Справа № 159/4377/15-ц
Провадження № 2/159/377/16
29 березня 2016 року м. Ковель
Ковельський міськрайонний суд Волинської області
в складі : головуючого-судді Бондара В.М.
з участю: секретаря Рижко О.М.
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
представники відповідача ОСОБА_3
ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ковелі цивільну справу за позовом та уточненими позовними вимогами ОСОБА_1 до Велицької об'єднаної сільської територіальної громади Ковельського району про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, -
ОСОБА_1 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що у 1998 році він був прийнятий на посаду головного спеціаліста-землевпорядника до Підрізької сільської ради Ковельського району. 17 липня 2015 року розпорядженням № 14 його звільнено із займаної посади згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України. Вважає звільнення незаконним, оскільки в періоди, вказані в актах, він перебував на роботі. З розпорядженням про звільнення його не ознайомлено, трудову книжку не видано, а також не проведено розрахунків при звільненні. Позивач просив визнати розпорядження про звільнення з роботи від 17 липня 2015 року незаконним, поновити його на посаді та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу і моральну шкоду.
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 07 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 16 жовтня 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
23.12.2015 року Ухвалою колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 07 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 16 жовтня 2015 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. В ухвалі суду зазначено, що суд першої інстанції залишив поза увагою те, що всі акти про відсутність позивача на робочому місці та розпорядження про звільнення підписані сільським головою ОСОБА_5 під час перебування у відпустці, не спростував такі факти та не зазначив, на підставі яких саме норм діяв ОСОБА_5, вчиняючи вказані дії.
До початку нового судового розгляду позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, а саме змінено відповідача на Велицьку об'єднану сільську територіальну громаду, оскільки Підрізку сільську раду ліквідовано, просить: 1) Поновити його на посаді головного спеціаліста - землевпорядника Велицької об'єднаної сільської територіальної громади; 2) Стягнути з Велицької об'єднаної сільської територіальної громади в його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 10 514.00 гривень; 3) Стягнути з Велицької об'єднаної сільської територіальної громади на його користь моральну шкоду у розмірі 20 000.00 гривень.
У судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали повністю з підстав, викладених у позовній заяві, у заяві про уточнення позовних вимог та у письмових доводах, а тому просять його вимоги задовольнити та поновити його на посаді головного спеціаліста - землевпорядника Велицької об'єднаної сільської територіальної громади, стягнути з відповідача в його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 10 514.00 гривень і моральну шкоду у розмірі 20 000.00 гривень. Позивач вказав, що 02.07.2015 року до нього звернувся бувший сільський голова ОСОБА_6 для проведення обміру його земельної ділянки для сінокосу. В той день, в період часу з 14 год. 00 хв. до 18 год. 00 хв. він був на території земельної ділянки ОСОБА_6, про що повідомляв керівництво сільської ради, а саме діловода, яка була на місці роботи. Зазначив, що 02.07.2015 року з 08.00 год. до 13.00 год. перебував на роботі. Стосовно 03 липня 2015 року, то він до обіду був на робочому місці у приміщенні сільської ради, а після обіду він за зверненням ОСОБА_7 з проханням провести обмір належної йому земельної ділянки та того дня він їздив за місцем розташування земельної ділянки ОСОБА_7 та проводив її обміри. Свою відсутності на робочому місці 06.07.2015 року пояснив тим, що в той день він проводив геодезичну зйомку присадибної земельної ділянки ОСОБА_8, про що свідчить відповідна довідка, яка долучена до матеріалів справи. В той же час на поставлені запитання пояснив, що він допоміг спеціалісту перенести апаратуру до місця проведення зйомки, а далі стояв на місці і спостерігав за роботою геодезиста., яка тривала, приблизно, півтори години. Стосовно відсутності на робочому місці 13.07.2015 року, він був у відрядженні в м. Ковелі, їздив в податкову інспекцію. Сільський голова був повідомлений про його відрядження до Ковельської ОДПІ. Позивач вказав, що 17.07.2015 року на протязі робочого дня він перебував в Ковельській міській раді, куди відвозив документи та рішення.
Представники відповідача в судовому засіданні позов не визнали та просять відмовити у його задоволенні через безпідставність заявлених вимог. Пояснили, що згідно посадової інструкції спеціаліст-землевпорядник підпорядковується безпосередньо сільському голові. Позивач 02.07.2015 року, 03.07.2015 року, 06.07.2015 року 13.07.2015 року та 17.07.2015 року був відсутній на роботі, про що були складені відповідні акти, тому ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України. Вважає, що підстав для поновлення позивача на попередній роботі не має. Акти про прогули і розпорядження про звільнення підписував сільський голова Підрізької сільської ради, оскільки він виконує свої обов'язки безперервно через відсутність секретаря сільської ради. Після приєднання Підрізької сільської ради до Велицької сільської ради ОСОБА_1 ігнорував передачу всіх документів по роботі, а коли його фактично примусили це зробити, то виявилося відсутність деяких книг, в тому числі земельно-кадастрової книги, що ускладнює роботу теперішніх землевпорядників. Крім того, встановлено непоодинокі факти неналежного виконання ОСОБА_1 своїх обов'язків, у зв'язку з чим до цього часу надходять скарги мешканців на його дії. Навіть довелося створити спеціальну комісію, щоб розібратися у всіх недопрацюваннях ОСОБА_1 На даний час відсутні вільні робочі місця землевпорядників у їх сільській громаді.
У судовому засіданні допитаний в якості свідка бувший голова Підрізької сільської ради ОСОБА_5 суду показав, що він з ОСОБА_9 працював ще в колгоспі, а потім його обрали сільським головою, а ОСОБА_1 почав працювати землевпорядником, стосунки між ними були хорошими. Але з 2015 року ці стосунки стали погіршуватися, через те, що ОСОБА_1 почав часто вживати спиртні напої, на грунті цього став ігнорувати його вказівки, створювати ситуації, коли на нього скаржилися мешканці сільської ради. На неодноразові профілактичні розмови він фактично не реагував, міг «послати» його нецензурними словами. У березні і травні 2015 року складалися акти про прогули ОСОБА_1, однак вони носили профілактичний характер, щоб повернути ОСОБА_1 до належного виконання своїх обов'язків, але ці заходи суттєво не вплинули на останнього, пояснити причини прогулів він не міг. У липні 2015 року йому стали доповідати про відсутність на роботі ОСОБА_1, спроби вияснити причини такого ставлення і налаштувати його на позитивну роботу не дали очікуваного результату, а тому було прийнято розпорядження про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади за прогули. Після цього, ОСОБА_1 став шукати підстави для виправдання своїх прогулів, зокрема знайшов осіб, які нібито підтверджували факти обмірів їх земельних ділянок в ті дні, або вказував про поїздки по роботі в м. Ковель. Але він вважає, що мотивація ОСОБА_1 про його відсутність на роботі, є надуманою, оскільки 06.07.2015 року до обідньої перерви ОСОБА_1 чекала гр. ОСОБА_10 для отримання довідки, однак не дочекалася його і пішла до нього додому, де ОСОБА_11 облаяв її нецензурними словами і вона повернулася заплакана до сільської ради та розповіла про це. 13 та 17.07.2015 року він не видавав будь-яких розпоряджень про поїздки ОСОБА_1 в м. Ковель, і останній не міг возити документів, оскільки такі документи не зареєстровані по вихідній пошті. В день звільнення, в кінці дня, він повідомив ОСОБА_1 про звільнення, намагався йому видати трудову книжку та сплатити гроші, які частково позичав у магазині, однак ОСОБА_1 не захотів нічого отримувати, гримнув дверима та пішов з приміщення сільської ради. Він не був налаштований звільняти ОСОБА_1, думав дотерпіти до перевиборів, однак громада вже вимагала такого звільнення на сході сільської ради, оскільки ОСОБА_1 втратив авторитет серед мешканців, а інколи брав у людей гроші, але обіцяного не виконував. У них на роботі існувало неписане правило, що коли комусь з працівників є потреба не вийти на роботу (пасти корів, якась робота чи щось інше), то про це ставили його до відому і він не заперечував проти цього, в тому числі так було і з ОСОБА_1, але в зафіксовані дні прогулів, останній про невихід на роботу не повідомляв.
Суд, заслухавши пояснення сторін, допитавши свідка, дослідивши матеріали цивільної справи, приходить до таких висновків.
Звільнення на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України допускається тільки в тому випадку, якщо працівник здійснив прогул або був відсутній на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважної причини. Оцінка причин як поважних здійснюється судом при розгляді спору про звільнення.
Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року за № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
З положень наведеної Постанови слідує, що, крім іншого, підлеглий працівник повинен повідомляти свого керівника про своє місце перебування під час робочого дня, однак ОСОБА_1 ігнорував таку трудову дисципліну.
Судом встановлено, що відповідно до записів у трудовій книжці позивача, останній працював на посаді спеціаліста-землевпорядника Підрізької сільської ради згідно наказу № 52-к від 01.09.1998 року.
Згідно своїх службових повноважень спеціаліст-землевпорядник Підрізької сільської ради ОСОБА_1 підпорядковується безпосередньо сільському голові.
Правилами внутрішнього трудового розпорядку працівників Підрізької сільської ради Ковельського району, які затверджені рішенням сесії № 31/5 від 23.12.2013 року визначено п'ятиденний робочий тиждень з вихідними у суботу та неділю, з робочим часом з 08 до 17.15 годин та обідньою перервою з 13 до 14 години.
02, 03, 06 липня 2015 року комісією у складі голови комісії ОСОБА_5, секретаря комісії ОСОБА_12 та члена комісії ОСОБА_13 складено акти № 1, 2, 3 про те, що 02, 03, 06 липня 2015 року головний спеціаліст-землевпорядник ОСОБА_1 з 08 год. 00 хв. та протягом більш як три години підряд був відсутній на роботі. Загальний час відсутності ОСОБА_1 на роботі за вказані дати на момент складення акту становить 4 години 45 хвилин безперервно щоразу.
13 та 17 липня 2015 року комісією у складі голови комісії ОСОБА_5, секретаря комісії ОСОБА_12 та члена комісії ОСОБА_13 складено акти № 4 і 5 про те, що 13 та 17 липня 2015 року головний спеціаліст-землевпорядник ОСОБА_1 з 08 год. 00 хв. та протягом робочого дня був відсутній на роботі у зазначені дні.
Від дачі пояснень ОСОБА_1 щоразу відмовлявся, про що щоразу складалися відповідні акти, які підписувалися ОСОБА_5, ОСОБА_13 та ОСОБА_12
Факт допущених прогулів зафіксовано і в табелі обліку використання робочого часу за липень 2015 року, де саме дні 02, 03, 06, 13, 17 липня ОСОБА_1 проставлені, як прогули.
Суд оцінює, що працівниками Підрізької сільської ради належним чином зафіксовані факти прогулів ОСОБА_1 та його відмов від дачі пояснень.
З пояснень бувшого сільського голови Підрізької сільської ради ОСОБА_5 вбачається, що позивач жодним чином не повідомляв його про причини відсутності на робочому місці, яке мало місце 02.03, 06, 13 та 17.07.2015 року, тобто дане питання він не узгоджував зі своїм безпосереднім керівником - сільським головою.
З цього приводу ОСОБА_1 пояснив, що не повідомляв сільського голову про своє місцеперебування через те, що вважав цього робити не потрібно. Щодо відмови у наданні пояснень на висунуті порушення у вчинених прогулах, вважав, що він не прогулював, а тому нема чого пояснювати.
Розпорядженням сільського голови Підрізької сільської ради № 14 від 17 липня 2015 року головного спеціаліста-землевпорядника ОСОБА_1 з 17.07.2015 року звільнено з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.
Суд оцінює, що таке розпорядження відповідає положенням ст.ст. 21, 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Крім того, суд не вважає порушенням підписання головою Підрізької сільської ради ОСОБА_5 актів про прогули та розпорядження про звільнення ОСОБА_1, оскільки чинне законодавство не містить прямої заборони підписувати документи під час відпустки.
Суд не погоджується з позицією сторони позивача, що сільський голова не мав права підпису актів та розпорядження під час відпустки, виходячи з наступного.
У відповідності до положень ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», повноваження сільського, селищного, міського голови починаються з моменту оголошення відповідною сільською, селищною, міською виборчою комісією на пленарному засіданні ради рішення про його обрання і закінчуються в момент вступу на цю посаду іншої обраної відповідно до закону особи, крім випадків дострокового припинення його повноважень. У разі дострокового припинення повноважень сільського, селищного, міського голови чи неможливості виконання ним своїх повноважень повноваження сільського, селищного, міського голови здійснює секретар відповідної сільської, селищної, міської ради. Секретар сільської, селищної, міської ради тимчасово здійснює зазначені повноваження з моменту дострокового припинення повноважень сільського, селищного, міського голови і до моменту вступу на посаду новообраного сільського, селищного, міського голови відповідно до закону.
Кодексом законів про працю, іншими нормативними документами, що регулюють виконання посадових обов'язків керівниками підприємств, установ та організацій належними чином не врегульовано питання можливості продовження або необхідності припинення керівником виконання своїх посадових обов'язків у період перебування у щорічній відпустці, під час тимчасової непрацездатності у зв'язку з хворобою тощо. На практиці часто зустрічаються випадки, коли керівники підприємств у таких випадках не призначають інших осіб для тимчасового заміщення відсутнього керівника, а продовжують виконувати окремі посадові обов'язки, зокрема, підписують від імені підприємства договори, платіжні та інші документи, видавати розпорядження, вчиняють інші правочини.
На переконання суду, сільський голова є виконавчим органом управління, який діє на підставі повноважень, визначених чинним законодавством, повноваження якого можуть бути припинені способом, який передбачений у Законі. З часу його призначення (обрання) на посаду та до звільнення з посади його службові повноваження не припиняються. Факт надання відпустки, крім випадку, коли його повноваження передаються іншому працівникові у порядку тимчасового заміщення, не припиняє його посадових повноважень. Таким чином, у разі, коли на період відпустки сільського голови тимчасовий виконувач його обов'язків не призначається, він продовжує правомірно користуватись своїми посадовими повноваженнями, у тому числі правом підпису документів.
Суд оцінює, що сільський голова ОСОБА_5, перебуваючи у відпустці мав право підписувати акти про прогули та розпорядження про звільнення ОСОБА_1, тим більше, що він закріпив це право у наказі про свою відпустку.
Частиною 1 ст. 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 59 ЦПК України кожна сторона повинна довести допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Сторонни не забажали заявляти клопотання про виклик та допит інших свідків чи дослідження інших доказів на підтвердження своїх тверджень, а тому суд обмежився оцінкою наданих доказів.
Суд оцінює, що стороною позивача не надано достатніх і допустимих доказів на обґрунтування своїх вимог, а надані пояснення не спростовують позицію сторони відповідача про правомірність та обґрунтованість прийнятого рішення.
Твердження сторони позивача про те, що у складених актах чітко не зазначено з якого по який час ОСОБА_1 був відсутній на роботі, на думку суду, не може бути підставою для висновку про неналежність, як доказу, цих актів, оскільки з наявної інформації слідує, що ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці більше трьох годин у кожен із зазначених днів.
Чинне законодавство не передбачає систематичних прогулів, однак, як слідує з наданих доказів, що ОСОБА_1 неодноразово порушував трудову дисципліну та неодноразово допускав прогули. На переконання суду, є достатньою підставою для звільнення ОСОБА_1 по п. 4 ст. 40 КЗпП одного факту невиходу на роботу більше трьох годин без поважних причин. Така поведінка позивача дає суду підставу для висновку, що дійсно сільський голова не переслідував цілі на звільнення ОСОБА_1 у будь-який спосіб, неодноразово пробачав ОСОБА_1 такі порушення, та мав надію на його виправлення, але останній зневажав таким ставленням до нього. Тому суд вважає, що сільський голова застосував вид стягнення у вигляді звільнення з роботи ОСОБА_9 адекватно його умисному, свідомому нехтуванню правилам внутрішнього трудового розпорядку та вимогам трудової дисципліни
Суд критично ставиться до пояснень позивача про причини його відсутності на роботі у зазначені дні, оскільки на обмір однієї земельної ділянки не може бути витрачено половину робочого дня, про що ствержують представники відповідача і з чим погодився сам позивач. А геодезичну зйомку ОСОБА_1 взагалі не проводив, оскільки для цього залучався спеціаліст з іншого району і участь ОСОБА_1 в цьому фактично не потребувалася. Обмір земельних ділянок ОСОБА_14 та ОСОБА_7, з пояснень ОСОБА_15, було проведено в після обідню пору дня 02.та 03.07.2015 року, однак факти відсутності на роботі зафіксовано саме з 08 годин у зазначені дні, а не в другій половині дня. Про свої поїздки в м. Ковель та підставність таких поїздок, позивач жодним доказом не обгрунтував. Тобто, у суду є всі підстави вважати, що не існували поважні причини через які ОСОБА_1 міг не вийти на роботу. Разом з тим, при теперішніх можливостях мобільного зв'язку, можливо було в будь-який час зателефонувати керівнику та повідомити причини своєї відсутності на роботі, але ОСОБА_1 вважав за непотрібне це робити.
Вирішуючи спір, суд аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, та приходить до висновку, що відсутні підстави для поновлення ОСОБА_1 на посаді спеціаліста-землевпорядника.
Оскільки не підлягають до задоволення вимоги позивача про поновлення його на попередній роботі, тому і не підлягають задоволенню похідні вимоги щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 88, 209, 212-215 ЦПК України, С У Д, -
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Велицької об'єднаної сільської територіальної громади Ковельського району про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області через Ковельський міськрайонний суд шляхом подачі скарги про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня його проголошення
Головуючий: ОСОБА_16