ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
31.03.2016Справа №910/2172/16
Господарський суд міста Києва в складі:
головуючого судді Привалова А.І.
при секретарі Островській О.С.
розглянувши справу № 910/2172/16
за позовом публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Київської міської філії;
до державного підприємства дорожнього зв'язку, інформаційного забезпечення та автоматики «Укрдорзв'язок»;
про повернення майна та стягнення 55 048,75 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: Несіна А.В., довіреність № 114 від 06.09.2015р.;
від відповідача: не з'явився.
До Господарського суду міста Києва звернулось публічне акціонерне товариство «Укртелеком» в особі Київської міської філії (надалі - позивач) до державного підприємства дорожнього зв'язку, інформаційного забезпечення та автоматики «Укрдорзв'язок» (надалі - відповідач) про повернення майна та стягнення 55 048,75 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов договору № 40-27 оренди нерухомого майна товариства від 11.06.2013р. не сплачує позивачу орендну плату за червень-грудень 2015 року, в зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість у сумі 7147,00 грн., за прострочення сплати якої нараховані пеня в сумі 458,64 грн., 135,79 грн. - інфляційних втрат та 3% річних у сумі 40,36 грн., а також відповідач не повернув орендоване приміщення після закінчення строку дії спірного договору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2016р. порушено провадження у справі № 910/2172/16, розгляд справи призначено на 17.03.2016р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2016р. розгляд справи відкладений на 31.03.2016р., у зв'язку з неявкою представника відповідача.
Присутнім у судовому засіданні 31.03.2016р. представником позивача підтримані заявлені позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання вдруге не з'явився, вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі від 12.02.2016р. та ухвали від 17.03.2016р. не виконав, письмовий відзив на позов не подав.
Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).
Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, ухвалу про порушення провадження у справі від 12.02.2016р. та ухвалу від 17.03.2016р. було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві, та отримані останнім.
Оскільки про поважні причини неявки в судове засідання представника відповідача суд не повідомлений; клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило, тому суд вважає, що, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представника відповідача, яких достатньо для винесення рішення по суті.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.
Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
11.06.2013р. між позивачем (за договором - орендодавець) та відповідачем (за договором - орендар) було укладено Договір № 40-27 оренди нерухомого майна товариства (технологічні приміщення), відповідно до умов п.1.1 якого орендодавець передає, а орендар бере у строкове платне користування частину нежитлового приміщення (далі - майно), розташованого в м. Києві на 2 поверсі 3-поверхового будинку № 79-а по бул. Вернадського (АТС-423), загальною площею 1,0 кв.м. - технологічних приміщень для розміщення обладнання зв'язку.
На виконання умов Договору сторонами 01.01.2013р. було підписано Акт приймання-передачі майна, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування орендоване майно, згідно переліку.
Згідно з п. 2.3 Договору, майно, передане орендареві, повертається орендодавцеві не пізніше дати закінчення терміну дії Договору (якщо не укладено новий договір або додаткову угоду до цього договору щодо його продовження) за Актом передачі-приймання, звіреним з Актом приймання-передачі майна, зазначеним у п.2.1 Договору.
Пунктами 3.1, 3.2 Договору встановлено, що орендна плата встановлюється орендодавцем за домовленістю сторін (за договірною ціною) на підставі його внутрішніх нормативних актів, відповідно до фіксованого розміру місячної орендної плати і згідно з додатком 3 становить 1021,00 грн. з ПДВ (20%) за 1 кв.м. технологічних приміщень. Орендна плата за перший місяць оренди за 1 кв.м. всієї орендованої площі становить 1021,00 грн. з ПДВ (20%) та не підлягає коригуванню на індекс інфляції протягом всього строку дії договору оренди. Розмір орендної плати може бути переглянуто у випадках, передбачених цим договором.
Відповідно до пунктів 3.5, 3.6 Договору, орендодавець станом на останній календарний день розрахункового місяця складає акт про надані послуги, та не пізніше 17 числа місяця, наступного за розрахунковим, разом з розрахунком та податковою накладною надає його орендарю. Орендна плата перераховується орендарем у безготівковому порядку на поточний банківський рахунок орендодавця не пізніше 27 числа місяця, наступного за розрахунковим, згідно з рахунками, які виставляються орендодавцем не пізніше 17 числа місяця, наступного за розрахунковим, та надаються орендарю разом з актом про надані послуги та податковою накладною.
Згідно з п. 12.1 Договору, цей Договір укладено на період з 01.01.2013р. до 31.12.2014р. Сторони зобов'язані протягом 20 днів після закінчення строку дії цього Договору здійснити остаточні розрахунки за ним.
31.12.2014р. сторонами було підписано додаткову угоду № 1 до договору, умовами якої сторони продовжили строк дії договору до 30.12.2015р.
Підпунктом 12.7.1 п. 12.7 Договору встановлено, що дія Договору припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.
Позивач зазначає, що листами за вих. № 82К500-2010 від 15.10.2014р. та № 82К500-2798 від 22.12.2015р. надсилав відповідачу проект договору для підписання на новий строк, задля подальшої співпраці, однак новий договір так і не було підписано відповідачем.
Так як відповідач продовжував користуватись орендованим майном, при цьому не здійснюючи оплати за червень 2015 року - листопад 2015 року, позивачем було направлено відповідачу вимогу вих. № 82К500-2567 від 22.12.2015р. про сплату боргу.
Проте, відповідач вказану вимогу залишив без відповіді та задоволення.
Так, відповідач не виконав свої зобов'язання та не оплатив рахунки по даному Договору з червня 2015 року по грудень 2015 року включно, у зв'язку з чим утворилась заборгованість по орендній платі та іншим платежам у розмірі 7147,00 грн.
Спір між сторонами виник з приводу невиконання відповідачем договору оренди в частині сплати орендної плати та повернення орендованого майна позивачу, як це передбачено Договором.
Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1 ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до ч. 2 ст. 291 Господарського кодексу України, договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.
Частиною 4 ст. 284 Господарського кодексу України передбачено, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору оренди також передбачені ст. 764 Цивільного кодексу України. Зокрема, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Зі змісту зазначених правових норм вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. При цьому такі заперечення мають бути висловлені ним як до закінчення терміну дії договору оренди, так і протягом одного місяця після закінчення цього строку.
Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.
Відповідно до п. 2.3 Договору майно, передане орендареві, повертається орендодавцю не пізніше дати закінчення терміну дії Договору (якщо не укладено новий договір або додаткову угоду до цього договору щодо його продовження) за Актом передачі-приймання, звіреним з Актом приймання-передачі майна, зазначеним у п. 2.1 цього Договору.
Таким чином, обов'язок повернення орендованого майна відповідачем після закінчення терміну дії договору оренди визначено договором та чинним законодавством України.
Судом встановлено, що позивач неодноразово звертався до відповідача з пропозицією укласти новий договір оренди після припинення дії Договору, проте, в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що сторони дійшли згоди щодо укладення нового договору.
При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що відповідачем було повернуто позивачеві орендоване майно після закінчення строку дії Договору, згідно з його умовами.
Відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Матеріалами справи (акт приймання-передачі) підтверджується факт передачі відповідачу майна в оренду.
Доказів повернення майна з оренди в порядку, передбаченому п. 2.3 договору, тобто за актом приймання-передачі, суду не надано.
Таким чином, відповідач протягом червня 2015 року - грудня 2015 року фактично користувався майном позивача та був зобов'язаний сплачувати орендну плату за весь час користування орендованим майном, в тому числі і за спірний період.
Відповідно до ч.1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Враховуючи вищевикладене, на час розгляду спору у господарському суді відповідачем не надано доказів оплати оренди за період користування об'єктом оренди з червня 2015 року по грудень 2015 року, відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі в сумі 7147,00 грн., а також вимога про повернення майна, є обґрунтованими, документально підтвердженими, а відтак підлягають задоволенню.
Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, суду не надав.
Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 458,64 грн. - пені, 40,36 грн. - 3% річних та 135,79 грн. - інфляційних втрат, які розраховані за кожний місяць, в якому виникла заборгованість, окремо.
Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Умовами пункту 8.2. договору передбачено, що у разі наявності заборгованості по орендній платі чи іншим витратам за договором за попередній місяць станом на 27 число поточного місяця, орендарю нараховується пеня від суми простроченого платежу в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, починаючи з 28 числа поточного місяця до дати погашення заборгованості.
Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.
Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Крім того, згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Тобто, відповідно до вимог чинного законодавства сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, встановивши у договорі відповідальність за прострочення виконання зобов'язання у більшому розмірі, однак такі норми Закону передбачають обмеження розміру.
Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування пені, задовольняє зазначену вимогу відповідно до розрахунку позивача, який є арифметично вірним, в розмірі 458,64 грн.
Крім того, згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати річних та втрат від інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.
Таким чином, оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат ґрунтується на законі (ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, тому позовні вимоги позивача в частині стягнення 3% річних, підлягають задоволенню згідно розрахунку позивача, який є арифметично вірним, а вимога про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню частково, згідно уточненого розрахунку суду в сумі 116,23 грн.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.
Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Зобов'язати державне підприємство дорожнього зв'язку, інформаційного забезпечення та автоматики «Укрдорзв'язок» (03179, м. Київ, вул. М. Чалого, 3; код ЄДРПОУ 05422987) повернути публічному акціонерному товариству «Укртелеком» в особі Київської міської філії (01033, м. Київ, вул. Антоновича, 40; код ЄДРПОУ 01189910) за актом передачі-приймання майно, а саме: частину нежитлового приміщення в м. Києві на 2 поверсі 3-поверхового будинку № 79-а по вул. Вернадського (АТС-423), загальною площею 1 кв.м. технологічних приміщень. Видати наказ.
3. Стягнути з державного підприємства дорожнього зв'язку, інформаційного забезпечення та автоматики «Укрдорзв'язок» (03179, м. Київ, вул. М. Чалого, 3; код ЄДРПОУ 05422987) на користь публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Київської міської філії (01033, м. Київ, вул. Антоновича, 40; код ЄДРПОУ 01189910) суму основного боргу у розмірі 7147 грн., 458 грн. 64 коп. - пені, 3% річних у розмірі 40 грн. 36 коп., 116 грн. 23 коп. - інфляційні втрати та судовий збір у розмірі 2752 грн. 54 коп. Видати наказ.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення підписано: 05.04.2016р.
Суддя А.І. Привалов