Справа № 11 кп /796/1412/2015 Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Категорія ст. 189, ч.3, КК Доповідач ОСОБА_2
4 квітня 2016 року місто Київ
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
Головуючого судді ОСОБА_2
Суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
При секретареві ОСОБА_5
За участю прокурора ОСОБА_6 , потерпілого ОСОБА_7 , його представника - адвоката ОСОБА_8 , обвинувачених ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , захисників-адвокатів ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 ,
розглянула матеріали кримінального провадження № 12014100050004686 за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні - прокурора прокуратури Оболонського району міста Києва ОСОБА_17 , представника потерпілого ОСОБА_18 - адвоката ОСОБА_8 , обвинуваченого ОСОБА_9 та захисників-адвокатів ОСОБА_14 і ОСОБА_13 в його інтересах, захисника - адвоката ОСОБА_19 в інтересах обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , на вирок Оболонського районного суду міста Києва від 22 червня 2015 року, яким
ОСОБА_20 , народжений ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Києві, українець, громадянин України, студент 1 курсу Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, не одружений, зареєстрований та мешкає у АДРЕСА_1 , раніше не судимий;
ОСОБА_21 , народжений ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Бердянську Запорізької області, українець, громадянин України, не одружений, з незакінченою вищою освітою, зареєстрований за місцем народження по АДРЕСА_2 , мешкає у АДРЕСА_3 , раніше не судимий;
ОСОБА_22 , народжений ІНФОРМАЦІЯ_3 у місті Полтава, українець, громадянин України, не одружений, не працює, з вищою освітою, зареєстрований за місцем народження, АДРЕСА_4 , мешкає у АДРЕСА_3 , раніше не судимий;
ОСОБА_23 , народжений ІНФОРМАЦІЯ_4 у селі Приозерному Углєгорського району Сахалінської області РФ, білорус, громадянин Республіки Білорусія, із середньою освітою, не працює, не судимий, мешкає без реєстрації у АДРЕСА_5 ,
засуджених, кожен із них, до позбавлення волі: за ч2 ст. 146 КК України - строком на три роки шість місяців; за ч.3 ст. 189 КК України, із застосуванням ч. ч. 1 і 2 ст. 69 цього ж кодексу, та за сукупністю кримінальних правопорушень, відповідно до ч.1 ст. 70 КК України, строком на чотири роки без конфіскації майна.
Цим же вироком засуджений також ОСОБА_24 за ч.2 ст. 146 та ч.3 ст. 189 КК України, із застосуванням ст. ст. 69 і 70 цього ж кодексу, до таких же мір покарання, кримінальне провадженні відносно якого на стадії апеляційного розгляду виділене в окреме провадження з оголошенням його розшуку.
За вироком із засуджених присуджено стягнути солідарно на користь потерпілого ОСОБА_7 в рахунок компенсації моральної шкоди двісті сорок тисяч гривень, а також процесуальні витрати в дохід держави в сумі 8052 гривні 53 коп. та вирішено долю речових доказів.
Розглянувши матеріали кримінального провадження та апеляційні скарги, судова колегія, -
ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 визнані винуватими у незаконному позбавленні волі потерпілого ОСОБА_7 , яке, за вироком, вони вчинили за попередньою змовою групою осіб, в тому числі з особами, матеріали кримінального провадження відносно яких виділені в окремі провадження, із корисливих спонукань, поєднаному з насильством, небезпечним для здоров'я потерпілого, яке вони вчинили 16 червня 2014 року, вимагаючи від потерпілого 24 000 гривень, анулювання його реєстрації в квартирі АДРЕСА_6 . При цьому ОСОБА_9 , з метою залякування, завдав потерпілому три удари кулаком в живіт, а ОСОБА_10 - погрожував ножем. Здолавши волю потерпілого до опору вони вивели його з квартири, утримували насильно при собі, насильно перевезли автомобілем «Фольксваген-Т» д.н. НОМЕР_1 , натягнувши на голову целофановий пакет, у лісосмугу, де, продовжували незаконно позбавляти волі, висловлювали неправомірні вимоги передачі грошей в сумі 50 000 гривень, відмови від реєстрації у квартирі, завдавали удари в різні частини тіла, погрожували ножем та спричинили поверхові поранення ним, заподіявши легкі та середньої тяжкості тілесні ушкодження.
В апеляційних скаргах прокурор у кримінальному провадженні та представник потерпілого, не піддаючи сумнівам правильність висновків суду першої інстанції щодо фактичних обставин кримінальних правопорушень, як вони описані у вироку і юридичної кваліфікації скоєного за ч.2 ст. 146 та ч.3 ст. 189 КК України, водночас, вважають призначене обвинуваченим покарання явно несправедливим внаслідок надмірної м'якості, просять вирок у цій частині скасувати та ухвалити новий вирок, яким призначити кожному з них покарання у виді позбавлення волі, без застосування положень ст. 69 КК України, як вважає прокурор - за ч.2 ст. 146 КК України строком на чотири роки кожному, а за ч.3 ст. 189 КК України та за сукупністю злочинів - строком на сім років з конфіскацією всього майна, за винятком житла, а на думку представника потерпілого - за ч.2 ст. 146 КК України, строком на три роки шість місяців, а за ч.3 ст. 189 КК України, та за сукупністю злочинів, на шість років шість місяців з конфіскацією майна - ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , та за ч.2 ст. 146 КК України - строком на чотири роки, за ч.3 ст. 189 КК України та за сукупністю злочинів строком на сім років ОСОБА_12 .
На обґрунтування прокурор та представник потерпілого вказують, що суд першої інстанції не в повній мірі врахував роль та ступінь участі кожного з обвинувачених у вчиненні кримінальних правопорушень, підвищену суспільну небезпечність вчиненого та конкретні обставини скоєння злочинних дій, які відзначалися особливою зухвалістю, винятковим цинізмом, а також те, що діяння обвинувачених спричинили потерпілому особливі мучення та страждання, які межують з мордуванням і тортурами.
Повідомляють вони також і про те, що, на їх розсуд, у цьому конкретному випадку суд хибно послався на щире каяття обвинувачених, про яке не може свідчити саме по собі визнання провини, до того ж, вчинене під тиском викривальних доказів, та зауважують, що, застосувавши положення ст. 69 КК України, суд не навів, як того вимагає ця правова норма принаймні двох обставин, які пом'якшують покарання, передбачених нею.
В апеляційних скаргах обвинувачений ОСОБА_9 , його захисники - адвокати ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , захисник - адвокат ОСОБА_19 - в інтересах обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , також не піддають сумнівам правильність висновків суду першої інстанції щодо фактичних обставин кримінальних правопорушень, як вони описані у вироку і юридичної кваліфікації скоєного за ч.2 ст. 146 та ч.3 ст. 189 КК України, але, водночас, вважають призначене обвинуваченим покарання явно несправедливим внаслідок надмірної суворості та просять вирок змінити і пом'якшити призначене покарання до не пов'язаного з позбавленням волі, застосувавши умовне звільнення від його відбування з випробуванням.
На обґрунтування вони посилаються на молодий вік підзахисних, особливо - ОСОБА_9 , який на момент вчинення кримінальних правопорушень ледве досяг повноліття; їхню попередню бездоганну поведінку, що ні в чому вартому осуду вони раніше помічені не були, до відповідальності не притягувалися, злочинні дії вчинили ситуативно обумовлені від співчуття потерпілій, як вони вважали, від дій ОСОБА_7 , його колишній дружині, під впливом революційної ейфорії та у відповідь на бездіяльність працівників органів внутрішніх справ, котрі, на їхнє переконання, ухилились від виконання своїх обов'язків; вказують апелянти також на щире каяття обвинувачених, усвідомлення ними своєї провини, вжиті заходи по відшкодуванню спричиненої потерпілому матеріальної та моральної шкоди, бездоганну поведінку також і після вчиненого, в період досудового розслідування, коли вони займалися активною волонтерською діяльністю, за яку отримували подяки від відповідних організацій, про що суду повідомив народний депутат ОСОБА_25 .
В апеляційній скарзі захисників - адвокатів ОСОБА_13 та ОСОБА_14 обґрунтовувалась також апеляційна вимога скасування рішення суду в частині солідарного стягнення з обвинувачених відшкодування за заподіяну потерпілому моральну шкоду та залишення його без розгляду, оскільки таке рішення не ґрунтується на чинному матеріальному законодавстві, однак в апеляційному засіданні, посилаючись на вжиті заходи відшкодування цієї шкоди та позицію підзахисного, від цих апеляційних вимог захисники відмовилися та просили їх не розглядати, а тому в подальшому ці вимоги судова колегія не досліджує та не оцінює рішення суду в цій частині, розглядаючи кримінальне провадження винятково в межах апеляційних вимог.
Заслухавши доповідь судді, виступи обвинуваченого ОСОБА_9 , його захисників - адвокатів ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , які свої апеляційні вимоги підтримали, зі вказаним вище уточненням щодо відмови від вимог про скасування рішення суду в частині цивільного позову, висловилися за підтримку апеляційної скарги адвоката ОСОБА_19 та проти задоволення апеляційних скарг прокурора і представника потерпілого; захисника - адвоката ОСОБА_16 на підтримку апеляційної скарги адвоката ОСОБА_19 в інтересах обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , який також підтримав апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_9 та захисників - адвокатів ОСОБА_13 та ОСОБА_14 і висловився проти задоволення апеляційних скарг прокурора і представника потерпілого; прокурора та представника потерпілого на підтримку їхніх апеляційних вимог та проти задоволення апеляційних скарг обвинуваченого і сторони захисту; захисника - адвоката ОСОБА_15 , яка підтримала апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_9 і захисту та заперечила щодо задоволення апеляційних скарг прокурора і представника потерпілого; потерпілого, який підтримав апеляційні вимоги свого представника та прокурора і не погоджувався з задоволення апеляційних скарг обвинуваченого і захисту, дослідивши матеріали кримінального провадження та додатково надані захистом відомості, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово обвинувачених, перевіривши та обговоривши доводи учасників апеляційного провадження в сукупності з матеріалами кримінального провадження і додатково наданими відомостями, судова колегія визнає наступне.
Суд першої інстанції досить повно, всебічно, об'єктивно та неупереджено дослідив надані сторонами докази у визначених за погодженням зі всіма учасниками кримінального провадження межах, повно та правильно виклав їх у вироку, проаналізував і оцінив у сукупності в плані відносності, належності, допустимості, достовірності та достатності для висновків по суті кримінального провадження і на цих підставах прийшов до правильного висновку про вчинення ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 за попередньою змовою між собою та з особами, матеріали відносно яких виділено в окреме провадження, за описаних у вироку обставин, кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 146 та ч.3 ст. 189 КК України.
Оскільки в апеляційному засіданні ці висновки ніким не піддаються сумнівам, розглядаючи кримінальне провадження в межах апеляційних вимог, судова колегія ці висновки не досліджує, не оцінює, і з ними погоджується.
З цих же підстав не досліджується та не оцінюється і висновок суду відносно цивільного позову потерпілого.
Що ж стосується виду, розміру покарання як за кожне зі вчинених кримінальних правопорушень, так і за їх сукупністю, можливості звільнення обвинувачених від відбування покарання з випробуванням, на чому наполягають обвинувачені і захист, то при вирішенні цих питань, і це прямо вказано у вироку, суд ретельно проаналізував надані сторонами відомості про особи обвинувачених, в тому числі їхню поведінку до вчинення кримінальних правопорушень і після їх вчинення; відсутність будь-яких відомостей про вчинення ними раніше будь-чого вартого осуду, притягнення до кримінальної відповідальності вперше, сімейне становище та рівень усталеності особистого і громадського життя кожного з них, акцентував увагу на тому, що всі вони є активними членами громадської організації «Правий сектор» та позитивно зарекомендували себе керівництвом цієї організації і мають подяки, а ОСОБА_9 - позитивно зарекомендував себе також за місцем проживання і навчання та є студентом Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця; ОСОБА_12 є громадянином Республіки Білорусь, де також за місцем проживання і роботи, як і за час перебування у попередньому ув'язненні, зарекомендував себе позитивно; всі ці особи раніше на спеціальних обліках у лікарів наркологів та психіатрів не перебували.
Врахував суд також ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, одне з яких відноситься за законом до категорії кримінальних правопорушень середньої тяжкості, а друге - є тяжким кримінальним правопорушенням. При цьому суд особливо зауважив, що обидва правопорушення відносяться до умисних і насильницьких.
В значенні ч.1 ст. 66 КК України обставиною, яка пом'якшує покарання, суд врахував щиросерде каяття обвинувачених і з цим рішенням, всупереч міркуванням в апеляційних скаргах прокурора та представника потерпілого, судова колегія погоджується, оскільки про щирість каяття у вчиненому свідчить не лише повне визнання своєї провини, але й її усвідомлення, яку обвинувачені продемонстрували і в апеляційному засіданні, в тому числі і висловивши перед потерпілим, учасниками апеляційного провадження та присутніми в залі суду неодноразові прохання до потерпілого про їх прощення; про щирість каяття свідчать також і вжиті обвинуваченими заходи до відшкодування спричиненої потерпілому моральної шкоди, чого він і сам в апеляційному засіданні не заперечував і про що, зокрема, свідчить також надана ним розписка про отримання в рахунок відшкодування моральної шкоди від захисника - адвоката ОСОБА_14 суми в дві тисячі євро.
Відповідно до ч.2 ст. 66 КК України, обставиною, що пом'якшує покарання, в межах своєї компетенції, суд врахував поведінку обвинувачених після вчинення кримінальних правопорушень, а саме їх заняття суспільно корисною, волонтерською, роботою, за що вони отримували подяки від відповідних організації, що ствердив цьому суду і народний депутат України.
Отже, суд фактично, і досить повно, врахував всі обставини, на які посилаються обвинувачений ОСОБА_9 , захисники - адвокати ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_19 в своїх апеляційних скаргах, за винятком прямих посилань на вчинення кримінальних правопорушень під впливом «революційної ейфорії» та бездіяльності працівників органу внутрішніх справ, хоча і цей довід був суду відомий, досить повно в суді першої інстанції досліджений та врахований шляхом посилання на конкретні обставини кримінального правопорушення.
Саме на цих підставах, переконливо обґрунтувавши та вмотивувавши своє рішення в цій частині, суд прийшов до висновку про необхідність призначення винуватцям покарання у виді позбавлення їх волі, а за ч. 3 ст. 189 КК України - із застосуванням ст. 69 цього кодексу, тобто нижче від найнижчої межі покарання, встановлений санкцією цієї правової норми, та, з тих же підстав, а також маючи на увазі, що вимога передачі грошів ними була здійснена в інтересах іншої особи, права якої, вони тоді вважали, були порушені потерпілим, - без конфіскації їх майна.
Обміркував суд першої інстанції також і позицію обвинувачених та захисту про застосування до перших із них в порядку ст. 75 КК України умовного звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Своє рішення про неможливість застосувати до обвинувачених ст. 75 КК України суд обґрунтував положеннями ч.1 та ч.2 ст. 50 КК України, відповідно до яких метою покарання є кара за скоєне, виправлення засудженого, упередження вчинення ним нових злочинів та упередження вчинення нових злочинів іншими особами.
В цьому аспекті суд наголосив на тому, що дії обвинувачених відносно потерпілого носили цинічний характер, принижували його честь та гідність, вчинялися, зокрема, у присутності представників правоохоронних органів, зі впевненістю в безкарності та відчуттям свого морального права вершити своєрідне правосуддя з позиції силової переваги.
На цих підставах, а також визнаючи, що дії обвинувачених відносно потерпілого межували з тортурами, забороненими ст. 1 Конвенції ООН проти тортур, жорстоких, нелюдських та принижуючих гідність видів поводження, суд визнав неможливим застосування до обвинувачених ст. 75 КК України та вказав, що досягнення всіх чотирьох аспектів мети покарання здійсненне лише у разі призначення їм покарання у виді реального позбавлення волі.
Отже, суд фактично, в повному обсязі, врахував саме ті обставини, на які посилаються, обґрунтовуючи свої апеляційні вимоги прокурор та представник потерпілого.
Будь-яких інших доводів, які були б підтверджені матеріалами кримінального провадження або новими доказами, пред'явленими в апеляційному засіданні, на підтримку апеляційних скарг з одного боку прокурора та представника потерпілого, а з іншого боку - обвинуваченого ОСОБА_9 , захисників-адвокатів ОСОБА_14 і ОСОБА_13 в його інтересах, захисника - адвоката ОСОБА_19 в інтересах обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 учасниками апеляційного провадження надано не було.
Таким чином, своє рішення в цій частині суд першої інстанції повно і переконливо вмотивував та обґрунтував посиланнями на конкретні норми права і надані сторонами доказами, а тому судова колегія з цим рішенням погоджується та визнає, що і в цій частині суд прийняв законне, обґрунтоване, вмотивоване та справедливе рішення, бо призначене обвинуваченим покарання як за кожен зі злочинів, так і за їх сукупністю, в тому числі в частинах застосування положень ст. 69 КК України, незастосування конфіскації майна та неможливості застосування положень ст. 75 КК України, тяжкості скоєного ними та відомостям про їхні особи, в цілому, відповідає, а тому не може бути визнане явно несправедливим як внаслідок надмірної м'якості, як вважають прокурор і представник потерпілого, так і внаслідок надмірної суворості, як думають обвинувачені та захист, є справедливим, отже і в цій частині апеляційні скарги задоволенню не підлягають.
При цьому судова колегія також має на увазі, що своїми самочинними насильницькими злочинними діями обвинувачені певною мірою дискредитували громадську організацію, членами якої вони є, та проголошені цією організацією цілі і принципи.
В силу всього викладеного вище, не знаходячи апеляційних приводів та підстав для зміни чи скасування вироку і задоволення апеляційних скарг, керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги прокурора, представника потерпілого, обвинуваченого ОСОБА_9 , захисників-адвокатів ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_19 на вирок Оболонського районного суду міста Києва від 22 червня 2015 року відносно ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 залишити без задоволення, а вказаний вирок суду першої інстанції, - без змін.
Відповідно до ч.5 ст. 72 КК України, в строк відбування покарання кожному з обвинувачених зарахувати попереднє ув'язнення у зв'язку з цією справою з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , - з 23 квітня 2015 року по 04 квітня 2016 року включно; ОСОБА_12 - з 16 червня 2014 року по 24 лютого 2015 року та з 23 квітня 2015 року по 04 квітня 2016 року включно.
Ухвала набирає законної сили негайно після проголошення, вона може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців від дня проголошення, а засудженими - в той же строк від дня отримання копії цієї ухвали, оскільки вони утримуються під вартою
Судді: