Справа: № 826/311/16 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А. Суддя-доповідач: Троян Н.М.
24 березня 2016 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Троян Н.М.,
суддів - Бужак Н.П., Твердохліб В.А.,
за участю секретаря - Новак О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві, апеляційні скарги Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» та Кабінету Міністрів України на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дунайська Судноплавно-Стівідорна Компанія» до Кабінету Міністрів України, третя особа: Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» про визнання протиправною постанови в частині,-
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2016 року клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Дунайська Судноплавно-Стівідорна Компанія» (далі по тексту ТОВ ДССК) про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Дунайська Судноплавно-Стівідорна Компанія» до Кабінету Міністрів України, третя особа: Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» про визнання протиправною постанови в частині - задоволено. Заборонено Державному підприємству «Адміністрація морських портів України», у тому числі його філіям та відокремленим підрозділам, вчиняти дії, спрямовані на стягнення з ТОВ «Дунайська Судноплавно-Стівідорна Компанія» плати за користування спеціалізованою послугою - забезпечення доступу до портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, крім причалу, що використовується портовим оператором на підставі договору оренди, концесії, спільної діяльності, укладеного відповідно до законодавства, яку встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2015 року №483 «Про внесення зміни в додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 3 червня 2013 року №405», до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.
Третя особа та відповідач, не погоджуючись із зазначеною ухвалою, подали апеляційні скарги, в яких, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просять суд скасувати ухвалу та прийняти нову, якою у задоволенні клопотання про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову - відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши відокремлені матеріали справи та апеляційні скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції, між ТОВ «ДССК» (користувач) та Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії (володілець) укладено договір №А2-А про встановлення сервітуту від 04 липня 2013 року, за умовами якого встановлено сервітут щодо користування причалами та причальною інфраструктурою, які розташовані за адресою: 54020, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23 (а.с.19-29 відокремлених матеріалів).
Згідно з пунктом 2.1 Договору визначено, що сервітут встановлюється для можливості здійснення користувачем навантажувально-розвантажувальних робіт через причали з використанням причальної інфраструктури.
Пункти 4.2, 5.1 Договору встановлюють, що сервітут є оплатним, а вартість плати за сервітут за місяць складає 66 869 грн 80 коп. без ПДВ.
Додатковою угодою №1 від 08.08.2013 внесено зміни до п. 5.1. Договору та встановлено розмір плати за сервітут на місяць 70 618 грн 33 коп. (а.с. 27-29 відокремлених матеріалів).
Право сервітуту ТОВ «ДССК» зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25 лютого 2014 року, про що внесено відповідний запис №4955771 (а.с. 30 відокремлених матеріалів).
Відповідно до статті 21 Закону України «Про морські порти України» тарифи на спеціалізовані послуги, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, та послуги, які оплачуються у складі портових зборів, підлягають державному регулюванню національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту. Перелік спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню, визначає Кабінет Міністрів України. Тарифи на інші послуги, крім визначених у частині першій цієї статті, є вільними та визначаються договором між суб'єктом господарювання, який надає відповідні послуги, та їх замовником.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню» від 03 червня 2013 року №405 затверджено перелік спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню, згідно з додатком.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2015 року №483 «Про внесення зміни в додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 3 червня 2013 року №405» відповідно до статті 21 Закону України «Про морські порти України» внесено зміни в додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 03 червня 2013 року №405 «Про затвердження переліку спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню», доповнивши його абзацом такого змісту:
«Забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, крім причалу, що використовується портовим оператором на підставі договору оренди, концесії, спільної діяльності, укладеного відповідно до законодавства».
Постанова Кабінету Міністрів України від 07 липня 2015 року №483 «Про внесення зміни в додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 3 червня 2013 року №405» в оскаржуваній частині набрала чинності з 01 січня 2016 року.
Вважаючи порушенням своїх прав з боку відповідача та з метою їх відновлення суб'єкт господарської діяльності звернувся за захистом до суду та подав клопотання про вжиття заходів щодо забезпечення позову.
Задовольняючи клопотання про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки з моменту набрання чинності оскаржуваною постановою існує можливість стягнення з позивача, який користується причалами на підставі оплатного договору сервітуту, додаткової плати за користування причалами і, як наслідок збільшення витрат позивача та відповідно збільшення розміру тарифу на послуги зі зберігання та перевантаження вантажів, наведене свідчить про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, а захист цих прав, свобод та інтересів стане ускладненим без вжиття заходів забезпечення позову, відтак таке клопотання позивача є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
На думку колегії суддів позиція суду першої інстанції є вірною з огляду на наступне.
Згідно з частиною першою статті 110 Кодексу адміністративного судочинства України підготовку справи до судового розгляду здійснює суддя адміністративного суду, який відкрив провадження в адміністративній справі.
У межах підготовчого провадження відповідно до частини першої ст. 117 КАС України суд за клопотанням позивача або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
З наведеної правової норми слідує, що обов'язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та охоронюваним законом інтересам позивача, захист яких стане неможливим без вжиття таких заходів, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. При цьому, заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову, у зв'язку із чим, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Отже, забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача (який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його), що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.
Як вбачається з відокремлених матеріалів справи, 29 січня 2016 року суд першої інстанції прийняв ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.
Заперечуючи законність прийнятої ухвали судом першої інстанції, апелянти посилаються на ті обставини, що суддею відкрито провадження у справі після постановлення оскаржуваної ухвали, а саме 01.02.2016, що є порушенням вимог статті 107 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки за загальним правилом забезпечення позову здійснюється після відкриття провадження у справі.
Проте, колегія суддів звертає увагу, що 14.03.2016 Окружним адміністративним судом м. Києва направлено до суду апеляційної інстанції ухвалу від 14.03.2016, якою виправлено описку, допущену в ухвалі про відкриття провадження в адміністративній справі, якою, серед іншого була, виправлена дата відкриття провадження, а саме зазначено дату її прийняття 28 січня 2016 року замість 1 лютого 2016 року (а.с.152).
Крім цього, посилання апелянтів на ті обставини, що суддя першої інстанції одноособово прийняв ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, колегією суддів не приймаються до уваги, виходячи з наступного.
За правилами частини першої статті 110 Кодексу адміністративного судочинства України, підготовку справи до судового розгляду здійснює суддя адміністративного суду який відкрив провадження в адміністративній справі.
Частиною другою пунктом 4 вказаної статті передбачено, що суд до судового розгляду адміністративної справи вживає заходи для всебічного та об'єктивного розгляду і вирішення справи в одному судовому засіданні протягом розумного строку. З цією метою суд може прийняти рішення про проведення попереднього судового засідання.
У попередньому судовому засіданні, якщо спір не врегульовано у порядку, визначеному частиною третьою статті 111 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вчиняє інші дії, необхідні для підготовки справи до судового розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 117 Кодексу адміністративного судочинства України подання адміністративного позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, але суд у порядку забезпечення адміністративного позову може відповідною ухвалою зупинити дію рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень, що оскаржуються. Ухвала негайно надсилається до суб'єкта владних повноважень, що прийняв рішення, та є обов'язковою для виконання.
Таким чином, суддя прийняв рішення про забезпечення позову одноособово в порядку та на підставі процесуальних норм передбачених Кодексом адміністративного судочинства України.
При дослідженні відокремлених матеріалів справи, колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції задовольнив клопотання позивача шляхом заборони Державному підприємству «Адміністрація морських портів України», у тому числі його філіям та відокремленими підрозділам, вчиняти дії, спрямовані на стягнення з ТОВ «Дунайська Судноплавно-Стівідорна Компанія» плати за користування спеціалізованою послугою - забезпечення доступу до портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, крім причалу, що використовується портовим оператором на підставі договору оренди, концесії, спільної діяльності, укладеного відповідно до законодавства, яку встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2015 року №483 «Про внесення зміни в додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 3 червня 2013 року №405».
Частиною четвертою статті 117 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов, крім способу, встановленого частиною третьою цієї статті, може бути забезпечено забороною вчиняти певні дії.
Правова позиція по даному питанню висловлена в постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 №2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ», відповідно до п.17 якої судам необхідно враховувати, що згідно з частинами третьою та четвертою статті 117 КАС України забезпечення позову в адміністративних справах допускається лише у двох формах: 1) зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень, що оскаржуються; 2) заборони вчиняти певні дії.
Наведений перелік підстав забезпечення позову є вичерпним. В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Тобто, суд першої інстанції правильно обрав спосіб забезпечення даного позову.
Щодо посилань апелянта - Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на те, що позивач не є портовим оператором та не здійснює користування причалами, колегією не приймаються до уваги, зважаючи на наступне.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про морські порти України» портовий оператор (стивідорна компанія) - суб'єкт господарювання, що здійснює експлуатацію морського терміналу, проводить вантажно-розвантажувальні роботи, обслуговування та зберігання вантажів, обслуговування суден і пасажирів, а також інші пов'язані з цим види господарської діяльності.
Враховуючи зареєстровані види діяльності ТОВ «ДССК», позивач є портовим оператором (стивідорною компанією).
Частиною третьої статті 18 Закону України «Про морські порти України» встановлено, що власники та/або користувачі технологічно пов'язаних об'єктів портової інфраструктури зобов'язані укладати між собою договори, що визначають взаємні права і обов'язки щодо організації та забезпечення безперервності технологічного процесу надання відповідних послуг у морському порту і встановлюють єдиний порядок експлуатації відповідної інфраструктури морського порту.
Так на виконання умов договору сервітуту від 04.07.2013 №А- 2А та листа ТОВ «ДССК» від 30.11.2015, відповідачем Товариство проінформовано 04.01.2016 про фактичне використання причалів №1 і №2 (а.с.142).
Зі службової записки від 10.02.2016 №18-19/213 вбачається, що у грудні 2015 року позивач на підставі вищезазначеного договору сервітуту здійснив фактичне користування причалами та оплатив 18.01.2016 виставлені рахунки за користування сервітутом на суму 84 742 грн (а.с. 81 відокремлених матеріалів).
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03 червня 2013 року №405 затверджено перелік спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню, згідно з додатком.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2015 року №483 «Про внесення зміни в додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 3 червня 2013 року №405» відповідно до статті 21 Закону України «Про морські порти України» внесено зміни в додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 03 червня 2013 року №405 «Про затвердження переліку спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню», доповнивши його абзацом такого змісту: «Забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, крім причалу, що використовується портовим оператором на підставі договору оренди, концесії, спільної діяльності, укладеного відповідно до законодавства».
Таким чином, оскаржуваною постановою введено нову оплатну спеціалізовану послугу, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню.
У нашому випадку з позивачем укладено договір про встановлення сервітуту, за умовами якого встановлено сервітут щодо користування причалами та причальною інфраструктурою морського порту за адресою: 54020, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23.
Отже, з моменту набрання чинності оскаржуваною постановою існує можливість стягнення з позивача, який користується причалами на підставі договору сервітуту, додаткової плати за користування причалами і, як наслідок збільшення витрат позивача та відповідно збільшення розміру тарифу на послуги зі зберігання та перевантаження вантажів.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доцільність заборони Державному підприємству «Адміністрація морських портів України», у тому числі його філіям та відокремленими підрозділам, вчиняти дії, спрямовані на стягнення з ТОВ «ДССК» плати за користування спеціалізованою послугою - забезпечення доступу до портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, крім причалу, що використовується портовим оператором на підставі договору оренди, концесії, спільної діяльності, укладеного відповідно до законодавства, яку встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2015 року №483 «Про внесення зміни в додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 3 червня 2013 року №405».
З урахуванням викладеного, після детального з'ясування обставин справи та аналізу законодавчих норм, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що за умов існування у спірних правовідносинах очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, а також, неможливості без вжиття таких заходів захисту прав позивача, які останній вважає порушеними, дане клопотання позивача є таким, що підлягає задоволенню.
Згідно до частини першої ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.
Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.
Керуючись ст.ст. 117, 160, 196, 199, 200, 206 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційні скарги Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» та Кабінету Міністрів України - залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2016 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення, та не підлягає оскарженню як така, що не перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Головуючий суддя: Н.М.Троян
Судді: Н.П. Бужак,
В.А. Твердохліб
Головуючий суддя Троян Н.М.
Судді: Бужак Н.П.
Твердохліб В.А.