Справа № 212/918/16-ц
2/212/1157/16
31 березня 2016 року м. Кривий Ріг
Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді - Борис О.Н., з участю секретаря Хазієвої Т.В., за участю позивача ОСОБА_1, представників сторін: позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2, відповідача ПАТ «Кривбасзалізрудком» - ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті ОСОБА_4 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди ,-
встановив:
В лютому 2016 року позивач звернулась до суду з вказаним позовом, просила стягнути в рахунок відшкодування моральної шкоди з відповідача ОСОБА_5 акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (надалі -ПАТ «Кривбасзалізрудком») - 20 000 грн. В обґрунтування своїх позовних вимог вказала, що працювала на посаді лаборанта - радіометриста на підземних роботах на підземній ділянці виробничого контролю рудопідготовки в шкідливих умовах на підприємстві відповідача, внаслідок чого захворіла на професійне захворювання. Висновком МСЕК з 04 лютого 2016 року їй встановлено 10% втрати професійної працездатності, з наступним переоглядом 01 січня 2017 року. Вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, втратила своє здоров'я, завдана моральна шкода, яка полягає в постійному відчутті кашлю та болю в області легень, змушують звертатися частіше до лікарів та купувати медикаменти. Вказала, що покращення в стані здоров'я не відбувається, з кожним днем відчуває лише погіршення в стані здоров'я. Змінився рівень життєвої діяльності і необхідно прикладати багато зусиль для організації свого життя.
В судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали позовні вимоги в повному обсязі, просили задовольнити, посилаючись на ті самі підстави.
Представник відповідача ПАТ «Кривбасзалізрудком» позовні вимоги не визнала, просила відмовити в їх задоволенні, оскільки не надано доказів завдання моральної шкоди, не надано доказів вини підприємства, позивач був попереджений про шкідливі фактори виробництва при прийомі на роботу, належним чином забезпечувався необхідними індивідуальними засобами захисту. Вважає, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження вини підприємства.
Вислухавши в судовому засіданні пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивачка працювала на підприємстві відповідача в умовах, які характеризувались перевищенням гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища 13 років та 3 місяці, зокрема: з 25.06.2002 - 04.03.2003 року, 02.06.2003 - 25.03.2015 року машиністом конвеєра ДСФ підземний оператор пульта керування, лаборант-радіометрист з повним робочим днем на підземних роботах на шахті ім. Леніна ВАТ «Кривбасзалізрудком». 25.03.2015 року звільнилася у зв'язку з виходом на пенсію (а.с. 4-8).
Висновком МСЕК позивачу ОСОБА_1 з 04 лютого 2016 року первинно встановлено 10% втрати професійної працездатності по ХОЗЛ (хронічне обструктивне захворювання легень) терміном до 01.02.2017 року (а.с.18).
За виявленим професійним захворюванням складено Акт від 16 листопада 2015 року розслідування хронічного професійного захворювання позивача, п.16 якого встановлено умови виникнення захворювання, а сам: позивач працювала лаборантом-радіметристом (учнем), зайнятим повний робочий день на підземних роботах на підземній дільниці виробничого контролю рудопідготвки шахти ім. Леніна, виконувала роботи з відбору проб гірничої маси вручну з вагонів рухомого складу дільниці внутрішньо шахтного транспорту, їх розділення, подрібнення на дробарці ЩД-150х80 та підготовку до проведення аналізів, вела облік відібраних проб та кількості розвантажених вагонів гірничої маси на протязі зміни (а.с. 9-12).
Відповідно до п.19 Акту встановлено, що конкретних посадових осіб, які відповідальні за виникнення професійних захворювань, встановити неможливо (а.с. 9-12).
Відповідно до Закону України «Про «Охорону Праці», на підприємство покладено обов'язок забезпечити якісні та безпечні умови праці, а в даному випадку показники мікроклімату інші показники умов праці відхиляються від встановлених нормативних показників, що стали причиною профзахворювання позивача.
Як встановлено із пояснень позивача та представника позивача в судовому засіданні, медичних документів, позивач внаслідок професійного захворювання відчуває фізичні болі, задишку, приступоподібний сухий кашель, важкість у грудній клітині, загальну слабкість. Через стан здоров'я вона вимушена періодично проходити стаціонарне лікування, позивач не має можливості повноцінно рухатися, відпочивати, має порушення сну, через що відчуває фізичний дискомфорт, перебуває в знервованому стані через неможливість вести активний спосіб життя, виконуючи звичну роботу по дому, допомагати родині. Покращення в стані здоров'я не відбувається, позивачу встановлений хронічний характер захворювань, і такі обставини в сукупності викликають відчуття неповноцінності та моральні страждання.
При цьому суд враховує, що моральні страждання позивача мають постійний характер, незважаючи на регулярні курси лікування, стан здоров'я позивача покращується тимчасово. Постійний характер фізичних страждань через задишку, кашель, важкість у грудній клітині, головний біль у позивача, знаходить також в медичних документах, з яких убачається, що позивач має необхідність проходити регулярне стаціонарне лікування з приводу професійного захворювання. Фізичний стан, самопочуття з часом не покращується, лікування в медичних установах приносить тимчасовий результат, періодично відбуваються загострення - рецидив хвороб. Зазначені обставини викликають відчуття неповноцінності у позивача, через що вона переживає моральні страждання. Такі обставини вносять суттєві зміни в життєвих стосунках, вона вимушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя, змінити спосіб життя.
Відповідно до ч.1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у рішенні від 08.11.2005 року «Кечко проти України» у випадках, коли з набуттям чинності певного закону його нормами призупиняється дія положень закону, що був прийнятий раніше, до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права. При цьому рішенням Конституційного Суду України № 20-рп/2008 від 08.10.2008 року, абз.9 п.5 встановлено, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Відповідно до статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Статтею 173 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
Згідно частин 1,3 ст. 13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Суд прийшов до висновку, що виниклі правовідносини врегульовані статтею 237-1 КЗпП України, яка діяла на момент виникнення правовідносин та якою передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають він нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачено проведення відповідно до законодавства власником або уповноваженим ним органом відшкодування моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У зв'язку з тим, що відповідно до положень ст. 237-1 КЗпП України відшкодувати працівнику моральну шкоду у випадку, передбаченому даною статтею, покладено на власника або уповноважений ним орган, і, як встановлено судом, втрата працездатності позивача настала внаслідок професійного захворювання, спричиненого негативними виробничими факторами під час виконання позивачем трудових обов'язків, і моральну шкоду йому заподіяно ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням трудових обов'язків, а роботодавець не забезпечив створення безпечних умов праці, суд дійшов висновку про відшкодування на користь позивача моральної шкоди з відповідача.
Зупиненням, а в подальшому й скасуванням права громадян, що потерпіли від нещасних випадків на виробництві, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», саме право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки ст. 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Враховуючи встановлені судом обставини, які знайшли підтвердження в наданих доказах, встановлений факт завдання моральної шкоди позивачу підприємством - відповідачем внаслідок порушення вимог законодавства про охорону праці, встановлених нормативів щодо мікроклімату, суд вважає, що причинена моральна шкода підлягає компенсації.
Обговорюючи розмір відшкодування моральної шкоди суд виходить з меж позовних вимог та доводів позовної заяви, тяжкості наслідків, які настали в здоров'ї позивача, незворотності таких наслідків, розміру втрати працездатності, відсутності наявності динаміки покращення стану позивача, постійний характер страждань позивача, який переносить постійний фізичний біль, обмежений в можливості роботи в домашньому господарстві, звичайних повсякденних заняттях та активному спілкуванні з сім'єю, що вносить істотні вимушені зміни у життєвих стосунках, виходячи із засад розумності та справедливості, з урахуванням ступеню втрати професійної працездатності - 10%, наявність професійного захворювання, період роботи у відповідача в умовах впливу шкідливих виробничих факторів - 13 років 3 місяці, суд вважає необхідним призначити позивачу компенсацію в розмірі 6000 грн, що буде відповідати розміру заподіяної моральної шкоди.
Суд відхиляє заперечення відповідача ПАТ «Кривбасзалізрудком» в частині доводів про те, що позивач не навів доказів завдання йому моральної шкоди, оскільки такі доводи не ґрунтуються на законі та спростовуються вищенаведеними висновками суду. Надання підприємством засобів захисту від шкідливих чинників, які не усунули вплив негативних факторів, інформованості позивача при прийомі на роботу про умови праці не впливають на право позивача на відшкодування завданої моральної шкоди за умови підтвердження завдання такої шкоди. У судовому засіданні встановлені обставини щодо наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу, оскільки уже самим фактом втрати позивачем професійної працездатності йому спричинена моральна шкода.
На підставі ст. 88 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь держави судовий збір - 551 грн 20 коп.
Керуючись ст. 13 Закону України «Про охорону праці», ст. 237-1 КЗпП України, ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212, 214, 215 ЦПК України, суд -
вирішив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_5 акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_5 акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 6 000 грн (шість тисяч грн 00 коп) без утримання податку з доходів фізичних осіб.
В решті частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Стягнути з публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь держави судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 551 грн 20 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Суддя: О. Н. Борис