ухвала
іменем україни
23 березня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Ступак О.В.,
суддів: Леванчука А.О., Наумчука М.І.,
Парінової І.К., Попович О.В.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 02 червня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2015 року,
У жовтні 2014 року публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, обґрунтовуючи вимоги тим, що 05 травня 2006 року між акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБ СР «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є ПАТ ««Укрсоцбанк», та ОСОБА_3 укладено договір № 2006/670/40, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 120 000 доларів США, з графіком повернення кредиту, передбаченим п. 1.1.1 кредитного договору та кінцевим терміном повернення до 04 травня 2016 року зі сплатою 11,5 % річних за користування кредитними коштами. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, сплати відсотків за користування кредитом, можливих штрафних санкцій, а також відшкодування збитків, пов'язаних із порушенням умов кредитного договору, згідно з п. 1.3 кредитного договору, того ж дня між банком та ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, та земельна ділянка, площею 0,0326 га. Також, з метою забезпечення належного виконання умов кредитного договору банком укладено тристоронні договори поруки: із ОСОБА_3 та ОСОБА_5 № 25-04/14, та з ОСОБА_3 і ОСОБА_4 № 25-04/13. Відповідно до вказаних договорів поруки поручителі поручилися нести солідарну відповідальність за належне виконання позичальником взятих на себе зобов'язань у повному обсязі. У зв'язку з тим, що позичальник належним чином умови кредитного договору не виконує, станом на 16 вересня 2014 року виникла прострочена заборгованість за кредитним договором у розмірі 198 906 15 доларів центів США, що еквівалентно 2 566 506 грн 57 коп., яку позивач просив стягнути солідарно з відповідачів.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 02 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 07 жовтня 2015 року, позов задоволено частково. Стягнуто на користь ПАТ «Укрсоцбанк» з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором у розмірі 198 906 доларів 15 центів США, що за курсом НБУ становить 2 566 506 грн 57 коп. У задоволенні позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі ПАТ «Укрсоцбанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду й ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Зазначеним вимогам закону рішення судів першої та апеляційної інстанції не відповідають.
Судами встановлено, що 05 травня 2006 року між АКБ СР «УкрСоцбанк», правонаступником якого є ПАТ ««Укрсоцбанк», та ОСОБА_3 було укладено договір № 2006/670/40, відповідно до умов якого останній отримав у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності кредит у розмірі 120 000 доларів США, з графіком повернення кредиту, передбаченим п. 1.1.1 кредитного договору та кінцевим терміном повернення всієї заборгованості до 04 травня 2016 року зі сплатою 11,5 % річних за користування кредитними коштами.
Згідно з п. 1.2 зазначеного договору кредит надається позичальнику на споживчі потреби.
На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором 05 травня 2006 року між АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ ««Укрсоцбанк», та ОСОБА_3 і ОСОБА_5 було укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 та земельна ділянка, площею 0,0326 га.
Також, з метою забезпечення належного виконання умов зазначеного вище кредитного договору, 05 травня 2006 року було укладено тристоронні договори поруки між АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ ««Укрсоцбанк», та ОСОБА_3 і ОСОБА_5 № 25-04/14, та з ОСОБА_3 і ОСОБА_4 № 25-04/13.
Відповідно до умов договорів поруки поручителі несуть солідарну відповідальність за належне виконання ОСОБА_3 взятих на себе зобов'язань у повному обсязі.
У зв'язку з неналежним виконанням позичальником взятих на себе зобов'язань станом на 16 вересня 2014 року виникла заборгованість за кредитним договором від 05 травня 2006 року № 2006/670/40 у розмірі 198 906 доларів 15 центів США, що за курсом Національного банку України становить 2 566 506 грн 57 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом - 100 100 доларів США, що еквівалентно 1 291 600 грн 61 коп.; заборгованості за процентами за користування кредитом - 73 258 доларів 89 центів США, що еквівалентно 945 266 грн 98 коп.; пені за несвоєчасне
повернення кредиту - 11 972 доларів 77 центів США, що еквівалентно 154 485 грн 84 коп.; пені за несвоєчасне повернення процентів -
13 574 доларів 50 центів США, що еквівалентно 175 153 грн 14 коп.
Задовольняючи позов частково та стягуючи заборгованість із позичальника, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_3 належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого у нього виникла заборгованість, яка підлягає стягненню на користь банку.
Такі висновки судів попередніх інстанцій є правильними та ґрунтуються на матеріалах справи.
Відповідно до положень ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
За положеннями ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Вирішуючи спір, суди з дотриманням вимог ст. ст. 213, 214, 303, 315 ЦК України повно та всебічно встановивши фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, й надавши їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України обґрунтовано виходили із доведеності позову та наявності передбачених ст. ст. 526, 527, 530, 611, 1048-1050, 1054 ЦК України підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором, оскільки ОСОБА_3 належним чином не виконує взяті на себе зобов'язання, що призвело до виникнення заборгованості.
Проте, не можна погодитися із висновками судів попередніх інстанцій щодо стягнення пені в іноземній валюті з огляду на таке.
Так, відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалент; у ст. ст. 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці кредитні операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.
Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 192 ЦК України).
Відповідно до ст. 533 ЦК Українигрошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Оскільки виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, то наряду зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за користування кредитом в іноземній валюті, оскільки такий процент не є фінансовою санкцією.
Проте, положення ч. 2 ст. 192, ч. 3 ст. 533 ЦК України, Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» можуть бути застосовані тільки при вирішенні питання про стягнення основної заборгованості за кредитом та стягнення відсотків за користування валютним кредитом і не підлягають застосуванню при вирішенні питання про стягнення пені.
Вищевикладене залишилося поза увагою як суду першої інстанції, так і апеляційного суду, які на порушення вимог ст. ст. 60, 212 ЦПК України не надали належної оцінки розрахунку заборгованості, у якому пеня нарахована в доларах США, та на порушення вимог ст. 10 ЦПК України не сприяли всебічному та повному з'ясуванню обставин справи, не попередили про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій, зокрема не запропонували позивачу надати інший розрахунок кредитної заборгованості із розрахунком пені в гривні.
Також, не можна погодитися із висновками судів про відмову в стягненні заборгованості із ОСОБА_4 з підстав, що вимоги до нього є передчасними, оскільки банк не виконав вимог договору поруки щодо надіслання поручителю письмової вимоги протягом одного робочого дня після дати невиконання позичальником основного зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Відповідно до п. 3.3.1 договору поруки, укладеного із ОСОБА_4, кредитор зобов'язаний протягом одного робочого дня після дати невиконання позичальником забезпеченого порукою зобов'язання, направити поручителю письмову вимогу з визначеним обсягом виконаного та невиконаного позичальником відповідного зобов'язання.
Разом з тим, пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.
Отже, непред'явлення банком претензії до поручителя у позасудовому порядку не позбавляє кредитора права на звернення до суду із відповідним позовом.
На порушення вимог ст. ст. 212-215, 315 ЦПК України суди попередніх інстанції на зазначене уваги не звернули, доводів сторін належним чином не перевірили, не з'ясували коли спливає строк пред'явлення вимог та допустили порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, і перешкодили перевірці обставин, що призвело до передчасного висновку про відмову в позовних вимогах до поручителя ОСОБА_4
Разом з тим, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій в частині відмови в стягненні заборгованості з поручителя ОСОБА_5, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК Українипорука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання й був зобов'язаний пред'явити позов до поручителя протягом шести місяців, починаючи від цієї дати.
Таким чином, якщо кредитор на підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК Українизмінює строк виконання основного зобов'язання, то передбачені ч. 4 ст. 559 цього Кодексу шість місяців обчислюються від цієї дати.
Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 09 вересня 2015 року в справі № 6-933цс15.
Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у зв'язку з порушенням позичальником умов кредитного договору, банк відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України та умов договору, використав право достроково стягнути заборгованість за кредитним договором, надіславши 12 вересня 2011 року лист-вимогу № 5016-08/96-5034 про дострокове повернення всієї суми кредиту й пов'язаних із ним платежів (а. с. 63).
Ураховуючи те, що до суду з даним позовом ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся у жовтні 2014 року, суди дійшли обґрунтованого висновку, що порука за договором поруки від 05 травня 2006 року № 25-04/14 припинилася на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України, оскільки строк дії договору поруки не встановлено, а банк протягом шести місяців з дня направлення вимоги не звернувся до суду з позовом до поручителя про стягнення боргу.
Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК Українипідставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення судом норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами повністю не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до передчасного вирішення спору в частині позовних вимог ПАТ АБ «Укрсоцбанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_3 та ОСОБА_4, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування в цій частині із передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» задовольнити частково.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 02 червня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2015 року в частині позову публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
В іншій частині рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 02 червня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2015 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.В. Ступак
Судді: А.О. Леванчук
М.І. Наумчук
І.К. Парінова
О.В. Попович