фактичного виконання умов договорів, реальності здійснення господарських операцій, правомірності включення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість по господарських операціях з ДП «Донецька залізниця», КП «Компанія «Вода Донбасу», Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз» подано суду копії: договорів, додаткових угод, податкові накладні, акти виконаних робіт, банківські виписки та інші документи.
Позивач здійснював оплату за отримані товари шляхом безготівкових розрахунків через банківську установу з урахуванням ПДВ.
Крім того, на момент здійснення господарських операцій позивач та його контрагенти ДП «Донецька залізниця», КП «Компанія «Вода Донбасу», Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз» були включені до Єдиного державного реєстру та перебували на обліку платників податків.
Судами попередніх інстанцій не встановлено порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість, які б позбавляли позивача права на податковий кредит за наслідками здійснення господарських операцій із зазначеними контрагентами.
Крім того, реальність господарських операцій не ставиться під сумнів відповідачем.
З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям з ДП «Донецька залізниця», КП «Компанія «Вода Донбасу», Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз», оскільки реальність таких підтверджується первинними документами, які у повній мірі відображають зміст господарської операції та її вартісні показники.
Пунктами 200.1-200.3 ст. 200 ПК України, передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Відповідно до п. 200.4 цієї ж статті, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п. 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.
З огляду на зазначене, суд касаційної інстанції вважає правильним висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість та позивач має право на бюджетне відшкодування вищезазначених коштів.
Доводи відповідача про порушення контрагентами позивача податкового законодавства суд відхиляє, оскільки за порушення податкового законодавства передбачена індивідуальна відповідальність саме для тієї особи, яка допустила таке порушення.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10, від 31.10.2014 року у справі № 21-318а14, відповідно до якої законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.
Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейського суду з прав людини дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».
Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.
Доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та встановленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваних судових рішень.
За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування чи зміни судового рішення.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231, 254 КАС України, суд
Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10 червня 2015 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2015 року у справі № 805/1304/15-а - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235-244-2 КАС України.
Судді: І.Я. Олендер
О.В. Карась
А.О. Рибченко
Повний текст виготовлено 05.04.2016 року