30 березня 2016 року Апеляційний суд м. Києва
у складі:
головуючого Вербової І.М.
суддів Поливач Л.Д.
ШаховоїО.В.
при секретарі Литвиненку Р.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 11 лютого 2016 року, -
У жовтні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення аліментів.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 11 лютого 2016 року позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та неповнолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, на кожного у розмірі 1750,00 грн. щомісяця, починаючи з 15 жовтня 2015 року і до досягнення ними повноліття; стягнуто з відповідача на користь держави судовий збір у сумі 551,20 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким частково задовольнити позов ОСОБА_2 та стягнути з нього аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 436,50 грн. на кожного сина.
Апелянт, зокрема, посилається на ті обставини, що суд першої інстанції не з'ясував його матеріальне становище та відсутність працевлаштування на момент ухвалення рішення. Також вказує, що суд не з'ясував інші обставини, що мають істотне значення, зокрема, стан його здоров'я, та не застосував вимоги ч. 2 ст. 182 СК України.
В суді апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_3 та його представник - ОСОБА_6 апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.
Позивач ОСОБА_2 та її представник - ОСОБА_7 просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
Перевіривши законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення виходячи з наступного.
Під час розгляду справи судом встановлено, що сторони ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 10 червня 2000 року.
Справа № 760/18741/15-ц
№ апеляційного провадження 22-ц/796/5071/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Оксюта Т.Г.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Вербова І.М.
Від шлюбу вони мають двох неповнолітніх синів, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується свідоцтвами про народження (а. с. 4, 7).
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 3 серпня 2015 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, який зареєстрований 10 червня 2000 року відділом реєстрації актів громадського стану Жовтневого районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 234, розірвано (а. с. 18).
Відповідно до частини 3 статті 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дітей той із них, з ким вони проживають, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.
У зв'язку з тим, що відповідач ОСОБА_3 не надає матеріальної допомоги на утримання спільних дітей, ОСОБА_2 звернулася до суду з даним позовом про стягнення аліментів. При цьому зазначила, що діти проживають разом з нею.
Згідно з відомостями довідки форми № 3 КП з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» № 396 від 23 вересня 2015 року, у квартирі АДРЕСА_1, зареєстровані та проживають: позивач ОСОБА_2 та діти ОСОБА_4 та ОСОБА_4 Серед зареєстрованих у квартирі осіб відповідач ОСОБА_3 не значиться (а. с. 2).
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 частково визнає позов, а саме у розмірі 436,50 грн. на кожну дитину. Окрім того, у своїй апеляційній скарзі відповідач не заперечує факт проживання дітей з матір'ю, а також ту обставину, що діти знаходяться на утриманні у позивача.
Задовольняючи позов, суд виходив з того, що законом передбачений обов'язок батьків утримувати своїх дітей до досягнення останніми повноліття, а тому наявні підстави для стягнення з відповідача аліментів на утримання їх спільних синів ОСОБА_4 та ОСОБА_4
Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції законними та обґрунтованими з огляду на наступне.
Як це передбачено статтею 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно ч. 2 ст. 182 СК України мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.
Визначення аліментів у твердій грошовій сумі передбачено статтею 184 СК України лише у випадку, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме довідки Святошинського районного центру зайнятості № 354 від 10 лютого 2016 року, відповідач ОСОБА_3 зареєстрований в центрі зайнятості 10 грудня 2015 року, йому надано статус безробітного (а. с. 69).
Натомість позивач ОСОБА_2 надала суду довідки з місць роботи.
Так, відповідно до довідки від 14 серпня 2015 року № К-Т00000081 ОСОБА_2 працювала в ТОВ «Континент-Торг» на посаді комірника, її дохід за період з 1 грудня 2014 року по 31 травня 2015 року склав 11 275,81 грн. (а. с. 5).
Відповідно до довідки від 14 січня 2016 року № СТ000000003 ОСОБА_2 працювала в ТОВ «Континент-Торг» на посаді комірника, її дохід за період з 1 червня 2015 року по 20 листопада 2015 року склав 8661,91 грн. (а. с.70).
Відповідно до довідки від 18 січня 2016 року № 69 ОСОБА_2 працює в ТОВ «Новус Україна» на посаді приймальник товарів, її посадовий оклад становить 2900,00 грн., дохід за період з 25 листопада 2015 року по 31 грудня 2015 року склав 8676,51 грн. (а. с.71).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Як вбачається з пояснень сторін, вірно встановлено судом першої інстанції та підтвердилося під час апеляційного розгляду справи, відповідач ОСОБА_3 зареєстрований в центрі зайнятості як безробітний з 10 грудня 2015 року, разом з тим, має нерегулярний дохід від підробітку.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач страждає захворюванням - виразка 12-палої кишки, що підтверджується медичними довідками (а. с. 38-39).
Згідно ст. 18 Конвенції держава докладає всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Таким чином, суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання неповнолітніх синів ОСОБА_4 та ОСОБА_4 на кожного у розмірі 1750,00 грн. щомісяця, починаючи з 15 жовтня 2015 року і до досягнення ними повноліття.
При визначенні розміру аліментів суд першої інстанції врахував стан здоров'я відповідача, його матеріальне становище та наявність на утриманні батьків похилого віку.
Доводи апелянта з приводу того, що він є безробітний та не може сплачувати аліменти в розмірі 1750,00 грн. на кожну дитину, є безпідставними та не беруться колегією суддів до уваги, оскільки батько ОСОБА_3, як і мати ОСОБА_2, мають рівні обов'язки щодо спільних дітей - п'ятнадцятирічного ОСОБА_4 і шестирічного ОСОБА_5, і батько зобов'язаний забезпечувати в першу чергу інтереси своїх синів,піклуватися про їх здоров'я і розвиток, навчання.
Так, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову і стягуються до досягнення дитиною повноліття. Позивач ОСОБА_3 є працездатним, його захворювання не є перепоною для праці. А відтак статус безробітного у позивача має тимчасовий характер. Крім того, судом першої інстанції було з'ясовано, що відповідач має освіту за спеціальністю «Електричні системи електроспоживання» та має нерегулярний дохід від підробітку по спеціальності.
Доводи ОСОБА_3 про неврахування судом першої інстанції його стану здоров'я колегія суддів оцінює критично, оскільки останнім не надано жодного доказу щодо здійснення ним витрат на своє лікування. Крім того, довідка про хворобу відповідача свідчить про наявність захворювання, проте не свідчить про витрати на його лікування.
Посилання відповідача ОСОБА_3 на часткове визнання ним позову та його згода сплачувати аліменти в розмірі 436,50 грн. на кожного сина апеляційний суд вважає недостатнім для утримання двох дітей сторін по справі.
Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, не відносяться до підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість скасування або зміни оскаржуваного рішення.
Доводи апеляційної скарги, які зводяться до неналежної оцінки зібраних у справі доказів та необхідності частково задоволення позову не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду по суті спору.
Судом також вірно вирішено питання про розподіл судових витрат на підставі ст. 88 ЦПК України.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції законними та такими, що відповідають дійсним обставинам справи. Судом повно та всебічно з'ясовано фактичні обставини, вірно встановлено правовідносини сторін та правильно застосовано відповідну норму закону, що їх регулює, з огляду на що апеляційна скарга має бути відхилена на підставі п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України.
Керуючись статтями 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 11 лютого 2016 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий І.М. Вербова
Судді: Л.Д. Поливач
О.В. Шахова