Справа № 815/1019/16
07 квітня 2016 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Завальнюка І.В.,
за участю секретаря - Маковейчук Т.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання неправомірним та скасування наказу, поновлення на роботі, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ начальника ГУ МВС України в Одеській області від 11.02.2016 р. № 20 о/с в частині його звільнення за п.64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ; поновити його на посаді старшого слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу ОМУ ГУ МВС України в Одеській області з 06.11.2015 р.; зобов'язати ГУ МВС України в Одеській області розглянути його рапорт про звільнення за п. 64 «з» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ; зобов'язати ГУНП в Одеській області розглянути кандидатуру позивача для зайняття посади у відповідності до п.9 розд. ХІ Закону України «Про Національну поліцію» в ГУНП в Одеській області та видати відповідний наказ.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що до 29.05.2015 р. він перебував на службі в органах внутрішніх справ України і працював на посаді старшого слідчого відділення розслідування злочинів у господарській сфері СВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області. Наказом ГУ МВС України в Одеській області № 1862 від 29.05.2015 р. позивача було звільнення з органів МВС України згідно пп. «є» п.64 (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України. Звільнення реалізовано наказом начальника ГУ МВС України в Одеській області від 23.06.2015 р. № 387 о/с, з яким позивач не погодився та оскаржив вказані накази в судовому порядку. За результатами судового розгляду зазначені накази про звільнення позивача були скасовані, внаслідок чого начальником ГУ МВС України в Одеській області від 29.01.2016 р. № 9 о/с скасовано пункти вказаних наказів в частині звільнення позивача з ОВС. Втім, наказом начальника ГУ МВС України в Одеській області від 11.02.2016 р. № 20 о/с позивача звільнено згідно з п.п. 10, 11 розд. ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 06.11.2015 р. у запас Збройних Сил за п.64 «г» (через скорочення штатів). При цьому позивач не відмовлявся від проходження служби в поліції, а навпаки подав відповідний рапорт. Також на момент 06.11.2015 р. позивач фактично не був працівником міліції (через незаконне звільнення), у зв'язку із чим не вважався повідомленим про наступне звільнення в силу Закону України «Про Національну поліцію». Зважаючи на те, що його кандидатура відповідає вимогам до поліцейського, він має досвід, знання, кваліфікацію та бажання проходити службу в поліції, позивач вважає належним способом захисту його порушеного права - зобов'язання відповідача розглянути його рапорт щодо проходження служби в Національній поліції.
В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги із викладених вище підстав підтримали у повному обсязі та просили задовольнити позов.
Представник відповідачів в судовому засіданні позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити з підстав, викладених у письмових запереченнях проти адміністративного позову. Зокрема, 02.07.2015 р. прийнятий Закон України «Про Національну поліцію», відповідно до п.5 розд. ХІ якого втратив чинність Закону України «Про міліцію» з 07.11.2015 р. З дня опублікування вказаного Закону всі працівники міліції, а також інші працівники МВС України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів. Позивача було обґрунтовано звільнено з ОВС через скорочення штатів з дотриманням встановленої спеціальним законодавством процедури. При цьому посилання позивача на норми КЗпП України є необґрунтованими, оскільки звільнення позивача відбувалось за спеціальним законодавством і не потребує застосування загальних трудових норм. Крім того, ГУНП в Одеській області в питаннях прийому на службу до Національної поліції керується виключно дискреційними повноваженнями, які реалізуються на власний розсуд, за наявності такої необхідності та з урахуванням потреб у персоналі тощо. Зважаючи на те, що оскаржуваний наказ винесений у передбачений законодавством спосіб та без порушень прав позивача, представник відповідачів наполягав на відмові в задоволенні позову.
Вислухавши пояснення позивача та представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.
Судом встановлено, що до 29.05.2015 року ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ, працював на посаді старшого слідчого відділення розслідування злочинів у господарської сфері СВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області. Загальний стаж роботи в правоохоронних органах складає в календарному обчисленні 12 років 04 місяців 19 днів. За час проходження служби отримав звання майора міліції.
Наказом ГУ МВС України в Одеської області № 1862 від 29.05.2015 року позивача було звільнено з органів МВС України з 29.05.2015 року за пп. «є» п. 64 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх органів внутрішніх справ України (за порушення дисципліни), затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 р. № 114.
Наказом ГУ МВС України в Одеській області від 23.06.2015 року № 387 о/с позивач звільнений з органів внутрішніх справ за пп. «є» п. 64 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх органів внутрішніх справ України (за порушення дисципліни).
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 23.12.2015 р. по справі № 815/4505/15 вищевказані накази скасовані. Зазначена постанова суду набрала законної сили.
Наказом голови ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області від 29.01.2016 р. № 9 о/с скасовані пункти наказів ГУ МВС України в Одеській області від 29.05.2015 р. № 1862 в частині покарання та від 23.06.2015 р. № 387 о/с в частині звільнення ОСОБА_1, старшого слідчого відділення розслідувань злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу ОМУ ГУ МВС України в Одеській області.
Наказом голови ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області від 11.02.2016 р. № 20 о/с майора міліції ОСОБА_1 згідно з п.п. 10, 11 розд. ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з 06.11.2015 р. у запас Збройних Сил за п.64 «г» (через скорочення штатів).
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає зазначений наказ обґрунтованим, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню у зв'язку з наступним.
Спірні відносини регулюються Законом України від 02.07.2015 № 580-VIІI «Про Національну поліцію» (далі - Закон) та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 (далі - Положення).
При цьому Верховний Суд України в своїх рішеннях неодноразово висловлював позицію, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
В своїй постанові від 17 лютого 2015 року №21-8а/15 Верховний Суд України зазначив, що будь-який нормативно-правовий акт має межі своєї дії. Так, у часі він може бути обмежений періодом дії, коли має юридичну силу, у просторі - територією, на яку поширюється, за колом осіб - колом осіб, на яких поширюється.
Відповідно до статті 3 КЗпП законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Водночас, питання проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, звільненням із неї, права і обов'язки таких осіб визначені та урегульовані спеціальним законодавством, зокрема Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ «Про міліцію» (далі - Закон № 565-ХІІ).
Статтею 18 Закону № 565-ХІІ передбачено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Поряд з цим суд враховує, що на час розгляду цієї адміністративної справи Закон України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ «Про міліцію» втратив чинність та набрав законної сили Закон України від 02.07.2015 № 580-VIІI «Про Національну поліцію».
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.
Згідно з п.1 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону він набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім:
1) пунктів 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування;
2) частини сьомої статті 15 та частини п'ятої статті 21 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2017 року.
Закон України «Про Національну поліцію» опублікований в Голосі України, 06.08.2015 № 141-142, набрав чинності 07.11.2015 року. Проте, враховуючи п.1 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону, пункти 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 цього Закону набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування, тобто з 07.08.2015 року.
Так, пунктом 8 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.
В той же час вжиття роботодавцем заходів для працевлаштування працівника в новоутвореній установі відповідно до вказаного Закону не є обов'язком роботодавця. При цьому суд враховує, що такий обов'язок в даному випадку і не міг виникнути, адже позивач вже не перебував у трудових відносинах із ГУ МВС України в Одеській області.
Приписами пунктів 9, 10, 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.
Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.
Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону.
З аналізу вказаних норм слідує, що працівники міліції можуть бути прийняті на службу до поліції за власним бажанням та у спосіб, визначений п. 9 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію».
У цьому контексті слід також зазначити, що пункти 9 та 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" передбачають вирішення питання подальшого проходження служби діючими співробітниками міліції до 06.11.2015 року. Вказані норми є імперативними, тобто неприйняття працівника на службу до поліції до вказаного терміну є безальтернативною підставою для його звільнення зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.
Згідно з пп. "г" п. 64 Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.
Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Частиною 1 ст. 6 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Таким чином адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права в зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.
Аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку, що завданням адміністративного судочинства є захист порушених прав, свобод та інтересів осіб.
Однак, порушення вимог Закону рішенням чи діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням.
Тобто, обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
У мотивувальній частині рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти Україна" (пункти 23 - 25) зазначено, що за змістом пункту 1 статті 6 Конвенції суди зобов'язані обґрунтувати свої рішення, проте це не може сприйматись як вимога давати детальну відповідь на кожен довід. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру ухвалюваного рішення.
З урахуванням встановлених судом обставин, та беручи до уваги те, що зобов'язання по працевлаштуванню працівника ліквідованої установи в ГУ МВС в Одеській області не виникло, - то трудові гарантії позивача, як працівника, не були порушені.
Жодного конкретного юридичного засобу, за допомогою якого відповідачі в умовах дії Закону України «Про Національну поліцію» упродовж трьох місяців з дня його опублікування (перше офіційне опублікування Закону відбулося в газеті Голос України 06.08.2015 р. (випуск № 141-142), Закон набрав законної сили з 07.11.2015 р.) мали прийняти позивача на службу в Національній поліції, - стороною позивача не наведено. Фактично позиція позивача зводиться до обов'язку новоутвореного органу його працевлаштувати за правилами та гарантіями КЗпП України, без урахування, а фактично з ігноруванням вимог спеціального законодавства. Проте такий ретроспективний та виключно компенсаторний засіб юридичного захисту не можна вважати здійсненим «згідно закону», оскільки оскаржувані заходи (або вимоги) повинні мати законодавче підґрунтя.
За таких обставин, враховуючи, що станом на 06.11.2015 року позивач не був прийнятий на службу в органи поліції, суд приходить до висновку, що ГУ МВС України в Одеській області в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України прийнято оскаржуваний наказ від 11.02.2016 № 20 о/с з дотриманням критеріїв, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Таким чином, на підставі встановлених в судовому засіданні фактів, суд приходить до висновку про те, що при винесенні спірного наказу відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, пропорційно, своєчасно та з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
У зв'язку із цим похідні вимоги про поновлення позивача на посаді старшого слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу ОМУ ГУ МВС України в Одеській області з 06.11.2015 р., зобов'язання ГУ МВС України в Одеській області розглянути його рапорт про звільнення за п. 64 «з» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, зобов'язання ГУНП в Одеській області розглянути кандидатуру позивача для зайняття посади у відповідності до п.9 розд. ХІ Закону України «Про Національну поліцію» в ГУНП в Одеській області та видати відповідний наказ також не підлягають задоволенню.
Таким чином, на підставі ст.10 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.11 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними доказів, з'ясувавши обставини у справі; перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.
Керуючись ст.ст.158-163 КАС України, суд
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання неправомірним та скасування наказу, поновлення на роботі, зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови складено 08 квітня 2016 року.
Суддя _______________ І.В. Завальнюк