У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 березня 2016 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючогоМартинюка В.І., суддів:Завгородньої І.М., Іваненко Ю.Г.,Парінової І.К., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою представника ОСОБА_7 - ОСОБА_8 на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 13 квітня 2010 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 24 листопада 2015 року, в с т а н о в и л а: У липні 2009 року позивач звернувся до суду з даним позовом, зазначивши в його обгрунтування, що 30 жовтня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» (далі - ВАТ «Державний ощадний банк України»або банк) та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № 1663, відповідно до умов якого останній отримав споживчий кредит в сумі 652 000 гривень зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,5 % терміном до 30 жовтня 2017 року. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 30 жовтня 2007 року між банком та ОСОБА_7 укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого іпотекодавець передала в іпотеку банку садовий будинок з господарчими будівлями і спорудами та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Того ж дня на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_9 укладено договір поруки, за умовами якого поручитель прийняла на себе обов'язок відповідати солідарно за невиконання або неналежне виконання позичальником забов'язань за кредитним договором. Посилаючись на те, що боржник належним чином не виконував своїх зобов'язань за кредитним договором, позивач просив суд стягнути в солідарному порядку з відповідачів на свою користь суму основного боргу у розмірі 649 716 гривень, заборгованість за відсотками - 112 915 гривень 11 копійок, пеню за кредитом - 2 922 гривні 97 копійок, пеню за відсотками - 10 470 гривень 26 копійок, а всього 776 024 гривні 65 копійок. Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 13 квітня 2010 року позов задоволено. Ухвалено стягнути солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» суму боргу за договором кредиту в розмірі 776 024 гривні 65 копійок. Стягнуто солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» понесені судові витрати у розмірі 81 гривня. Стягнуто солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь держави судовий збір у розмірі 1 649 гривень. Рішенням апеляційного суду Одеської області від 24 листопада 2015 року рішення суду першої інстанції змінено в частині стягнення судових витрат, викладено абзаци 3, 4 резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Стягнуто з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» судові витрати в сумі 81 гривня в рівних частках з кожного. Стягнуто з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в доход держави 1 649 гривень в рівних частках з кожного». В решті рішення залишено без змін. У касаційній скарзі представник ОСОБА_7 - ОСОБА_8 - просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Ухвалюючи рішення в частині вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позичальник належним чином не виконував зобов'язань за кредитним договором, внаслідок чого утворилась заборгованість, яку суд стягнув з боржника та поручителя в солідарному порядку. Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення судових витрат, апеляційний суд виходив з того, що цивільно-процесуальним законодавством не передбачено стягнення судових витрат в солідарному порядку, оскільки такі не є солідарним обов'язком відповідачів. Проте з такими висновками судів у повній мірі погодитись не можна. Статтями 213, 214, 316 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Вимоги до рішення суду апеляційної інстанції викладені у ст. 316 ЦПК України. У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини. Судами встановлено, що 30 жовтня 2007 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № 1663. На виконання забезпечення зобов'язань за кредитним договором того ж дня між банком та ОСОБА_9 укладено договір поруки, за умовами якого поручитель прийняла на себе обов'язок відповідати солідарно за невиконання або неналежне виконання позичальником забов'язань за кредитним договором. Відповідно до вимог ч. 2 ст.1054 та ч. 2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. Умовами п. 1.4.4 кредитного договору від 30 жовтня 2007 року передбачено обов'язок позичальника здійснювати погашення кредиту та сплату процентів за користування ним щомісячно ануїтентними платежами в сумі 11 125 гривень 88 копійок до останнього робочого дня звітного місяця. Частиною 1 ст.553 ЦК України встановлено, що поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Відповідно до п. 3.1 договору поруки поручитель відповідає за зобов'язаннями за кредитним договором перед кредитором в тому ж обсязі, що і боржник. Оскільки відповідно до ст. 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Згідно з положеннями ч. 4 ст.559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Аналогічне положення закріплено у п. 4.2 договору поруки, відповідно до якого порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання зобов'язань за кредитним договором не пред'явить вимоги до поручителя. У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Вказані правові позиції викладені у постановах Верховного Суду України від 27 січня 2016 року (справа № 6-990цс15) та від 17 лютого 2016 року (справа № 6-2875цс15). Дійшовши висновку, що строк виконання основного зобов'язання визначений 30 жовтня 2017 року, у зв'язку з чим порука не є припиненою, суд першої інстанції залишив поза увагою, що разом із установленням строку дії кредитного договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору. В матеріалах справи відсутній розрахунок заборгованості за кредитним договором, що унеможливлює перевірити, з якого часу припинено виконання боржником окремих зобов'язань, оскільки з моменту несплати кожного з платежів відповідно до ст. 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та обрахування встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя щодо щомісячних платежів. Крім того, з огляду на наявну в матеріалах справи претензію від 04 січня 2008 року щодо погашення заборгованості, адресовану на ім'я відповідача ОСОБА_7, суд першої інстанції не з'ясував, чи свідчить вказана вимога про зміну строку виконання основного зобов'язання кредитором відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд на вказані порушення уваги не звернув, належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги та помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін. За таких обставин рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу представника ОСОБА_7 - ОСОБА_8 - задовольнити частково. Заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 13 квітня 2010 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 24 листопада 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.І. Мартинюк Судді: І.М. Завгородня Ю.Г. Іваненко І.К. Парінова О.В.Ступак Судді: О.І. Євтушенко І.М. Завгородня В.І. Мартинюк О.М. Ситнік