"05" квітня 2016 р. м. Київ К/800/4316/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Кошіля В.В.
Суддів Борисенко І.В.
Моторного О.А.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області
на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2014
та постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 01.11.2011
у справі № 2а-0870/8729/11
за позовом Приватного акціонерного товариства «ЗАП-ЕКОРЕСУРС»
до Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя
про визнання дій протиправними
17.10.2011 Приватне акціонерне товариство «ЗАП-ЕКОРЕСУРС» звернулось до суду з позовом про визнання протиправними дій Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя щодо застосування звичайних цін та непрямих методів при складанні акту перевірки № 26/23-2/20025663 від 21.02.2008.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 01.11.2011, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2014, позов задоволено; визнано протиправними дії Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя щодо застосування звичайних цін та непрямих методів при складанні акту перевірки № 26/23-2/20025663 від 21.02.2008.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем у справі у період з 09.01.2008 по 14.02.2008 була проведена виїзна планова документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2004 по 30.09.2007, за результатами якої складено акт № 26/23-2/20025663 від 21.02.2008, в якому зафіксовано порушення, зокрема: пп. 1.20.1 п. 1.20, п. 1.25 ст. 1, пп. 4.1.6 п. 4.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, пп. 11.2.3 п. 11.2 ст. 11, п. 12.3 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток у розмірі 1 070 250 грн.
Такий висновок податкового органу зроблено на основі того, що 30.01.2007 підприємством було продану квартиру у м. Києві, що йому належала, за ціною нижчою, ніж рівень звичайних цін, що призвело до заниження валового доходу підприємства у 1 кварталі 2007 року, при цьому податковим органом застосовано непрямі методи визначення грошових зобов'язань.
На підставі результатів проведеної перевірки, 04.03.2008 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000352302/0 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 2 026 992,50 грн., в т.ч.: 1 070 250 грн. основного платежу та 956 742,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що висновок податкового органу щодо застосування звичайних цін для визначення бази оподаткування та непрямих методів для визначення податкового зобов'язання позивача, про що було зазначено в акті перевірки № 26/23-2/20025663 від 21.02.2008, зроблений не у відповідності до положень норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що виникли між сторонами у даній справі, які встановлюють підстави та порядок застосування непрямих методів визначення податкових зобов'язань, а також випадки та порядок застосування звичайних цін для визначення бази оподаткування.
Однак, висновок судів є передчасним та таким, що зроблений без повного та всебічного з'ясування обставин у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 99 цього Кодексу адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За загальним правилом перебіг строку звернення до адміністративного суду починається з дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому, процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, що беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені КАС України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки.
Як передбачено п. 5 ч. 1 ст. 107 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи, подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо подано заяву про поновлення цього строку, то чи є підстави для її задоволення).
Згідно зі ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач звернувся з позовом до суду у жовтні 2011 року, тоді як оскаржує дії податкового органу за лютий 2008 року.
Розглядаючи справу по суті, суди першої та апеляційної інстанцій всупереч вимогам ч. 4 ст. 11 КАС України не вжили передбачених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, а саме: не дали оцінку позовним вимогам в розрізі пропуску строків звернення до суду та причинам його пропуску.
Відповідно до вимог ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З викладеного вбачається, що рішення судів попередніх інстанцій не відповідають вимогам наведеної статті та є передчасними; касаційний же суд, в силу положень ст. 220 КАС України, позбавлений можливості самостійно встановлювати відповідні обставини.
Зазначене є підставою для скасування оскаржуваних рішень судів та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції у відповідності до вимог ч. 2 ст. 227 КАС України, згідно яких підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області задовольнити частково.
Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2014 та постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 01.11.2011 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили відповідно до ч. 6 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.
Головуючий В.В. Кошіль
Судді І.В. Борисенко
О.А. Моторний