"06" квітня 2016 р.Справа № 916/4806/15
Одеський апеляційний господарський суд у складі:
Головуючого судді Принцевської Н.М.;
суддів Діброви Г.І., Лисенко В.А.;
при секретарі судового засідання Саломатовій К.А.;
за участю представників сторін:
від позивача - ОСОБА_1, за довіреністю б/н від 03.12.2015 року;
від відповідача - ОСОБА_2, за довіреністю б/н від 21.03.2016 року;
розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Одеського морського порту)
на рішення господарського суду Одеської області від 17.02.2016 року
по справі № 916/4806/15
за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Одеського морського порту)
до Одеської регіональної служби Державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті
про стягнення 20 284,36 грн.
Рішенням господарського суду Одеської області від 17.02.2016 року по справі № 916/4806/15 відмовлено в повному обсязі у задоволенні позовних вимог Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Одеського морського порту) (Далі - АМПУ) до Одеської регіональної служби Державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті про стягнення 20 284,36 грн. вартості безпідставно набутої теплової енергії, водопостачання та водовідведення.
Місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позовних вимог через їх недоведеність.
Не погоджуючись із винесеним рішенням, АМПУ звернулось з апеляційною скаргою до Одеського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Скаржник вважає, що рішення є неправомірним та необґрунтованим, і таким, що прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Апелянт зазначає, що незважаючи на відсутність укладеного між сторонами договору на відшкодування експлуатаційних витрат, відповідач не відмовлявся від отримання теплової води, водопостачання та водовідведення, а отже у період з 11.11.2013 року по 31.12.2013 року безпідставно споживав теплову енергію, а в період з червня 2013 року по грудень 2013 року - водопостачання та водовідведення.
Позивач зауважує, що суд першої інстанції не повністю з'ясував обставини справи, не застосувавши статті 1212, 1213 Цивільного кодексу України, в зв'язку з чим прийняв помилкове рішення.
06.04.2016 року від представника відповідача через відділ діловодства суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив залишити апеляційну скаргу без задоволення а рішення місцевого господарського суду без змін, зазначаючи, що Одеська регіональна служба Державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті отримує фінансування з загального фонду державного бюджету України, власні надходження установи є доходами спеціального фонду Державного бюджету України, здійснення видатків з якого проводиться установою відповідно до кошторису доходів та видатків, а оскільки між ним та АМПУ не було укладено Договір щодо відшкодування експлуатаційних витрат на 2013 рік, у відповідача не виникло зобов'язання щодо оплати цих послуг.
Представник позивача в судових засіданнях підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі. Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на відзив.
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, повторно розглядає матеріали господарської справи та викладені в апеляційній скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 14.10.2009 року між РВ ФДМУ по Одеській області (Орендодавець) та Одеською регіональною службою Державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті (Орендар) було укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №ДФ206.
Згідно з пунктом 1.1. Договору Орендодавець передає а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення 2-го поверху, розташовані у будівлі побутових приміщень, загальною площею 183,3кв.м., за адресою: м. Одеса, Митна площа,1, які знаходяться на балансі Державного підприємства „Одеський морський торгівельний порт”.
Відповідно до пункту 5.9. Договору Орендар зобов'язується здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна. Протягом 15 робочих днів після підписання цього Договору укласти з Балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг.
Пунктом 10.1 Договору сторони погодили, що цей Договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, тобто до 14.09.2012 року.
Згідно з актом приймання-передачі від 14.10.2009 року майно було передано в оренду відповідачу.
22.08.2012 року сторони підписали Договір про внесення зміни до Договору оренди №ДФ206 від 14.10.2009 року нерухомого майна, що належить до державної власності, в якому продовжили термін дії цього Договору оренди до 14.08.2015 року включно.
Згідно з Договором від 13.06.2013 року про внесення зміни до Договору оренди №ДФ206 від 14.10.2009 року нерухомого майна, що належить до державної власності, сторони змінили Балансоутримувача майна за Договором оренди на ДП „Адміністрація морських портів України” (Адміністрація Одеського морського порту).
Крім того, 27.01.2010 року між РВ ФДМУ по Одеській області (Орендодавець) та Одеською регіональною службою Державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті (Орендар) також було укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №ДФ32.
Згідно з пунктом 1.1. даного Договору оренди, Орендодавець передає а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення, загальною площею 72,1 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Андрієвського, 2, що перебуває на балансі Державного підприємства „Одеський морський торгівельний порт”.
Відповідно до пункту 5.9. Договору Орендар зобов'язується здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна. Протягом 15 робочих днів після підписання цього Договору укласти з Балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг Орендарю.
Пунктом 10.1 Договору сторони погодили, що цей Договір укладено строком на 1 рік, тобто до 27.01.2011 року.
Згідно з актом приймання-передачі від 27.01.2010 року майно було передано в оренду відповідачу.
Відповідно до Договорів про внесення змін від 22.12.2010 року, 22.02.2012 року, 08.01.2012 року, 11.01.2014 року та 21.01.2015 року до Договору оренди №ДФ32 від 27.01.2010 року нерухомого майна, що належить до державної власності, сторони продовжували термін дії цього Договору оренди та згідно останніх змін продовжили його дію до 27.01.2016 року включно.
Згідно з Договором від 13.06.2013 року про внесення зміни до Договору оренди №ДФ32 від 27.01.2010 року нерухомого майна, що належить до державної власності, сторони змінили Балансоутримувача майна за Договором оренди на ДП „Адміністрація морських портів України” (Адміністрація Одеського морського порту).
Також, 30.07.2010 року між РВ ФДМУ по Одеській області (Орендодавець) та Одеською регіональною службою Державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті (Орендар) також було укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №ДФ260.
Згідно з пунктом 1.1. даного Договору оренди, Орендодавець передає а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення будинку, площею 33,1 кв.м., яке розміщене за адресою: м. Одеса, Митна площа, 1 та перебуває на балансі Державного підприємства „Одеський морський торгівельний порт”.
Відповідно до пункту 5.9. Договору Орендар зобов'язується здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна. Протягом 15 робочих днів після підписання цього Договору укласти з Балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг Орендарю.
Пунктом 10.1 Договору сторони погодили, що цей Договір укладено строком на 2 роки та 11 місяців, тобто до 30.06.2013 року.
Згідно з актом приймання-передачі від 30.07.2010 року майно було передано в оренду відповідачу.
Відповідно до Договору про внесення змін 31.05.2013 року до Договору оренди №ДФ260 від 30.07.2010 року нерухомого майна, що належить до державної власності, сторони продовжили термін дії цього Договору оренди до 30.05.2016 року включно.
Згідно з Договором від 13.06.2013 року про внесення зміни до Договору оренди №ДФ260 від 30.07.2010 року нерухомого майна, що належить до державної власності, сторони змінили Балансоутримувача майна за Договором оренди на ДП „Адміністрація морських портів України” (Адміністрація Одеського морського порту).
Згідно з актом прийому-передачі (повернення) майна Договору оренди №ДФ260 від 30.07.2010 року нерухомого майна, що належить до державної власності Орендар передав, а Балансоутримувач прийняло у подальше господарське відання державне нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення будинку, площею 33,1 кв.м., яке розміщене за адресою: м. Одеса, Митна площа, 1. Сторони підтвердили, що з моменту підписання зазначеного Акту, відсутні жодні претензії щодо складу та стану майна, а також взаємних розрахунків за його платне користування.
16.09.2015 року позивач звернувся до відповідача із вимогою про відшкодування вартості отриманих послуг щодо забезпечення орендованих приміщень тепловою енергією та водопостачанням та водовідведенням.
Листом від 25.09.2015 року № 866 відповідач відмовив у задоволенні вищевказаної вимоги, посилаючись на відсутність правових підстав для взяття службою бюджетних зобов'язань за визначеною позивачем заборгованістю.
З огляду на зазначене АМПУ звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом стягнення вартості безпідставно набутої теплової енергії, водопостачання та водовідведення.
Позивач надав розрахунок, згідно якого вартість наданих відповідачу послуг з теплопостачання за період з 11.11.2013 року по 31.12.2013 року складає 13 901,70грн., а за водопостачання та водовідведення 3 000,93грн. Загалом вартість наданих послуг складає 19 902,63грн., та з врахуванням ПДВ - 20 284,36грн., які позивач і просив стягнути з відповідача.
АМПУ надала до матеріалів справи накази Адміністрації ОМП №527 від 24.12.2013 року „Про введення тарифів на питну воду від водопровідної мережі ДП „АМПУ”, №435 від 15.11.2013 року „Про введення тарифів на відшкодування витрат з теплопостачання тепло енергії від котелень на дизельному паливі”, №208 від 29.08.2013 року „Про введення тарифів на відшкодування витрат з теплопостачання тепло енергії від котелень на природному газі”, №2 від 13.06.2013 року „Про затвердження місцевих тарифів”, як на підтвердження обґрунтованості розрахунків.
Позивач зазначив, що на підставі договору №КД5123 від 01.09.2004 року в редакції додаткової угоди №КД-5123/20 від 13.01.2103 року, укладеного між ним та ТОВ „Інфокс” в особі Філії „Інфоксводоканал”, протягом 2013 року отримував послуги з водопостачання, водовідведення, теплопостачання для приміщень, що знаходяться на його балансі, у т.ч. на орендовані відповідачем та здійснював повну оплату за ці послуги, підтвердженням чого слугують платіжні доручення №670 від 27.09.2013 року, №№580, 587 від 17.09.2013 року, №№757, 758, 765 від 11.10.2013 року, №№1062, 1059, 1060 від 11.11.2013 року, №№1507, 1495 від 17.12.2013 року, №1591 від 25.12.2013 року, №№163, 162, 167 від 20.01.2014 року, наявні в матеріалах справи.
Відповідно до вимог ст. 193 Господарського Кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч.ч.1, 2, 3 ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.1213 Цивільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Судова колегія вважає вірним встановлення місцевим господарським судом факту виникнення між сторонами в даному випадку правовідносин саме на підставі укладених Договорів оренди №ДФ32 від 27.01.2010 року, №ДФ206 від 14.10.2009 року, №ДФ260 від 30.07.2010 року, за якими відповідач зобов'язався здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна шляхом укладення з Балансоутримувачем окремих договорів на відшкодування витрат Балансоутримувача.
У зв'язку з чим мало місце фактичне отримання послуг з теплопостачання та водовідведення на бездоговірній основі, що виключає можливість застосування норм щодо безпідставного набуття грошових коштів.
Факт неналежного виконання умов договорів оренди в частині неукладення договору на відшкодування витрат тягне за собою наслідки, передбачені нормами зобов'язального права.
Судова колегія не приймає до уваги посилання скаржника оскільки вони спростовуються вищевказаним.
З огляду на вищевикладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення, оскільки спростовуються вищевикладеним.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Одеського морського порту) слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Одеської області від 17.02.2016 року у даній справі - без змін.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись ст.ст. 49; 99; 101-103; 105; Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Одеського морського порту) на рішення господарського суду Одеської області від 17.02.2016 року по справі № 916/4806/15 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Одеської області від 17.02.2016 року по справі № 916/4806/15 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий Н.М. Принцевська
Судді: Г.І. Діброва
ОСОБА_3