"31" березня 2016 р. м. Київ К/800/39053/15
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
Олендера І.Я. (доповідача), Карася О.В., Рибченка А.О.,
секретар судового засідання Загородній А.А.,
за участю представника відповідача Рибак А.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сім-Тес» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2015 року,
У вересні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Сім-Тес» (далі - позивач, ТОВ «Сім-Тес») звернулось до суду першої інстанції із позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві від 11 вересня 2013 року № 0004562201, № 0004572201.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2015 року, адміністративний позов задоволено.
Суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що відповідачем не доведено правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві замінено правонаступником Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач, ДПІ) відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Не погоджуючись із рішенням судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить про їх скасування, як таких, що ухвалені із порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог. У доводах касаційної скарги зазначає, що судами попередніх інстанцій не повно з'ясовано обставини, що мають визначальне значення для правильного вирішення спору.
Касаційний розгляд справи проведено у відкритому судовому засіданні, відповідно до ст. 221 КАС України.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.
Посадовими особами відповідача проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «СІМ-ТЕС» щодо взаємовідносин з ТОВ «ДЕЛЬТА КЛ», ТОВ «Регіонметал захід», ТОВ «ТРУ КАМ», ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «СТРОЙБУД», ПП «Унісон Дизайн», ТОВ «КЛУБ С» за період з 01.04.2012 року по 30.06.2013 року, за результатами якої складено акт від 27.08.2013 року № 743/22-01/35677062, в якому зазначено про порушення позивачем вимог:
- пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 642976, 54 грн.,
- п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.4, 201.6, 201.7, 201.8, 201.10 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1524060,32 грн.
На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем винесено:
- податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 11.09.2013 року № 0004562201, яким згідно ТОВ «СІМ-ТЕС» визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 964 465,50 грн., в тому числі: за основним платежем - в розмірі 642976,54 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - в розмірі 321488,50 грн.;
- податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 11.09.2013 року № 0004572201, яким ТОВ «СІМ-ТЕС» визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 1905075,40 грн., в тому числі: за основним платежем - в розмірі 1524061, 32 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - в розмірі 381015,08 грн.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних мотивів.
З огляду на положення пп. 14.1.27 п. 14.1. ст. 14 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
За змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг, робіт) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.
За змістом частин 4, 5 статті 11 КАС України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.
Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.
В даному випадку, враховуючи специфіку договорів підряду, укладених між позивачем та ТОВ «ДЕЛЬТА КЛ», ТОВ «Регіонметал захід», ТОВ «ТРУ КАМ», ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «СТРОЙБУД», ПП «Унісон Дизайн», ТОВ «КЛУБ С», судам попередніх інстанцій слід було перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості позивача та його постачальників щодо можливості виконання обумовлених зазначеними договорами робіт як самостійно позивачем так і його контрагентами, як-от - наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, платежів, супутніх звичайній господарській діяльності будь-якого господарюючого суб'єкта (комунальні платежі, оренда приміщень, послуги зв'язку, управлінські витрати тощо), або ж залучення контрагентами з цією метою третіх осіб та, відповідно, понесення витрат, пов'язаних із таким залученням.
Реальність потребує також з'ясування того факту, чи справді результати робіт отримано від вказаних у первинних документах постачальників.
Для цього треба встановити, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв'язки між позивачем та його задекларованими контрагентами, хто персонально брав у цьому участь, допитати відповідних осіб як свідків. Поза увагою судів залишились доводи податкового органу про те, що посадові особи контрагентів, які зазначені в первинних документах, заперечують свою причетність до будь-якої фінансово-господарської діяльності.
Відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
Обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.
Водночас правова кваліфікація діяння особи, наведена у вироку в кримінальній справі або постанові про адміністративний проступок (тобто застосування тих чи інших правових норм до відповідної поведінки), не є обов'язковою для адміністративного суду.
Висновки та оцінки іншого суду щодо правомірності поведінки особи, її винуватості у вчиненні правопорушення тощо не позбавляють адміністративний суд, який розглядає по суті справу, предмет якої пов'язаний із відповідними діяннями цієї особи, права надати їм власну оцінку.
Судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки доводам відповідача про те, що вироком Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/22932/13-к від 24.09. 2013 року гр. ОСОБА_5 (директора ТОВ «ТРУ КАМ») визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України.
Крім того, згідно із ч.ч. 1 та 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК).
Згідно із підпунктом «а» пункту 201.1 статті 201 ПК платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) у паперовому вигляді.
У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи-продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору; код товару згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (пункт 201.2 статті 201 ПК).
На виконання вказаної норми ПК Міністерство фінансів України наказом від 01.11.2011 року № 1379 затвердило форму податкової накладної та Порядок заповнення податкової накладної (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок).
Згідно з п. 1 Порядку податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника ПДВ.
Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у цьому пункті.
За правилами заповнення податкової накладної, встановленими у п. 16 Порядку, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.
Відповідач наголошував на тому, що згідно протоколів допиту ОСОБА_6 (директор ТОВ «ДЕЛТА КЛ») та ОСОБА_7 (директор ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАЦІЯ «СТРОЙБУД») - останні заперечують свою участь у створенні та діяльності зазначених товариств, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів.
У постановах Верховного Суду України від 05.03.2012 року та від 22.09.2015 року № 21-421а11 та № 810/5645/14 відповідно, міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.
Отже, оскільки у справі, яка розглядається, містяться відомості, що вищевказані директори контрагентів позивача заперечують свою участь у створенні та діяльності, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, то перевірка та встановлення такої обставини має значення для правильного вирішення спору.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не перевірили такі фактичні дані.
З огляду на це, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, а тому рішення судів ухваленні з порушенням положень ст. 159 КАС України.
Згідно п. 6 ч. 1 ст. 223 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд або для продовження розгляду.
Згідно ч. 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч. 2 ст. 227 КАС України.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 227, 230, 231 КАС України, суд
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2015 року у справі № 826/14913/13-а - скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної з моменту проголошення та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235 - 244-2 КАС України.
Судді: І.Я. Олендер
О.В. Карась
А.О. Рибченко
Повний текст виготовлено 05.04.2016 року.