79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"06" квітня 2016 р. Справа № 914/3178/13
Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:
Головуючого-судді: Данко Л.С.,
Суддів: Орищин Г.В.,
Кузь В.Л.,
При секретарі судового засідання: Кіт М.В.,
Розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Військового прокурора Центрального регіону України від 05.01.2016 р. № 05/3-2вих.-16 (вх. №№ 01-05/303/16, 01-05/304/16, 01-05/305/16 від 19.01.2016 р.)
на рішення господарського суду Львівської області від 17.12.2015 року
у справі № 914/3178/13 (судді Мороз Н.В., Петрашко М.М., Щигельська О.І.),
порушеній за позовом Військового прокурора Центрального регіону України, м. Київ, в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах:
Позивача-1: Міністерства оборони України, м. Київ,
Позивача-2: Концерну "Військторгсервіс", м. Київ,
До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Дует-СК", м. Львів,
Третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача-1: Регіональне відділення Фонду державного майна України, м. Львів,
Третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача-1: Фонд державного майна України, м. Київ,
Про: визнання недійсним Договору від 25.09.2008 р. купівлі-продажу нежитлових приміщень, загальною площею 359,4 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Татарбунарська, 14, а саме: А-1 - складське приміщення площею 147 кв.м.; Б-1- складське приміщення (підвал) загальною площею 147 кв.м.; В-1 - прохідна площею 7,7 кв.м., укладеного між Концерном "Військторгсервіс" в особі філії Управління Західного оперативного командування та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дует-СК"; зобов'язати ТзОВ "Дует-СК" повернути до державної власності в особі Міністерства оборони України у повне господарське відання Концерну "Військторгсервіс" нежитлові приміщення, загальною площею 359,4 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Татарбунарська, 14, а саме: А-1 - складське приміщення площею 147 кв.м.; Б-1- складське приміщення (підвал) загальною площею 147 кв.м.; В-1 - прохідна площею 7,7 кв.м.
За участю представників сторін:
від апелянта/прокуратури: Майорчак В.М. - (посвідчення № 033498 від 18.05.2015 р.),
від позивача-1: Гудима В.О. - п/к за довіреністю № 220/824/д від 30.12.2015 р.;
від позивача-2: Данилишина К.З. - п/к за довіреністю № 20 від 01.01.2016 р.;
від відповідача: Орищин О.А.П.І. - п/к за довіреністю б/н від 14.03.2016 р.;
від третьої особи-1: Жуган І.О. - п/к за довіреністю № 18-11-07795 від 02.12.2015;
від третьої особи-2: Жуган І.О. - п/к за довіреністю № 370 від 05.11.2015 р.;
Права та обов'язки сторін, визначені ст. ст. 20, 22, 27, 28, 29 ГПК України, представникам роз'яснено, їм зрозумілі. Заяв та клопотань про відвід суддів - не надходило.
За клопотанням сторін здійснюється технічна фіксація судового процесу.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Львівського апеляційного господарського суду від 19.01.2016 р. (том ІV, а.с. 144) справу № 914/3178/13 розподілено до розгляду колегії суддів у складі: Данко Л.С. - головуючий суддя та суддям Кузь В.Л. та Орищин Г.В.
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 22.01.2016 року скаржнику поновлено строк на апеляційне оскарження (том ІV, а.с. 145-146), згідно заявленого в апеляційній скарзі клопотання (том ІV, а.с. 161), ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 22.01.2016 року відстрочено Військовому прокурору Центрального регіону України сплату судового збору на строк до ухвалення процесуального рішення у даній справі; прийнято апеляційну скаргу від 05.01.2016 р. № 05/3-2 вих.-16 до провадження та розгляд скарги призначено на 17.02.2016 р. (том ІV, а.с. 147-148), про що прокурор, сторони та треті особи-1 і 2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача-1, були належним чином повідомлені рекомендованою поштою (докази - оригінали повідомлень про вручення знаходяться в матеріалах справи)(том ІV, а.с. 149, 150, 151, 152, 153 154, 155).
У судовому засіданні встановлено, що представник відповідача Орищин Ольга Андріївна, яка представляє інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю "Дует-СК" за довіреністю б/н від 14.03.2016 р. не доводиться родичем судді Орищин Г.В., яка входить до складу даної колегії суддів із розгляду справи № 914/3178/13, відповідно до ст. 20 ГПК України відсутні підстави для самовідводу цього судді.
У судовому засіданні, яке відбулося 17.02.2016 р. оголошено перерву до 09.03.2016 р. на 10 год. 00 хв., про що сторони були належним чином повідомлені під розписку (том ІV, а.с. 199).
З підстав зазначених в ухвалі суду від 09.03.2016 р. (нез'явлення у судове засідання представників відповідача та третіх осіб-1 та 2) за заявою представника, який прибув у судове засідання, продовжено строк розгляду спору на 15 днів та розгляд справи відкладено на 06.04.2016 р., про що прокурор, сторони та треті особи - 1 і 2, були повідомлені у порядку та у спосіб згідно Інструкції з діловодства в господарських судах України (том ІV, а.с. 210-212/зворот та а.с. 213).
У судове засідання, яке відбулося 06.04.2016 р. представник Військового прокурора Центрального регіону України - прибув, викладене в апеляційній скарзі підтримав у повному обсязі, надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просить скасувати рішення господарського суду Львівської області у справі № 914/3178/13 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Представник позивача-1 прибув, подав письмові Пояснення від 04.03.2016 р. № 193 (вх. №01-04/1877/16 від 09.03.16 р.)(том ІV, а.с. 201-202), копію довідки з ЄДРПОУ, копію Статуту Концерну «Військторгсервіс» та довіреність на представника Міністерства оборони України, надав пояснення по суті апеляційної скарги, аналогічне викладеному у поясненнях, зокрема зазначив, що Міністерству оборони України, як власнику державного майна, який не був стороною договору, про вчинення спірного правочину з порушенням чинного законодавства та про факт відсутності у представників позивача-2 необхідного обсягу дієздатності на відчуження майна за спірним правочином стало відомо 31.05.2013 р., з дати отримання позовної заяви, однак йому були відомі наслідки прокурорської перевірки з цього питання, так як 21.03.2013 р. було внесено відомості про кримінальне правопорушення № 42013100330000004 до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо ОСОБА_9, за ознаками злочину передбаченого ч. 2 ст. 423, ч. 2 ст. 364 КК України, який у вересні 2003 р., як начальник Головного управління торгівлі тилу МОУ, зловживаючи службовим становищем, в інтересах третіх осіб, без відповідних на це повноважень та дозволу МО України (як органу управління майном, без погодження з ФДМУ, всупереч вимог п. 4 Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю», затвердженого наказом ФДМУ від 30.07.1999 р. № 1477) та у період з квітня 2005 року по грудень 2011 р., перебуваючи на посаді Генерального директора Концерн "Військторгсервіс", в порушення діючого законодавства України, зловживаючи службовим становищем, в інтересах третіх осіб, надав підпорядкованим підприємствам нотаріально завірені довіреності на реалізацію об'єктів нерухомості на підставі виданих ним же у 2004 р. дозволів (термін дії яких минув), внаслідок чого було відчужено шляхом продажу 46 об'єктів нерухомого майна, яке належало МОУ, що перебувало на балансі Концерну "Військторгсервіс", стверджує, що Акт службового розслідування, затверджений 24.09.2009р.Адміністративним департаментом МОУ, на який посилається у рішенні місцевий суд щодо відліку строку позовної давності, висновок службового розслідування від 16.09.2009 р., не містять інформації щодо відсутності правомочностей у керівників позивача-2 на укладення спірного правочину, що цим Актом та висновком не встановлено фактів незаконного надання ОСОБА_9, який перебував на посаді Генерального директора Концерну підпорядкованим підприємствам нотаріально завірених довіреностей на реалізацію об'єктів нерухомості, та не виявлено, що реалізація спірного майна відбулася всупереч волі власника, особою, яка мала злочинний намір із зловживанням службовим становищем, тому лише з 31.05.2013 р., з дати отримання позову, належить обраховувати строк позовної давності, коли МОУ стало відомо про фактичні обставини справи, в т.ч. щодо відсутності у керівництва позивача-2 правомочностей щодо укладення спірного правочину, просить апеляційну скаргу Військового прокурора Центрального регіону України задовольнити, рішення господарського суду Львівської області у справі № 914/3178/13 скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Представник Позивача-2, в дане судове засідання прибув, надавав усні пояснення, доводи наведені в апеляційній скарзі підтримував в повному обсязі, пояснив, що на дату укладення спірного правочину, керівник Концерну вважав, що укладення 25.09.2008 р. договору купівлі-продажу нежитлових приміщень відбулося на підставі дозволу від 12.11.2004 р. № 140/6/1466/37 «Про надання дозволу відчуження», і, не припускав, що при укладенні спірного договору належало керуватися постановою КМ України № 803 від 06.06.2007 р., якою було затверджено інший Порядок відчуження об'єктів державної власності, а також не сумнівався, що видана йому довіреність не надає йому правомочностей на реалізацію майна державної власності, що було на балансі Концерну, про зазначені обставини стало відомо за наслідками прокурорської перевірки, зазначив, що кримінальне провадження проти ОСОБА_10 припинено за відсутністю складу злочину, просив задовольнити апеляційну скаргу в повному обсязі.
Представник відповідача прибув, подав Відзив на апеляційну скаргу від 16.02.2016 р. (вх. №01-04/1289/16 від 17.02.16 р.)(том ІV, а.с. 187-191), проти апеляційної скарги заперечив, надав пояснення аналогічне викладеному у Відзиві апеляційну скаргу, щодо застосування строку позовної давності до даних правовідносин покликається на те, що, як зазначено у оспорюваному судовому рішенні, Міністерство оборони України довідалось та могло довідатись про порушення стверджувальних прав - 24.09.2009 р. - з дати затвердження акту службового розслідування, проведеного відповідно до наказу Міністра оборони України № 418 від 21.08.2009 р., а Прокурор, у будь-якому випадку з вересня 2009 року, оскільки перевірка законності реалізації нерухомого майна у 2008-2009 р. р., зокрема, нерухомого майна - нежитлового приміщення за адресою: м. Львів, вул. Татарбунарська, 14, органами прокуратури здійснювалась ще у вересні 2009 р., що підтверджується листом Військової прокуратури Західного регіону від 02.09.2009 р. № 6/2154 та листом начальника філії «УТ ЗахОК» Концерну «Військторгресурс» від 21.09.2009 р. № 842. Стверджує, що Генеральній прокуратурі було відомо внаслідок отримання ряду актів ревізій та перевірок Концерну «Військторгсервіс», які проводилися з 01.01.2007 р. по 31.01.2009 р., зокрема, про відчуження нерухомого майна протягом 2007-2008 р.р. без погодження з ФДМУ, що вбачається з листа Державної фінансової інспекції у Львівській області від 10.06.2013 р. № 08-16/4434 на адвокатський запит від 31.05.2013 р., надав оригінали документів отриманих на адвокатський запит від 31.05.2013 р.
Колегією суддів оглядаються належним чином засвідчені корпії документів наданих представнику відповідача на адвокатський запит.
Представник відповідача пояснив, що Заступником прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, Генеральна прокуратура, позивач-1 та позивач-2 могли довідатися про невідповідність договору приписам чинного законодавства також з інформації розміщеної (поширеної) в численних публікаціях засобів масової інформації за 2009-2010 р.р., на думку представника, у зазначених органів не було такої волі. Представник відповідача вважає, що оскільки, Заступником прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері позовна заява надіслана по-пошті до суду 13.08.2013 р., останній пропустив строк позовної давності на звернення до суду за захистом прав та охоронюваних законом інтересів позивачів-1 та 2, так як позивач-1 знав про порушене його право з 24.09.2009 р., відтак станом на дату звернення прокурора з позовом до суду теж пропустив строк позовної давності без поважних причин, яке, на думку відповідача, відновленню не підлягає, просить апеляційну скаргу Прокурора Центрального регіону України залишити без задоволення, рішення господарського суду Львівської області у справі № 914/3178/13 від 17.12.2015 р. - без змін.
Представник третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача-1 - прибув, надавав усні пояснення, доводи наведені в апеляційній скарзі підтримував в повному обсязі, зокрема, пояснив, що дозвіл, на який покликається відповідач, і договір це суть різні поняття, і їх не належить ототожнювати, що спірний Договір від 25.09.2008 р. мав бути укладений тільки і лише на підставі чинного на момент його укладення законодавства, а саме: постанови КМ України № 803 від 06.06.2007 р., якою було затверджено Порядок відчуження об'єктів державної власності, що договір який не відповідає чинному законодавству є недійсним, просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення господарського суду Львівської області у справі № 914/3178/13 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Представник третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача-1 - прибув, надавав усні пояснення, доводи наведені в апеляційній скарзі підтримував в повному обсязі, зокрема, пояснив, що дозвіл, на який покликається відповідач, і договір це суть різні поняття, і їх не належить ототожнювати, що спірний Договір від 25.09.2008 р. мав бути укладений тільки і лише на підставі чинного на момент його укладення законодавства, а саме: постанови КМ України № 803 від 06.06.2007 р., якою було затверджено Порядок відчуження об'єктів державної власності, що договір який не відповідає чинному законодавству є недійсним, просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення господарського суду Львівської області у справі № 914/3178/13 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Відповідно до вимог ст. 98 ГПК України, про прийняття апеляційної скарги до провадження господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги. Питання про прийняття апеляційної скарги до провадження або відмову у прийнятті до провадження апеляційний господарський суд вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження апеляційної скарги. Частиною першою статті 102 ГПК України визначено, що апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження. Згідно статті 99 ГПК України, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення (ухвали) в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
З огляду на наведене колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду апеляційної скарги по справі № 914/3178/13.
Відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши та дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга Військового прокурора Центрального регіону України від 05 січня 2016 р. № 05/3-2 вих.-16 (вх. № 01-05/303/16, 01-05/304/16, 01-05/305/16 від 19.01.2016 р.) на рішення господарського суду Львівської області від 17.12.2015 року у справі № 914/3178/13 підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Рішенням господарського суду Львівської області від 17.12.2015 р. у справі № 914/3178/13 (судді Мороз Н.В., Петрашко М.М., Щигельська О.І.) в позові відмовлено повністю (пункт 1-й резолютивної частини судового рішення). Стягнуто з позивача-1 та позивача-2 в доход Державного бюджету України судовий збір (пункти 2-й та 3-й резолютивної частини судового рішення)(том ІV, а.с. 116-117, 118-137).
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду апелянт (Військовий прокурор Центрального регіону України) звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том 4, 156-161) від 05.01.2016 р. № 05/3-2вих.-16 (вх. №№ 01-05/303/16, 01-05/304/16, 01-05/305/16 від 19.01.2016 р.) на рішення господарського суду Львівської області від 17.12.2015 року у справі № 914/3178/13, просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 17.12.2015 р. у справі № 914/3178/13 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення, порушено норми матеріального та процесуального права, оскільки судом повно і всебічно не з'ясовані всі обставини, що мають значення для справи.
Так, апелянт стверджує, що суд першої інстанції помилково визначає час вчинення правочину 2004 роком (моментом оформлення листа-розпорядження начальником Головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України ОСОБА_9 № 140/6/1466/37 від 12.11.2004 року), оскільки оскаржуваний Договір укладено 25.09.2008 року за наслідками торгів, а не на підставі листа-розпорядження начальником Головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України ОСОБА_9 № 140/6/1466/37 від 12.11.2004 року, який, в свою чергу, не є дозволом позивача-1 на відчуження спірного майна в розумінні Порядку відчуження об'єктів державної власності, тим більше, що на дату укладення спірного договору такої організації, як Головне управління торгівлі тилу Міністерства оборони України - взагалі не існувало. Скаржник посилається на те, що при укладенні 25.09.2008 р. оспорюваного Договору купівлі-продажу державного майна мали бути в повному обсязі дотримані вимоги постанови Кабінету Міністрів України № 803 від 06.06.2007 р. «Про затвердження Порядку відчуження об'єктів державної власності», яка на той час вже була чинною; стверджує, що спірний правочин на відчуження майна, яке належить Позивачу-1, було укладено особою зі сторони Позивача-2 без належних на це повноважень, на підставі довіреності від 12.09.2007 р., нотаріально посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ганчук Ю.Я. зареєстрована в реєстрі за № 4165, яка була видана Генеральним директором Концерну «Військторгсервіс» ОСОБА_9, який не мав права видавати довіреність на відчуження державного майна без згоди МОУ та погодження з ФДМУ, в силу до п. 7.5 Статуту та відповідно до Порядку відчуження об'єктів державної власності, і стверджує, що вказані вище обставини були встановлені лише за наслідками прокурорської перевірки, підозрюваним особам, зокрема, ОСОБА_9, було повідомлено про підозру за вчинення вищенаведених дій із зловживанням службовим становищем, про що 21.03.2013 р. внесено запис до Єдиного реєстру досудових розслідувань, відтак вважає, що 21.03.2013 р. є датою, коли Міністерству оборони України стало відомо про відсутність правомочностей у позивача-2 на укладення спірного договору на відчуження державного майна. Відтак вважає, що спірний Договір укладено з порушенням п. 50 постанови КМ України № 803 від 06.06.2007 р., яка вже була чинною на час укладення спірного Договору, що в силу ст. 215 ЦК України є підставою для визнання спірного правочину недійсним. Враховуючи наведене в апеляційній скарзі, скаржник вважає помилковими висновки місцевого суду про те, що позивач-1 - МОУ довідалось та могло довідатись про порушення стверджувальних прав 24.09.2009 р. - з дати затвердження акту службового розслідування, проведеного відповідно до Наказу Міністра оборони України № 418 від 21.08.2009 р., що Прокурор же у будь-якому випадку міг знати про порушення стверджувальних прав з вересня 2009 р., оскільки перевірка законності реалізації нерухомого майна у 2008-2009 р.р., зокрема, нерухомого майна - нежитлового приміщення за адресою: м. Львів, вул. Татарбунарська, 14, органами прокуратури здійснювалась ще у вересні 2009 р., що підтверджується листом Військової прокуратури Західного регіону від 02.09.2009р. № 6/2154 та листом начальника філії «УТ ЗахОК» Концерну "Військторгсервіс" від 21.09.2009 р. № 842, що Генеральний прокурор, зокрема, з листа Державної фінансової інспекції у Львівській області від 10.06.2013 р. № 08-16/4434, складеного за наслідками фінансово-господарської ревізії за період з 01.01.2007 р. по 31.01.2009 р., вважає також хибними висновки суду, що останні могли довідатися з засобів масової інформації за 2009 - 2010 р.р. та вебресурсів.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Львівської області від 11.12.2013 р. у справі № 914/3178/13 у задоволенні позовних вимог відмовлено (том І, а. с. 194-202). Підставою для відмови у позові слугувало те, що прокурором та позивачем при зверненні до суду із позовом пропущено строк позовної давності та не наведено жодних причин поважності його пропуску.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.02.2014 р. рішення господарського суду Львівської області від 11.12.2013 р. у справі № 914/3178/13 залишено без змін, апеляційну скаргу - без задоволення (том ІІ, а.с. 50-62).
Постановою Вищого господарського суду України від 26.06.2014 р. постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20.02.2014 р. та рішення господарського суду Львівської області від 11.12.2013 р. у справі № 914/3178/13 - скасовано, справу № 914/3178/13 направлено на новий розгляд до господарського суду Львівської області (том ІІ, а. с. 111-119).
Рішенням господарського суду Львівської області від 18.11.2014 р. у справі № 914/3178/13 у задоволенні позовних вимог відмовлено (том ІІІ, а.с. 117-133).
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.05.2015 р. рішення господарського суду Львівської області від 18.11.2014 р. у справі № 914/3178/13 - скасовано і прийнято нове рішення, про задоволення позову Військового прокурора Центрального регіону України (том ІІІ, а. с. 213-222).
Постановою Вищого господарського суду України від 30.07.2015 р. касаційну скаргу ТзОВ "Дует-СК" задоволено частково, рішення господарського суду Львівської області від 18.11.14 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.05.2015 р. у справі № 914/3178/13 скасовано, справу № 914/3178/13 направлено на новий розгляд до господарського суду Львівської області (том ІІІ, а.с. 259-266).
Підставою для скасування Вищим господарським судом 30.07.2015 р. рішень обох інстанцій слугувало те, що суд першої інстанції прийшов до передчасних висновків, що Договір купівлі-продажу від 18.01.2010 р. укладено саме на підставі вказаного дозволу від 12.11.2004 р., а суд апеляційної інстанції до помилкових висновків, що зазначений дозвіл мав відповідати п. 50 Порядку відчуження об'єктів державної власності, оскільки дане положення не розповсюджується на правовідносини 2004 року. Виданий 2004 року дозвіл не міг порушувати положення Порядку, якого на той час ще не існувало. Суд касаційної інстанції зазначив, що припинення представництва за довіреністю не має своїм наслідком припинення виданих на її виконання дозволів або вчинення на її виконання правочинів тощо, окрім наслідків передбачених ст. 248 ЦК України (припинення передоручення).
Суд касаційної інстанції звернув увагу на відсутність доказів щодо визнання недійсності публічних торгів та протоколу проведення публічних торгів з продажу спірного приміщення та, що за п. 45 Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою КМ України № 803 від 06.06.2007 р. та чинного на момент укладення спірного договору, затверджений протокол є підставою для укладення договору купівлі-продажу між переможцем аукціону, конкурсу та суб'єктом господарювання, засвідчений державним нотаріусом Львівського нотаріального округу. Докази реального перерахування коштів в рахунок оплати придбаного на торгах майна в матеріалах справи відсутні. Також Вищий господарський суд України погодився з висновком апеляційного господарського суду про те, що укладення оскаржуваного договору про продаж державного майна відбувся без згоди на те Міністерства оборони України та Фонду державного майна України, тобто, майно вибуло з державної власності поза волею власника, а оскаржуваний договір вчинений з дефектом волі та з дефектом закону (всупереч приписам чинного на той момент законодавства). Вищий господарський суд України не погодився з висновком суду першої інстанції про застосування наслідків пропуску строків позовної давності, з 25.09.08 р., про застосування яких клопотав відповідач по справі, відтак висновок місцевого суду про відмову у позові у зв'язку із пропуском строків позовної давності вважає передчасним, як і висновок апеляційного господарського суду, що строк позовної давності не пропущено, оскільки він починає перебіг з 21.03.13 р. (момент внесення до єдиного реєстру досудових розслідувань) та не сплив на момент подання позову. У постанові від 30.07.2015 р., серед іншого, зазначено, що суди застосували строк позовної давності без визначення часу початку перебігу позовної давності, не дослідивши питання про те, хто очолював Концерн «Військторгсервіс» з дати укладення спірного договору - з 25.08.08р. та протягом всього строку позовної давності, оскільки з матеріалів справи вбачається (а.с. 165-180, т.1), що керівником Концерну «Військторгрсервіс» з 28.07.05 р. та принаймні до 13.01.12 р. був саме ОСОБА_9, а начальником Управління торгівлі Західного оперативного командування концерну - ОСОБА_10, тобто особи, які підписали та погодили відчуження державного майна, протягом принаймні 3,5 років очолювали юридичну особу, яка теоретично мала б подати позов про визнання недійсним даного договору; що поза увагою судів залишилося питання суб'єктного складу засновників відповідача (ТОВ «Дует-СК») на предмет їх зв'язку із ОСОБА_10 та ОСОБА_9 (судами не досліджувалися питання, чи були ці особи, або їх близькі родичі в розумінні Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції», засновниками або посадовими особами відповідача) на момент укладення договору та на момент вирішення спору, а також питання конфлікту інтересів в даному випадку. Таким чином, для встановлення як моменту початку та закінчення строку позовної давності, так і наявної реальності можливості юридичної особи Концерну «Військторгсервіс» (як державного підприємства, але від імені якого діє директор) захистити свої права та право державної власності на майно шляхом подання позову до суду про визнання недійсним договору від 25.09.08р., підписаного ОСОБА_10 з дозволу ОСОБА_12, слід було встановити, по-перше, склад керівництва цього підприємства, а по-друге, наявність конфлікту інтересів вищевказаних осіб, враховуючи склад керівництва та засновників ТОВ «Дует-СК».
Відповідно до статті 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи. Згідно ч. 1 ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.
Господарський суд Львівської області за наслідками нового розгляду даної справи 17.12.2015 р. постановив рішення, яким у задоволенні позову відмовив повністю (том ІV, а.с. 116-117, 118-137). Підставою для відмови у позові - пропуск строків позовної давності на звернення з позовом до суду про захист інтересів держави в особі Міністерства оборони України, початок перебігу якого для позивача-1 розпочався, 24.09.2009 р. - з дати затвердження акту службового розслідування проведеного відповідно до наказу МОУ № 418 від 21.08.2009 р., прокурору же у будь-якому випадку з вересня 2009 р., позивачу-2 (Концерн "Військторгсервіс") про оскаржуваний правочин було відомо в момент його вчинення.
Як вбачається з матеріалів даної справи та встановлено місцевим господарським судом, підставою для звернення заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (Позивач-1 - по справі), Концерну "Військторгсервіс" (Позивач-2 - по справі) до місцевого господарського суду з позовом про визнання недійсним Договору купівлі-продажу від 25.09.2008 р. та повернення державного майна до управління Міністерства оборони України стало незаконне відчуження державного майна, що порушує економічні інтереси держави, позбавляє її права користування належним майном.
За ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом (ч.5 ст.656 ЦК України).
Нерухоме майно, яке є предметом оспорюваного договору, згідно п.7.3 Статуту Концерну "Військторгсервіс" було власністю держави в особі Міністерства оборони України та знаходилось на праві господарського відання Концерну "Військторгсервіс".
Враховуючи приписи ст. 655 ЦК України, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення (ст. 658 ЦК України).
Відповідно до п. 1.1. Статуту Концерну «Військторгсервіс», Концерн є державним господарським об'єднанням, заснованим на державній власності. Концерн належить до сфери управління Міністерства оборони України.
Концерн здійснює господарську діяльність, реалізовуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), має відокремлене майно, закріплене за ним на праві господарського відання (п. 3.4.Статуту). У п. 4.4. Статуту передбачено, що Генеральний директор Концерну, зокрема розпоряджається майном Концерну в межах, передбачених чинним законодавством України та цим Статутом; без довіреності діє від імені Концерну, представляє його як в Україні, так і за її межами; укладає угоди, договори (контракти); має право надавати доручення (довіреності) на здійснення окремих своїх повноважень. Майно Концерну перебуває в державній власності і закріплене за ним на праві господарського відання (п. 7.3. Статуту). Відчуження основних фондів Концерну здійснюється ним лише за попередньою згодою Органу управління майном і, як правило, на конкурентних засадах, відповідно до чинного законодавства України (п. 7.5. Статуту).
Згідно із ч. 1 ст. 136 ГК України (Господарський кодекс України набрав чинності з 01.01.2004 р.) право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання (ч. 2 ст. 74 ГК України).
Відповідно до ч. 5 ст. 75 ГК України державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати майнові об'єкти, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство не має права лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише в межах повноважень та у спосіб, що передбачені цим Кодексом та іншими законами.
Відчуження нерухомого майна, а також повітряних і морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту здійснюється за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом державного майна України.
Згідно з чинними в період 1997-2011 р.р. Положенням про Міністерство оборони України, затвердженим Указом Президента України № 888 від 21.08.1997 р., Положенням про Міністерство оборони України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1080 від 03.08.2006 р., Міністерство оборони України здійснює управління державним майном, закріпленим за підприємствами, установами і організаціями, які належать до сфери управління міністерства.
Виходячи з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства, пунктів Статуту, колегія суддів прийшла до висновку, що власником державного майна, в т.ч. спірного, є Міністерство оборони України, до сфери управління якого входить Концерн «Військторгсервіс» (Позивач-2), відтак Міністерство оборони України є належним позивачем-1 по даній справі, в той же час, не є стороною оспорюваного правочину.
Як зазначено вище у цій постанові, Положенням про Міністерство оборони України, затвердженим Указом Президента України № 888 від 21.08.1997 р., передбачено, що Міністерство оборони України здійснює в установленому порядку у межах своїх повноважень функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Міністерства.
Довіреністю від 04.10.2004 року № 220/2071 Міністерством оборони України в особі Міністра оборони України було уповноважено начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України ОСОБА_9 на представництво майнових та інших немайнових інтересів Міністерства оборони України, зокрема з правом надання від імені Міністерства оборони України підприємствам (установам) військової торгівлі висновків (дозволів) на укладення договорів, які не заборонені чинним законодавством, з питань розпорядження майном, що закріплене за ними на праві господарського відання.
Листом № 140/6/1466/37 від 12.11.2004 р. "Про надання дозволу відчуження", на підставі повноважень, наданих довіреністю Міністра оборони України № 220/2071 від 04.10.2004 р., начальник Головного управління торгівлі ОСОБА_9 дозволив начальнику ДП Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" ОСОБА_10 здійснити відчуження нерухомого майна ДП Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування", зокрема, нежитлових приміщень, загальною площею 359,4 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Татарбунарська, 14, а саме: А-1 - складське приміщення площею 147 кв.м.; Б-1- складське приміщення (підвал) загальною площею 147 кв.м.; В-1 - прохідна площею 7,7 кв.м.
12.02.2005 р. окремим дорученням Міністерства оборони України зазначена довіреність була скасована та відкликана. 17.02.2005 р. ОСОБА_9 її повернуто до Адміністративного департаменту Міністерства оборони України.
Отже, матеріалами справи підтверджується, що вказаний дозвіл від 12.11.2004 р. був виданий до відкликання довіреності від 04.10.2004 року № 220/2071.
Слід зазначити, що скасування та відкликання 12.02.2005 р., тобто припинення представництва, окремим дорученням Міністерства оборони України довіреності виданої ОСОБА_9 за № 220/2071 від 04.10.2004 р. та повернення її до Адміністративного департаменту Міністерства оборони України - 17.02.2005 р., не має своїм наслідком припинення виданих на її виконання дозволів або вчинення на її виконання правочинів тощо, окрім наслідків передбачених ст. 248 ЦК України (припинення передоручення).
31.01.2006 року наказом Міністра оборони України № 47 про реорганізацію Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України припинено діяльність Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України реорганізувавши його шляхом приєднання до Державного господарського об'єднання "Військторгсервіс", визначивши останнє правонаступником всіх майнових прав та обов'язків Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України, а наказом Міністра оборони України від 05.04.2007 р. № 135 про реорганізацію Державного підприємства Міністерства оборони України «Управління торгівлі Західного оперативного командування» припинено діяльність Державного підприємства Міністерства оборони України «Управління торгівлі Західного оперативного командування», реорганізувавши його шляхом приєднання до Концерну Військторгсервіс", визначивши останнє правонаступником всіх майнових прав та обов'язків Державного підприємства Міністерства оборони України «Управління торгівлі Західного оперативного командування» (п.п. 1, 2 наказу).
Відповідно до п.1.5. Статуту Концерну "Військторгсервіс" затвердженого наказом Міністра оборони України від 25.06.2005 р. № 358 (у редакції наказу Міністра оборони України від 27.12.2006 р. № 754), до складу Концерну "Військторгсервіс", ввійшло державне підприємство Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування".
Пунктом 1.1. Статуту Концерну "Військторгсервіс" передбачено, що останній є державним господарським об'єднанням, заснованим на державній власності. Концерн належить до сфери управління Міністерства оборони України (далі - Орган управління майном). Згідно п.3.5. та п. 5.1. Статуту, Концерн має право укладати угоди, набувати майнові та особисті немайнові права, а згідно п. 4.4. Статуту Генеральний директор Концерну має право розпоряджається майном Концерну в межах, передбачених чинним законодавством України та Статутом; без довіреності діє від імені Концерну; укладає угоди, договори (контракти); має право надавати доручення (довіреності) на здійснення окремих своїх повноважень.
12.09.2007 р. Концерном "Військторгсервіс" в особі Генерального директора ОСОБА_9, діючого на підставі Статуту Концерну, видано довіреність, яка посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ганчук Ю.Я., зареєстрована 12.09.2007 р. в реєстрі за № 4165, якою уповноважено начальника Філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування" Концерну "Військторгсервіс" ОСОБА_10 укладати від імені Концерну "Військторгсервіс" будь-які договори (господарські, цивільно-правові) щодо відчуження належного Концерну будь-якого нерухомого майна (в тому числі будівлі, приміщення, споруди), а також договори оренди (в тому числі цілісних майнових комплексів) з дозволу органу управління майном Концерну - Міністерства оборони України. Зазначена довіреність дійсна до 12 вересня 2010 року (том І, а.с. 46).
Із змісту довіреності виданої ОСОБА_10 (том І, а.с. 46) не вбачається, що вона видана на підставі іншої довіреності (доручення) та/або шляхом передоручення, оскільки вона видана Концерном "Військторгсервіс" в особі Генерального директора ОСОБА_9, який діяв на підставі Статуту Концерну, довіреність підписана від імені Концерну "Військторгсервіс", Генеральним директором ОСОБА_9 в присутності нотаріуса. Правоздатність та дієздатність Концерну "Військторгсервіс" і повноваження його представника перевірено нотаріусом. Особу гр. ОСОБА_9, який підписав довіреність, встановлено, дієздатність перевірено. Факту передоручення не встановлено.
Як встановлено місцевим господарським судом, 12.09.2008 р. Рівненською міжрегіональною універсальною товарно-майновою біржею «Прайс» (далі - РМУТМБ «Прайс») проведено публічні торги з реалізації нерухомого майна: приміщення складу «А-1», площею 204,7 кв.м., холодильної камери «Б-1», площею 147 кв.м.; прохідної «В-1», площею 7,7 кв.м., що належить Концерну «Військторгсервіс» та знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Татарбунарська, 14. Відповідно до Протоколу № 1081-н про хід публічних торгів від 12.08.2008 р., право на укладення договору купівлі-продажу об'єкта отримало ТзОВ «Дует-СК».
Прилюдні торги є особливою формою правочину, оскільки за своєю правовою природою придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) належить до договорів купівлі-продажу, які можуть бути визнані недійсними на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочинів.
На підставі зазначених вище торгів, 25.09.2008 р. між Державним господарським об'єднанням Концерн «Військторгсервіс» в особі начальника Філії «Управління торгівлі Західного оперативного командування Концерн «Військторгсервіс» ОСОБА_10, який діяв на підставі довіреності, виданої генеральним директором Концерну ОСОБА_9, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ганчук Ю.Я., зареєстрована 12.09.2007 р. в реєстрі за № 4165, та ТзОВ «Дует-СК», в особі директора ОСОБА_13, що діяв на підставі Статуту Товариства, було укладено Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень (том ІІІ, а.с. 99-102). Зазначений Договір нотаріально посвідчений 25.09.2008 р. приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_14, зареєстрований в реєстрі за № 2865 та проведена його державна реєстрація за № 2866 у порядку та у спосіб визначений чинним на той час законодавством України. Нежитлові приміщення, які є предметом цього Договору, належали до об'єктів державної власності та були зареєстровані на праві повного господарського відання за Львівським комбінатом громадського харчування номер 60 Державного підприємства Міністерства оборони України «Управління військової торгівлі ПрикВО», правонаступником якого є Державне підприємство Міністерства оборони України «Управління торгівлі Західного оперативного командування». За умовами вищевказаного Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, реєстраційний № 2865 від 25.09.2008 р., позивач-2 передав у власність відповідачеві нежитлові приміщення, загальною площею 359,4 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Татарбунарська, 14, а саме: А-1 - складське приміщення, цегла, площею 204 кв.м.; Б-1- складське приміщення (підвал), цегла, площею 147 кв.м.; В-1 - прохідна, цегла, площею 7,7 кв.м.
Щодо, почасти, різного найменування спірного майна у Протоколі № 1081-н, договорі про надання послуг проведення аукціону (прилюдних торгів) та з продажу майна від 04.08.2008р. та договорі купівлі-продажу нежитлових приміщень від 25.09.2008р., то слід зазначити, що місцевим судом встановлено та вбачається з матеріалів даної справи, що зі змісту Протоколу № 1081-н про хід публічних торгів від 12.08.2008 р., Договору про надання послуг проведення аукціону (прилюдних торгів) з продажу майна від 04.08.2008 р. (том ІІІ, а.с. 104-105) та Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, реєстраційний № 2865 від 25.09.2008 р. вбачається розбіжність в описі нерухомого майна, яке відчужувалося відповідачу, на що вказував Вищий господарський суд України у постанові від 26.06.2014 р. у цій справі, а саме: у Протоколі № 1081-н про хід публічних торгів від 12.08.2008 р. зазначено: «холодильна камера» «Б-1», у той час, як у Договорі купівлі-продажу нежитлових приміщень, реєстраційний № 8-4055 від 25.09.2008 р., під літерою «Б-1» вказано «складське приміщення (підвал), цегла», такої ж площі. Дослідивши зазначені обставини, місцевий суд прийшов до висновку, що вказані вище розбіжності носять формальний характер, оскільки вказана у Протоколі № 1081-н про хід публічних торгів від 12.08.2008 р. «холодильна камера» «Б-1», площею 147 кв.м. та у Договорі «складське приміщення (підвал), цегла», площею 147 кв.м. є одним і тим же об'єктом. Вказані обставини не заперечуються сторонами у даній справі, з інвентарної справи не вбачається існування за адресою: м. Львів, вул. Татарбунарська, 14, одночасно, під літерою «Б-1» двох різних приміщень «холодильної камери» та «складського приміщення (підвал), цегла» площею 147 кв.м. При цьому, згідно Розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради № 1051 від 28.08.2000 р. «Про оформлення права власності на нежитлові приміщення» за Львівським комбінатом громадського харчування номер 60 Державного підприємства Міністерства оборони України «Управління військової торгівлі ПрикВО» оформлено право державної власності (повного господарського відання) на нежитлові приміщення за адресою: м. Львів, вул. Татарбунарська, 14, а саме: складське приміщення 204,7 кв.м., складське приміщення площею 147 кв.м. та приміщення прохідної площею 7,7 кв.м. На підставі зазначеного Розпорядження було видано Свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення від 28.08.2000 р., в якому опис майна, аналогічний тому, що вказаний у Розпорядженні Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради № 1051 від 28.08.2000 р. Відповідно до експлікації внутрішніх площ до плану будівлі складське приміщення підвалу, площею 147 кв.м. включало три коридори, шість холодильних камер та холодильний відділ. Вказане також підтверджується Поверховим планом будівлі під літерою «Б-1» у будинку № 14 на вул. Татарбунарська, складеним 10.06.1998 р., де будівля під літерою «Б-1» значиться як підвал. У Акті біжучих змін в поверхових планах будинку № 14, на вул. Татарбунарська під літерою «Б-1» вказано об'єкт - складські приміщення (холодильної камери) з приміткою «підвал, площею 147 кв.м.».
Місцевим судом встановлено, що розрахунок за придбане майно відповідачем здійснено у повному обсязі, що підтверджується актом взаємних розрахунків від 03.10.2008 р., який підписано РМУТМБ «Прайс» та Філією «УТ ЗОК» Концерну «Військторгсервіс» (том 3, а.с. 84, оригінал Акту знаходиться в матеріалах справи)(том 4, а.с. 106). Спірним договором ціна майна - не визначена. Протоколом № 1081-н про хід публічних торгів, зазначено пропозицію учасника під № 156 (ТзОВ «Дует-СК») сплатити за спірний об'єкт 211334,40 грн., яку визначено як початкову та остаточну ціну спірного майна, яку мав внести переможець торгів протягом 60-ти банківських днів на рахунок РМУТМБ «Прайс» (том І, а.с. 88). За актом взаємних розрахунків від 03.10.2008 р., який підписано РМУТМБ «Прайс» та Філією «УТ ЗОК» Концерну «Військторгсервіс» (том 3, а.с. 84), сума продажу (в грн.) 211334,40; 1% біржової винагороди - 2113,34 грн., сплачено за об'єкт покупцем - 211 334,44 грн., сума, що належить до сплати за реалізований об'єкт - 209 221,06 грн. Інші докази, які б підтверджували протилежне, в матеріалах справи відсутні.
На спірне нерухоме майно за відповідачем було зареєстровано право приватної власності, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 20842443 від 07.11.2008 р., а також Інформаційною довідкою з Реєстру прав власності на нерухоме майно (том І. а.с. 84-85).
Слід зазначити, що ні публічні торги, ні протокол проведення публічних торгів сторонами - не оспорювалися у встановленому законом порядку, а Договір про надання послуг проведення аукціону (прилюдних торгів) з продажу майна від 04.08.2008 р. - не визнавався недійсним. Такі докази у справі відсутні.
Наступною дією сторін (Продавця та Покупця) було укладення 25.09.2008 р. відповідного Договору купівлі - продажу, який є предметом спору у даній справі.
Частиною 1 ст. 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Згідно з ч.7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Станом на дату укладення спірного правочину - 25.09.2008 р. (том ІІІ, а.с. 99-102), з 01.01.2004 р. був чинним Господарський кодекс України, особливості господарської діяльності державних комерційних підприємств передбачені у відповідних статтях цього Кодексу, зокрема, частиною 5 ст. 75 ГК України, передбачено, що відчуження нерухомого майна, а також повітряних і морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту здійснюється за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом державного майна України.
Правові основи управління об'єктами державної власності були визначені Законом України «Про управління об'єктами державної власності від 21.09.2006 року № 185-V, відповідно до преамбули цього Закону, останній визначає правові основи управління об'єктами державної власності.
Виходячи з вимог статті 4 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" суб'єктами управління майном, що є предметом спірного договору купівлі-продажу, є, зокрема, Міністерство оборони України та Фонд державного майна України, який згідно ст. 7 Закону, дає дозвіл на відчуження державного майна у випадках, встановлених законом.
Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері управління об'єктами державної власності визначені ст. 5 Закону, який, на виконання даної норми матеріального права, постановою КМ України від 06 червня 2007 року № 803 затверджено Порядок відчуження об'єктів державної власності, який з відповідними змінами і доповненнями, є чинним і його дія поширюється на відчуження майна, переданого, зокрема, державним комерційним підприємством (їх об'єднанням), яким є Концерн «Військторгсервіс» (п. 3 Порядку).
Відповідно до п. 6 Порядку відчуження об'єктів державної власності здійснюється безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу відповідного суб'єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції.
Пунктом 7 Порядку передбачено подання відповідного переліку документів разом із зверненням стосовно відчуження майна, якого Концерн «Військторгсервіс» не дотримався, такі докази в матеріалах справи відсутні.
У п. 8 Порядку зазначено, що рішення про надання згоди на відчуження майна приймається відповідним суб'єктом управління у формі розпорядчого акта, а про відмову в наданні такої згоди - у формі листа. Рішення про погодження чи відмову в погодженні відчуження майна надається Фондом державного майна у формі листа.
В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази в розумінні статей 33 та 34 ГПК України наявності згоди/ дозволу Міністерства оборони України в розумінні саме згаданого Порядку, який на момент укладення оспорюваного договору визначав механізм та способи відчуження об'єктів державної власності.
За умовами п. 50 постанови Кабінету Міністрів України № 803 від 06.06.2007 р. «Про затвердження Порядку відчуження об'єктів державної власності» рішення про надання згоди суб'єктом управління на відчуження майна дійсне до закінчення строку дії погодженого висновку про вартість такого майна. Погоджений висновок про вартість такого майна, згідно п. 12 ч. 2 цієї Постанови діє не більше як 12 місяців з дати його погодження, в зв'язку з чим, рішення про надання згоди суб'єктом управління на відчуження майна дійсне 12 місяців.
Виходячи з вимог ст. 5 Цивільного кодексу України (Цивільний кодекс України набрав чинності з 01.01.2004 р.) дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто, до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Згідно частини першої статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99).
Відповідність або невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватись господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
З аналізу норм законодавства, яке діяло на час укладення оспорюваного правочину, відчуження спірного майна мало здійснюватися лише за умови врахування особливостей правового режиму окремого майна, відповідно до якого таке відчуження майна могло здійснюватися безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу відповідного суб'єкта управління майном, який у даному випадку є Міністерство оборони України.
Отже, при укладенні договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, реєстраційний № 2865 від 25.09.2008 р., мали бути дотримані вимоги норм матеріального права, які діяли на момент вчинення цього правочину та вимоги постанови Кабінету Міністрів України № 803 від 06.06.2007 р. «Про затвердження Порядку відчуження об'єктів державної власності».
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має були вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Як зазначено вище у цій постанові, в матеріалах справи відсутні докази щодо визнання недійсності публічних торгів та протоколу проведення публічних торгів з продажу спірного приміщення.
Колегією суддів встановлено, що договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, реєстраційний № 2865 від 25.09.2008 р., фактично укладений за результатами проведення аукціону (публічних торгів), які відбулись 12.09.2008 р. (торги оформлено Протоколом № 1081-н про хід публічних торгів від 12.08.2008 р., а не на підставі дозволу від 12.11.2004 р. № 140/6/1466/37, як стверджує відповідач, майно за спірним Договором перебувало на балансі Концерну "Військторгсервіс", переможцем аукціону (публічних торгів) став Відповідач, отримавши право на придбання нерухомого майна, що є предметом вищезазначеного договору купівлі-продажу (в матеріалах справи відсутні докази визнання цих публічних торгів недійсними).
Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 25.09.2008 р., як вбачається з його преамбули та інших пунктів Договору, які складають його умови, не містить жодного посилання на дозвіл від 12.11.2004 р. № 140/6/1466/37.
Зазначений вище Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень посвідчено 25.09.2008 р. приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за № 2865, та відповідно до ст. 210 ЦК України 25.09.2008 р. проведено його державну реєстрацію за № 3866, у порядку та у спосіб визначений Законом України від 01.07.2004 р. № 1952-ІУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції Закону чинній на час виникнення правовідносин).
Отже зазначений Договір є чинним з моменту його державної реєстрації.
Відповідно до виданої начальнику Філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування Концерну "Військторгсервіс" ОСОБА_10 нотаріально посвідченої довіреності від 12.09.2007 р. № 4165, він був наділений повноваженнями, зокрема, укладати від імені Концерну будь-які договори щодо відчуження належного Концерну майна …, лише за попередньою згодою органу управління майном, тобто Міністерства оборони України.
Так, п.п. 7.3., 7.5. Статуту Концерну встановлено, що здійснюючи право господарського відання, Концерн володіє, користується і розпоряджається зазначеним майном з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою органу управління майном у випадках, передбачених чинним законодавством України. Відчуження основних фондів Концерну здійснюється ним лише за попередньою згодою органу управління майном і, як правило, на конкурентних засадах, відповідно до чинного законодавства України.
Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів даної справи, що на час вчинення оспорюваного правочину (25.09.2008 р.) було відсутнє дійсне рішення (згода або дозвіл) суб'єкта управління державним майном погоджене з Фондом державного майна України на відчуження безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, що є в силу ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою для визнання спірного правочину недійсним як такого, що суперечить актам цивільного законодавства та відсутності у продавця обсягу цивільної дієздатності, з моменту його укладення.
Згідно статті 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Статтею 317 ЦК України передбачено, що право розпорядження майном, належить власникові.
Частиною 5 статті 656 ЦК України встановлено, що особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.
З матеріалів справи вбачається, що майно, яке є предметом оспорюваного Договору, на момент його укладення було власністю держави в особі Міністерства оборони України та знаходилось на праві господарського відання Концерну "Військторгсервіс".
Частинами 2, 3 статті 326 ЦК України встановлено, що від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
Виходячи з приписів чинного законодавства, які діяли на момент укладення спірного Договору (25.09.2008 р.) та були обов'язковими для застосування на момент укладення зазначеного Договору, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що лист-розпорядження від 12.11.2004 р. начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України ОСОБА_9 "Про надання дозволу відчуження", який діяв на підставі довіреності Міністерства оборони України № 220/2071 від 04.10.2004 року, надане державному підприємству Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" на відчуження нерухомого майна, закріпленого за вказаним державним підприємством не є такою згодою, бо цей документ виданий Головним управлінням тилу МОУ, і він в будь-якому випадку не може бути згодою Міністерства оборони України. А відтак, місцевий суд прийшов до правомірного висновку, що при укладенні спірного правочину Концерн "Військторгсервіс" не мав достатніх повноважень щодо відчуження майна, що перебувало у державній власності, що є в силу ст. 215 ЦК України, підставою для визнання спірного правочину недійсним як такого, що суперечить актам цивільного законодавства та відсутності у продавця необхідного обсягу цивільної дієздатності.
За змістом статей 203, 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу.
Кожна із цих вимог є самостійною підставою недійсності правочину.
Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власнику товару (стаття 658 ЦК України).
Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами (стаття 326 ЦК України).
На час виникнення спірних правовідносин механізм та способи відчуження об'єктів державної власності визначались Законом України «Про управління об'єктами державної власності» та Порядком відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 червня 2007 року № 803.
За положеннями статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Представництво за довіреністю припиняється у разі: 1) закінчення строку довіреності; 2) скасування довіреності особою, яка її видала; 3) відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю; 4) припинення юридичної особи, яка видала довіреність; 5) припинення юридичної особи, якій видана довіреність (стаття 248 ЦК України).
Установивши, що на час укладення спірного договору купівлі-продажу відчуження об'єктів державної власності повинне було здійснюватися на підставі вказаного вище Порядку (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), суд апеляційної інстанції, дійшов висновків про те, що відчуження спірних нежитлових приміщень, загальною площею 359,4 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Татарбунарська, 14, а саме: А-1 - складське приміщення площею 147 кв.м.; Б-1- складське приміщення (підвал) загальною площею 147 кв.м.; В-1 - прохідна площею 7,7 кв.м., що є об'єктом державної власності, відбулося з порушенням вимог указаного Порядку, зокрема без згоди та/або погодження на відчуження майна суб'єкта управління та Фонду державного майна; що спірний договір купівлі-продажу був укладений від імені Концерну «Військторгсервіс» особою, яка не мала повноважень на вчинення дій щодо відчуження державного нерухомого майна, закріпленого на праві господарського відання за цим Концерном, оскільки довіреність, що видана раніше Міністром оборони України, була на той час визнана недійсною та відкликана окремим дорученням Міністра оборони України, відтак укладений сторонами договір у силу положень статей 215, 216 ЦК України підлягає визнанню недійсним.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем 19.11.2013 р. за вх. № 49030/15 (том 1, а.с. 140-144) подано до суду першої інстанції Заяву про застосування строку позовної давності, з висновками якої погодився місцевий господарський суд та застосував до даних правовідносин наслідки спливу строків позовної давності, і відмовив у позові.
Однак такі висновки суду є помилковими, виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Частиною 3 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Відповідно до пункту 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України, від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Пунктом 4.4.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що з урахуванням положення частини четвертої статті 51 Господарського процесуального кодексу України, днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду).
Згідно штампа на конверті (том І, а.с. 61) Прокуратурою центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері надіслано позовну заяву у даній справі до Господарського суду Львівської області - 13.08.2013 р.
Частинами 1, 2, 4 статті 29 ГПК України встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності.
Отже, норми, установлені частиною 1 статті 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності, поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (правова позиція в цій частині викладена у постановах Верховного Суду України від 27 травня 2014 р. у справі № 5011-32/13806-2012, від 30 вересня 2015 р. у справі № 910/4626/14, від 25 березня 2015 року у справі № 11/163/2011/5003, від 18 листопада 2015 р. у справі № 917/2579/14, у Висновках Верховного суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111-16 ГПК України, за ІІ півріччя 2014 року).
Відтак, момент виявлення порушення є початком перебігу строку позовної давності у таких спорах, що кореспондується з положенням ч. 1 ст. 261 ЦК України.
Як встановлено судом, Міністерство оборони України (Позивач-1) є власником спірного майна, однак не є стороною оспорюваного Договору купівлі-продажу, зазначений Договір, як встановлено судом, було укладено Концерном «Військторгсервіс» (Позивачем-2) всупереч волі власника, при цьому, останній не мав на момент вчинення правочину достатньої цивільної дієздатності, а отже спірне державне майно вибуло поза волею власника, без рішення Міністерства оборони України про надання згоди на відчуження нерухомого майна за погодженням з Фондом державного майна України.
Колегією суддів встановлено, що за наслідками вищезазначеної перевірки конкретній особі (ОСОБА_9.) повідомлено про підозру, з підстав зазначених у витязі, які мають пряме відношення до спірних правовідносин, визначено правову кваліфікацію правопорушення за КК України (ст. 364 ч. 2 та ст. 423 ч.2)(том ІV, а.с. 64).
Суд дійшов висновку, що позивач, в інтересах якого прокурор пред'явив позов, а саме: Міністерство оборони України, дозволу на укладення спірного договору й відчуження спірного майна не давало, стороною цього договору не було. Єдиними даними про дату, коли позивач-1 міг довідатися про укладення вказаного вище договору, є дата внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за наслідками прокурорської перевірки - 21.03.2013 р., коли було виявлено факт укладення спірного договору без дотримання вимог закону, внаслідок чого прокурор звернувся з позовом до суду із зазначеним вище позовом, а саме: 13.08.2013 р.
Аналогічну правову позицію займає Верховний Суд України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 6-101цс15.
Спірне майно, що знаходиться в м. Львові по вул. Татарбунарська, 14, з 07.11.2008 р. зареєстровано на праві приватної власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Дует-СК», підстава: договір купівлі-продажу. Р. № 2865 від 25.09.2008 р., що підтверджується Інформаційною довідкою з Реєстру прав власності на нерухоме майно (том І, а.с. 84-85), третій особі відповідачем - не відчужувалося.
Отже, позов подано в межах позовної давності, а відтак спірний договір в силу положень ст.ст. 215, 216 ЦК України належить визнати недійсним, що дає підстави суду апеляційної інстанції вважати апеляційну скаргу такою, що підлягає до задоволення.
З зазначених вище обставин, колегія суддів вважає помилковими висновки місцевого суду про те, що позивач-1 - Міністерство оборони України довідалось та могло довідатись про порушення стверджувальних прав 24.09.2009 р. - з дати затвердження акту службового розслідування, проведеного відповідно до Наказу Міністра оборони України № 418 від 21.08.2009 р. (перше речення абзацу четвертого /рядки 26-29 зверху/ мотивувальної частини рішення)(том ІV, а.с. 133). Прокурор же у будь-якому випадку міг знати про порушення стверджувальних прав з вересня 2009 р., оскільки перевірка законності реалізації нерухомого майна у 2008-2009 р.р., зокрема, нерухомого майна - нежитлового приміщення за адресою: м. Львів, вул. Татарбунарська, 14, органами прокуратури здійснювалась ще у вересні 2009 р., що підтверджується листом Військової прокуратури Західного регіону від 02.09.2009р. № 6/2154 та листом начальника філії «УТ ЗахОК» Концерну "Військторгсервіс" від 21.09.2009 р. № 842 (друге речення абзацу четвертого /рядки 29-36 зверху/ мотивувальної частини рішення)(том ІV, а.с. 133). Генеральний прокурор, - зокрема, з листа Державної фінансової інспекції у Львівській області від 10.06.2013 р. № 08-16/4434, складеного за наслідками фінансово-господарської ревізії за період з 01.01.2007 р. по 31.01.2009 р., а також міг довідатися з засобів масової інформації за 2009 - 2010 р.р., вебресурсів, тощо (третє та четверте речення абзацу четвертого мотивувальної частини рішення)(том ІV, а.с. 133). Позивачу - 2 про оскаржуваний правочин було відомо в момент його вчинення (абзаци другий та третій мотивувальної частини рішення)(том ІV, а.с. 134), з огляду на наступне.
Дослідивши зміст викладеного у Акті службового розслідування від 24.09.2009 р., проведеного відповідно до наказу МОУ № 418 від 21.08.2009 р. (том І, а.с. 157-160), дата затвердження якого місцевим господарським судом визначена початком перебігу строку позовної давності, вбачається, що з тексту цього Акту не випливає жодної інформації про факт відсутності у представника Концерну «Військторгсервіс» необхідного обсягу дієздатності /правомочностей/ для укладення договорів/угод на відчуження майна Міністерства оборони України, та не встановлено, що будь-які угоди були укладені з порушенням чинного законодавства України. У зазначеному Акті наведено, що «Таким чином під час укладання правочинів керівник Концерну діяв у межах повноважень, визначених Контрактом та передбачених положеннями законодавства України з метою отримання прибутку» (том І. а.с. 159). Як зазначено у тексті Акту службового розслідування від 24.09.2009р. (том І, а.с. 157-160), що «Дослідивши порядок укладання договорів …, щодо якого були зауваження у державному фінансовому аудиті та матеріалах ревізії Головного контрольно-ревізійного управління України, порушень законодавства України не встановлено» /довідка Головного КРУ від 03.04.2009 р. знаходиться в матеріалах справи/ (том І, а.с. 148).
З тексту Акту від 24.09.2009 р., дата затвердження якого місцевим господарським судом визначена початком перебігу строку позовної давності, вбачається, що «Аналізом порядку здійснення відчуження державного майна, закріпленого за Концерном на праві повного господарського відання, встановлено, що у 2007 - 2008 роках Концерном та його учасниками було відчужено майно залишковою вартістю 1863,61 тис. грн.., у т.ч. через аукціони - на суму 984,2 тис. грн., за рішеннями суду на суму 794,21 тис. грн.., передано у комунальну власність територіальним громадам - на суму 85,2 тис. грн. За перше півріччя 2009 року відчужено через аукціони нерухомого майна залишковою вартістю на суму 957,9 тис. грн.» та, що «Можливості Концерну здійснювати відчуження основних фондів були передбачені затвердженими Міністром оборони України річними фінансовими планами», що «На відчуження об'єктів нерухомого майна, що без шкоди для організації виробничої діяльності можуть бути відчужені у встановленому законодавством порядку, було надано дозвіл згідно з наказом Міністра оборони України від 23.03.09 № 130» та, що «Питання дотримання законності при здійсненні відчуження основних фондів було також об ревізовано Головним контрольно-ревізійним управлінням України та його регіональними підрозділами, порушень із зазначеного питання в актах контрольних заходів не відображено».
Отже з Акта від 24.09.2009 р., дата затвердження якого, за висновком місцевого суду, є початком перебігу строку позовної давності у даній справі, коли позивач-1 дізнався або міг дізнатися про своє порушене право, не вбачається, що, зокрема, оспорюваний договір, був укладений без згоди Міністерства оборони України в розумінні Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 803 від 06.06.2007 р., без погодження ФДМУ, та не встановлено факту відсутності у представника Концерну необхідного обсягу дієздатності для укладення договорів/угод на відчуження майна Міністерства оборони України. Така інформація в зазначеному Акті - відсутня.
Колегія суддів вважає за доцільне зазначити, що із змісту Акту службового розслідування від 24.09.2009 р. просліджується, що, перевіркою, в основному, встановлено недоотримання фінансових ресурсів від реалізованого майна - прибутку, у зв'язку з чим введено посаду бухгалтера-ревізора, та неотримання Концерном свідоцтв на право власності на об'єкти, в т.ч. на земельні ділянки, тощо, а видача ОСОБА_9 довіреностей керівнику філії - за Актом - визначена правомірною.
За наведених вище обставин, дата затвердження Акту службового розслідування від 24.09.2009 р. - не може вважатися початком перебігу строку позовної давності.
Висновок місцевого суду про те, що Прокурор міг знати про порушення стверджувальних прав - з вересня 2009 р., зокрема, з листа Військової прокуратури Західного регіону від 02.09.2009 р. № 6/2154 (том І, а.с. 140), теж є помилковим, оскільки останній по своїй суті та за змістом є клопотанням про надання інформації (враховуючи словосполучення «прошу надати») про перелік об'єктів нерухомого майна, реалізованого упродовж 2008-2009 років і не містить доказової бази, з якої можна зробити висновок про початок перебігу строку позовної давності у даній справі.
Лист-відповідь на вищевказане клопотання прокурора начальника філії «УТ ЗахОК» Концерну "Військторгсервіс" за № 842 від 21.09.2009 р. (том І, а.с. 140/зворот), містить лише Перелік нерухомого майна реалізованого протягом 2008 року та 2009 року. Жодної інформації та/або висновків, про те, що нежитлові приміщення - м. Львів, вул. Татарбунарська, 14 (п. 6 Переліку) були реалізовані на підставі угод/договорів укладених з порушенням чинного законодавства, без згоди Міністерства оборони України в розумінні Порядку відчуження об'єктів державної власності, без згоди Фонду державного майна України, без повноважень очільників Концерну та філії на вчинення оспорюваної угоди - зазначений лист - не містять, як не містять будь-яких покликань на оспорюваний у даній справі Договір, а тому він не може слугувати початком відліку строку позовної давності.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що Генеральний прокурор, міг довідатися про порушення стверджувальних прав, зокрема, з листа Державної фінансової інспекції у Львівській області від 10.06.2013 р. № 08-16/4434, складеного за наслідками фінансово-господарської ревізії за період з 01.01.2007 р. по 31.01.2009 р. (третє та четверте речення абзацу четвертого мотивувальної частини рішення)(том ІV, а.с. 133), однак, виходячи з усталеної практики Верховного Суду України за позовами прокурора в інтересах держави, містяться висновки про те, що якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, який не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатись саме позивач-1: Міністерство оборони України, права та охоронювані законом інтереси порушено, а не прокурор.
Колегія суддів вважає помилковим посилання місцевого суду на інформацію, яка поширювалися в засобах масової інформації за 2007 - 2009 - 2010 роки та веб-порталах органів виконавчої влади, які знаходяться в матеріалах справи (том І, а.с. 150, 151, 152, 154, 155), а також відповідь ДФІУ на адвокатський запит від 10.06.2013 р. № 08-16/4434 (том І, а.с. 156), як на доказ того, що Міністерству оборони України та Прокуратурі було відомо про порушення порядку відчуження спірного державного майна, оскільки публікації в газетах та на веб-порталах, які є у даній справі, носять загальний характер та не містять конкретної інформації щодо конкретних угод, майна, в т.ч. спірним Договором і зазначені публікації в мережі Інтернет, якими розкривались результати ревізії, проведеної з питань фінансово-господарської діяльності Концерну за період з 2007 по 2009 роки, не впливали на обставини, які є предметом спору у даній справі, зокрема, на визначення строку позовної давності.
Інші документи, на які вчинив покликання місцевий господарський суд у мотивувальній частині судового рішення, що слугують відліком початку перебігу строку позовної давності, не містять такої інформації.
Є передчасним висновок місцевого суду про те, що «Позивачу - 2 про оскаржуваний правочин було відомо в момент його вчинення (абзаци 2-й та 3-й мотивувальної частини рішення)(том ІV, а.с. 134), так як керівником Концерну "Військторгсервіс" з 28.07.05р. до 02.03.2012 р. був саме ОСОБА_9, а начальником Управління торгівлі Західного оперативного командування Концерну "Військторгсервіс" з 23.08.2007 р. до 03.01.2012 р. - ОСОБА_10, які підписали та погодили відчуження державного майна, протягом принаймні 3,5 років очолювали юридичну особу, яка теоретично мала подати позов про визнання недійсним даного договору. Доказів зворотнього суду не надано», з огляду на наступне.
Відповідно до ст.ст. 317, 318, 319, 326 ЦК України, ст.ст. 1, 3, 4, 5, 7 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» управління об'єктами державної власності - це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженим ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб. Кабінет Міністрів України є суб'єктом управління, що визначає об'єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, якими передаються іншим суб'єктам управління, визначеним цим Законом. Здійснюючи управління об'єктами державної власності, Кабінет Міністрів України, зокрема, визначає порядок відчуження та списання об'єктів державної власності, в нашому випадку, таким суб'єктом управління державним майном є Міністерство оборони України. Отже, лише Міністерство оборони України, як уповноважене державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про управління об'єктами державної власності»), що було врегульовано Положенням про Міністерство оборони України, затвердженим Указом Президента України № 888 від 21.08.1997 р., та Положенням про Міністерство оборони України, затвердженим постановою КМ України № 1080 від 03.08.2006 р.), відповідно до ст. ст. 1 та 2 ГПК України наділене повноваженнями звернення до суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а не Позивач-2, який є лише Балансоутримувачем спірного державного майна. Відповідно до ст. 2 ГПК України, господарський суд порушує справи за позовними заявами: - підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних інтересів; - державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України; - прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави; держави в межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами ГПК України не передбачено права однієї особи звертатися до господарського суду з позовними вимогами в інтересах іншої особи; у разі такого звернення в прийнятті позовної заяви слід відмовити на підставі пункту 1 частини першої статті 62 ГПК України (п. 3.1. постанова пленуму ВГС України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).
Отже, за загальним правилом ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Відповідно до статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Як встановлено колегією суддів, спірний Договір від 25.09.2008 р. купівлі-продажу нежитлового приміщення, загальною площею 359,4 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Татарбунарська, 14, а саме: А-1 - складське приміщення, цегла, площею 204 кв.м.; Б-1- складське приміщення (підвал), цегла, площею 147 кв.м.; В-1 - прохідна, цегла, площею 7,7 кв.м., був укладений з порушенням вимог законодавства України щодо порядку відчуження об'єктів державної власності, зокрема ч. 5 ст. 75 ГК України, п.п. 6, 8, 50 Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 803 від 06.06.2007 р. та чинного на момент укладення спірного договору, отже є недійсним з моменту його укладення.
Прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України (Позивача-1) та в особі Концерну «Військторгсервіс» (Позивача-2) з вимогою зобов'язати ТзОВ «Дует-СК» повернути до державної власності в особі Міністерства оборони України у повне господарське відання Концерну «Військторгсервіс» нежитлові приміщення загальною площею 359,4 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Татарбунарська, 14, а саме: А-1 - складське приміщення, цегла, площею 204 кв.м.; Б-1- складське приміщення (підвал), цегла, площею 147 кв.м.; В-1 - прохідна, цегла, площею 7,7 кв.м. (п. 2 прохальної частини позовних вимог).
Як зазначено вище у цій постанові, правові наслідки недійсності правочину визначені у статті 216 Цивільного кодексу України, якою, зокрема, передбачено, що у разі недійсності правочину, кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
Виходячи з даної норми матеріального права, з урахуванням того, що позов Прокурора поданий в інтересах держави в особі як Позивача-1, так і Позивача-2, з вимогою до відповідача повернути отримане ним нерухоме майно до державної власності у повне господарське відання Концерну «Військторгсервіс» підлягають до задоволення, а отримані Позивачем-2 кошти за нерухоме майно в сумі 209 221,06 грн. (за мінусом 1% біржової винагороди у розмірі 2113, 34 грн.)(том 3, а.с. 106), підлягають стягненню на користь відповідача.
З огляду на вищенаведене, покликання представника відповідача на те, що Міністерство оборони України має звертатися до відповідача з віндикаційним позовом є необгрунтованим.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що не вбачається належності до складу засновників відповідача керівництва позивача-2 чи пов'язаних із ними осіб в розумінні Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції», наявності конфлікту інтересів у даному випадку, виходячи з такого.
Як вбачається з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АГ № 495261, виданого станом на 17.09.2013 р., одним із засновників Товариства з обмеженою відповідальністю «Дует-СК», місце знаходження юридичної особи: 79014, м. Львів, Личаківський р-н, вул. І.Вільде, буд. 22, кв. 2, дата державної реєстрації: 30.11.2004 р. реєстраційний № 15151020000002139, дані про розмір статутного капіталу внесено 30.11.2005 р., де серед засновників, крім ОСОБА_13, підписант та керівник Товариства з 26.11.2004 р. (том 4, а.с. 95), є ОСОБА_10, розмір внеску у статутний фонд - 11850,00 грн. (том І, а.с. 81). Згідно п. 1.8. Статуту ТзОВ «Дует-СК» (нова редакція), державна реєстрація якого проведена 29.06.2005 р. за № 14151050001002139, учасниками Товариства є: 1) ОСОБА_15; 2) ОСОБА_13 (том 4, а.с. 92,93); згідно змін та доповнень до Статуту ТзОВ «Дует-СК», державна реєстрація яких проведена 18.04.2008 р. за № 14151051009002139, статтю 1 п. 1.8. Статуту викладено у такій редакції: 1.8. учасниками Товариства є: 1) ОСОБА_10; 2) ОСОБА_13. Частки в Статутному капіталі розподілені наступним чином: 1) ОСОБА_10 - 11850 грн. 00 коп., що становить 50%; 2) ОСОБА_13 - 11850 грн. 00 коп., що становить 50% (том 4, а.с. 94-95). Як вбачається з матеріалів даної справи, 16.08.2007 р. наказом № 229 Генерального директора Концерну «Військторсервіс» ОСОБА_9 (том 4, а.с. 42), ОСОБА_10, з 23.08.2007 р. прийнятий на посаду начальника філії «Управління торгівлі Західного оперативного командування Концерну «Військторсервіс» (п. 2 наказу) та покладено на нього тимчасове виконання обов'язків начальника ДП Міністерства оборони України «Управління торгівлі Західного оперативного командування» до завершення заходів, пов'язаних з реорганізацією зазначеного підприємства (п. 3 наказу). Даних про те, що ОСОБА_10, на час зайняття військової посади, був виключений та/або вийшов з числа засновників (учасників) ТзОВ «Дует-СК» відповідачем - не подано. ОСОБА_10 з посади керівника філії Управління торгівлі Західного оперативного командування Концерну «Військторсервіс», за власним бажанням, був звільнений 20.12.2011 р. (наказ директора Концерну «Військторсервіс» ОСОБА_9 від 20.12.2011 р. № 149-а (том 4, а.с. 43-44). В свою чергу, ОСОБА_9 був достроково звільнений з займаної посади 06.03.2012 р. наказом Міністра оборони України від 06.03.2012 р. № 124 «Про дострокове розірвання контракту з керівником Концерну «Військторсервіс», підстава: не забезпечення високого рівня прибутковості Концерну, відрахування коштів до спеціального фонду Міністерства оборони України, тощо. Отже, ОСОБА_10, на дату укладення спірного договору (25.09.2008 р.) був одним із учасників ТзОВ «Дует-СК» (основна мета створення Товариства - отримання прибутку), з часткою у статутному капіталі Товариства - 11850 грн. 00 коп., що становить 50%, та з 23.08.2007 р. керівником філії «Управління торгівлі Західного оперативного командування Концерну «Військторсервіс» (том ІІІ, а.с. 91-93) на постійній основі, згідно контракту, звільнений з посади 20.12.2011 р., тобто як один із учасників ТзОВ «Дует-СК», входив до керівництва позивача-2.
Разом з тим, на дату укладення спірного правочину - 25.09.2008 р., Закон України «Про запобігання і протидії корупції» прийнятий не був. Закон України «Про запобігання і протидії корупції» (№ 1506-17) був прийнятий 11.06.2009 р., одночасно із Законом України «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень» та Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення», втратили чинність 21.12.2010 р., відповідно до Закону України «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України щодо запобігання та протидії корупції» № 2808-VІ. Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 07.04.2011 р. (№ 3206-VІ) набрав чинності з 01.07.2011 року, крім статей 11 і 12, які набрали чинності з 01.01.2012 р. (з наступними змінами).
Ураховуючи правову позицію про дію нормативних актів в часі викладеної у Рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.97 р. № 1-зп, від 09.02.99 р. № 1-рп/99, від 05.04.2001 р. № 3-рп/2001 та Рішенні Конституційного Суду України від 13.03.2013 р. № 6-рп/2012 у справі № 1-14/2012 зазначені вище законодавчі акти не мають зворотної дії в часі, тому не можуть застосовуватися до правовідносин, які виникли раніше.
Як встановлено місцевим господарським судом, ОСОБА_10 та ОСОБА_9 не були близькими родичами, в матеріалах такі докази відсутні.
Оскільки за наслідками прокурорської перевірки, порушено кримінального провадження за № 42013100350000142 (дата внесення в ЄРДР: 21.03.2013 р.), і особою, якій повідомлено про підозру є ОСОБА_9, правова кваліфікація (КК України) ч. 2 ст. 364 КК України, за дії вчинені у період з квітня 2005 року по грудень 2011 року, який, будучи генеральним директором Концерну "Військторгсервіс", в порушення діючого законодавства України, зловживаючи службовим становищем в інтересах третіх осіб, надав підпорядкованим підприємствам нотаріально завірені довіреності на реалізацію об'єктів нерухомості на підставі виданих ним же у 2004 році дозволів (термін дії яких минув)(том І, а.с. 89), не зважаючи на те, що станом на час розгляду даної справи, вирок суду не постановлений, відсутні підстави відповідно до ст. 90 ГПК України надсилати про цей факт повідомлення прокурору або органу досудового розслідування.
Колегією суддів також не приймаються до уваги покликання відповідача на Рішення Європейського суду з прав людини від 20.09.2011 р. за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії», від 22.10.1996 р. за заявою № 22083/93 № 22095/93 у справі «Страббінгс та інші проти Сполученого Королівства», від 27 травня 2013 р. за заявою № 21722/11 у справі «Олександр Волков проти України» щодо позовної давності, оскільки заявник зазначених строків не пропустив, про що зазначено вище у цій постанові, відсутні підстави для застосування наслідків спливу строків позовної давності.
Колегія суддів з'ясувала фактичні обставини справи, які мають значення для вирішення даного спору, заслухала пояснення представників сторін, оглянула та дослідила подані сторонами докази в їх сукупності, приходить до висновку, апеляційну скаргу задовольнити частково. Рішення господарського суду Львівської області від 17.12.2015 р. у справі № 914/3178/13 скасувати та прийняти нове рішення. Позов задовольнити. Визнати недійсним Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 25.09.2008 р., реєстраційний № 2865, загальною площею 359,4 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Татарбунарська, 14, а саме: А-1 - складське приміщення, цегла, площею 204 кв.м.; Б-1- складське приміщення (підвал), цегла, площею 147 кв.м.; В-1 - прохідна, цегла, площею 7,7 кв.м., укладеного між Концерном «Військторгснрвіс» в особі філії «Управління торгівлі Західного оперативного командування» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дует-СК». Витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю «Дует-СК» (79014, м. Львів, вул. І.Вільде, 22/2, код ЄДРПОУ 3328493) нежитлові приміщення, загальною площею 359,4 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Татарбунарська, 14, а саме: А-1 - складське приміщення, цегла, площею 204 кв.м.; Б-1- складське приміщення (підвал), цегла, площею 147 кв.м.; В-1 - прохідна, цегла, площею 7,7 кв.м., та повернути їх у власність держави в особі Міністерства оборони України у повне господарське відання Концерну «Військторгснрвіс» (03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, 28-А, код ЄДРПОУ 33689922). Стягнути з Концерну "Військторгсервіс" (03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, 28-А, код ЄДРПОУ 33689922) на користь ТзОВ «Дует-СК» (79014, м. Львів, вул. І.Вільде, 22/2, код ЄДРПОУ 3328493) 209 221,06 грн. вартості сплаченого останнім за об'єкт нерухомості (том 3, а.с. 84 та 106).
Враховуючи, що спір виник внаслідок неправильних дій Концерну «Військторгсервіс», який допустив порушення закону при вчиненні правочину, відповідно до ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, на нього слід покласти судові витрати (правова позиція в цій частині викладена у постанові Вищого господарського суду України від 24 грудня 2014 року у справі № 914/2691/13).
Керуючись ст.ст. 22, 27, 28, 29, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 99, 101, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Заступника прокурора Центрального регіону України задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Львівської області від 17.12.2015 р. у справі № 914/3178/13 скасувати та прийняти нове рішення. Позов задовольнити.
3. Визнати недійсним Договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 25.09.2008 р., реєстраційний № 2865, загальною площею 359,4 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Татарбунарська, 14, а саме: А-1 - складське приміщення, цегла, площею 204 кв.м.; Б-1- складське приміщення (підвал), цегла, площею 147 кв.м.; В-1 - прохідна, цегла, площею 7,7 кв.м., укладеного між Концерном «Військторгснрвіс» в особі філії «Управління торгівлі Західного оперативного командування» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дует-СК», з моменту його укладення.
4. Витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "Дует-СК" (79017, вул. І.Вільде, 22/2, м. Львів, код ЄДРПОУ 33285493) нежитлові приміщення, загальною площею 359,4 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Татарбунарська, 14, а саме: А-1 - складське приміщення, цегла, площею 204 кв.м.; Б-1- складське приміщення (підвал), цегла, площею 147 кв.м.; В-1 - прохідна, цегла, площею 7,7 кв.м. та повернути їх до державної власності в особі Міністерства оборони України (03168, Повітрофлотський проспект, 6, м. Київ, код ЄДРПОУ 00034022) у повне господарське відання Концерну "Військторгсервіс" (03151, вул. Молодогвардійська, 28-а, Солом'янський район, м. Київ, код ЄДРПОУ 33689922).
5. Стягнути з Концерну "Військторгсервіс" (03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, 28-а, код ЄДРПОУ 33689922) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дует-СК» (79017, вул. І.Вільде, 22/2, м. Львів, код ЄДРПОУ 33285493) 209 221,06 грн. вартості об'єкта нерухомості.
6. Стягнути з Концерну "Військторгсервіс" (03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, 28-а, код ЄДРПОУ 33689922) в дохід Державного бюджету України 4302,52 грн. судового збору за розгляд позовної заяви.
7. Стягнути з Концерну "Військторгсервіс" (03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, 28-а, код ЄДРПОУ 33689922) в дохід Державного бюджету України (УДКСУ у Личаківському районі міста Львова, код ЄДРПОУ 38007620, р/р 31216206782006 у ГУДКУ у Львівській області, МФО 825014) 4732,77 грн. судового збору за перегляд судового рішення в апеляційному порядку.
8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.
9. Матеріали справи повернути в Господарський суд Львівської області.
Головуючий суддя Данко Л.С.
Суддя Кузь В.Л.
Суддя Орищин Г.В.
06.04.2016 р. в судовому засіданні оголошено вступну і резолютивну частини постанови. Повний текст постанови оформлено та підписано 07.04.2016 р.