Справа № 761/15435/15 Головуючий у 1 - й інстанції: Рибак М.А.
№ апеляційного провадження: Доповідач - Ратнікова В.М.
22-ц/796/4885/2016
07 квітня 2016 року колегія суддів Судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі :
головуючого судді: - Ратнікової В.М.
суддів: - Борисової О.В.
- Соколової В.В.
при секретарі - Меженко А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_5 адвоката Хоменка ОлександраАнатолійовича на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 лютого 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до Служби Безпеки України, третя особа ОСОБА_8 про визнання інформації недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права позивача - право на повагу до честі та гідності, на недоторканість ділової репутації, -
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 05 лютого 2016 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до Служби Безпеки України, третя особа ОСОБА_8 про визнання інформації недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права позивача - право на повагу до честі та гідності, на недоторканість ділової репутації.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник позивача ОСОБА_5 адвокат ХоменкоОлександр Анатолійович подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 лютого 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Апеляційну скаргу обгрунтовував тим, що рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 05 лютого 2016 року ухвалене з істотним порушенням норм матеріального та процесуального права, всупереч практиці Європейського суду з прав людини та без врахування положень Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Посилався на те, що судом також було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дослідженим в судовому засіданні доказам. Зазначив, що в ході розгляду справи судом першої інстанції не було з'ясовано у представників відповідача та третьої особи, чи мав місце брифінг, про який йдеться в позові, та чи є у них будь-які докази на підтвердження того, що позивач причетний до фінансування акцій протесту чи про наявність кримінальних проваджень, порушених по вказаному факту. Крім того, судом не було досліджено всіх наявних в мережі Інтернет повідомлень про зазначений брифінг, які надавалися стороною позивача для огляду, та безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання про допит ОСОБА_8 в якості свідка, чим порушено принцип рівності сторін перед судом та принцип змагальності. Також посилався на те, що прийняті в ході розгляду справи процесуальні рішення суду свідчать про те, що суд не був безстороннім, неупередженим та об'єктивним при вирішенні даного спору. Вказане підтверджується і тим, що в поясненнях третьої особи ОСОБА_8 фактично визнано поширення інформації, яку просить спростувати позивач, проте суд безпідставно це до уваги не взяв та прийняв рішення, в якому зробив висновок, що поширення інформації не було. Даний висновок суду суперечить також наявним в матеріалах справи доказам, а саме роздруківкам з Інтернет - сайтів, зокрема, і з офіційного сайту СБУ, дискам з відеозаписами даного брифінгу, достовірність яких підтверджена висновком експертного дослідження Науково - дослідного центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності Міністерства юстиції України. Висновок суду про неприйнятність висновку експерта, так як експерт не був попереджений про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку, не ґрунтується на нормах ЦПК України, оскільки такий порядок застосовується при призначенні експертизи судом, а вказане експертне дослідження було проведено за заявою позивача. Крім того, судом порушено розумні строки розгляду справи, яка перебувала в провадженні суду близько 8 місяців. Все вказане в сукупності свідчить про те, що судовий процес та рішення суду не відповідають принципу верховенства права. Рішення суду є також необґрунтованим, оскільки в ньому не наведені мотиви, виходячи з яких суд прийшов до висновку про недоведеність факту проведення брифінгу та розповсюдження інформації ОСОБА_8 від імені СБУ, та причини, у зв'язку з якими судом не прийнято до уваги всі надані стороною позивача докази. Судом також не застосовані норми матеріального права, які підлягали застосуванню, зокрема, положення Конституції України щодо захисту честі та гідності кожної особи, норми Закону України «Про інформацію», статті 302, 277 ЦК України, а також практика Європейського суду з прав людини по подібним правовідносинам. Помилковими є також висновки суду по те, що поширена інформація є оціночним судженнями ОСОБА_8, оскільки дана інформація містила посилання на конкретні фактичні вчинки позивача та наявність доказів цих вчинків в матеріалах кримінальних проваджень, які порушені за вказаним фактом. Проте, питання щодо наявності таких доказів в ході розгляду справи судом не з'ясовувалось, що також свідчить про упередженість суду. За таких обставин, вважає ухвалене судом рішення необґрунтованим та незаконним.
В судовому засіданні представники позивача ОСОБА_5 Хоменко ОлександрАнатолійович та ОСОБА_11 доводи апеляційної скарги підтримали та просили її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Представник відповідача Служби Безпеки України Бережний Сергій Григорович проти доводів апеляційної скарги заперечував, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням вимог закону, а доводи апеляційної скарги є безпідставними.
Представник третьої особи ОСОБА_8 ОСОБА_7 проти апеляційної скарги заперечував посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням вимог закону, а доводи апеляційної скарги є безпідставними.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_5 звернувся з позовними вимогами до Служби Безпеки України, третя особа ОСОБА_8 про спростування інформації, яку ІНФОРМАЦІЯ_1 року у прес-центрі Служби Безпеки України, розташованому за адресою: 01601, м. Київ-1, вул. Володимирська, 35, поширив на брифінгу перед засобами масової інформації, який транслювали різноманітні телерадіоорганізації, радник Голови Служби безпеки України ОСОБА_8. Зазначав, що на вказаному брифінгу ОСОБА_8 повідомив наступну інформацію: «Ймовірні акції, які покликані дестабілізувати ситуацію як в столиці України, так і в інших містах. Це все проплачені акції. І сьогодні ми доповідаємо вам про те, що кошти надходять від так званого офісу колишнього Прем'єр-міністра України ОСОБА_5, екс-депутатів ОСОБА_18 і ОСОБА_19. На даний час вони перебувають у Москві. Далі будь-ласка. Акції проводяться в рамках існуючих на папері громадських організацій та об'єднань, зокрема, «За мир и справедливість», «Народний вирок». Не будемо їх пропагувати. І мета - дестабілізація суспільно-політичної ситуації в Україні, зробити все, щоби громадяни України не могли спокійно жити і працювати..». Крім того, на запитання журналістки стосовно фінансування протестних акцій з боку ОСОБА_5 про те, які є з цього приводу факти, докази, ОСОБА_8 зазначив: «Ці матеріали є зараз у розпорядженні наших слідчих, слідчі займаються. У нас є беззаперечні докази, і вони будуть, вони є в матеріалах кримінального провадження, яке зараз проводиться».
Позивач вважав вказану поширену інформацію недостовірною та такою, що порушує його особисті немайнові права - право на повагу до честі й гідності, недоторканість ділової репутації.
Відповідачем по справі зазначив Службу безпеки України, оскільки інформація ОСОБА_8 була розповсюджена при виконанні службових обов'язків речника Голови Служби безпеки України.
Відповідно до п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року № 1, належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи, яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.
Позивачем вимог до ЗМІ та власників веб-сайтів, що здійснили розповсюдження спірної інформації, не заявлено.
На підтвердження того, що недостовірна інформація щодо позивача була розповсюджена ІНФОРМАЦІЯ_1 року на брифінгу речником Голови Служби безпеки України ОСОБА_8, позивачем надавалися суду роздруківки з офіційних сайтів ТОВ «Телерадіокомпанія «112-ТВ», ТОВ «5 канал ТВ», сайту «Youtube», офіційного сайту Служби безпеки України, а також CD-диски з відеозаписами брифінгу, що наявні на інтернет сайтах.
На підтвердження достовірності записів на CD-дисках наданий висновок Науково - дослідного центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності Міністерства юстиції України № 269/15 від 03 грудня 2015 року.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_5 до Служби Безпеки України, третя особа ОСОБА_8 про визнання інформації недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права позивача - право на повагу до честі та гідності, на недоторканість ділової репутації, суд першої інстанції посилався на те, що факт поширення спірної інформації відповідачем Службою безпеки України або ОСОБА_8, як його посадовою особою, не доведений в ході судового розгляду.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, оскільки він не ґрунтується на вимогах закону, з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року Службою безпеки України проводився брифінг, на якому виступав радник Голови Служби безпеки України ОСОБА_8.
Брифінг проводився за присутності представників засобів масової інформації та телеканалів, в ході брифінгу велася відеозйомка.
За результатами проведеного брифінгу на офіційних сайтах ТОВ «Телерадіокомпанія «112-ТВ», ТОВ «5 КАНАЛ ТВ», на сайті Youtube було розміщено статті інформаційного характеру із посиланнями на виступ ОСОБА_8 на брифінгу ІНФОРМАЦІЯ_1 року.
На підтвердження факту проведення брифінгу суду були надані CD-диски із записами брифінгу, які були розміщені на офіційних інтернет - сайтах телеканалів, а також роздруківки даних статтей в паперовому вигляді (скріншоти).
Відповідність наповнення диску інформацією, що була розміщена в мережі інтернет на офіційних сайтах у вигляді статей з посиланням на відеозаписи виступу ОСОБА_8 на брифінгу ІНФОРМАЦІЯ_1 року, підтверджується висновком експерта Науково-дослідного центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності Мін'юсту ОСОБА_20, який є атестованим судовим експертом та має відповідну кваліфікацію.
Не приймаючи даний висновок в якості доказу, суд першої інстанції помилково послався на статтю 147 ЦПК України щодо обов'язкового попередження експерта про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків, так як вказані вимоги процесуального права поширюються на експертні дослідження, що проводяться за ухвалою суду.
За правилами ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, які встановлюються на підставі зокрема, висновків експертів.
Обмежень щодо того, що висновок експерта враховується судом виключно у разі проведення судової експертизи, положення даної статті не містять.
Всупереч вказаному, суд першої інстанції, оцінюючи у відповідності до ст. 212 ЦПК України наданий позивачем висновок, не приймав його до уваги саме з тих підстав, що судова експертиза по справі не проводилася, а експерт не повідомлявся про кримінальну відповідальність.
Колегія суддів з наданою судом оцінкою не погоджується, та вважає за можливе враховувати висновок експерта Науково-дослідного центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності Мін'юсту ОСОБА_20 при оцінці доказів у справі, так як вказаний висновок зроблений атестованим експертом з відповідною кваліфікацією, який є співробітником державної експертної установи.
Так, висновком експерта Науково-дослідного центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності Мін'юсту № 269/15 від 03.12.2015 року підтверджується оригінальність записаних на CD - носій файлів та цілісність їх інформаційного наповнення. Експертом також було здійснено фіксацію часткового вмісту електронних файлів відеозаписів телеканалів «112 Україна» та «5 канал», що містилися на диску, та відтворено їх в паперовому вигляді з долученням до експертного висновку у вигляді додатків.
Висновком також підтверджується автентичність даних роздрукованих кадрів (скріншотів) наявним на CD-носіях відеозаписам прямої мови ОСОБА_8.
З вказаних додатків вбачається, що в ході відеозапису ІНФОРМАЦІЯ_1 року брифінгу представниками телеканалів «112 Україна» та «5 канал» було знято виступ ОСОБА_8, кадри з якого (скріншоти), в подальшому, використані при розміщенні в інтернет мережі статей, що містять оспорювану позивачем інформаці, із посиланням на слова ОСОБА_8.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про інформацію», інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді
Відповідно до п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року № 1, під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Надані суду та досліджені в судовому засіданні докази, зокрема, роздруківки з офіційних сайтів телеканалів «112 Україна» та «5 канал», зображення на яких є тотожними роздрукованим кадрам з відеозапису прямої мови ОСОБА_8 в ході брифінгу ІНФОРМАЦІЯ_1 року, та висновок експертного дослідження щодо інформаційного наповнення відеозапису даного брифінгу, що надані позивачем на CD-носіях, свідчать про те, що ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1 року в ході свого публічного виступу більш ніж одній особі повідомив інформацію, а саме: «Ймовірні акції, які покликані дестабілізувати ситуацію як в столиці України, так і в інших містах. Це все проплачені акції. І сьогодні ми доповідаємо вам про те, що кошти надходять від так званого офісу колишнього Прем'єр-міністра України ОСОБА_5, екс-депутатів ОСОБА_18 і ОСОБА_19. На даний час вони перебувають у Москві. Далі будь-ласка. Акції проводяться в рамках існуючих на папері громадських організацій та об'єднань, зокрема, «За мир и справедливість», «Народний вирок». Не будемо їх пропагувати. І мета - дестабілізація суспільно-політичної ситуації в Україні, зробити все, щоби громадяни України не могли спокійно жити і працювати..»; «Ці матеріали є зараз у розпорядженні наших слідчих, слідчі займаються. У нас є беззаперечні докази, і вони будуть, вони є в матеріалах кримінального провадження, яке зараз проводиться».
Відповідно до ч. 4 ст. 277 ЦК України, поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.
Судом встановлено, що станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_8 обіймав посаду радника голови Служби безпеки України, а тому, виступаючи на брифінгу ІНФОРМАЦІЯ_1 року, останній виконував свої посадові обов'язки.
Таким чином, обґрунтованими є доводи апеляційної скарги щодо того, що висновок суду першої інстанції про недоведеність розповсюдження спірної інформації відповідачем Службою безпеки України зроблений без урахування наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 лютого 2016 року необхідно змінити та виключити з мотивувальної частини рішення висновки суду про недоведеність факту розповсюдження відповідачем Службою безпеки України або його службовою особою ОСОБА_8 інформації, яка є предметом спору.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_5, інформації, яка є предметом спору, суд першої інстанції посилався на те, що вказана інформація є оціночними судженнями, а також стосуються публічної особи, що за родом своєї діяльності ризикує зазнати сильної громадської критики та діяльність якої підлягає ретельному суспільному контролю, а тому межа допустимої критики щодо такої особи є значно ширшою.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що інформацію, яка є предметом спору, варто розуміти як оціночну та таку, що містить припущення, а не конкретні факти та висловлені обвинувачення, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про інформацію», оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема, з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
Згідно пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року № 1, відповідно до статті 277 ЦК, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням
суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
Позивач ОСОБА_5 просить спростувати інформацію наступного змісту, яка повідомлена третьою особою на брифінгу ІНФОРМАЦІЯ_1 року: «Ймовірні акції, які покликані дестабілізувати ситуацію як в столиці України, так і в інших містах. Це все проплачені акції. І сьогодні ми доповідаємо вам про те, що кошти надходять від так званого офісу колишнього Прем'єр-міністра України ОСОБА_5, екс-депутатів ОСОБА_18 і ОСОБА_19. На даний час вони перебувають у Москві. Далі будь-ласка. Акції проводяться в рамках існуючих на папері громадських організацій та об'єднань, зокрема, «За мир и справедливість», «Народний вирок». Не будемо їх пропагувати. І мета - дестабілізація суспільно-політичної ситуації в Україні, зробити все, щоби громадяни України не могли спокійно жити і працювати..». На запитання журналістки стосовно фінансування протестних акцій саме з боку ОСОБА_5 та про те, які є з цього приводу факти, докази, ОСОБА_8 зазначив: «Ці матеріали є зараз у розпорядженні наших слідчих, слідчі займаються. У нас є беззаперечні докази, і вони будуть, вони є в матеріалах кримінального провадження, яке зараз проводиться».
За своїм змістом інформація, яку просить спростувати та визнати недостовірною ОСОБА_5, містить словосполучення та звороти, які свідчать про її оціночне забарвлення, зокрема «ймовірні акції», «так званого офісу», та не може трактуватись ні як повідомлення про певні фактичні дані, ні як посилання на конкретний склад злочину в діях позивача.
Більш того, в даній промові взагалі прямо не вказано на вчинення ОСОБА_5 протиправних дій, так як вбачається, що ОСОБА_8 повідомив що «кошти надходять від так званого офісу колишнього Прем'єр-міністра України ОСОБА_5», проте не вказував на дії особисто позивача по фінансуванню акцій.
Стосовно спірної інформації, повідомленої у відповідь на запитання журналіста, в даних висловлюваннях відсутні посилання на прізвище позивача, тобто, ОСОБА_8 не повідомлено інформації, яка конкретно обвинувачує позивача у вчиненні певних протиправних дій, із зазначенням його прізвища та імені.
За таких обставин, судом першої інстанції зроблено правильний висновок, з яким погоджується колегія суддів, що інформація, яка була озвучена на брифінгу ІНФОРМАЦІЯ_1 року та викладена, в подальшому, в інформаційних статтях та випусках новин із посиланням на слова ОСОБА_8, являла собою оціночні судження і припущення, та не мала стверджувального характеру і посилань на конкретні фактичні дані.
При вирішенні питання щодо захисту честі та гідності, недоторканності ділової репутації, варто також враховувати, що межа допустимої критики, оцінки та уваги до вчинків і слів публічної особи, є значно ширшою, в порівнянні з пересічною особою.
За правилами ст. 61 ЦПК України, не потребують доказування обставини, визнані судом загальновідомими.
Так, загальновідомим є те, що позивач ОСОБА_5 є публічною особою, політичним діячем та в минулому був прем'єр - міністром України.
В пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року № 1, судам роз'яснено, що при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.
Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки,
мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
Таким чином, ОСОБА_5, як публічна особа та політичний діяч за родом своєю діяльності в минулому, користується підвищеною увагою суспільства, зокрема, і щодо теперішньої його діяльності, слів та вчинків, на що обґрунтовано посилається суд першої інстанції.
У рішення Європейського суду з прав людини у справі «Дюльдін і Кіслов проти Росії» судом зазначено, що у кожному конкретному випадку суд повинен об'єктивно оцінювати інтереси як особи, щодо якої було розповсюджено інформацію, так і інтереси суспільства щодо можливості бути обізнаними щодо наявності такої інформації. І саме встановлення пріоритетності одних інтересів над іншими й береться судом до уваги під час постановлення рішення.
Як зазначається в Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, обіймаючи публічні посади та здійснюючи політичну діяльність, особа за своїм власним рішенням погоджується бути об'єктом як публічного політичного обговорювання, так і можливої різкої критики при оцінці діяльності.
Таким чином, право суспільства бути обізнаним про інформацію, що стосується оцінки дій публічної фігуриё яка певний час обіймала високу посаду в державі, пов'язану із здійсненням публічної влади, не може бути обмеженим.
Не є порушенням презумпції невинуватості розповсюдження інформації, яка створює уявлення про обвинувачення, проте не стверджує про вину особи, як зазначає Європейський суд з прав людини в рішенні по справі «Шувалов проти Естонії».
Таким чином, суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що спірна інформація в редакції, як її зазначає позивач, не містить формулювання про встановлену вину ОСОБА_5 у вчиненні будь-якого злочину, а тому стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо презумпції невинуватості не була порушена.
Доводи апеляційної скарги про те, що на брифінгу ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_8 фактично повідомив про причетність ОСОБА_5 до скоєння злочину, що розслідується Службою безпеки України, а тому дана інформація є такою, що ганьбить честь і гідність позивача, є безпідставними, оскільки повідомлена інформація мала оціночне забарвлення та була припущеннями, в той час як фактичних даних, зокрема і висловленого обвинувачення у вчиненні конкретного злочину, вона не містила.
В апеляційній скарзі представник апелянта посилається на неправильне тлумачення судом першої інстанції принципів Європейського суду з прав людини, викладених в рішенні у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії», в якому суд зробив висновок, що у випадку, коли твердження зводиться до оціночних суджень, повинна існувати достатня фактична підстава для його підтримки, в іншому випадку це буде надмірним. Крім того, суд дійшов висновку про необхідність розрізняти оціночні судження та звинувачення, які підлягають доведенню.
Вказані доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки рішенні у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» стосувалося спростування інформації, яка була поширена в телепрограмі стосовно державного службовця - співробітника правоохоронного органу, та спосіб її поширення не залишив у публіки сумнівів щодо того, яку саме особу автори телепрограми вважають винною у вчиненні злочину, про який було повідомлено. Виступаючи на брифінгу ІНФОРМАЦІЯ_1 року, ОСОБА_8 не обвинувачував ОСОБА_5 у вчиненні конкретного злочину, а повідомив про результати проведених Службою безпеки України слідчих дій по виявленню джерела фінансування «ймовірних проплачених акцій». В даному повідомленні всі застосовані звороти свідчили про припущення та не створювали чіткого уявлення ні про вину позивача у вчиненні протиправних дій («кошти надходять від так званого офісу колишнього Прем'єр-міністра України ОСОБА_5»), ні про фактичне існування певних обставин («ймовірні акції»).
ОСОБА_8 не зазначалося про пред'явлене позивачу обвинувачення у вказаних діях, а прізвище ОСОБА_5 в даному контексті було згадано у питанні, що задавалося журналістом.
Звертаючись з даним позовом до суду до відповідача Служби Безпеки України, позивач до преси та журналістів позовних вимог не заявляв, посилань на порушення ними будь-яких його прав позовна заява не містить.
Інші доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції в цій частині також не спростовують.
Враховуючи все викладене, колегія суддів вважає, що рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 05 лютого 2016 року підлягає зміні шляхом виключення з мотивувальної частини рішення висновків суду про недоведеність факту розповсюдження інформації, яка є предметом спору, в іншій частині рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, постановлено з дотриманням норм процесуального та матеріального права і підстав для його скасування немає.
Керуючись ст.277 ЦК України, Законом України « Про інформацію», ст.ст.57, 61, 147, 303, 307, 309, 313, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_5 адвоката Хоменка ОлександраАнатолійовича задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 лютого 2016 року змінити, виключити з мотивувальної частини рішення висновки суду про недоведеність факту розповсюдження інформації, яка є предметом спору.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: Судді: