КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
01 квітня 2016 року справа № П/811/119/16
Кіровоградський окружний адміністративний суд, у складі:
головуючого - судді Хилько Л.І., суддів Дегтярьової С.В., Момонт Г.М.,
за участі: секретаря судового засідання - Подкопаєвої Д.В.,
позивача - ОСОБА_1,
представника позивача - ОСОБА_2,
представника відповідача 1 - Калініченко Л.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Національної поліції України (далі - відповідач-1), Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України (далі - відповідач-2) про визнання протиправними та скасування рішень, визнання протиправною бездіяльності, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення коштів, -
ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Національної поліції України, Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, в якому просить:
1. Визнати протиправним та скасувати рішення Центральної атестаційної комісії Національної поліції України від 21.01.2016 р. про невідповідність ОСОБА_1 займаній посаді, та про подальше звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Центральної апеляційної атестаційної комісії Національної поліції України від 06.02.2016 р. про відхилення скарги ОСОБА_1 від 28.01.2016 р. на рішення Центральної атестаційної комісії Національної поліції України від 21.01.2016р.
3. Скасувати наказ Національної поліції України від 18.02.2016 р. №110 о/с «По особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції через службову невідповідність за пп.5 ч.1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію".
4. З 25.02.2016 р. поновити ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді-старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах управління внутрішньої безпеки в Кіровоградській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України.
5. Стягнути з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу.
6. Визнати протиправною бездіяльність Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, яка полягає у ненаданні ОСОБА_1, як учаснику бойових дій, додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів, а також у непродовженні ОСОБА_1, після його одужання, додаткової відпустки на 8 календарних днів, як поліцейському, який захворів під час відпустки.
7. Визнати протиправною бездіяльність Національної поліції України яка полягає у незазначені в наказі від 18.02.2016 р. №110 о/с «По особовому складу» про виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за 22 календарних дні невикористаної в році звільнення додаткової відпустки.
8. Зобов'язати Національну поліцію України внести зміни до наказу від 18.02.2016 р. №110 о/с «По особовому складу» щодо виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 22 календарних дні невикористаної в році звільнення додаткової відпустки.
9. Стягнути з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 22 календарних дні невикористаної в році звільнення додаткової відпустки.
Також позивач просив звернути до негайного виконання постанову суду у цій справі в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та в частині стягнення на його користь грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць. Зобов'язати Національну поліцію України подати звіт про виконання постанови суду у цій частині відразу після отримання її копії, про що окремо зазначити у резолютивній частині постанови.
У обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що згідно з поданою ним заявою від 07.11.2015 року та на підставі наказу відповідача-1 від 07.11.2015 року №13 о/с його призначено на посаду старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах управління внутрішньої безпеки в Кіровоградській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України.
При цьому позивач посилається ст.ст. 56,58 Закону України "Про національну поліцію (далі - Закон 1), відповідно до норм якого, службові відносини особи, яка вступає на службу в поліції, розпочинаються з дня видання наказу про призначення на посаду поліцейського, та що призначення на посаду поліцейського здійснюється безстроково (до виходу на пенсію або у відставку), за умови успішного виконання службових обов'язків. Тому позивач вважає, що з виданням вищеназваного наказу від 07.11.2015 року №13 о/с, відповідач-1 підтвердив, що ОСОБА_1 відповідає вимогам до поліцейських, спеціальне звання підполковник поліції присвоєне йому у встановленому порядку і це призначення на зазначену посаду в поліції є безстроковим. Тому позивач наголошує на тому, що у відповідачів не було підстав включати його до списків поліцейських, які підлягають атестуванню, пославшись при цьому на вимоги ст. 57 Закону 1, який передбачає виключний перелік підстав для проведення атестування поліцейських.
Також позивач вважає протиправними та такими, що підлягають скасуванню рішення Центральної атестаційної комісії Національної поліції України від 21.01.2016 року про невідповідність позивача займаній посаді, прийняте на підставі співбесіди, без врахування критеріїв, встановлених п.12, п.16 «Інструкції про порядок проведення атестування поліцейських», затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17.11.2015 р. №1465 (далі - Інструкція 1465) та рішення Центральної апеляційної атестаційної комісії Національної поліції України від 06.02.2016 року, яка, на думку позивача, не здійснила всебічний розгляд всіх поданих матеріалів та відхилила скаргу ОСОБА_1
Позивач вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню наказ відповідача-1 від 18.02.2016 р. № 110 о/с "По особовому складу", в частині звільнення позивача зі служби в поліції через службову невідповідність за пп. 5 ч.1 ст.77 Закону 1, оскільки відповідач 1 діяв не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, без врахування фактичних обставин, які були встановлені під час проведення засідань Центральної атестаційної комісії та Центральної апеляційної атестаційної комісії Національної поліції України, і тому просить поновити позивача на службі в поліції на посаді старшого о/у в особливо важливих справах УВБ в Кіровоградській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України та стягнути з відповідача-2 на користь позивача грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу.
У позові ставляться вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача-2, яка полягає у ненаданні позивачу, як учаснику бойових дій, додаткової відпустки із збереженням заробітної плати, у незазначенні в наказі від 18.02.2016 року № 110 о/с "По особовому складу" відомостей про необхідність виплати позивачу грошової компенсації за дні невикористаної в році звільнення додаткової відпустки, обґрунтовуючи дані вимоги нормами ч.8 ст.93 Закону-1 та закону "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон-2), тому просить задовольнити вимоги і стягнути грошову компенсацію.
Позивач та представник позивача у судових засіданнях позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити.
Відповідачі заперечили проти позовних вимог у повному обсязі та просили суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 з підстав викладених у письмових запереченнях (а.с.160-162,164-173, т.1; а.с.110-114, т.2) та наданих у судових засіданнях поясненнях.
Відповідач-1 пояснив, що позивача було прийнято на службу до поліції згідно наказу Національної поліції України від 07.11.2015 № 13о/с, присвоївши йому спеціальне звання «підполковник поліції» на підставі п.12 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону-1,
Як зазначив відповідач-1, атестування поліцейських проводиться атестаційними комісіями органів поліції, відповідно ч.1 ст.57 Закону-1 з метою оцінки їхніх ділових, професійних, особистих якостей та, зокрема, з метою визначення відповідності посадам, на які вони призначені, а також перспектив їхньої службової кар'єри. Порядок атестування затверджено Міністром внутрішніх справ України (наказ МВС України від 17.11.2015 року №1465, Інструкція).
При цьому відповідач-1 вказав, що основним завданням визначення відповідності колишніх працівників органів внутрішніх справ оновленим вимогам суспільства до професії поліцейського є з'ясування під час проведення атестування рівня їх професійних якостей, мотивації особи, що спонукає до поведінки на досягнення цілей у службі, що в свою чергу передбачає встановлення рівня розвинутості у суб'єкта, емоційного ставлення до професійної діяльності, вміння адаптувати свою поведінку відповідно до ситуацій, що виникають, вміння будувати процес спілкування, сформованості здібностей як мислення, уявлення, спостережливість, комунікативних умінь і широкого набору професійно значущих властивостей: емоційної стабільності, самоконтролю, щирості, доброти, наполегливості, тощо. З даною метою відповідачем-1 відповідно виданих наказів від 20.11.2015 № 210о/с, від 02.12.2015 № 134, від 15.12.2015 № 171, від 22.12.2015 № 195, від 28.12.2015 № 216, від 19.01.2016 № 44 оголошено набір до атестаційних комісій та затверджено персональний склад цих комісій.
Також відповідач-1 пояснив, що відповідно до Інструкції - атестування поліцейських проводиться у два етапи - тестування та співбесіда. Позивач пройшов тестування та набрав прохідну кількість балів. Однак, під час співбесіди досліджені атестаційний лист, декларація про доходи, послужний список, інформаційна довідка, висновок про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 5 Закону України «Про очищення влади» та інформацію відкритих джерел, що є у вільному доступі в мережі Інтернет. За результатами дослідження комісія дійшла висновку, що позивач займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність.
Позивач оскаржив рішення атестаційної комісії. Скарга розглянута 06.02.2016 року та відхилена Центральною апеляційною атестаційною комісією Національної поліції України.
Відповідач-1 стверджував, що у складі комісій були відсутні особи, які могли не об'єктивно та упереджено прийняти рішення, а позивач не скористався своїм правом на відвід голови та членів атестаційної комісії.
Відповідачем-1 також надані пояснення щодо добровільного проходження позивачем комп'ютерного тесту Міdot Іntegri ТЕSТ, розробленого відомою ізраїльської компанією "Міdot", за результатами якого ОСОБА_1 не рекомендований для служби в поліції. Вказані результати оцінювались атестаційною комісією та враховувались під час проведення співбесіди поряд з іншими матеріалами, зібраними на поліцейського.
Викладене, як стверджує відповідач-1, свідчить про те, що атестування ОСОБА_1 було проведене у межах наданих повноважень атестаційними комісіями та у спосіб, який передбачений наказом МВС України від 17.11.2015 №1465 і не привело до порушення прав позивача, а тому його звільнено оскаржуваним наказом за пп.5 (через службову невідповідність) ч. 1 ст. 77 Закону -1. Відповідач-1 просить суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Відповідач -2 вважає вимоги позивача не обґрунтованими і такими, що не належать до компетенції Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, а тому просить відмовити позивачу в задоволенні його позову в повному обсязі.
Відповідачі також не визнають у повному об'ємі позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача-2 щодо ненадання позивачу додаткової відпустки із збереженням заробітної плати, не зазначення в наказі від 18.02.2016 року № 110 о/с відомостей про необхідність виплати позивачу грошової компенсації за дні невикористаної в 2016 році додаткової відпустки, обґрунтовуючи заперечення тим, що ст. 92 Закону-1 розділені поняття щорічної чергової відпустки та додаткових відпусток. Відповідно до ч. 1 цієї статті поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Такий порядок наведений у ст.93 цього Закону. Надання ж поліцейським додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчих відпусток, соціальних відпусток, відпусток без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інших видів відпусток здійснюється відповідно до законодавства про відпустки, оскільки надання вказаних відпусток не визначено нормами Закону-1. Крім того, продовженню у зв'язку з хворобою поліцейського підлягають лише чергові відпустки, а не додаткові відпустки.
Ураховуючи вищевикладене відповідачі просять суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Дослідивши подані позивачем та відповідачами документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Частиною другою статті 19 Конституції України зобов'язано органи державної влади та їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.
Відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Під час розгляду адміністративної справи судом встановлено, що ОСОБА_1 з 01.07.1997 року по 06.11.2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ України (т.1,а.с.26-30).
2 липня 2015 року Верховною Радою України прийнятий Закон України "Про Національну поліцію", який згідно з п. 1 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень цього Закону набирав чинності з 7 листопада 2015 року.
Відповідно до п.п.9,10 розд.11 "Прикінцеві та перехідні положення" Закон України "Про Національну поліцію" від 2 липня 2015 року працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.
Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Отже, Законом-1 передбачена альтернатива вибору працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, а саме: прийняття на службу за їх згодою або проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.
Наказом Національної поліції України від 26.01.2016 року №62 "Про затвердження штату Департаменту внутрішньої безпеки" затверджено штат Департаменту внутрішньої безпеки та перелік змін у штатах Національної поліції (т.1,а.с.235, т.2,а.с.10-13).
В судовому засіданні встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно з особистою заявою позивача від 07.11.2015 року (т.1,а.с.176) та на підставі наказу Національної поліції України від 07.11.2015 № 13о/с (т.1,а.с.4), ОСОБА_1 призначено на посаду старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах Управління внутрішньої безпеки в Кіровоградській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України та присвоєно спеціальне звання "підполковник поліції" без проведення конкурсу.
Вимог про проведення атестації колишніх працівників міліції на предмет відповідності посаді як під час прийняття, так і після такого прийняття під час подальшого проходження служби в поліції, крім випадків, визначених ст.57 Закону-1, таким законом не передбачено.
Натомість наказом Національної поліції України від 20.11.2015 року №210о/с призначено проведення атестування поліцейських апарату Національної поліції України, міжрегіональних територіальних органів (ДВБ, ДПН, ДЗЕ, ДК), Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України», головних управлінь Національної поліції в Київській області та м. Києві (т.1,а.с.181).
У судовому засіданні представник відповідача-1 пояснила, що підставою проведення атестації ОСОБА_1 не було призначення його на вищу посаду чи переміщення на нижчу посаду. Також не було підстав для висновку про службову невідповідність.
В судовому засіданні представник відповідача-1 пояснила, що атестація була призначена усіх без винятку поліцейських апарату Національної поліції України, для оцінки ділових, професійних, особистих якостей, освітнього та кваліфікаційного рівня поліцейських, що відповідає ч.1 ст.57 Закону-1.
Відповідно до ч.1 ст.57 Закону-1 атестування поліцейських проводиться з метою оцінки їхніх ділових, професійних, особистих якостей, освітнього та кваліфікаційного рівнів, фізичної підготовки на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар'єри.
Згідно ч.2 ст.57 Закону-1 атестування поліцейських проводиться:
1) при призначенні на вищу посаду, якщо заміщення цієї посади здійснюється без проведення конкурсу;
2) для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду через службову невідповідність;
3) для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність.
Інших випадків проведення атестації Закон-1 не містить.
Суд вважає, що відповідачем-1 мету проведення атестації, визначену в ч.1 ст.57 Закону-1, помилково розцінено як додаткову самостійну підставу для її проведення, що не узгоджується з подальшим містом статті 57 Закону-1.
Так, єдиною метою проведення атестації і при призначенні на вищу посаду, і для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду через службову невідповідність, і для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність є оцінка ділових, професійних, особистих якостей, освітнього та кваліфікаційного рівнів, на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив службової кар'єри.
Така мета атестації є незмінною, однак реалізується тільки в трьох випадках, що визначені ч.2 ст.57 Закону-1, а тому оцінка ділових, професійних, особистих якостей, освітнього та кваліфікаційного рівнів поліцейських, Національною поліцією на власний розсуд, без настання обставин, визначених ч.2 ст.57 Закону-1 є необґрунтованим, та свідчить про безпідставність проведення атестації ОСОБА_1 у даному випадку.
Судом встановлено, що наказом голови Національної поліції України від 02.12.2015року №134 затверджено персональний склад центральної атестаційної комісії Національної комісії України (т.1,а.с.182-185). Відповідно до наказу Національної поліції України від 18.12.2015 року №179 створено апеляційні атестаційні комісії (т.1,а.с.216) та наказом №191 від 21.12.2015р. головою Національної поліції України затверджено персональний склад апеляційних атестаційних комісій (т.1,а.с.217-218).
Порядок проведення атестації поліцейських затверджено Інструкцією №1465 від 17.11.2015 року.
Пунктом 2 розділу І Інструкції №1465 від 17.11.2015 р. визначено, що керівники всіх рівнів зобов'язані забезпечити атестування на високому організаційному та правовому рівні з додержанням принципу відкритості (крім випадків, установлених законом) та об'єктивності в оцінці службової діяльності поліцейських, які атестуються.
Згідно з п.11 розділу IV Інструкції №1465 від 17.11.2015 р. атестаційна комісія при прийнятті рішення розглядає атестаційний лист та інші матеріали, які були зібрані на поліцейського, який проходить атестування.
Відповідно до п.3 розділу IV Інструкції №1465 від 17.11.2015 р. атестаційні листи на поліцейських складають безпосередні керівники.
При цьому п.8 розділу IV Інструкції №1465 від 17.11.2015 р. визначено перелік відомостей про поліцейського, які зазначаються в атестаційному листі.
З огляду на зміст п.9 розділу IV Інструкції №1465 від 17.11.2015р. прямі керівники зобов'язані всебічно розглянути зміст атестаційного листа, з'ясувати відповідність викладених у ньому даних дійсному стану справ у службовій діяльності поліцейського, який атестується, та внести до відповідного розділу атестаційного листа один з таких висновків: 1) займаній посаді відповідає; 2) займаній посаді відповідає, заслуговує призначення на вищу посаду; 3) займаній посаді не відповідає, підлягає переміщенню на нижчу посаду через службову невідповідність; 4) займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність. Атестаційний лист після розгляду прямими керівниками передається на розгляд до атестаційної комісії.
В судовому засіданні представник позивача наголошував, що атестаційний лист ОСОБА_1 складений з порушенням вимог Інструкції №1465 від 17.11.2015р., оскільки у розділі ІІ «Висновки прямого керівника» жодних висновків не зазначено (т.1,а.с.24-25).
Судом оглянуто копію атестаційного листа доданого позивачем до позовної заяви та встановлено, що станом на 12.02.2016 р., тобто на час ознайомлення ОСОБА_1 із зазначеним атестаційним листом, розділ ІІ «Висновки прямого керівника» не заповнений, дата не проставлена (а.с.24-25, Т.1).
При огляді атестаційного листа позивача, наданого відповідачем, судом встановлено, що у ІІ "Висновки прямого керівника" директором ДВБ Національної поліції України зроблено запис - "Займаній посаді відповідає" (т.1,а.с.196).
Згідно з п.10 Інструкції №1465 від 17.11.2015 р. з метою визначення теоретичної та практичної підготовленості, компетентності, здатності якісно та ефективно реалізовувати на службі свої потенційні можливості атестаційна комісія проводить тестування поліцейського, який проходить атестування.
За результатами проведеного тестування атестаційна комісія встановлює мінімальний бал, що становить 25 балів за тестом на знання законодавчої бази (далі - професійний тест) та 25 балів за тестом на загальні здібності та навички, який в обов'язковому порядку ураховується атестаційною комісією при прийняті рішення, визначеного пунктом 15 цього розділу.
Як встановлено судом ОСОБА_1 пройшов тестування за результатами якого набрав прохідну кількість балів (т.1,а.с.196), що підтверджено сторонами у судовому засіданні.
Відповідно до п.12 Інструкції №1465 від 17.11.2015 р. за рішенням атестаційної комісії поліцейські, які проходять атестування, проходять співбесіду з відповідною атестаційною комісією.
Згідно з п.15 Інструкції №1465 від 17.11.2015 р. атестаційні комісії на підставі всебічного розгляду всіх матеріалів, які були зібрані на поліцейського, під час проведення атестування шляхом відкритого голосування приймають один з таких висновків:
1) займаній посаді відповідає;
2) займаній посаді відповідає, заслуговує призначення на вищу посаду;
3) займаній посаді не відповідає, підлягає переміщенню на нижчу посаду через службову невідповідність;
4) займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність.
З огляду на п.16 Інструкції №1465 від 17.11.2015 р. атестаційні комісії при прийнятті рішень стосовно поліцейського повинні враховувати такі критерії:
1) повноту виконання функціональних обов'язків (посадових інструкцій);
2) показники службової діяльності;
3) рівень теоретичних знань та професійних якостей;
4) оцінки з професійної і фізичної підготовки;
5) наявність заохочень;
6) наявність дисциплінарних стягнень;
7) результати тестування;
8) результати тестування на поліграфі (у разі проходження).
Згідно з п.20 розділу IV Інструкції №1465 від 17.11.2015р., всі рішення атестаційної комісії оформлюються протоколом. У протоколі зазначаються дата і місце прийняття рішення, склад комісії, питання, що розглядалися, та прийняте рішення.
Так, Центральною атестаційною комісією Національної поліції України №1, у складі 4 осіб проведено з ОСОБА_1 співбесіду, результати якої оформлено протоколом ОП №15.00002114.0015167 від 21.01.2016 (т.1, а.с.214-215).
Судом встановлено, що протокол з рішенням про невідповідність ОСОБА_1 займаній посаді підписано атестаційною комісією у наступному складі:
- ОСОБА_4 (голова комісії);
- ОСОБА_5;
- ОСОБА_6;
- ОСОБА_7 (а.с.214 т.1).
Згідно з додатком до протоколу, комісією зазначено, що у ОСОБА_1 незрозуміла мотивація щодо подальшої роботи, низький професійний рівень/потенціал, не знання законодавчої бази, низька гнучкість до змін і готовність прийняти нові стандарти і цінності поліції, небачення корупційних ризиків на своїй посаді і в своєму підрозділі, обізнаність щодо існування негативної інформації щодо себе в Інтернеті та маніпуляція цим (т.1,а.с.214-215).
У судовому засіданні, представник відповідача -1 пояснив, що перед таким висновком комісією враховано зміст атестаційного листа, декларації про доходи, послужного списку (форми №1), інформаційної довідки, висновку про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених п.2 ч.5 ст.5 Закону України "Про очищення влади" та інформацію з відкритих джерел, що є у вільному доступі в мережі Інтернет (т.1,а.с.193-197,204-212). При цьому представник відповідача-1 в судовому засіданні пояснила, що комісією було досліджено зібрані матеріали та задано позивачеві питання, які стосувались професійної діяльності поліцейського та мотивації особи щодо подальшого проходження служби в Національній поліції.
ОСОБА_1 дане рішення оскаржено до Центральної апеляційної атестаційної комісії (т.1,а.с.220-221), однак, 06.02.2016 року апеляційна атестаційна комісія відхилила скаргу позивача (т.1,а.с.223-224).
18.02.2016 року керівником Національної поліції України наказом №110о/с звільнено позивача зі служби в поліції за пп.5 (через службову невідповідність) ч.1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію". Підстава: атестаційний лист ОСОБА_1 від 21.01.2016р. (т.1,а.с.105).
Статтею 77 Закону України "Про Національну поліцію" визначено порядок та підстави звільнення поліцейських зі служби, який є вичерпним. Так, згідно з п.5 ч.1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію", поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється через службову невідповідність.
Згідно зі змістом атестаційного листа ОСОБА_1, копія якого безпосередньо надана відповідачем-2, судом встановлено, що за період служби позивач дотримувався вимог присяги, керувався інтересами служби, належним чином виконував покладені на нього обов'язки, характеризується виключно позитивно. Висновок прямого керівника "займаній посаді відповідає" (т.1,а.с.193-196).
При цьому, в судовому засіданні також досліджено копію довідки про оперативно-службову діяльність позивача, зі змісту якої встановлено, що ОСОБА_1 в службовій діяльності порушень дисципліни і законності не допускає, доручену ділянку роботи забезпечує на належному рівні, при цьому проявляючи наполегливість та працелюбність. Зазначено, що за матеріалами, зібраними старшим оперуповноваженим в особливо важливих справах Управління внутрішньої безпеки в Кіровоградській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України ОСОБА_1, органами прокуратури Кіровоградської області за період 2014-2015 року розпочато 14 кримінальних проваджень, за якими 8 працівникам ОВС оголошено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень. Впродовж 2014-2015 років чотири рази перебував у службових відрядженнях в складі сил та засобів, які залучались та брали участь в Антитерористичній операції на території Луганської області, має статус учасника бойових дій (т.1,а.с.106-108).
За клопотанням представника відповідача-1 у судовому засіданні були допитані у якості свідків члени Центральної атестаційної комісії Національної поліції України:
- голова комісії ОСОБА_4;
- ОСОБА_5,
- ОСОБА_6.
Так в судовому засіданні допитаний голова атестаційної комісії - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, освіта вища, за фахом - історик, працює в Головному управлінні Національної поліції України на посаді старшого інспектора особливо важливих доручень Департаменту патрульної поліції близько року. Свідок пояснив, що позивачу задавалися "шаблонні" (типові) питання, які ставились усім поліцейським, які проходили атестацію. При цьому назвати такий перелік питань свідок не зміг.
Дані покази узгоджуються з показами інших членів комісії - ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3, інспектора патрульної поліції Департаменту патрульної поліції та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4, начальника відділу психологічного забезпечення Департаменту патрульної поліції. Точного переліку «шаблонних» питань свідки навести не змогли.
ОСОБА_6 повідомила суду, що позивачу задавались питання про корупцію та ЗУ "Про Національну поліцію України". При цьому свідки пояснили, що питання ставилися членами комісії на власний розсуд.
Свідок ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зазначили, що ОСОБА_1 не зміг надати відповідь на питання щодо корупції, проте такі покази не узгоджуються з показами свідка ОСОБА_6, яка показала, що на її питання «Чи бачив позивач корупцію серед своїх колег?» ОСОБА_1 дав негативну відповідь, що нею було розцінено як прояв нещирості, оскільки позивач працював у підрозділі внутрішньої безпеки, одним з головних завдань якого є боротьба з корупцією, а тому в силу своїх посадових обов'язків не міг не бачити корупції.
У судовому засіданні позивач пояснив, що надаючи відповідь про корупцію серед своїх колег він розумів поняття «колеги» як його співробітники із Управління внутрішньої безпеки в Кіровоградській області, а тому дав щиру відповідь про те, що йому такі випадку невідомі.
Натомість свідок ОСОБА_6 пояснила, що задаючи відповідне питання вона мала на увазі усіх працівників міліції.
Суд дійшов висновку, що формулювання членами комісії питань допускало неоднозначне їх розуміння позивачем. Питання членами комісії не уточнювалися та не викладалися в іншому вигляді, про що повідомили свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6
Усі учасники судового процесу підвердили суду, що аудіо- або відео-фіксація технічними засобами засідання атестаційної комісії не проводилась, у протоколі хід атестації не відображено.
Судом з показів свідків та пояснень відповідача-1 встановлено, що негативною оцінкою в ході атестації позивача слугував також висновок тесту Міdot Іntegri, інформації з мережі "Інтернет" ("Народний контроль Кіровоградщини", "ord-ua.com")(а.с. 211-212,т.1), оскільки інші матеріали, подані на розгляд атестаційної комісії містили позитивні характеристики позивача.
У судовому засіданні також встановлено, що достовірність інформації з мережі "Інтернет" ("Народний контроль Кіровоградщини", "ord-ua.com") про причетність позивача до певних негативних подій (корупційних діянь) (а.с.211-212,т.1) атестаційною комісією не перевірялась, а сприйнята як достовірна.
Стосовно використання під час атестації результатів тесту Міdot Іntegri ТЕSТ суд зазначає, що ні законом України «Про Національну поліцію», ні Інструкцією про порядок проведення атестування поліцейських не передбачено проходження такого тесту працівниками поліції під час атестування та врахування його результатів в ході атестації.
Відповідач-1 стверджував, що перед проходженням атестування ОСОБА_1 було повідомлено про те, що результати тестування будуть враховуватися під час його атестації, натомість доказів такого суду не надано, а позивач такі обставини заперечив.
Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу. У відповідності до п. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд вважає, що висновок атестаційної комісії про те, що у ОСОБА_1 незрозуміла мотивація щодо подальшої роботи, низький професійний рівень/потенціал, не знання законодавчої бази є безпідставним оскільки суперечить результатам тестування, що проведене з метою визначення теоретичної та практичної підготовленості, компетентності, здатності якісно та ефективно реалізовувати на службі свої потенційні можливості на підставі п.10 Інструкції №1465 від 17.11.2015 р., оскільки ОСОБА_1 за його результатами набрав прохідну кількість балів (т.1,а.с.196), що підтверджено сторонами у судовому засіданні.
Висновок атестаційної комісії про низьку гнучкість до змін і готовність прийняти нові стандарти і цінності поліції, небачення корупційних ризиків на своїй посаді і в своєму підрозділі, обізнаність щодо існування негативної інформації щодо себе в Інтернеті та маніпуляція цим є безпідставним та здійсненим на недосліджених обставинах, побудованих на припущеннях. Використання ж результатів ізраїльського тесту Міdot Іntegri ТЕSТ, як і будь-яких інших тестів, під час атестування поліцейських законодавчо взагалі не передбачено.
За таких умов висновок Центральної атестаційної комісії стосовно ОСОБА_1, викладений у протоколі №15.00002114.0015167 від 21.01.2016, є необґрунтованим та безпідставним.
Для вирішення спору та оцінки оскаржуваного рішення суд також врахував вимоги Європейської соціальної хартії, обов'язок з дотримання якої Україна взяла на себе відповідно до закону України від 14 вересня 2006 року №137-V Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої) та якої не дотримався відповідач.
Так, відповідно до п.1 ч. 1 кожна людина повинна мати можливість заробляти собі на життя професією, яку вона вільно обирає. Працюючі жінки у разі материнства мають право на особливий захист. Усі працівники мають право на захист у випадках звільнення. Кожна людина має право на захист від бідності та соціального відчуження. (пункти 8, 24, 30 ч. І вказаної Хартії)
Відповідно до ст.20 ч.ІІ Європейської соціальної хартії з метою забезпечення ефективного здійснення права на рівні можливості та рівне ставлення у вирішенні питань щодо працевлаштування та професії без дискримінації за ознакою статі Сторони зобов'язуються визнавати це право і вживати відповідних заходів для забезпечення його застосування або для сприяння його застосуванню у таких галузях:
a) працевлаштування, захист від звільнення та професійна реінтеграція;
b) професійна орієнтація, підготовка, перепідготовка та перекваліфікація;
c) умови працевлаштування і праці, включаючи винагороду;
d) професійний ріст, включаючи просування по службі.
Статтею 24 ч. ІІ вказаної Хартії з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення Сторони зобов'язуються визнати:
a) право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов'язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби;
b) право працівників, звільнених без поважної причини, на належну компенсацію або іншу відповідну допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
З огляду на викладені обставини, колегія суддів приходить до висновку про протиправність наказу Національної поліції України від 18.02.2016р. №110о/с "По особовому складу" в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції через службову невідповідність за п.5 ч.1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію", а тому вважає, що його належить скасувати.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 256 КАС України постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби підлягають негайному виконанню.
Що стосується позовних вимог про стягнення з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 25.02.2016 року, суд зазначає наступне.
Згідно з ч.1 ст.27 Закону України №108/95-ВР "Про оплату праці" Порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. "Порядок обчислення середньої заробітної плати "затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р.( зі змінами та доповненнями, діючими на момент виникнення правовідносин) (далі - Порядок).
Із п.5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абз.1 п.8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз.2 п.8 порядку).
Згідно із правовим висновком зазначеним у Постанові ВСУ від 14 січня 2014 року по справі №21-395а13: суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у порядку.
Крім того, відповідно до п. 32 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 р. № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.
Згідно з п.2 Порядку у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Згідно з п.4 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю. В інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.
Судом встановлено, що згідно довідок відповідача-2 від 16 березня 2016 року № 79 та від 28.03.2016 року №108 заробіток за попередні перед останніми два календарні місяці : грудень 2015 (23 робочих дні) та січень 2016 року (19 робочих днів) склав відповідно 15143,00 грн. в кожному місяці, згідно з якими середньоденна заробітна плата позивача складає 360,55 грн.(15 143,00:42=360,55).
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 25.02.2016 р. по 01.04.2016 р. - за 26 днів у розмірі 9374,30 грн.(360,55х26).
Суд вважає, що рішення в частині виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць: 7571,55 грн.(360,55х2), слід допустити до негайного виконання, так як відповідно до п.2 ч.1 ст.256 КАС України, постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць підлягають негайному виконанню.
Щодо позовних вимог про надання позивачу, як учаснику бойових дій, додаткової відпустки та її не продовження строком на 8 днів після одужання позивача, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 92 Закону України від 02.07.2015 р. "Про Національну поліцію", поліцейському надаються додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки. Так, згідно зі ст.16-2 Закону України "Про відпустки", учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням від 14.07.2015 року, серія МВ№015727 (т.1,а.с.146).
11.02.2016року позивачем подано рапорт про надання додаткової оплачуваної відпустки з 12.02.2016 р., як учаснику бойових дій (т.1,а.с.147, т.2 а.с.17). Рапорт розглянуто вже після звільнення позивача, та проставлено резолюцію про те, що відпустка не надана у зв'язку із прийняттям 18.02.2016 року наказу про звільнення ОСОБА_1 Тобто рапорт відповідачем-2 своєчасно розглянутий не був.
З огляду на викладене, зважаючи на приписи ч.2 ст.11 КАС України, підлягає визнанню протиправною бездіяльність Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України щодо несвоєчасного розгляду рапорту підполковника поліції ОСОБА_1 старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах управління внутрішньої безпеки у Кіровоградській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 11.02.2016 року про надання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів, як особі, що має статус учасника бойових дій.
Враховуючи ненадання відповідачем-2 додаткової відпустки позивачу, то і позиція позивача з приводу її продовження строком на 8 днів є безпідставною. Тому у задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача-1 яка полягає у не зазначені в наказі від 18.02.2016 р. №110 о/с «По особовому складу» відомостей про виплату позивачу грошової компенсації за 22 календарних дні невикористаної в році звільнення додаткової відпустки, зобов'язання внести зміни до цього наказу по виплаті та стягненню цієї компенсації суд зазначає наступне.
Необхідність виплати грошової компенсації за невикористану відпустку обумовлена Кодексом законів про працю України та Законом України «Про відпустки».
Відповідно до ст. 83 Кодексу законів про працю України та ст. 24 Закону України «Про відпустки» - у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.
Тобто, виходячи з названих норм, право на компенсацію за відпустки виникає у звільненої особи під час остаточного розрахунку.
Натомість у даному провадженні суд відновлює право на працю позивача шляхом поновлення на роботі, що має наслідком продовження прав і гарантій для працівника, у тому числі і право на відпустки.
Тому позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача-1 яка полягає у не зазначені в наказі від 18.02.2016 р. №110 о/с «По особовому складу» відомостей про виплату позивачу грошової компенсації за 22 календарних дні невикористаної в році звільнення додаткової відпустки, зобов'язання внести зміни до цього наказу по виплаті та стягненню цієї компенсації - виключають можливість їх задоволення, оскільки працівника поновлено на роботі.
Враховуючи зазначене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до правової позиції Верховного суду України у постанові від 04.11.2014, задовольняючи позовні вимоги про поновлення на публічній службі, суд повинен визнати протиправним рішення суб'єкта владних повноважень повністю або частково, скасувати акт індивідуальної дії та обов'язково вказати дату, з якої особу поновлено на посаді.
Вирішуючи спір, суд бере до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суд зазначає, що відповідач 1 та відповідач 2 заперечуючи проти позову не надали суду доказів правомірності оскаржуваного наказу від 18.02.2016року №110 о/с.
Постанова підлягає до негайного виконання відповідно до п.3 ч.1 ст.256 КАС України в частині поновлення на посаді, та відповідно до п.2 ч.1 ст.256 КАС України в частині присудження виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць.
Таким чином суд вважає за доведені ті обставини на які посилався позивач, а адміністративний позов, як обґрунтований належить до часткового задоволення.
Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Оскільки, позивач відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору звільнений, а інші судові витрати підтвердженні в ході судового розгляду не були, то такі витрати з Державного бюджету не присуджуються.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Національної поліції України від 18.02.2016 року № 110 о/с "По особовому складу" в частині звільнення підполковника поліції ОСОБА_1 старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах управління внутрішньої безпеки у Кіровоградській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України зі служби в поліції через службову невідповідність за підпунктом 5 частини 1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію України".
Поновити ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах управління внутрішньої безпеки у Кіровоградській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України з 25 лютого 2016 року.
Стягнути з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 25.02.2016 року по 01.04.2016 року включно в сумі 9 374,30 грн.
Визнати протиправною бездіяльність Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України щодо несвоєчасного розгляду рапорту підполковника поліції ОСОБА_1 старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах управління внутрішньої безпеки у Кіровоградській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 11.02.2016 року про надання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів, як особі, що має статус учасника бойових дій.
Допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах управління внутрішньої безпеки у Кіровоградській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України та стягнення грошового забезпечення в сумі 7 571,55 грн.
В задоволені решти позовних вимог - відмовити.
Зобов'язати Національну поліцію України подати до 21 квітня 2016 року звіт про виконання даної постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах управління внутрішньої безпеки у Кіровоградській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 254 КАС України.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її оголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається в 10-денний строк з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови виготовлено 11.04.2016 року.
Головуючий суддя: Л.І. Хилько
Судді: С.В. Дегтярьова
Г.М. Момонт
і