ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
31.03.2016Справа №910/2335/16
Господарський суд міста Києва в складі:
головуючого судді Привалова А.І.
при секретарі Островській О.С.
розглянувши справу № 910/2335/16
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Л.К.О.»;
до приватного підприємства «Юніверсіл»;
про стягнення 2974,21 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: Кабулов Р.К., довіреність № 08 від 01.10.2015р.;
від відповідача: не з'явився.
До Господарського суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Л.К.О.» (надалі - позивач) з позовом до приватного підприємства «Юніверсіл» (надалі - відповідач) про стягнення 2974,21 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору поставки № 2557 від 03.02.2014р. у визначений строк не розрахувався за одержану продукцію, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 2245,41 грн., за прострочення оплати якої нараховані 649,13 грн. пені та 79,67 грн. - 5% річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.02.2016р. порушено провадження у справі № 910/2335/16 та призначено її розгляд на 10.03.2016р.
Ухвалою суду від 10.03.2016р. розгляд справи було відкладено на 31.03.2016р., у зв'язку з неявкою повноважного представника відповідача.
Присутній в судовому засіданні 31.03.2016р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання вдруге не з'явився, вимоги ухвали про порушення провадження у справі від 15.02.2016р. та ухвали суду від 10.03.2016р. не виконав, відзив на позов та витребувані докази не подав.
Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).
Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, ухвалу про порушення провадження у справі від 15.02.2016р. та ухвалу від 10.03.2016р. було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців т громадських формувань.
Оскільки про поважні причини неявки в судове засідання представника відповідача суд не повідомлений; клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило, тому суд вважає, що, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представника відповідача, яких достатньо для винесення рішення по суті.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.
Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
03.02.2014р. між позивачем (за договором - постачальник) та відповідачем (за договором - покупець) було укладено договір поставки № 2557 (далі - Договір), відповідно до п. 1. якого позивач зобов'язаний поставляти продукцію відповідачу згідно замовлення відповідача, а відповідач зобов'язаний своєчасно приймати цю продукцію, оплачувати її вартість на умовах даного договору.
Відповідно до п. 6 розділу 1 договору, договір вступає в дію з моменту підписання і діє до 31.12.2014р., якщо за тридцять календарних днів до закінчення строку дії договору жодна із сторін письмово не повідомить про своє бажання розірвати цей договір або між сторонами не буде укладений новий договір, останній вважається кожен раз продовженим на наступний календарний рік і на тих самих умовах.
Як встановлено судом, на виконання умов договору позивач за видатковою накладною № ВН-Е6910 від 07.04.2015р., копія якої залучена до матеріалів справи, а оригінал було оглянуто в судовому засіданні, поставив відповідачу продукцію на загальну суму 2580,70 грн.
Умовами п.3 розділу ІІІ договору встановлено, що відповідач зобов'язаний у термін 7 календарних днів повністю оплатити всю отриману продукцію.
Проте відповідач повну вартість отриманої продукції на суму 2245,41 грн. позивачу не оплатив, у зв'язку з чим останній просить стягнути з відповідача вказану заборгованість в судовому порядку.
Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий товар становить 2245,41 грн.
Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
На час розгляду спору в господарському суді відповідачем не надано доказів повної оплати або повернення позивачу продукції на суму 2245,41 грн., відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 2245,41 грн. підлягає задоволенню.
Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 649,13 грн. пені, яка розраховані за період з 14.04.2015р. по 14.10.2015р., та 79,67 грн. - 5% річних, які розраховані за період з 14.04.2015р. по 28.12.2015р..
Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до п.1 розділу VІ договору, у випадку прострочення розрахунків за відвантажену продукцію, відповідач сплачує на користь позивача пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (яка діяла в період прострочення) від вартості неоплаченої продукції за кожен календарний день прострочення платежу за відвантажену продукцію та штраф у розмірі 5% від вартості невчасно оплаченої продукції.
Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.
Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Крім того, згідно з частиною 2 статті 343 ГК України. платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Тобто, відповідно до вимог чинного законодавства сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, встановивши у договорі відповідальність за прострочення виконання зобов'язання у більшому розмірі, однак такі норми Закону передбачають обмеження розміру.
Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування пені, визнав його обґрунтованим, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню в сумі 649,13 грн.
Крім того, згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.
Позивач просить суд стягнути з відповідача 5% річних у сумі 79,67 грн., посилаючись на умови розділу 6 договору, однак, дослідивши умови договору, судом встановлено погодження сторонами відповідальності у випадку прострочення розрахунків за відвантажену продукцію у вигляді штрафу у розмірі 5% від вартості невчасно оплаченої продукції, а тому суд приходить до висновку, про стягнення з відповідача 3% річних за період з 14.04.2015р. по 28.12.2015р. у сумі 47,80 грн. на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2.Стягнути з приватного підприємства «Юніверсіл» (03039, м. Київ, пр. Червонозоряний, 119; фактична адреса: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 35; код ЄДРПОУ 33052710) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Л.К.О.» (03062, м. Київ, вул. Екскаваторна, 35, оф. 1; код ЄДРПОУ 37317990) суму основного боргу в розмірі 2245 грн. 41 коп., 649 грн. 13 коп. - пені, 47 грн. 80 коп. - 3% річних, та витрати по сплаті судового збору в сумі 1363 грн. 23 коп. Видати наказ.
3.В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення підписано: 05.04.2016р.
Суддя А.І. Привалов