22 березня 2016 року Справа № 876/11249/15
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Довгополова О.М.,
суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В.,
з участю секретаря судового засідання Кудєрової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рахівського районного суду Закарпатської області від 29 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Костилівської сільської ради Рахівського району Закарпатської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2, ОСОБА_3, про скасування рішення, -
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Костилівської сільської ради Рахівського району Закарпатської області, яким просила скасувати рішення відповідача від 23.12.2014 року № 544 «Про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність» в частині надання ОСОБА_3 дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,0027 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться по АДРЕСА_1 в межах населеного пункту.
Постановою Рахівського районного суду Закарпатської області від 29 жовтня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.
Постанова мотивована тим, що на час звернення третьої особи ОСОБА_3 до Костилівської сільської ради із заявою про передачу йому у власність спірної земельної ділянки, дана ділянка була вільною, відносилась до земель запасу сільської ради, оскільки згідно з поясненнями сільського голови радою не приймалось рішень про віднесення цієї земельної ділянки до дороги загального користування. Також, на думку суду, фактичне користування спірною земельною ділянкою як дорогою не створює правового режиму землі загального користування згідно з ст. 83 Земельного кодексу України.
Постанову в апеляційному порядку оскаржила позивач, вважає її незаконною та необґрунтованою, оскільки вона прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а суд неповно встановив обставини, що мають значення для справи. Просить скасувати постанову та прийняти нову, якою позов задовольнити.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що спірна земельна ділянка по АДРЕСА_1 належить до земель загального користування (є дорогою), в зв'язку з чим не може передаватись у приватну власність. Однак всупереч вимогам законодавства Костилівська сільська рада рішенням від 23.12.2014 року № 544 передала цю ділянку у власність ОСОБА_3, яку він до того самовільно використовував, зокрема, встановив огорожу, засадив деревами, кущами та квітами. Позивач зазначає, що таке рішення відповідача порушує її права, оскільки на спірній ділянці дороги знаходився майданчик, який вона використовувала для розвантажування дров та сіна. Також позивач наголошує, що спір між ними розглядався узгоджувальною комісією Костилівської сільської ради, яка пропонувала і надалі використовувати спірну земельну ділянку спільно для розвантаження дров, сіна тощо та зобов'язала ОСОБА_3 звільнити земельну ділянку від насаджень. За таких обставин, на думку позивача, вказане рішення винесене з порушенням вимог законодавства, а тому підлягає скасуванню.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Рішенням Костилівської сільської ради Рахівського району Закарпатської області від 23.12.2014 року № 544 «Про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність» ОСОБА_3 було надано дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,0027 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться по АДРЕСА_1 в межах населеного пункту.
Колегія суддів вважає помилковим та необґрунтованим висновок суду першої інстанції про правомірність зазначеного рішення з таких підстав.
Відповідно до положень ст. 116 Земельного кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Частинами 6, 7 ст. 118 цього Кодексу визначено, зокрема, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Водночас п. «а» ч. 4 ст. 83 цього Кодексу передбачено, що до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що земельна ділянка по АДРЕСА_1, яка була надана у власність ОСОБА_3 оскаржуваним рішенням Костилівської сільської ради, була вільною, відносилась до земель запасу сільської ради, оскільки згідно з поясненнями сільського голови рада не приймала рішень про віднесення цієї земельної ділянки до дороги загального користування, незважаючи на фактичне користування цієї ділянкою як дорогою.
Однак колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції необґрунтованим, виходячи з наступного.
Свої висновки суд першої інстанції мотивував лише поясненнями голови Костилівської сільської ради, які, на думку колегії суддів, не є належним, допустимим і достатнім доказом для встановлення судом правового статусу спірної земельної ділянки.
Так, відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
А відповідно до ч. ч. 2, 4 ст. 71 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, а також суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Також колегія суддів зазначає, що відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» Державний земельний кадастр - це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 цього Закону до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про землі в межах території адміністративно-територіальних одиниць (Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, районів, міст, селищ, сіл, районів у містах): а) найменування адміністративно-територіальної одиниці; б) опис меж адміністративно-територіальної одиниці; в) площа земель в межах території адміністративно-територіальної одиниці; г) повне найменування суміжних адміністративно-територіальних одиниць; ґ) інформація про акти, на підставі яких встановлені та змінені межі адміністративно-територіальних одиниць; д) відомості про категорії земель у межах адміністративно-територіальної одиниці: назва, код (номер), межі категорії земель; опис меж; площа; інформація про документи, на підставі яких встановлено категорію земель; е) відомості про угіддя адміністративно-територіальної одиниці: назва, код (номер); контури угідь; площа; інформація про документи, на підставі яких визначено угіддя; інформація про якісні характеристики угідь; є) відомості про економічну та нормативну грошову оцінку земель в межах території адміністративно-територіальної одиниці; ж) відомості про бонітування ґрунтів адміністративно-територіальної одиниці.
Однак відповідач не надав суду жодного документального підтвердження статусу спірної земельної ділянки, зокрема, рішень сільської ради, землевпорядної документації, інформації з Державного земельного кадастру тощо.
В свою чергу, на підтвердження доводів позивача про те, що дана земельна ділянка належить до земель загального користування села, а саме є дорогою, свідчить схема земельної ділянки у виданому ОСОБА_1 державному акті серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку по вул. Довбуша, 59 в с. Костилівка Рахівського району Закарпатської області, де в описі меж земельної ділянки позивача зафіксовано, що з однієї сторони цієї ділянки (позначено на схемі від Б до А) знаходяться землі загального користування (дорога), а також горизонтальна зйомка земельної ділянки по вул. Довбуша, 59 в с. Костилівка.
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що всі наведені вище встановлені судом обставини справи та надані сторонами письмові докази свідчать про те, що при вирішенні питання про виділення ОСОБА_3 спірної земельної ділянки Костилівська сільська рада не встановила її дійсного цільового призначення, в зв'язку з чим колегія суддів дійшла висновку, що рішення відповідача від 23.12.2014 року № 544 «Про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність» в частині, що оскаржується, є необґрунтованим, тому підлягає скасуванню.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню, оскільки прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, і його висновки не відповідають обставинам справи.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст. ст. 207, 254 КАС України, суд -
Апеляційну скаргуу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Рахівського районного суду Закарпатської області від 29 жовтня 2015 року у справі № 306/612/15-а - скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.
Визнати протиправним і скасувати рішення Костилівської сільської ради Рахівського району Закарпатської області від 23 грудня 2014 року № 544 «Про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність» в частині надання ОСОБА_3 дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,0027 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться по вул. Довбуша в селі Костилівка Рахівського району Закарпатської області в межах населеного пункту.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий О.М. Довгополов
Судді Л.Я. Гудим
В.В. Святецький
Постанова складена в повному обсязі 28.03.2016 року