79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
13.05.09 Справа № 11/5-151
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючої-судді Мурської Х.В.
суддів Давид Л.Л.
Кордюк Г.Т.
при секретарі судового засідання Куцик-Трускавецькій О.Б.
розглянув матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства “Продторг - Тернопіль”, м. Тернопіль, вих. № 146-1 від 20.03.2009р.
на рішення Господарського суду Тернопільської області від 10.03.2009 року
у справі № 11/5-151, суддя Сидорук А.М.,
за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_3, м. Хмельницький
до Приватного підприємства “Продторг - Тернопіль”, м. Тернопіль
про стягнення боргу в сумі 17 691, 93 грн.,
за участю представників
від позивача - не з'явились;
від відповідача -не з'явились.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 10.03.2009 року у справі № 11/5-151 позовні вимоги Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_3 задоволено. З рахунку Приватного підприємства “Продторг - Тернопіль” на користь позивача стягнуто 15 781 грн. 70 коп. основного боргу, 725 грн. 96 коп. інфляційних втрат, 237 грн. 37 коп.- 3% річних, 946 грн. 90 коп. пені, позивачу відшкодовано понесені судові витрати.
Рішення суду мотивоване обгрунтованістю та підставністю вимог позивача, їх відповідністю вимогам законодавства, зокрема тим, що відповідачем не подано суду доказів, які б підтверджували повне виконання останнім взятих на себе договірних зобов'язань. Так, місцевим господарським судом визнано встановленим факт передачі позивачем відповідачу товару на загальну суму 18 843, 05 грн., з яких неоплаченими залишились 15 781, 70 грн., на які позивачем, з врахуванням умов договору, нараховано штрафні санкції в сумі 946, 90 грн., 725 грн. 96 коп. інфляційних втрат та 237 грн. 37 коп.- 3% річних.
Не погоджуючись з даним рішенням місцевого господарського суду, ПП “Продторг - Тернопіль” звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі скасувати в частині стягнення з рахунку відповідача 725 грн. 96 коп. інфляційних, 237 грн. 37 коп. - річних та 650 грн. основного боргу та прийняти в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Зокрема, покликається на те, що судом першої інстанції прийнято рішення у відсутності представника відповідача та проведено подвійне стягнення штрафних санкцій, а саме: пені та річних і інфляційних.
Позивач у відзиві на апеляційну заперечує проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просить рішення місцевого господарського суду у даній справі залишити без змін, так як останнє винесено на підставі повного та всебічного дослідження усіх фактичних обставин справи та вірного застосування норм законодавства.
Сторони участі уповноважених представників в судовому засіданні не забезпечили, хоча своєчасно та належним чином були повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги.
Враховуючи те, що сторони не були позбавлені конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, судова колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників сторін.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, оскаржуване рішення Господарського суду Тернопільської області у даній справі -залишити без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 4-7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.
Зі змісту ст. 11 ЦК України випливає, що цивільні права і обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки.
Як встановлено судом першої інстанції і це вбачається з матеріалів справи, 14.04.2008р. між сторонами у справі було укладено договір на поставку товарів, згідно з умовами якого позивач (постачальник) зобов'язувався постачати відповідачу (покупцю) товар згідно заявки, а відповідач - прийняти та оплатити товар в кількості, асортименті за ціною та в строк, що визначені в накладних.
На виконання умов договору, позивач згідно накладних (а.с. 6-22) від 22.04.2008р., 29.04.2008р., 06.05.2008р., 13.05.2008р. та від 21.05.2008р. поставив відповідачу товар на загальну суму 18 843, 05 грн., з якого відповідач, на підставі п. 4.4. договору, повернув позивачу товар на суму 61, 35 грн.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом 2.2 договору сторонами встановлено строк оплати товару, а саме: відтермінування платежу на 21 календарний день з моменту поставки товару.
В порушення умов договору відповідач здійснив часткову оплату отриманого товару в сумі 3 000 грн.
З врахуванням даної проплати та повернення товару на суму 61, 35 грн., заборгованість відповідача перед позивачем за відпущений товар склала суму в розмірі 15 781, 70 грн.
Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Статтею 193 ГК України, яка кореспондує зі статтею 526 ЦК України, передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Згідно вимог ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до вимог ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Порушення боржником, взятих на себе зобов'язань призводить до настання певних правових наслідків, які полягають у застосуванні встановлених законом та договором мір відповідальності (ст. 611 ЦК України).
У відповідності до вимог ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання ( ч. 3 ст. 549).
Згідно з ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч.1 ст.180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Так, відповідно до п.6.1 договору, за прострочення оплати товару Покупець сплачує Продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Сума нарахованої відповідачу пені за період з 12.06.2008р. по 11.12.2008р. з врахуванням сум та дат часткової оплати вартості отриманого товару склала 946, 90 грн.
Судова колегія вважає, що проведені позивачем нарахування штрафних санкцій в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення є правомірними, оскільки умовами укладеного сторонами договору передбачено відповідальність покупця за несвоєчасний розрахунок за отриманий товар, а в силу Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Окрім пені, передбаченої договором, позивач на підставі вимог ст. 625 ЦК України нарахував відповідачу 725 грн. 96 коп. інфляційних та 237 грн. 37 коп. -3% річних за весь час прострочення платежу.
В апеляційній скарзі скаржник покликається на те, що сторонами умовами укладеного договору було передбачено відповідальність за прострочення строків оплати вартості отриманого товару у вигляді пені, тому застосування ст. 625 ЦК України є неправомірним.
Дані доводи скаржника є безпідставними, з огляду на наступне.
Розмір процентів річних може визначатись сторонами в договорі.
Якщо сторони в договорі не передбачили сплату процентів річних та їх розмір, то сплаті підлягають три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення. Проценти річних, передбачені ст. 625 ЦК України, є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею.
Тобто стаття 625 Цивільного кодексу України не відносить інфляційні нарахування до штрафних санкцій та не обмежує їх нарахування певним строком, як це неправомірно трактує скаржник, а містить норму, яка зобов'язує боржника виконати взяті на себе зобов'язання зі сплатою інфляційних та 3-х % річних, якщо інше не встановлено договором.
Пеня, в силу ст. 549 ЦК України, є самостійним способом захисту цивільних прав і одним із видів забезпечення виконання цивільно-правових зобов'язань. Нею визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема, в разі прострочення виконання.
Згідно з приписами ЦК неустойка має дві форми: пеню і штраф. Отже пеня, виступаючи однією з форм неустойки, не може мати іншої форми, зокрема форми річних.
До інших засобів захисту цивільних прав слід віднести і річні, передбачені ст. 625 ЦК України, згідно з якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, вимоги скаржника про скасування рішення суду в частині стягнення річних та інфляційних є такими, що не ґрунтуються на нормах цивільного та господарського законодавства України.
У зв'язку з викладеним, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку щодо правової природи пені, річних та інфляційних як самостійних способів захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, а тому підставно задоволив позовні вимоги СПД ОСОБА_3 в повному обсязі.
Покликання скаржника на те, що він був позбавлений процесуального права захищати інтереси підприємства в судовому засіданні, так як судове рішення прийнято за його відсутності, спростовуються наявними у матеріалах справи доказами, зокрема, повідомленнями про вручення поштових відправлень -ухвал суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи.
Зокрема, 19.02.2009р. розгляд справи було відкладено у зв'язку з неявкою представника відповідача. При цьому, апеляційний господарський суд звертає увагу скаржника на те, що неявка представників сторін в судове засідання, зокрема відповідача, у разі зобов'язання такої явки, не перешкоджає вирішенню спору по суті, так як про дату, час та місце судового засідання сторони були повідомлені рекомендованими листами з повідомленням про вручення поштового відправлення адресату, і відповідно до ст.75 ГПК України суд вправі розглянути справу за наявними у ній матеріалами, що в даному випадку і було зроблено Господарським судом Тернопільської області.
Доводи скаржника про скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції в частині стягнення з його рахунку 650 грн. основного боргу не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки документально не підтверджені.
Враховуючи те, що позивачем в підтвердження заявлених вимог, згідно положень ст.ст. 33, 34 ГПК України доведено належними і допустимими доказами факт відпуску товару відповідачу, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позову в повному об'ємі.
Оцінивши докази в їх сукупності, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відповідність рішення Господарського суду Тернопільської області законодавству, матеріалам та дійсним обставинам справи, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України,-
Львівський апеляційний господарський суд , П О С Т А Н О В И В :
1. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 10.03.2009 року у справі № 11/5-151 залишити без змін, апеляційну скаргу -без задоволення.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
3. Справу повернути місцевому господарському суду.
Головуючий-суддя Мурська Х.В.
Суддя Давид Л.Л.
Суддя Кордюк Г.Т.