ухвала
іменем україни
23 березня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Ступак О.В.,
суддів: Леванчука А.О., Наумчука М.І.,
Парінової І.К., Попович О.В.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 17 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 18 серпня 2015 року,
У лютому 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, обґрунтовуючи вимоги тим, що 16 грудня 2013 року між ним та відповідачем укладено договір позики, відповідно до умов якого він позичив відповідачу грошові кошти в розмірі 10 000 доларів США зі сплатою 14 % за користування коштами з кінцевим терміном повернення до 16 грудня 2014 року. Проте, у визначений строк відповідач грошові кошти не повернув, його письмова вимога від 26 грудня 2014 року щодо повернення позики також залишена без задоволення. Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором позики у розмірі 10 000 доларів США, що еквівалентно 233 100 грн, та проценти за користування грошовими коштами у розмірі 1 400 доларів США, що еквівалентно 32 634 грн.
Заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 17 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 18 серпня 2015 року, позов задоволено частково. Стягнуто на користь ОСОБА_3 з ОСОБА_4 заборгованість за договором позики у розмірі 79 930 грн 57 коп. та проценти за користування грошовими коштами у розмірі 11 190 грн 20 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить змінити рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду й задовольнити позов у повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Судами встановлено, що 16 грудня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір позики, відповідно до умов якого позивач позичив відповідачу грошові кошти у розмірі 79 930 грн, що на момент укладання договору було еквівалентно 10 000 доларів США, терміном до 16 грудня 2014 року.
Відповідно до п. п. 1 ,2 договору позики за користування позикою позичальник сплачує 14 %, виплата яких здійснюєтся до 16 числа кожного місяця.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із наявності встановлених ст. ст. 525, 526, 611, 1049, 1050 ЦК України підстав для стягнення з відповідачів боргу за договором позики, оскільки після закінчення обумовленого договором позики строку відповідач не виконав належним чином взятих на себе зобов'язань.
При цьому, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визначення розміру боргу в еквіваленті до іноземної валюти - доларах США, зазначивши, що згідно зі змістом договору позики у борг передано грошові кошти у сумі 79 930 грн.
Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції та залишив ухвалене ним рішення без змін.
Із висновками апеляційного суду погодитися не можна з огляду на таке.
Так, згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 192 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлено договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
За змістом ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.
Зміст ухвали суду апеляційної інстанції визначений ст. 315 ЦПК України, в якій, зокрема, зазначаються: узагальнені доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі; встановлені судом першої інстанції обставини; мотиви, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався; у разі відхилення апеляційної скарги зазначаються мотиви її відхилення.
Недотримання вказаних вимог є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в частині мотивування судового рішення судом, який має право на дослідження нових доказів і переоцінку доказів.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув, на порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України доводи апеляційної скарги та докази, надані на її обґрунтування, належним чином не спростував, зазначивши, що умовами укладеного між сторонами договору визначена валюта зобов'язання в гривні, не надав належної правової оцінки умовам договору щодо визначення грошового еквівалента позики в доларах США, у зв'язку із чим дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для застосування ст. 533 ЦК України.
Отже, вирішуючи спір, суд усупереч вимогам ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України належним чином не перевірив розрахунку заборгованості позивача та не встановив дійсного його розміру з урахуванням офіційного курсу долара США станом на день ухвалення рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення судом норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом апеляційної інстанції повністю не встановлені, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені порушення норм процесуального права призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ч. 3 ст. 338 ЦПК України є підставою для її скасування із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 18 серпня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.В. Ступак
Судді: А.О. Леванчук
М.І.Наумчук
І.К.Парінова
О.В. Попович