Справа № 754/10103/15-ц Головуючий у 1 - й інстанції: Таран Н.Г.
№ апеляційного провадження: Доповідач - Ратнікова В.М.
22-ц/796/5652/2016
07 квітня 2016 року колегія суддів Судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі :
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Борисової О.В.
- Соколової В.В.
при секретарі - Меженко А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 лютого 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, -
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 17 лютого 2016 року позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя задоволено частково.
Поділено належну сторонам на праві спільної сумісної власності подружжя квартиру АДРЕСА_1 та рухоме майно: диван дитячий, випрямник для волосся, зволожувач повітря, телевізор, морозильну камеру, ноутбук, м'який диван між ОСОБА_4 та ОСОБА_3.
Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.
В порядку поділу спільного майна, виділено ОСОБА_4, збільшивши її частку з урахуванням інтересів дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, рухоме майно: диван дитячий вартістю 3780,00 грн, випрямник для волосся вартістю 118,00 грн., зволожувач повітря вартістю 211,00 грн., телевізор вартістю 6999,00 грн., морозильну камеру 4249,00 грн., ноутбук вартістю 3742,00 грн. на загальну суму 19099,00 грн..
Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.
В порядку поділу спільного майна, виділено ОСОБА_3 рухоме майно: м'який диван вартістю 5765,00 грн..
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 3654,00 грн..
В задоволенні решти вимог відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції частково, відповідач ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 лютого 2016 року змінити в частині задоволення вимог про поділ квартири АДРЕСА_1 шляхом визнання за ним та ОСОБА_4 права власності на Ѕ частину квартири за кожним, та ухвалити нове рішення в цій частині, яким поділити як спільну сумісну власність лише 66/100 частин вказаної квартири, визнавши за ним та ОСОБА_4 право власності на 1/33 частину квартири за кожним.
Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 лютого 2016 рокув частині поділу спірної квартири ухвалене з порушенням норм матеріального права та без урахування фактичних обставин справи. Зазначив, що дане житло було придбано ним за рахунок коштів, які отримані від продажу іншої квартири, 2/3 якої належали особисто йому на підставі договору дарування, а лише 1/3 була набута на підставі договору купівлі-продажу та мала статус спільного майна подружжя. Таким чином, вважає, що при купівлі спірної квартири АДРЕСА_1 за 645 834 грн., були використані його особисті кошти в розмірі 219 000 грн., з огляду на що 34/100 частини даної квартири є його особистою власністю, а інші 66/100 частин є спільним майном подружжя. Вказав, що судом безпідставно не прийнято до уваги докази, на які він посилався в обґрунтування своїх заперечень, зокрема, покази в якості свідка ОСОБА_6 з приводу надання нею відповідачу у позику коштів для придбання квартири, а також не з'ясовано у позивача ОСОБА_4, на що були витрачені грошові кошти від продажу іншої квартири, що призвело до ухвалення помилкового рішення.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_7 доводи апеляційної скарги підтримали та просили її задовольнити.
Представник позивача ОСОБА_4 ОСОБА_9 проти доводів апеляційної скарги заперечувала, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням вимог закону, а доводи апеляційної скарги є безпідставними.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що сторони ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у період з 29 січня 2011 року по 02 червня 2015 року перебували у зареєстрованому шлюбі.
Від шлюбу мають спільну доньку - малолітню ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Під час перебування у шлюбі сторони придбали наступне майно: за договором № 1567 від 05.04.2013 року ПВХ вікна вартістю 15350,00 грн., на підставі товарного чеку № 268 від 24.04.2013 року радіатори на опалення вартістю 3168,00 грн., на підставі договору № 24 від 09.04.2013 року міжкімнатні двері вартістю 3600,00 грн., на підставі товарного чеку № фРН-0518/0073 від 18.05.2013 року витяжку Ventolux VENEZIA 60 (600) К вартістю 1097,00 грн. та варочну поверхню Le Chef GH 6003 W вартістю 1258,00 грн., на підставі договору купівлі-продажу № ФЛФТ-52116 від 28.08.2013 року ноутбук ASUS X75A-TY117D вартістю 3742,00 грн., на підставі замовлення № 337757 від 11.05.2013 року меблі кухонні вбудовані вартістю 10190,69 грн., на підставі товарного чеку від 31.10.2013 року двері міжкімнатні вартістю 1876,00 грн., на підставі товарного чеку від 26.06.2014 року м'який диван вартістю 5765,00 грн., на підставі заяви № 002-29042-170714 від 17.07.2014 року про отримання споживчого кредиту морозильну камеру SHAIGE F22SM вартістю 4249,90 грн. та вбудовану посудомийну машину HOTPOINT ARISTON LST вартістю 3249,90 грн., на підставі товарного чеку диван «Лібері» вартістю 3780,00 грн., відповідно до гарантійного талону від 30.10.2013 року телевізор PHILIPS вартістю 6999,00 грн., на підставі товарного чеку № фРН 0608/0079 від 08.06.2012 року випрямляч для волосся Scarlett SC-064 вартістю 118,00 грн. та зволожувач повітря Orion ORH 0220 вартістю 211,00 грн.
16 квітня 2013 року, відповідно до договору купівлі-продажу квартири, ОСОБА_3 було придбано квартиру за адресою АДРЕСА_1. Відповідно до умов договору, купівля квартири здійснена за домовленістю сторін заі 645834,40 грн.
Відповідно до договору побутового підряду від 23 квітня 2013 року та акту приймання-передачі виконаних робіт, в квартирі за адресою АДРЕСА_1, було виконано роботи по реставрації ванни на суму 880,00 грн..
Позивач ОСОБА_4 звернулася до суду з вимогами про поділ набутого за час перебування у шлюбі спільного майна подружжя, а саме:
- просила виділити їй, з урахуванням інтересів спільної дитини, рухоме майно: диван дитячий вартістю 3780,00 грн., м'який диван вартістю 5765,00 грн., випрямник для волосся вартістю 118,00 грн., зволожувач повітря вартістю 211,00 грн., телевізор вартістю 6999,00 грн., морозильну камеру вартістю 4249,00 грн., ноутбук вартістю 3742,00 грн.;
- виділити відповідачу рухоме майно: ПВХ - вікна на загальну суму 15350,00 грн., радіатори опалення на загальну суму 3168,00 грн., двері вартістю 3600,00 грн., витяжку вартістю 1097,00 грн., варочну поверню вартістю 1258,00 грн., меблі кухонні вбудовані на загальну суму 10190,00 грн., вбудовану посудомийну машину вартістю 3249,00 грн., роботи та матеріали з реставрації ванни вартістю 3249,00 грн..
- поділити спільну сумісну власність подружжя - квартиру АДРЕСА_1 та визнати за кожним право власності на Ѕ частину квартири;
стягнути з відповідача на її користь компенсацію за різницю вартості майна в розмірі 21569,00 грн. та вартість сплаченого судового збору в розмірі 3654,00 грн., а всього - 25223,00 грн..
Заперечуючи проти позову, ОСОБА_3 зазначив, що частина з заявленого позивачем до поділу майна є невід'ємним покращенням квартири, в якій сторони проживали, а тому не може бути предметом поділу. Крім того, спірна квартира АДРЕСА_1 частково придбана за кошти, які є його особистою власністю і отримані від продажу іншої квартири, тобто, на праві спільного майна подружжя сторонам належить лише 66/100 частин спірної квартири, а тому саме вказана частина квартири підлягає поділу в рівних частках між подружжям.
З досліджених судом доказів дійсно вбачається, що на підставі договору купівлі- продажу квартири від 18 квітня 2013 року, ОСОБА_3 було відчужено належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_6. Продаж квартири відбувся за ціною 328 650,00 грн..
Згідно правовстановлюючих документів на квартиру АДРЕСА_6, 2/3 її частини належать ОСОБА_3 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Заболоцькою Л.Б. за реєстровим № 4175 від 12 вересня 2007 року.
Допитана в судовому засіданні в якості свідка двоюрідна баба ОСОБА_3 ОСОБА_6 повідомила, що вона надавада в позику ОСОБА_3 на купівлю квартири грошові кошти в розмірі 40 000,00 доларів США строком на тиждень. Згодом гроші були повернуті.
ОСОБА_3 стверджує, що позика була повернута ОСОБА_6 за рахунок коштів, отриманих від реалізації квартири АДРЕСА_6. Достовірних доказів того, яким було цільове використання отриманих коштів, суду не надано.
Згідно ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини ( навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку ( доходу).
Частина 3 ст. 368 ЦК України передбачає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до вимог ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Відповідач ОСОБА_3 оскаржує рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 лютого 2016 року лише в частині поділу квартири АДРЕСА_1 та визнання за ним і позивачем права власності на Ѕ частину даної квартири за кожним. А тому, з урахуванням положень ч. 3 ст. 303 ЦПК України, колегія суддів перевіряє законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду лише в межах доводів апеляційної скарги.
Визнаючи квартиру АДРЕСА_1 спільним майном подружжя та, в порядку поділу майна подружжя, визнаючи за ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в рівних частках, по Ѕ частині за кожним, право власності на вказану квартиру, суд першої інстанції посилався на те, що дана квартира була придбана сторонами під час перебування в шлюбі, а тому є спільною сумісною власністю подружжя, а доводи ОСОБА_3, про те, що на купівлю спірної квартири ним частково було внесено його особисті кошти не підтверджені належними та допустимими доказами.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як вони зроблені на підставі повного та об»єктивного дослідження наданих сторонами доказів, з дотриманням вимог процесуального та матеріального права, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 29 січня 2011 року по 02 червня 2015 року. Від шлюбу мають малолітню доньку ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_1.
Під час перебування сторін у шлюбі на ім.»я відповідача ОСОБА_3 було придбано трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 69,20 кв.м., жилою площею - 40,90 кв.м. Відповідно до п. 12 договору купівлі - продажу квартири, вказана квартира була придбана за 645 834,00 грн..
Згідно вимог ст.. 60 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, тобто, вказаний факт законом презюмується.
Відповідно до п.3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
На обґрунтування своїх доводів про те, що спільною сумісною власністю подружжя є лише 66/100 частин квартири АДРЕСА_1, відповідач посилався на те, що на оплату вартості вказаної квартири ним були внесені його особисті кошти в розмірі 219 100,00 грн., отримані ним від продажу квартири АДРЕСА_6, 2/3 частини якої належали йому на праві особистою власності на підставі договору дарування.
З наданого суду та дослідженого в судовому засіданні договору купівлі - проваджу квартири АДРЕСА_6 від 18 квітня 2013 року, дійсно вбачається, що дана квартира належить ОСОБА_3 на праві власності на підставі: договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом ЗаболоцькоюЛ.Б. за реєстровим № 4175 від 12 вересня 2007 року (2/3 частини); на підставі договору купівлі - проваджу частини квартири з розстроченням платежу, посвідченого приватним нотаріусом Савицькою Н.А. за реєстровим № 765 від 06 травня 2011 року (1/3 частина). Відповідно до п. 2.2. договору, продаж квартири було здійснено за ціною 328 650,00 грн..
Відповідно до пункту 23 Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, судам необхідно, зокрема, з'ясовувати джерело і час його придбання.
Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За правилами ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Згідно ст. 61 ЦПК України, не підлягають доказуванню обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Позивач ОСОБА_4 заперечує проти того, що на купівлю спірного житла витрачалися будь-які особисті кошти відповідача, таким чином, вказана обставина підлягає доведенню.
З матеріалів справи вбачається, що продаж квартири АДРЕСА_6 відбувся 18 квітня 2013 року, тобто, на два дні пізніше, ніж сторонами була придбана квартири АДРЕСА_1 ( 16 квітня 2013 року). Пункт 13 договору купівлі-продажу спірної квартири свідчить про те, що підписання договору сторонами є підтвердженням факту повного розрахунку за продану квартиру. Підписи сторін були вчиненні у присутності нотаріуса 16 квітня 2013 року. Тобто, на час укладення договору купівлі-продажу спірної квартири та проведення між сторонами розрахунку, вказаних відповідачем коштів в розмірі 219 000,00 гривень, у нього ще не було.
Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_6, яка є сестрою бабусі відповідача, суду повідомила про надання нею навесні 2013 року в борг ОСОБА_3 грошових коштів в розмірі 40 000,00 доларів США, які потім були повернуті ним за рахунок продажу квартири, Проте, факт передання грошових коштів та їх цільове використання саме на купівлю спірної квартири, відповідачем доведено не було. Договір позики між ОСОБА_3 на ОСОБА_6 не укладався, за поясненнями свідка та відповідача, передача коштів відбулася на підставі усної домовленості.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про безпідставність заперечень відповідача, про те, що квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю сторін, як придбана під час шлюбі підлягає поділу між сторонами в рівних частках.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом помилково поставлено під сумнів покази свідка двоюрідної баби відповідача ОСОБА_6 з приводу надання йому у позику коштів, у зв'язку з недотриманням ними письмової форми при укладенні такого правочину та що жодна з сторін договору позики не заперечує його укладення, а тому останній є дійсним, незважаючи на недотримання письмової форми в момент його вчинення, колегія суддів вважає безпідставними, так як вони не ґрунтуються на вимогах закону, з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш, як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадку, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.
Таких доказів суду відповідачем не надано, а тому висновок суду про недоведеність факту отримання відповідачем грошових коштів в розмірі 40 000 доларів США від свідка ОСОБА_6 навесні 2013 року є обґрунтованим.
Не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і доводи апеляційної скарги про те, що судом при ухваленні рішення не надано належної правової оцінки копії попереднього договору від 29 березня 2013 року про купівлю - продаж квартири АДРЕСА_6, так як попередній договір підтверджує лише намір сторін в майбутньому укласти договір і не підтверджує факту отримання відповідачем грошових коштів за продаж квартири до укладення договору купівлі-продажу.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не з'ясовано у позивача ОСОБА_4 факту подальшого використання отриманих від продажу квартири АДРЕСА_6 грошових коштів, не свідчать про порушення судом норм процесуального права, оскільки, відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України, тягар доказування обставин, на які посилається кожна із сторін на підтвердження своїх доводів, покладається на сторону, яка заявляє про такі обставини.
Інші доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції також не спростовують.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому правові підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача ОСОБА_3 відсутні.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів,-
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 лютого 2016 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: Судді: