30 березня 2016 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
Романюка Я.М., Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І.,
розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд судових рішень в справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, Лохвицької міської ради Полтавської області, Державного кадастрового реєстратора відділу Держземагенства у Лохвицькому районі Полтавської області про скасування рішень, визнання недійсним державного акта, кадастрового номеру та запису про реєстрацію, зобов'язання вчинити певні дії,
встановила:
Рішенням Чорнухинського районного суду Полтавської області від 8 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 27 липня 2015 року, позов ОСОБА_5 задоволено частково.
Визнано недійсним та скасовано рішення Лохвицької міської ради Полтавської області від 29 липня 2009 року № 28 в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо посвідчення права власності на земельну ділянку та передання у приватну власність ОСОБА_4 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1, площею 0,0437 га.
Визнано недійсним державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0437 га по АДРЕСА_1, виданий на ім'я ОСОБА_4, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю на право постійного користування землею, договорів оренди землі від 4 квітня 2011 року № НОМЕР_2 та скасовано запис про його державну реєстрацію.
У решті позову відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.
У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_4 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 42, 88, 118, 120 ЗК України.
Перевіривши доводи заяви, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що у допуску справи до провадження необхідно відмовити.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що Лохвицька міська рада Полтавської області при прийнятті оскаржуваного рішення не звернула уваги на те, що питання про виділ частки (поділу будинку) не вирішено, розмір частки ОСОБА_4 у праві власності на будинок не враховувала, чи є площа земельної ділянки, переданої у власність останньому, пропорційною його частці у будинку, не з'ясовувала, не врахувала інтереси власника 14/50 частин житлового будинку - позивача ОСОБА_5, розташованого на спірній земельній ділянці, яка частково передана у власність іншому співвласнику будинку (без встановлення порядку користування). Окрім того, встановлено, що земельна ділянка відповідачу ОСОБА_4 надана у власність у більших розмірах і таким чином не відповідає його частці у праві власності на будинок, оскільки частка у праві власності на будинок, належна ОСОБА_4, у відсотковому відношенні складає 28%, а частка земельної ділянки - 33,7% від загальної площі земельної ділянки, закріпленої за будинком. Також, лист Головного Управління Держкомзему у Полтавській області від 19 березня 2012 року підтверджує факти порушення земельного законодавства при проведенні приватизації ОСОБА_4 спірної земельної ділянки.
У наданій для порівняння ухвалі Вищого адміністративного суду України від 16 жовтня 2014 року суд касаційної інстанції виходив із того, що довідками ЛКП «Господар», підтверджується, що житловий багатоквартирний будинок АДРЕСА_1 знаходиться на балансі комунальної власності у ЛКП «Господар», а спірні земельні ділянки, до моменту передачі їх у власність ОСОБА_4 і ОСОБА_5, відносились до комунальних земель м. Львова, що не надані у власність чи в користування, і перебували у фактичному користуванні ОСОБА_4 і ОСОБА_5 згідно з визначеними межами. Як вірно вказано судами, в матеріалах справи відсутні докази того, що розглядувані земельні ділянки площами 623 м.кв. і 123 м.кв. до прийняття спірних ухвал Львівської міської ради від 25 січня 2007 року і від 9 липня 2009 року передавались у визначеному законом порядку співвласникам житлового багатоквартирного будинку АДРЕСА_1, в тому числі позивачам, чи належали до прибудинкової території цього будинку. У зв'язку з вищенаведеним відхиляються доводи скаржників про те, що для прийняття Львівською міською радою спірних ухвал від 25 січня 2007 року і від 9 липня 2009 року потребувалась згода усіх мешканців житлового багатоквартирного будинку АДРЕСА_1.
Порівняння вищенаведеного судового рішення із судовим рішенням, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суди касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права спірних правовідносин дійшли протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.
Керуючись статтею 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, Лохвицької міської ради Полтавської області, Державного кадастрового реєстратора відділу Держземагенства у Лохвицькому районі Полтавської області про скасування рішень, визнання недійсним державного акта, кадастрового номеру та запису про реєстрацію, зобов'язання вчинити певні дії за заявою ОСОБА_4 про перегляд судових рішень відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Я.М. Романюк
В.І. Гуменюк
Л.І. Охрімчук