про припинення провадження
"04" квітня 2016 р. Справа № 33-24-7-2-32/23-05-1020
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: суддів секретар судового засідання за участю представників учасників процесу: Від ОСОБА_1 Від ТОВ «ВІО-Ле» Богатиря К.В. Будішевської Л.О., Мишкіної М.А. Герасименко Ю.С. ОСОБА_6, довіреність № 2-1620, дата видачі: 10.12.15р. Голоднюк О.М., довіреність № 7 від 29.12.15р.
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу господарського суду Одеської області
від04.08.2008р. про затвердження звіту керуючого санацією та припинення провадження
у справі№ 33-24-7-2-32/23-05-1020
за заявою Управління Пенсійного фонду України м. Білгород-Дністровському Одеської області
до боржника про Спільного підприємства «Удіміс» банкрутство
Управління Пенсійного фонду України м. Білгород-Дністровському Одеської області звернулось до Господарського суду Одеської області з заявою про порушення провадження у справі про банкрутство Спільного підприємства «Удіміс» з підстав, передбачених Розділом ІІ Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», у зв'язку із неспроможністю боржника погасити на протязі більше трьох місяців заборгованість, безспірний розмір якої становить більше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 04.08.2008р. (суддя Мазур Д.Т.) затверджено звіт керуючого санацією спільного підприємства «Удіміс» про виконання плану санації боржника, затвердженого ухвалою господарського суду Одеської області від 17.04.2007р. у відповідності з яким санатором - ТОВ «ВІО-Ле» повністю погашена конкурсна кредиторська заборгованість СП «Удіміс» у сумі 3759776,10грн. в обмін на корпоративні права та обов'язки суб'єкта банкрутства та його майно на загальну суму 2829761,7грн.; визнано дійсним договір № 1 від 01.06.2007 року, укладений інвестором - ТОВ «ВІО-Ле», боржником - СП «Удіміс» та комітетом кредиторів СП «Удіміс» за яким, на виконання плану санації боржника, в обмін на погашення боргових зобов'язань СП «Удіміс» санатору передані у власність за актами №№ 1-4 від 01.06.2007 року основні фонди виробничого і невиробничого призначення, оборотні засоби виробничого і невиробничого призначення та товари боржника на загальну суму 2829761,7грн. Крім того, визнано право власності на передані санатору об'єкти нерухомості боржника та основні фонди виробничого і невиробничого призначення, оборотні засоби виробничого і невиробничого призначення та товари боржника. Припинено юридичну особу банкрута, визнано ТОВ «ВІО-Ле» правонаступником майна та корпоративних прав та обов'язків СП «Удіміс»; припинено провадження у справі та повноваження керуючого санацією.
Не погодившись з вищезазначеною ухвалою, ОСОБА_1 звернулась до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить ухвалу господарського суду Одеської області від 04.08.2015р. у справі №33-7-24-2-32/23-05-1020 скасувати та справу передати на розгляд до господарського суду Одеської області. Одночасно скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження вищевказаної ухвали суду від 04.08.2008р. з посиланням на те, що скаржником лише 16.09.2015р. було отримано завірену копію ухвали господарського суду Одеської області від 04.08.2008р. у справі №33-24-7-2-32/23-05-1020 та 16.09.2015р. дізналася про порушення своїх прав.
Як на підставу викладених у скарзі вимог апелянт посилається на наступне:
- ухвалою господарського суду Одеської області від 04.08.2008р. суттєво порушені житлові права мешканців гуртожитків, що пов'язано з викраденням на підставі цієї ухвали приміщень гуртожитків з державної власності;
- наявність незаконної ухвали про визнання права власності за ТОВ «ВІО-Ле» на державне майно позбавило скаржника гарантованого права на приватизацію кімнат у гуртожитку;
- у мешканців гуртожитку, задовго до винесення оскаржуваної ухвали, виникло право користування державним житлом, з усіма наслідками (зокрема і приватизацією);
- ОСОБА_1 була працівником СП «Удіміс»;
- в матеріалах справи відсутні підтвердження щодо розрахунків інвестора по заробітній платі з працівниками боржника та боргами перед Пенсійним фондом, а тому умов, пр. наявності яких тільки до інвестора могло перейти право власності на майно боржника - не існувало;
- ухвала постановлена з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права, встановлені судом обставини - не відповідають дійсності, в результаті чого у держави, місцевої громади та у громадян були безоплатно відібрані житлові приміщення гуртожитків, приміщення дитячого садку та інші об'єкти;
- договір № 1 від 01.06.2007р. між інвестором - ТОВ «ВІО-Ле», боржником - СП «Удіміс» та комітетом кредиторів боржника СП «Удіміс» - є договором про відчуження нерухомого майна, а тому підлягає обов'язкому нотаріальному посвідченню. Однак, означений договір не був посвідчений нотаріально;
- не допускається визнання договору щодо нерухомого майна дійсним у судовому порядку не тільки ухвалою в межах справи про санацію/банкрутство, але й не допускається такого в позовному провадженні, при наявності доказів про те, що якась із сторін ухилялася від нотаріального посвідчення такого договору, бо такий договір вважається укладеним лише після його державної реєстрації.
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 08.10.2015р. клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Одеської області від 04.08.2008р. (затвердження звіту керуючого санацією та припинення провадження у справі) відхилили, апеляційну скаргу (вх. №4948/15 від 05.10.2015р.) з додатками повернули ОСОБА_1 без розгляду.
Постановою Вищого господарського суду України від 09.02.2016р. касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнили, ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 08.10.2015р. по справі №33-24-7-2-32/23-05-1020 скасували, справу направили на апеляційний розгляд до Одеського апеляційного господарського суду.
22.03.2016р. ухвалою Одеського апеляційного господарського суду у складі колегії суддів: головуючий суддя - Богатир К.В., судді: Будішевська Л.О., Мишкіна М.А. відновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження, прийнято апеляційну скаргу на ухвалу господарського суду Одеської області від 04.08.2008р. по справі № 33-24-7-2-32/23-05-1020 до провадження та призначено розгляд вказаної скарги на 04.04.2016р. о 14:00 год.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника скаржника та ТОВ «ВІО-Ле», перевіривши наявні матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційне провадження з перегляду ухвали господарського суду Одеської області від 04.08.2008р. по справі № 33-24-7-2-32/23-05-1020 підлягає припиненню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 2 статті 4-1 ГПК України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі по тексту-Закон про банкрутство), норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України.
Стаття 129 Конституції України встановлює, як одну з основних засад судочинства, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (п.8).
Проте, зазначена конституційна норма конкретизована законодавцем у ст. 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якою учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, встановлених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення, а також на перегляд справи Верховним Судом України.
Тобто, реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення перебуває в залежності від положень процесуального закону.
Господарський процесуальний кодекс України містить імперативні норми про те, в яких випадках та яка саме особа має право оскаржувати прийняті господарським судом рішення (в цьому випадку - постанову місцевого господарського суду) в апеляційному чи касаційному порядку.
Положеннями частини 1 ст. 91 ГПК України встановлено, що сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Ухвали місцевого господарського суду оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення господарського суду лише у випадках, передбачених статтею 106 цього кодексу.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 106 ГПК України окремо від рішення місцевого господарського суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали місцевого господарського суду у справах про банкрутство (неплатоспроможність) у випадках, передбачених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Між тим, згідно з ч. 6 ст. 106 ГПК України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду можуть подавати сторони та інші учасники судового процесу, зазначені у цьому Кодексі та Законі про банкрутство.
Враховуючи те, що у справах про банкрутство, окрім судових рішень у формі ухвал, в одному випадку, у разі визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, виноситься постанова, оскарження такої постанови відбувається з урахуванням особливостей, передбачених Законом про банкрутство.
Статтею 1 Закону про банкрутство передбачено, що сторонами у справі про банкрутство є конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів) та боржник (банкрут); учасниками у справі про банкрутство є сторони, забезпечені кредитори, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) суб'єкта підприємницької діяльності-боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у проваджені у справі про банкрутство.
При цьому, відповідно до приписів ст. 1 Закону про банкрутство, кредитор - це юридична або фізична особа, а також органи державної податкової служби та інші державні ограни, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника.
Апелянт у даному випадку є фізичною особою, яка стверджує, що перебувала із боржником у трудових стосунках на час винесення господарським судом оскаржуваної ухвали від 04.08.2008р. Вказане апелянт підтверджує копією трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 де міститься запис про те, що вона 02.01.2004р. прийнята спільним українсько-болгарським підприємством «Удіміс» на роботу за переводом швачкою по 4 розряду, та 30.08.2008р. звільнена у зв'язку із ліквідацією підприємства (копія трудової книжки додана до апеляційної скарги).
Колегія суддів погоджується із тим, що запис у трудовій книжці є належним доказом про перебування апелянта як фізичної особи у трудових стосунках із підприємством-боржником, в тому числі і на дату винесення судом оскаржуваної ухвали. Але наявність статусу працівника боржника не свідчить про наявність статусу кредитора боржника щодо заборгованості по заробітній платі, оскільки статус кредитора згідно ст. 1 Закону повинен бути підтверджений у встановленому порядку документами щодо грошових вимог до боржника. Таким документами як належними та допустимими доказами у розумінні ст.ст. 34, 36 ГПК України можуть бути відомості про нараховану, але не виплачену заробітну плату, бухгалтерські довідки підприємства-боржника про заборгованість перед ОСОБА_1 по заробітній платі із зазначенням конкретних сум та періоду, рішення суду про стягнення з боржника заборгованості по заробітній платі, виконавчий лист за таким рішенням, документи виконавчої служби, з яких можливо зробити висновок про наявність заборгованості та її непогашення у період проведення процедури санації та виконання плану санації боржником.
У доданих до апеляційної скарги документах та у представлених апелянтом додатково документах, належні та допустимі докази щодо наявності у апелянта, як працівника боржника у період з 2004 по 2008 р.р., заборгованості по заробітній платі відсутні. Посилання апелянта на листи за підписом керівника та головного бухгалтера боржника з інформацією станом на 2006 -2007 роки про наявну заборгованість за заробітною платою не є такими доказами, оскільки вказана інформація є безособленою та не містить розшифровки по конкретним працівникам та сумам боргу перед ними.
Посилання апелянта на те, що вона була обрана трудовим колективом як представник працівників боржника у справі про банкрутство підтверджуються документами, які були у копіях представлені до апеляційного суду: витяг із протоколу зборів працівників від 27.01.2006р., листом № 54 від 27.02.2006р. від арбітражного керуючого Шнякіна В.А. У цьому листі арбітражний керуючий повідомляє про розгляд звернення ОСОБА_1 із протоколом зборів працівників від 27.01.2006р., підтверджує заборгованості боржника перед найманими працівниками (без зазначення конкретних осіб та сум), повідомляє про наступні письмові повідомлення уповноваженим представникам щодо засідань комітету кредиторів та щодо наступного клопотання з його боку перед господарським судом стосовно участі представника працівників боржника у судових засіданнях. Але у матеріалах справи про банкрутство відсутня ухвала господарського суду про розгляд будь-яких клопотань від арбітражного керуючого або безпосередньо від трудового колективу про залучення до участі у даній справі в якості представника працівників боржника ОСОБА_1, що свідчить про те, що вказане питання господарський суд не розглядав та ухвалою не залучав теперішнього апелянта як повноважного учасника провадження у справі про банкрутство.
Посилання апелянта на те, що вона зареєстрована у гуртожитку, який був у державній власності та у порушення закону був переданий боржником під час процедури банкрутства у власність іншій особі, яка стала вчиняти дії щодо виселення мешканців цього гуртожитку, чим вказані мешканці були позбавлені сподівання на приватизацію приміщень у гуртожитку, також не приймається до уваги колегією суддів при розгляді питання щодо наявності у апелянта права на оскарження ухвали суду від 04.08.2008р. у справі про банкрутство, у зв'язку із наступним:
- Новий власник гуртожитку здійснював дії, направлені на виселення мешканців із гуртожитку в 2015р., тобто значно пізніше винесення ухвали суду від 04.08.2008р., що свідчить про відсутність порушення прав апелянта новим власником гуртожитку саме на час винесення оскаржуваної ухвали;
- Відомості про те, що гуртожиток, де зареєстрована ОСОБА_1, знаходився на час винесення оскаржуваної ухвали суду в державній власності, не підтверджено жодним документом, оскільки у статутному капіталі боржника була відсутня доля державної форми власності. Окрім того, у матеріалах даної справи є лист КП «Білгород-Дністровське БТІ» від 09.08.2005р., яким повідомлено на запит господарського суду про те, що будівля гуртожитку по АДРЕСА_1 належить на правах власності спільному українсько-болгарському підприємству «Удіміс» на підставі свідоцтва на право власності від 24.12.2002р. (т. 15 а.с. 102). Також у матеріалах справи є лист Регіонального відділення ФДМУ по Одеській області від 13.11.2002р. з додатком переліку нерухомого майна, яке приватизоване у складі цілісного майнового комплексу організацією орендарів Білгород-Дністровської швейної фабрики згідно з договором купівлі-продажу від 29.06.1993р. № 7, де під порядковим № 20 значиться гуртожиток АДРЕСА_1. Тобто, вказаний гуртожиток ще у 1993р. вибув із державної власності під час проведення приватизації шляхом його купівлі-продажу (т. 14 а.с. 11-113). Також на а.с. 114-141 в т. 14 даної справи міститься технічний паспорт на вказаний гуртожиток, виготовлений БТІ 25.07.2008р., але за станом на 2002 рік, де власником цього об'єкту нерухомого майна зазначено спільне українсько-болгарське підприємство «Удіміс».
У відповідності до п. 52 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 17.05.2011р. «Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України» (в редакції Постанови Вищого господарського суду від 23.03.2012 р. № 3), у розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважала, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов'язки, апеляційний господарський суд, прийнявши апеляційну скаргу до провадження (якщо вона не підлягала поверненню з передбачених ГПК підстав), повинен з'ясувати наявність правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі.
Якщо при цьому буде встановлено, що права такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та що питання про її права і обов'язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою припиняє апеляційне провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК, оскільки у такому випадку не існує правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, в зв'язку з чим відсутній суб'єкт апеляційного оскарження.
Тобто, з'ясування обставини щодо наявності у скаржника права на апеляційне оскарження - чи вирішив господарський суд питання про права та обов'язки такої особи оскаржуваним судовим рішенням, як це передбачено нормами ст. 91 ГПК України, має здійснюватись апеляційним господарським судом у відкритому судовому засіданні під час розгляду відповідної апеляційної скарги.
Судова колегія зауважує, що в оскарженій ухвалі господарського суду Одеської області від 04.08.2008р. питання про права і обов'язки ОСОБА_1, в розумінні ст. 91 ГПК України, не вирішувались. Тому, ОСОБА_1, не будучи учасником провадження у справі, не набуло права на апеляційне оскарження ухвали господарського суду Одеської області від 04.08.2008р.
Відповідно до п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 р. №15 юридичні та фізичні особи, акціонери, учасники господарських товариств, що не мають статусу сторони чи учасника у справі про банкрутство, не мають права на оскарження судових рішень у справі про банкрутство, а помилково порушене апеляційне і касаційне провадження підлягають припиненню в порядку, передбаченому ст. 80 ГПК України на підставі ст. ст. 91, 107 ГПК України як такі, що не підлягають вирішенню в господарських судах.
З урахуванням викладеного, апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 з перегляду ухвали господарського суду Одеської області від 04.08.2008р. по справі № 33-24-7-2-32/23-05-1020 підлягає припиненню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 80, ст. 86, ст. 91, 106 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів -
Апеляційне провадження з перегляду ухвали господарського суду Одеської області від 04.08.2008р. по справі № 33-24-7-2-32/23-05-1020 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 - припинити.
Справу № 33-24-7-2-32/23-05-1020 повернути до господарського суду Одеської області.
Касаційні скарги на постанови (ухвали) апеляційного господарського суду подаються в порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.
Головуючий К.В. Богатир
Судді: Л.О. Будішевська
М.А. Мишкіна