30 березня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:
Умнової О.В., Колодійчука В.М., Фаловської І.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Запорізької обласної ради в особі голови Ради ОСОБА_5, третя особа: комунальний заклад «Запорізька обласна школа вищої спортивної майстерності» Запорізької обласної ради, про визнання припинення дії контракту незаконним, поновлення на роботі на посаді директора комунального закладу «Запорізька обласна школа вищої спортивної майстерності» Запорізької обласної ради, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01 грудня 2015 року, ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 26 січня 2016 року,-
У серпні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати незаконним припинення дії контракту на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України; поновити ОСОБА_4 на посаді директора комунального закладу «Запорізька обласна школа вищої спортивної майстерності» Запорізької обласної ради; стягнути з відповідача оплату за час вимушеного прогулу починаючи з 23 липня 2015 року по день поновлення на роботі у щоденному розмірі 251,73 грн.
Позов мотивовано тим, що з 12 лютого 1990 року позивач працював на посаді директора комунального закладу «Запорізька обласна школа вищої спортивної майстерності» Запорізької обласної ради. 22 липня 2013 року між ОСОБА_4 та відповідачем було укладено контракт терміном на 1 рік, до 22 липня 2014 року. Дію контракту було продовжено ще на 1 рік шляхом укладення додаткової угоди № 1 від 22 липня 2014 року. У травні 2015 року позивач звернувся до відповідача із заявою про продовження терміну дії контракту, проте, голова Запорізької обласної ради прийняв розпорядження № 141-св від 21 липня 2015 року про його звільнення у зв'язку із закінченням строку дії контракту за п. 2 ст. 36 КЗпП України з 22 липня 2015 року. Копію розпорядження позивач отримав 6 серпня 2015 року. ОСОБА_4 вважає дане рішення та його звільнення незаконним з огляду на вимоги ст. 8 Конституції України, ч. 3 ст. 21, ч. 2 ст. 23, ст. 39-1 КЗпП України, оскільки контракт від 22 липня 2013 року було продовжено 22 липня 2014 року, у зв'язку із чим він вважається таким, що укладено на невизначений строк. З наведених підстав, та з урахуванням положень ч. 1 ст. 235 КЗпП України, Постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 просив позов задовольнити.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 26 січня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.
Позивач, не погоджуючись з даними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Дослідившиматеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.
Згідност. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційний суд дав належну оцінку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції. Належним чином перевірив встановлені судом фактичні обставини справи з урахуванням зібраних доказів та дійшов правильного висновку щодо відсутності правових підстав для його скасування.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 22 липня 2013 року між Запорізькою обласною радою було укладено контракт з ОСОБА_4 директором комунального закладу «Запорізька обласна школа вищої спортивної майстерності», що є об'єктом спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Запорізької області б/н, терміном на 1 рік, до 22 липня 2014 року. Дію контракту було продовжено ще на 1 рік шляхом укладення додаткової угоди № 1 від 22 липня 2014 року. Пунктом 5.2.1 п. 5.2 контракту передбачено, що підставою для припинення контракту є закінчення терміну його дії. При цьому, відповідно до п. 5.5 Контракту сторони за взаємною згодою не пізніше як за два місяці повинні визначитися щодо припинення контракту, чи його продовження або укладення на новий термін. Контракт не може переходити в договір на невизначений строк відповідно до пункту 2 ст. 36 КЗпП України, коли жодна із сторін не поставила питання про його припинення. Якщо у цей термін сторони не визначилися, то контракт продовжується на новий строк. Розпорядженням голови Запорізької обласної ради № 141-св від 21 липня 2015 року ОСОБА_4 звільнено, у зв'язку із закінченням строку дії контракту за п. 2 ст. 36 КЗпП України з 22 липня 2015 року.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що в даному випадку вказаний контракт, укладений між сторонами, не був переукладений в розумінні положень ч. 2 ст. 39-1 КЗпП України, оскільки між сторонами по закінченню терміну дії контракту була укладена додаткова угода № 1 від 22 липня 2014 року, якою внесено зміни до п. 6.1 Контракту в частині терміну його дії. Позивач був обізнаний про те, що строк укладеного з ним контракту закінчується 22 липня 2015 року, і що після закінчення вказаного строку трудові відносини можуть бути припинені, підтвердженням чого є заява ОСОБА_4 про продовження терміну дії контракту від 14 травня 2015 року.
Суди дійшли обґрунтованого висновку, що відповідачем не було допущено порушень умов КЗпП України та позивача було правомірно звільнено в останній день строку дії контракту - 22 липня 2015 року, томувідсутні правові підстави для задоволення позову.
При цьому зазначили, що, укладаючи контракт, та додаткову угоду № 1 до нього, ОСОБА_4 погодився з його умовами, в тому числі і з підставою припинення контракту за закінченням терміну його дії.
При вирішенні даної справи судами першої та апеляційної інстанцій правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Інші доводи касаційної скарги фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноваження суду касаційної інстанції.
За таких обставин, правові підстави для скасування оскаржуваних рішень відсутні.
Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01 грудня 2015 року, ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 26 січня 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: О.В. Умнова
В.М. Колодійчук І.М. Фаловська