"06" квітня 2016 р.Справа № 916/4874/15
Одеський апеляційний господарський суд у складі:
Головуючого судді Принцевської Н.М.;
суддів Діброви Г.І., Лисенко В.А.;
при секретарі судового засідання Саломатовій К.А.;
за участю представників сторін:
від позивача - не з'явився;
від відповідача - не з'явився;
Розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт"
на рішення господарського суду Одеської області від 08.02.2016 року
по справі № 916/4874/15
за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Ізмаїльського морського порту)
до Державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт"
про стягнення 9 187 282,89 грн.
Рішенням господарського суду Одеської області від 08.02.2016 року позовні вимоги Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Ізмаїльського морського порту) (Далі - АМПУ) до Державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт" (Далі - ДП „ІЗММТП”) задоволені в повному обсязі. Суд стягнув з ДП „ІЗММТП” на користь АМПУ заборгованість у сумі 7 861 859,52 грн., пеню в сумі 1 251 435,73 грн., 3% річних у сумі 73 987,64 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 137 859,86 грн.
Мотивуючи дане рішення, місцевий господарський суд зазначив, що відповідач у справі не надав доказів належного виконання умов Договору про встановлення сервітуту нерухомого майна №56-П-ІЗФ-14 від 29.12.2014 року щодо оплати сервітуту, а отже позовна заява Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” підлягає задоволенню.
Не погоджуючись із винесеним рішенням, ДП „ІЗММТП” звернулося з апеляційною скаргою до Одеського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог АМПУ відмовити в повному обсязі.
Скаржник вважає, що рішення є незаконним та необґрунтованим і таким, що прийняте з неповним з'ясуванням всіх обставин справи в їх сукупності.
Відповідач зазначає, що Договір №56-П-ІЗФ-14 від 29.12.2014 року укладений між сторонами у справі, у встановленому порядку не зареєстровано та зауважує, що лише з дня державної реєстрації права користування (сервітуту) на підставі Договору, виникають права та обов'язки для сторін цього Договору.
Відповідач посилається на ч. 6 ст. 193 Господарського суду України, та вказує, що в даному випадку йдеться про невиконання з боку АМПУ вимог законодавства про обов'язкову державну реєстрацію прав на нерухоме майно та похідних прав.
29.03.2016 року від представника АМПУ надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з участю її спеціалістів у навчанні на курсах „Державні закупівлі України”.
30.03.2016 року через відділ діловодства суду від представника ДП „ІЗММТП” також надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з участю його спеціалістів у навчанні на курсах „Державні закупівлі України”.
Судова колегія розглянула та відхилила клопотання про відкладення, заявлені представниками сторін, через їх необґрунтованість та недоведеність, оскільки суду апеляційної інстанції не надано жодних належних та допустимих доказів направлення спеціалістів юридичних відділів підприємств на навчання. Крім того виписка з наказу від 29.03.2016 року № 119-ос, надана скаржником, не може бути прийнята в якості належного та допустимого доказу, так само як і копія Договору про надання послуг з навчання спеціалістів АМПУ, оскільки в ньому не зазначені строки надання цих послуг.
Представники сторін в судове засідання від 06.04.2016 року не з'явились, про час, дату та місце його проведення повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень. За таких обставин колегія суддів вважає можливим розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, повторно розглядає матеріали господарської справи та викладені в апеляційній скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 29.12.2014 року між АМПУ (Сервітуар) та ДП "ІЗММТП" (Сервітуарій) було укладений Договір про встановлення сервітуту нерухомого майна №56-П-ІЗФ-14 (Далі - Договір).
Згідно п.п. 1.1., 1.2. Договору, його предметом є встановлення сервітуту нерухомого майна, а саме обмежене платне строкове право користування Сервітуарієм майном (об'єктами нерухомого майна), яке є державною власністю, знаходиться в господарському віддані Сервітуара та обліковується на окремому балансі Ізмаїльської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрації Ізмаїльського морського порту). Сервітут полягає у наданні Сервітуаром Сервітуарію права користування Об'єктом сервітуту, необхідним для здійснення Сервітуарієм навантажувально-розвантажувальних робіт через причали з використанням причальної інфраструктури тощо. Виключний перелік майна визначено у додатку №1 до Договору, що є невід'ємною його частиною.
Відповідно до пунктів 2.1., 2.2., 2.4. Договору сторони погодили, що плата за сервітут визначена у Розрахунку ставки сервітуту (додаток №2 до договору), який є його невід'ємною частиною. Оплата за цим Договором здійснюється Сервітуарієм у безготівковій формі щомісячно у розмірі, визначеному у п. 2.1 цього Договору, на підставі виставленого Сервітуаром рахунку. Сервітуарій щомісячно протягом 10 календарних днів з моменту отримання розрахунку, оформленого Сервітуаром у відповідності до вимог ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність”, здійснює оплату.
Пунктом 4.1.5 Договору встановлено, що Сервітуарій зобов'язаний вносити плату за весь час користування майном в порядку та у строки, встановлені розділом 2 Договору.
Пунктами 5.1., 5.2. Договору передбачено, що він набирає чинності з 01.01.2015 року і діє до 31.12.2015 року включно. Закінчення строку дії Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мале місце під час дії Договору.
Згідно п.п. 6.1., 6.2., 6.5. Договору у випадку порушення зобов'язання, що виникає з цього Договору сторона несе відповідальність, визначену цим Договором. Порушенням цього Договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього Договору. У випадку затримки оплати за сервітут Сервітуарій на вимогу Сервітуара сплачує останньому суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення платежу, 3% річних, а також пеню, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення до моменту повного погашення заборгованості.
Додатком № 1 від 29.12.2014 року до Договору встановлено перелік об'єктів сервітуту, якими є причали Ізмаїльського морського порту №№4-8, 12-14, 16-26.
Додатком № 2 від 29.12.2014 року до Договору, з урахуванням Додаткових угод №№ 1, 2 До Договору, встановлено розрахунок ставки плати за сервітут в розмірі 655 154,96 грн.
На виконання умов Договору АМПУ було виставлено ДП "ІЗММТП" наступні рахунки: №7/01 від 30.04.2015 року на суму 655 154,96 грн., №1/01/К від 20.05.2015 року на суму 655 154,96 грн., №2/01/К від 20.05.2015 року на суму 655 154,96 грн., №5/01/К від 20.05.2015 року на суму 655 154,96 грн., №10/01 від 29.05.2015 року на суму 655 154,96 грн., №11/01 від 30.06.2015 року на суму 655 154,96 грн., №13/01 від 31.07.2015 року на суму 655 154,96 грн., №16/1 від 31.08.2015 року на суму 655 154,96 грн., №18/01 від 30.09.2015 року на суму 655 154,96 грн., №19/01 від 30.10.2015 року на суму 655 154,96 грн. Разом із відповідними рахунками відповідачу було направлено по два примірники розрахунків до кожного з рахунків та податковій накладній згідно вимог чинного законодавства України. Отримання зазначених документів підтверджується відміткою уповноваженої посадової особи відповідача на поштових повідомленнях та маршрутних аркушах. Копії вищевказаних рахунків, розрахунків та податкових накладних наявні в матеріалах справи.
Однак, як зазначає позивач, всі документи було повернуто на його адресу без акцепту, виставлені рахунки не оплачено із посиланнями на відсутність підстав для задоволення вимог позивача, з огляду на те, що Договір про встановлення сервітуту нерухомого майна у встановленому порядку не зареєстрований.
25.09.2015 року АМПУ на адресу відповідача було направлено вимогу про оплату заборгованості, однак вона була залишена останнім без задоволення.
Через невиконання ДП "ІЗММТП" умов Договору в частині оплати сервітуту, АМПУ звернувся до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення заборгованості в сумі 6 551 549,60 грн., пені в розмірі 1 226 162,90 грн. та 3 % річних в сумі 72 264,49 грн.
25.01.2016 АМПУ звернувся із заявою про збільшення позовних вимог, в якій, посилаючись на рахунок №21/01 від 30.11.2015 року на суму 655 154, 96 грн., просив стягнути 7 206 704,56 грн. основного боргу, 1 251 435,73 грн. пені та 3 % річних в сумі 73 987,64 грн.
01.02.2016 року позивач знову звернувся із заявою про збільшення позовних вимог, в якій, посилаючись на рахунок №23/01 від 31.12.2015 року на суму 655 154,96 грн., просив збільшити позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, а саме стягнути 7 861 859,52 грн. основного боргу. В частині стягнення пені та 3 % річних позивач просив задовольнити позовні вимоги, заявлені в заяві про збільшення позовних вимог від 25.01.2016 року.
Згідно ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до вимог ст. 193 Господарського Кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
В ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зазначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно статтей 525, 526, 530 Цивільного Кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
За змістом статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно зі ст.ст. 173, 175 Господарського кодексу України цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, визнається майново-господарським зобов'язанням. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Частиною 3 ст. 18 Закону України “Про морські порти України” встановлено, що власники та/або користувачі технологічно пов'язаних об'єктів портової інфраструктури зобов'язані укладати між собою договори, що визначають взаємні права і обов'язки щодо організації та забезпечення безперервності технологічного процесу надання відповідних послуг у морському порту і встановлюють єдиний порядок експлуатації відповідної інфраструктури морського порту.
У Статуті АМПУ зазначено, що воно є державним комерційним підприємством, зареєстрованим відповідно до чинного законодавства України.
Відповідно до приписів ч.2 ст. 74 Господарського кодексу України, п.4.2 Статуту АМПУ, майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання. В будь-якому разі усе майно, що знаходиться в розпорядженні підприємства , належить до державного майна.
Згідно ч.1 ст.136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим кодексом та іншими законами.
Статтею 401 Цивільного кодексу України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Відповідно до положень ст. 403 Цивільного кодексу України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.
Враховуючи невиконання відповідачем свого зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати коштів за сервітут згідно Договору від 29.12.2014 року про встановлення сервітуту нерухомого майна №56-П-ІЗФ-14, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 7 861 859,52 грн., оскільки дана вимога відповідає нормам чинного законодавства України.
Як вже зазначалось раніше, в п.6.5. Договору сторони погодили, що у випадку затримки оплати за сервітут Сервітуарій на вимогу Сервітуара сплачує останньому суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення платежу, 3% річних, а також пеню, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення до моменту повного погашення заборгованості.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно ч. 1. ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
У статтях 610, 611 Цивільного кодексу України вказано, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За нормами статті 625 Цивільного Кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді і нарахування на суму боргу 3% річних не є фінансовими санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів (девальвації грошової одиниці України) та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ця міра відповідальності нараховуються незалежно від наявності вини боржника, оскільки передбачена законом і є частиною грошового зобов'язання боржника до моменту його припинення згідно норм чинного законодавства України.
За своєю правовою природою 3% річних є платою боржника за користування чужими грошовими коштами в період прострочки виконання ним грошового зобов'язання перед кредитором, а інфляційні нарахування - це збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов'язання з причини девальвації грошової одиниці України.
Проте колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення в повному обсязі позовних вимог АМПУ в частині стягнення з ДП „ІЗММТП” пені в сумі 1 251 435, 73 грн. та 3 % річних в розмірі 73 987,64 грн., оскільки розрахунок, наданий позивачем, є невірним.
Апеляційна інстанція за допомогою методики, визначеної у програмно-технічному комплексі „Законодавство" та системи „ЛІГА ЗАКОН” зробила власні розрахунки пені та 3 % річних, і дійшла висновку, що позовні вимоги АМПУ в частині стягнення з ДП „ІЗММТП” пені в сумі 1 251 435, 73 грн. підлягають частковому задоволенню, а саме пеня підлягає стягненню в сумі 1 195 069,28 грн. згідно рахунків: № 7/01 від 30.04.2015 року за період з 25.05.2015 року по 23.11.2015 року в сумі 176 837,99 грн.; № 1/01/К від 20.05.2015 року за період з 07.06.2015 року по 06.12.2015 року в сумі 173 104,50 грн.; № 2/01/К від 20.05.2015 року за період з 07.06.2015 року по 06.12.2015 року в сумі 173 104,50 грн.; № 5/01/К від 20.05.2015 року за період з 07.06.2015 року по 06.12.2015 року в сумі 173 104,50 грн.; № 10/01 від 29.05.2015 року за період з 20.06.2015 року по 10.12.2015 року в сумі 162 263,03 грн.; № 11/01 від 30.06.2015 року за період з 21.07.2015 року по 10.12.2015 року в сумі 128 877,05 грн.; № 13/01 від 31.07.2015 року за період з 29.08.2015 року по 10.12.2015 року в сумі 86 983,03 грн.; № 16/01 від 31.08.2015 року за період з 21.10.2015 року по 10.12.2015 року в сумі 40 278,56 грн.; № 18/01 від 30.09.2015 року за період з 21.10.2015 року по 10.12.2015 року в сумі 40 278,56 грн.; № 19/01 від 30.10.2015 року за період з 22.11.2015 року по 10.12.2015 року в сумі 15 005,74 грн.; № 21/01 від 30.11.2015 року за період з 19.12.2015 року по 19.01.2016 року в сумі 25 231,82 грн.
Позовні вимоги АМПУ в частині стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 73 987,64 грн. також підлягають частковому задоволенню, а саме слід стягнути 3 % річних на загальну суму 71 884,71 грн. згідно рахунків: № 7/01 від 30.04.2015 року за період з 25.05.2015 року по 10.12.2015 року в сумі 10 769,67грн.; № 1/01/К від 20.05.2015 року за період з 07.06.2015 року по 10.12.2015 року в сумі 10 069,64 грн.; № 2/01/К від 20.05.2015 року за період з 07.06.2015 року по 10.12.2015 року в сумі 10 069,64 грн.; № 5/01/К від 20.05.2015 року за період - з 07.06.2015 року по 10.12.2015 року в сумі 10 069,64 грн.; № 10/01 від 29.05.2015 року за період з 20.06.2015 року по 10.12.2015 року в сумі 9 369,61 грн.; № 11/01 від 30.06.2015 року за період з 21.07.2015 року по 10.12.2015 року в сумі 7 700,31 грн.; № 13/01 від 31.07.2015 року за період з 29.08.2015 року по 10.12.2015 року в сумі 5 600,22 грн.; № 16/01 від 31.08.2015 року за період з 21.10.2015 року по 10.12.2015 року в сумі 2 746,26 грн.; № 18/01 від 30.09.2015 року за період з 21.10.2015 року по 10.12.2015 року в сумі 2 746,26 грн.; № 19/01 від 30.10.2015 року за період з 22.11.2015 року по 10.12.2015 року в сумі 1 023,11 грн.; № 21/01 від 30.11.2015 року за період з 19.12.2015 року по 19.01.2016 року в сумі 1 720,35 грн.
З огляду на зазначене, частковому задоволенню підлягають позовні вимоги АМПУ про стягнення з відповідача 1 195 069,28 грн. пені за невиконання зобов'язання за Договором за період з 25.05.2015 року по 19.01.2016 року та 71 884,71 грн. 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов'язання за період з 25.05.2015 року по 19.01.2016 року
Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що Договір у встановленому порядку не зареєстровано, а лише з дня державної реєстрації права користування (сервітуту) на підставі Договору виникають права та обов'язки для сторін цього Договору, оскільки, як вірно зазначив суд першої інстанції, вимогами діючого законодавства не передбачено обов'язковості державної реєстрації договорів використання майна на умовах сервітуту.
Крім того, умовами Договору не встановлено обов'язку сторін щодо реєстрації будь-яких прав. Договір підписано повноваженими представниками сторін без будь-яких заперечень або зауважень та завірено печатками сторін, а отже не приймаються до уваги посилання скаржника на ч. 6 ст. 193 Господарського суду України та на невиконання з боку позивача вимог законодавства про обов'язкову державну реєстрацію прав на нерухоме майно та похідних прав, оскільки це спростовується вищевказаним.
З огляду на вищевикладене, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 104 ГПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт" підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду Одеської області від 08.02.2016 року у даній справі - частковому скасуванню. Позовні вимоги Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Ізмаїльського морського порту) підлягають частковому задоволенню в частині стягнення пені в сумі 1 195 069,28 грн. та 3 % річних у сумі 71 884,71 грн. У задоволені позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 56 366,45 грн. та 3 % річних в розмірі 2 102,93 грн. необхідно відмовити. В іншій частині рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору за апеляційний розгляд справи покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст.ст. 49; 99; 101-103; 105; Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт" на рішення господарського суду Одеської області від 08.02.2016 року по справі № 916/4874/15 задовольнити частково.
Рішення господарського суду Одеської області від 08.02.2016 року по справі № 916/4874/15 скасувати частково.
Позовні вимоги Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Ізмаїльського морського порту) про стягнення з Державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт" пені в сумі 1 251 435, 73 грн. та 3 % річних в розмірі 73 987,64 грн. задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт" (68600, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Портова, 7, код ЄДРПОУ 01125815) на користь Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Ізмаїльського морського порту) (68609, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Набережна Лукі Капікраяна, 4, код ЄДРПОУ 38728402, р/р26005010189373 у філії АТ "Укрексімбанк" м. Ізмаїл, МФО 328629) пеню в сумі 1 195 069,28 грн. та 3 % річних в розмірі 71 884,71 грн.
У задоволенні позовних вимог Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Ізмаїльського морського порту) про стягнення з Державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт" пені в сумі 56 366,45 грн. та 3 % річних в розмірі 2 102,93 грн. відмовити.
В іншій частині рішення господарського суду Одеської області від 08.02.2016 року по справі № 916/4874/15 залишити без змін.
Стягнути з Державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт" (68600, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Портова, 7, код ЄДРПОУ 01125815) на користь Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Ізмаїльського морського порту) (68609, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Набережна Лукі Капікраяна, 4, код ЄДРПОУ 38728402, р/р26005010189373 у філії АТ "Укрексімбанк" м. Ізмаїл, МФО 328629) судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 136 932,20 грн.
Стягнути з Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Ізмаїльського морського порту) (68609, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Набережна Лукі Капікраяна, 4, код ЄДРПОУ 38728402) на користь Державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт" (68600, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Портова, 7, код ЄДРПОУ 01125815) судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення суду у розмірі 1 020,43 грн.
Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий Н.М. Принцевська
Судді: Г.І. Діброва
ОСОБА_1