Справа № 183/413/16
№ 1-кп/183/342/16
іменем України
21 березня 2016 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області кримінальне провадженні № 42014140410000358 відносно:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Красилів, Хмельницької області, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, неповнолітніх дітей не маючого, військовослужбовця, який проходить військову службу за мобілізацією у військовій частині польова пошта НОМЕР_1 на посаді командира гармати гаубично-артилерійського взводу у військовому званні «солдат», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 407 КК України, -
21 липня 2014 року, наказом № 607 (по стройовій частині) командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 солдата ОСОБА_4 зараховано до списків особового складу військової частини та призначено на посаду командира гармати гаубично-артилерійського взводу, гаубично-артилерійської батареї, гаубично-артилерійського дивізіону.
Таким чином, солдат ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем, відповідно до ст. ст. 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України був зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок.
Однак, отримавши згідно усного розпорядження командира 3-ї гаубичної батареї 20 листопада 2014 року відпустку, терміном на 5 діб, 25 листопада 2014 року солдат ОСОБА_4 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх діянь, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою тимчасово ухилитися від проходження військової служби у військовій частині польова пошта НОМЕР_1 , не повернувся до розташування військової частини без поважних причин, свої службові обов'язки не виконував, час проводив на власний розсуд, не приймаючи мір для повернення до військової частини польова пошта НОМЕР_1 , про своє місцезнаходження до органів військового чи цивільного управління не заявляв та ухилявся від проходження служби.
26 січня 2016 року солдат ОСОБА_4 самостійно прибув до військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону і заявив про себе, в результаті чого злочин було припинено.
Таким чином, солдат ОСОБА_4 , не з'явився вчасно з відпустки до розташування військової частини польова пошта НОМЕР_1 без поважних причин та незаконно перебував поза межами військової частини понад один місяць, тобто з 25 листопада 2014 року по 26 січня 2016 року.
Дії солдата ОСОБА_4 кваліфіковані за ч. 3 ст. 407 КК України, як нез'явлення вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад один місяць.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину свою визнав повністю та показав, що обставини викладені в обвинувальному акті не оспорює та повністю визнає себе винним у тому, що він самовільно залишив військову частину. Однак, як пояснив обвинувачений, такий вчинок він вдіяв, оскільки мав погрози від підлеглих, які йому погрожували, бо він забороняв їм розпивати спиртні напої на території військової частини. Крім того, його не влаштовували умови, в яких він проходив військову службу. Військову службу проходити бажає, оскільки готовий служити своїй державі, але бажає проходити службу в іншій частині. З приводу переводу до іншої частини, він до керівництва звертався, але лише в усному порядку. Вчиняючи такі дії, він розумів, що його викличуть в прокуратуру, і буде суд, але вирішив вчинити саме так. Повертатися до цієї частини він не хоче, але бажає проходити військову службу в іншій частині. Про те, що потрібно було подати рапорт про переведення до іншої частини він знав, але цього не зробив. Також пояснив, що він все життя віддав Україні, оскільки раніше служив і кається у вчиненні злочину.
В судовому засіданні судом було з'ясовано, що учасники судового процесу правильно розуміють зміст вищенаведених обставин, а також встановлено відсутність сумнівів у добровільності їх позиції.
Оскільки учасники судового провадження, в тому числі обвинувачений, не оспорювали в судовому засіданні обставини, при яких скоєно обвинуваченим ОСОБА_4 злочин, суд у відповідності до ч. 3 ст. 349 КПК України, вважає недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, і учасники судового процесу проти цього не заперечували.
Також, в судовому засіданні суд роз'яснив учасникам судового процесу, що у даному випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Окрім визнання вини самим обвинуваченим, в судовому засіданні були дослідженні письмові докази, які підтверджують вину ОСОБА_4 :
- витягу з наказу командира військової частини п/п НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.09.2014 року № 2, відповідно до якого солдата ОСОБА_4 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та призначено на посаду командира гармати гаубично-артилерійського взводу, гаубично-артилерійської батареї, гаубично-артилерійського дивізіону військової частини п/п НОМЕР_1 , ВОС - 133181А.
- довідки начальника штабу - першого заступника командира військової частини п/п НОМЕР_1 № 93 від 27.12.2014 року про те, що 25.11.2014 року солдат ОСОБА_4 самовільно залишив розташування військової частини і до теперішнього часу не прибув;
Таким чином, суд дослідивши докази в межах пред'явленої підозри, не виходячи за межі пред'явленого обвинувачення, яке прокурор підтримав в судовому засіданні, суд приходить до однозначного висновку про те, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 у нез'явленні ним вчасно на службу до військової частини НОМЕР_1 без поважних причин тривалістю понад один місяць доведена в повному обсязі і умисні дії ОСОБА_4 вірно кваліфіковані органом досудового слідства за ч. 3 ст. 407 КК України, як нез'явлення вчасно на службу до військової частини без поважних причин тривалістю понад один місяць.
Оцінюючи показання обвинуваченого ОСОБА_4 в частині поважності причин самовільного залишення ним військової частини і перебування поза розташуванням військової частини, суд розцінює їх, як засіб захисту від пред'явленого обвинувачення з метою пом'якшення покарання, оскільки, як зазначив сам обвинувачений, порядок переведення до іншої військової частини йому був відомий, але усвідомлюючи той факт, що він діє всупереч вимогам закону, він свідомо самовільно залишив військову частину.
При призначенні виду та розміру покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд керується ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу обвинуваченого, сукупність усіх обставин у справі.
Обставиною, яка пом'якшує покарання, суд визнає щире каяття обвинуваченого, яке ґрунтується на належній критичній оцінці ОСОБА_4 своєї протиправної поведінки, визнання вини та готовністю підлягати кримінальній відповідальності.
Обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено.
Тому, з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, враховуючи особу винного, а саме те, що ОСОБА_4 за місцем служби характеризується негативно, за місцем проживання характеризується посередньо, однак вчинив злочин, який не є тяжким, раніше не судимий, свою вину визнав повністю, розкаявся, на обліку у лікаря-нарколога не перебуває, що дає суду підстави для призначення ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі строком на два роки, та на підставі ст. 75 КК України звільнення його від відбування покарання з випробувальним терміном, тривалістю один рік, оскільки саме таке покарання буде повністю відповідати ступеню тяжкості вчиненого злочину, конкретним його обставинам, обставинам, що пом'якшують покарання та обтяжують його, даним про особу обвинуваченого.
Призначаючи покарання як кару суд, виходячи з вимог ст. 50 КК України, враховує, що призначення покарання з позбавленням волі на вказаний строк з випробуванням буде необхідним та достатнім для виправлення засудженого і запобігання ним нових злочинів.
З цих же підстав суд не вбачає необхідності призначення ОСОБА_4 покарання в межах найбільшої санкції ч. 3 ст. 407 КК України.
Підстав для застосування до ОСОБА_4 положень ст. 69 КК України, а саме призначення покарання нижче нижчої межі встановленої санкцією статті суд не вбачає.
Речових доказів по провадженню не має.
На підставі викладеного, враховуючи ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, а також усі обставини по справі, керуючись ст. ст. 370, 371, 374 КПК України, суд,-
ОСОБА_4 визнати винним у пред'явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 407 КК України та призначити йому покарання два роки позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням строком на один рік.
Копію вироку вручити засудженому негайно.
Апеляційна скарга на вирок може бути подана до апеляційного суду Дніпропетровської області, через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області - протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а ОСОБА_4 в той же строк з моменту вручення копії вироку.
Суддя ОСОБА_1