Справа № 815/160/16
22 березня 2016 року Одеський окружний адміністративний суд в складі колегії:
головуючого судді Левчук О.А.,
судді Бойко О.Я.
судді Бутенко А.В.
за участю секретаря Тишкової Л.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу від 22 грудня 2015 року № 243, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (надалі по тексту - Відповідач або ГУ ДМС України в Одеській області), в якому зазначив, що він звернувся за захистом в Україні через реальну загрозу його життю. 17 грудня 2015 року він отримав довідку про звернення за захистом в Україні № 006619, далі з метою отримання статусу біження він здійснив передбачені законодавством України дії, зокрема подав до відповідного органу низку документів та інформації, пройшов співбесіди тощо. 31 грудня 2015 року позивачем було отримано повідомлення про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 22 грудня 2015 року № 499/1, де вказувалось про те, що позивачу відмовлено в оформленні документів, через відсутність елементів загрози життю позивача або інших критеріїв, які відповідають критеріям п. 13.1 ст. 1 закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового чи тимчасового захисту». Позивач вважає дане рішення необґрунтованим та протиправним.
В зв'язку з чим позивач просить суд визнати протиправним та скасувати наказ № 243 від 22 грудня 2015 року та зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення про оформлення документів щодо вирішення питання про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позові.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позову, вважаючи його необґрунтованим, та просив відмовити у його задоволенні у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в письмових запереченнях.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та заперечення, перевіривши їх доказами, судом встановлені наступні факти та обставини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1, є громадянином ДР Конго, уродженцем м. Кіншаса, за національністю конголезець, ема, за віросповіданням - православний християнин. Згідно матеріалів особової справи позивача встановлено, що ОСОБА_1 покинув країну походження 12.11.2003 року авіарейсом Кіншаса (ДР Конго) - Ефіопія, декілька годин в аеропорту - Єгипет, знаходився декілька годин в аеропорту - Київ (Україна). При виїзді мав національний паспорт НОМЕР_1 та студентську візу НОМЕР_2. Після прибуття на територію України, позивач виїхав до м. Харків.
ОСОБА_1 з 2006 року знаходиться на території України нелегально, однак позивач до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою щодо надання статусу біженця, або особи яка потребує додаткового захисту звернувся лише 17.12.2015р., тобто через 12 років перебування на території України, та 9 років перебування у статусі "нелегала".
17.12.2015 року, ОСОБА_1, звернувся до Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області із заявою, про про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, обґрунтував причини виїзду з країни громадянської належності тим, що по-перше, військові дії, через повстання тутсі, через політику, яка проводилась в країні; по-друге, нестабільність в країні; порушення прав та відсутність захисту населення, знищення племені ема. Зазначені обставини змусили позивача покинути територію ДР Конго (а.с. 83, 105) .
21.12.2015 року наказом в.о. начальника Управління по роботі з іноземцями та біженцями Головного управління ДМС України в Одеській області у відповідності до ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» прийняте рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину ДР Конго ОСОБА_1 (а.с. 67).
22.12.2015 року за результатами розгляду особової справи громадянина ДР Конго ОСОБА_1 № 2015ОД0385 Управління дійшло до висновку про доцільність відмовити громадянину ДР Конго ОСОБА_1 у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, вважаючи, що його заява є очевидно необґрунтованою та не відповідає вимогам пп. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Наказом Головного управління державної міграційної служби україни в Одеській області № 243 від 22.12.2015 року з посиланням на ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» висновок Головного управління державної міграційної служби в Одеській області підтримано, відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 127).
31 грудня 2015 року позивач отримав повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 499/1 від 22.12.2015 року (а.с. 7), не погодився із прийнятим рішенням та оскаржив його до суду.
Так, порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначає Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон).
Виходячи із змісту частини п'ятої статті 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на основі всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно з ч.6 ст.8 Закону рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
У свою чергу, п.1 та п.13 ч.1 ст.1 Закону визначають, що біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Особа, яка звертається із клопотанням про надання статусу біженця в Україні, має обґрунтовано довести, що саме вона є жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Згідно Конвенції про статус біженців 1951 року та статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця, це: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.
Законом України від 21.10.1999 р. ратифіковано Угоду між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців та Протокол про доповнення пункту 2 статті 4 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців. Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців ухвалено Керівництво щодо процедур та критеріїв встановлення статусу біженців, відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року (Женева, 1992 рік). Зазначене Керівництво встановлює критерії оцінки при здійсненні процедур розгляду заяви особи щодо надання їй статусу біженця.
Згідно абз.5 ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Відповідно до ч.7 ст.7 Закону до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.
Практичні рекомендації «Судовий захист біженців і осіб, що прибули в Україну в пошуках притулку», видані 2000 року за допомогою Представництва УВКБ ООН по справа біженців в Україні і Центра досліджень проблем міграції, доповідають: при зверненні до органу міграційної служби за наданням статусу біженця в Україні, як доказ необхідно пред'явити документи або їх копії, що підтверджують обґрунтованість побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Підтвердженням фактів стати жертвою переслідувань можуть бути документи офіційних органів влади, суду, прокуратури, державної безпеки про залучення до відповідальності в країні цивільної належності або держави постійного місця проживання.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється органами міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено керівником органу міграційної служби за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.
Згідно з ч. 11 ст. 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Частина 1 статті 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачає, що рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту приймається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань міграції протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку органу міграційної служби, який розглядав заяву. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань міграції, але не більш як до трьох місяців.
Згідно частини 5 статті 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Таким чином, особа, яка звертається щодо набуття статусу біженця має довести, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок його переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Крім того, Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту» від 27.04.2004 року № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.
З матеріалів особової справи вбачається, що позивач, причинами виїзду з країни походження називає військові дії та масове знищення племені ема, до якого він належить. Під знищенням він мав на увазі військові події, які розгорнулись на території Північного Ківу, де проживає плем'я ема, власне сам заявник проживав в селищі Кібаті, яке знаходиться в області Ківу та повідомив, що саме в 2003 році розпочались військові дії між армією Президента та етнічною групою тутсі із Руанди.
Заявлена позивачем інформація носить загальний характер і не містить відомостей про події переслідувань та утисків на батьківщині його особисто або членів його сім'ї за політичною, релігійною чи іншими ознаками.
В даному випадку позивач не обґрунтував існування фактів загроз життю, безпеці чи свободі в країні своєї громадської належності через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує людську гідність поводження чи покарання.
Так, конфлікт між владою ДР Конго та повстанцями тутсі розпочався в 2004 році і закінчився в 2009 році. При цьому, заявник вказує, що це стало причиною виїзду з країни в 2003 році, з цього працівники міграційної служби зробили висновок, що конфлікт не був причиною виїзду особи, він надав неправдиві свідчення для посилення своєї історії.
Як вбачається з особової справи позивача, ОСОБА_1 цілеспрямовано їхав до України для навчання. Як зазначив позивач в анкеті, з 2003 по 2006 роки навчався в Харківському державному економічному університеті, який не закінчив через фінансові труднощі та почав працювати різноробочим у м. Харків. Згодом, за порадою свого товариша, поїхав до м. Одеса з метою звернення до міграційної служби для отримання статусу біженцем або особи, яка потребує додаткового захисту. Після прибуття в Україну та за весь термін знаходження на її території до ДМС позивач не звертався, що свідчить про його намагання легалізувати своє знаходження в Україні. Зокрема, це підтверджується матеріалами міграційної справи (протокол співбесіди від 22.12.2015 року), де позивач метою звернення зазначає бажання отримати документ, з яким він буде легально знаходитись на території України. (а.с. 101)
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач порушив вимоги ч.5 ст.5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а саме "особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, - повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України".
Судом встановлено, що позивач дає суперечливі відомості стосовно своєї доньки, так, під час анкетування заявником було зазначено, що він має доньку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, в підтвердження своїх слів надав свідоцтво про народження НОМЕР_3, де в графі батько дитини зазначений громадянин України, а ім'я батька - ОСОБА_4. А вже під час співбесіди (від 22.12.2015 року) заявнику було задано питання, стосовно батька дитини, на яке отримано відповідь, що позивач не знайомий із ОСОБА_4 та не знає хто це.
Таким чином, неможливо обґрунтувати причину виїзду позивача з ДР Конго з позиції надання міжнародного захисту в Україні. Ані під час перебування на Батьківщині, ані перебуваючи поза межами країни своєї громадянської належності позивач не зазнавав і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог п.1 ч.1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а саме в нього відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Ситуація у країні походження при визначенні статусу біженця є вихідним критерієм для його надання. Така ситуація є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням в країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.
Ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в іноземній державі, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Водночас, таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати на теперішній час.
При цьому твердження позивача щодо існування на теперішній час небезпеки, яка йому загрожує в ДР Конго особисто є безпідставними і не має реального підґрунтя, оскільки позивач звернувся до органу міграційної служби не з метою отримання міжнародного захисту, а в пошуках шляхів легалізації. Ним не наведено конкретних фактів щодо обґрунтованості свого побоювання стати жертвою переслідування, не надано доказів того, що він зазнавав переслідування в країні походження з боку властей за його відношення до певної політичної або соціальної групи.
Відповідно до п.62 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців мігрант - це особа, яка добровільно залишає свою країну, щоб оселитися в іншому місці, рухома бажанням змін чи пригод, сімейними чи іншими причинами особистого характеру. Якщо особа переїздить виключно з економічних міркувань, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем.
Згідно зі ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч.1 ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно ч.1 ст.69 та ч.1 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно зі ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, враховуючи встановлені в судовому засіданні обставини, суд дійшов до висновку, що наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 22 грудня 2015 року № 243 є правомірним та обґрунтованим.
Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.
За таких обставин, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, на підставі наданих сторонами доказів, з урахуванням встановлених у судовому засіданні фактів, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 86, 94, 159 - 163, 254 КАС України, суд, -
Відмовити в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу від 22 грудня 2015 року № 243, зобов'язання Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в повному обсязі.
Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд у строки та в порядку встановлені ст. 186 КАС України.
Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 254 КАС України.
Повний текст постанови складено та підписано 28 березня 2016 року.
Головуючий суддя О.А. Левчук
Суддя О.Я. Бойко
Суддя А.В. Бутенко
Відмовити в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу від 22 грудня 2015 року № 243, зобов'язання Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в повному обсязі.
28 березня 2016 року.