Україна
Донецький окружний адміністративний суд
29 березня 2016 р. Справа № 805/3433/15-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю «Донантрацит»
до Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області
про скасування вимоги від 2 червня 2015 року № Ю-2678-25 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на суму 24402 грн. 56 коп.
Товариством з обмеженою відповідальністю «Донантрацит» заявлено позов до Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про скасування вимоги від 2 червня 2015 року № Ю-2678-25 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на суму 24402 грн. 56 коп.
Позивач вважає, що вимога від 2 червня 2015 року № Ю-2678-25 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску є неправомірною, суперечить нормам чинного законодавства, посилаючись на Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 2 вересня 201 року № 1669-VII, Указ Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014, яким введене в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України» та розпочате проведення Антитерористичної операції на території Донецької і Луганської областей. У позовній заяві позивач просив розглянути справу без участі його представника.
Відповідач у письмових запереченнях проти позовних вимог заперечує, вважає вимоги, викладені у позовній заяві, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню та просить відмовити у задоволені позову, посилаючись на зупинення розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р, яким визначений перелік населених пунктів зони АТО.
Відповідно до частини 6 статті 128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Таким чином, суд дійшов висновку щодо можливості розгляду даної справи у письмовому провадженні на підставі наявних у матеріалах справи доказів.
Дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Донантрацит» зареєстроване як юридична особа, включене до ЄДРПОУ за номером 35560004, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 5 серпня 2015 року, зареєстрований як платник податків з 16 листопада 2007 року, свідоцтво № 39883670, зареєстрований як платник єдиного внеску від 26 грудня 2008 року, свідоцтво № 39883670 та перебуває на обліку у Маріупольській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області,
Судом встановлено, що 2 червня 2015 року на підставі статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» відповідачем була винесена вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ю-2678-25, у зв'язку з тим, що станом на 31 травня 2015 року за позивачем рахується заборгованість зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені на загальну суму 24402 грн. 56 коп., у тому числі недоїмка на суму 1953 грн. 44 коп., штрафи на суму 20088 грн. 92 коп. та пеня на суму 2360 грн. 20 коп.
Суд встановив, що штрафи на суму 20088 грн. 92 коп. та пеня на суму 2360 грн. 20 коп., які увійшли до складу заборгованості за спірною вимогою, застосовані наступним чином: на підставі частини 10 пункту 2 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» 20 березня 2015 року відповідачем були прийняті рушення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску № 0009391702, відповідно до якого за позивачем рахується заборгованість на загальну суму 6092 грн. 72 коп., з яких пеня у розмірі 603 грн. 78 коп. та штраф у розмірі 5488 грн. 94 коп. за період з 21 червня 2014 року по 1 липня 2014 року, № 0009401702, відповідно до якого за позивачем рахується заборгованість на загальну суму 5761 грн. 30 коп., з яких пеня у розмірі 57 грн. 04 коп. та штраф у розмірі 5704 грн. 26 коп. за 22 липня 2014 року, № 0009411702, відповідно до якого за позивачем рахується заборгованість на загальну суму 6811 грн. 89 коп., з яких пеня у розмірі 723 грн. 06 коп. та штраф у розмірі 6088 грн. 83 коп. за період з 21 серпня 2014 року по 3 вересня 2014 року, № 0009441702, відповідно до якого за позивачем рахується заборгованість на загальну суму 2852 грн. 9 коп., з яких пеня у розмірі 349 грн. 87 коп. та штраф у розмірі 2502 грн. 22 коп. за період з 23 вересня 2014 року по 6 жовтня 2014 року, № 0009451702, відповідно до якого за позивачем рахується заборгованість на загальну суму 383 грн. 88 коп., з яких пеня у розмірі 79 грн. 21 коп. та штраф у розмірі 304 грн. 67 коп. за період з 23 грудня 2014 року по 17 січня 2015 року, які були направлені позивачу 24 березня 2015 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, але позивачем не отримане у зв'язку із закінчення терміну зберігання у поштовому відділенні.
Факт несвоєчасної сплати єдиного внеску за вищевказані періоди сторонами не заперечується, внаслідок чого не підлягає доказуванню відповідно до частини 3 статті 72 КАС України, а також підтверджується листом відповідача від 28 вересня 2015 року.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та обік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року № 2464-VІ (норми застосовуються в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 10 зазначеної норми Закону визначено, що страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом 1 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та обік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Позивач в розумінні зазначених норм Закону є страхувальником та на нього покладений обов'язок нараховувати та сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Пунктом 4 частини 2 статті 6 Закону України «Про збір та обік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлено, що платник єдиного внеску зобов'язаний подавати звітність до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону України «Про збір та обік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» на платника єдиного внеску покладений обов'язок своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Статтею 9 Закону України «Про збір та обік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначені порядок обчислення і сплати єдиного внеску, зокрема, сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування. Платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Пунктом 10 зазначеної норми Закону визначено, що страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Судом встановлено, що позивачу Торгово-промисловою палатою України видано сертифікат про настання обставин непереборної сили від 20 жовтня 2014 року № 996, яким засвідчені настання обставин непереборної сили з 13 липня 2014 року при здійснення господарської діяльності на території Донецької області та дотриманні законодавчих актів України, які стосуються справляння та сплати податків та обов'язкових платежів.
Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 введене в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України» та розпочате проведення Антитерористичної операції на території Донецької і Луганської областей.
Тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення визначає Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 2 вересня 201 року № 1669-VII (надалі - Закон № 1669). Абзацом 2 статті 1 зазначеного Закону визначено, що територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.
Розпорядженням від 30 жовтня 2014 року № 1053-р, яке втратило чинність 2 грудня 2015 року Кабінет Міністрів України затвердив перелік населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція, м. Маріуполь Донецької області було віднесене до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, та Розпорядженням Кабінет Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» м. Маріуполь Донецької області знову віднесене до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція.
Статтею 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» визначено, що на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.
Розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» доповнено пунктом 9-3 такого змісту: платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану. Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції. Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені статтями 25, 26 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до зазначених платників єдиного внеску, не застосовуються.
Отже, для застосування положень Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» та Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» необхідно дотримуватися двох чинників одночасно: періоду дії законів та території, визначеної переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Судом встановлено, що заява позивачем не була подана. З цього приводу суд зазначає, що вищезазначеним Законом визначений період, протягом якого така заява подається, а саме не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції. Станом на день розгляду справи антитерористична операція не закінчена. Крім цього, суд зазначає, що норма, яка стосується не застосування штрафних та фінансових санкцій, передбачених статтями 25, 26 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, не містить у собі такої умови як подання заяви.
Відповідно до частини 2-3 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, і втрачає чинність через шість місяців з дня завершення антитерористичної операції, крім пункту 4 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону. Дія цього Закону поширюється на період проведення антитерористичної операції та на шість місяців після дня її завершення. Закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно з абзацом 1 статті 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
На час вирішення справи Президентом України Указ про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України не приймався, тобто, період проведення АТО триває.
Пунктом 5 статті 11 Закону № 1669 передбачено обов'язок Кабінету Міністрів України у десятиденний строк з дня опублікування цього Закону затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 р. № 405/2014 у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення. На виконання абзацу 3 пункту 5 статті 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1669, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 року № 1053-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. Згідно з додатком до розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 року № 1053-р до зазначених населених пунктів належить м. Слов'янськ. В подальшому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 1079-р зупинено дію розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053 "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція".
Кабінет Міністрів України 2 грудня 2015 року розпорядженням № 1275-р затвердив перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція (далі - Перелік), і пунктом 3 вказаного розпорядження визнав такими, що втратили чинність, розпорядження КМУ від 30.10.2014 року № 1053-р та від 05.11.2014 року № 1079-р.
Суд зазначає, що положення Закону № 1669 є нормами прямої дії і передбачають для платників єдиного внеску звільнення від виконання своїх обов'язків на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану. Розпорядження Кабінету Міністрів є підзаконним нормативно-правовим актом. Його юридична чинність не має такої ж загальності та верховенства, як безпосередньо Закон № 1669, проте воно забезпечує виконання закону шляхом конкретизованого нормативного регулювання всього комплексу суспільних відносин. Юридична чинність підзаконних нормативних актів залежить від становища органів держави, які видають ці акти, Їх компетенції, а також характеру і призначення самих актів. Акт нижчої державної інстанції повинен знаходитися «під законом», якому він покликаний відповідати. У даному випадку розпорядження містять вторинні (похідні) норми, що розкривають і конкретизують первинні норми, приймаються на їх підставі, спрямовані на їх виконання. Затверджений Урядом Перелік визначив суб'єктів, на яких розповсюджується спеціальне законодавство про проведення АТО. Само по собі розпорядження № 1275-р має певне правове навантаження встановлення суб'єктів застосування Закону № 1669 та не створює самостійних правових наслідків, а підлягає системному правозастосуванню у контексті положень Закону № 1669.
За змістом частини 1 статті 58 Конституції України термін "відповідальність" необхідно розуміти як встановлені законом та іншими нормативно-правовими актами санкції. Санкція - це заходи відповідальності, що застосовуються державою за порушення передбачених нормою права зобов'язань і вимог, а також з метою захисту інтересів суспільства і держави, прав і свобод людини та організацій (тобто юридичних осіб), правопорядку. Преамбулою Закону № 1669 встановлено, що цей закон прийнятий з метою забезпечення підтримки в тому числі суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції. Спірне рішення відповідача від 14 липня 2015 року прийнято саме в період дії Закону № 1669 за спірний період травень 2015 року недоїмка в сумі 1953 грн. 44 коп. Отже, за таких обставин суд вважає, що відповідачем неправомірно винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 2 червня 2015 року № Ю-2678-25 в частині нарахування недоїмки у розмірі 1953 грн. 44 коп. та в цій частині позовні вимоги позивача задовольняються.
Щодо штрафу в сумі 20088 грн. 92 коп. та пені в сумі 2360 грн. 20 коп. суд зазначає, що вищенаведені рішення, які прийняті відповідачем, позивачем не оскаржувалися, жодних доказів щодо скасування даних рішень в адміністративному чи судовому порядку позивачем до суду не надано, в тому числі й на виконання ухвал суду. Отже, сума штрафу та пені є узгодженою та правомірно включена відповідачем до складу заборгованості у спірній вимозі, з огляду на що в цій частині у задоволенні позовних вимог позивача суд відмовляє.
Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа. Позивачем сплачений судовий збір у розмірі згідно з платіжним дорученням від 7 серпня 2015 року № 877 в сумі 182 грн. 70 коп. Судовий збір розподіляється у відповідності до задоволених вимог в порядку статті 94 КАС України.
Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 160, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Донантрацит» до Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про скасування вимоги від 2 червня 2015 року № Ю-2678-25 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на суму 24402 грн. 56 коп. задовольнити частково.
Скасувати вимогу Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області від 2 червня 2015 року № Ю-2678-25 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в частині суми недоїмки у розмірі 1953 грн. (одна тисяча дев'ятсот п'ятьдесят три гривні) 44 коп.
В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.
Стягнути з Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Донантрацит» витрати по сплаті судового збору у розмірі 29 грн. 30 коп.
Постанова прийнята у нарадчій кімнаті 29 березня 2016 року.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Смагар С.В.