Справа: № 826/4802/14 Головуючий у 1-й інстанції: Погрібніченко І.М.
Суддя-доповідач: Пилипенко О.Є.
Іменем України
29 березня 2016 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Пилипенко О.Є.
суддів - Глущенко Я.Б. та Шелест С.Б.,
при секретарі - Грабовській Т.О.,
за участю представників:
позивача - ОСОБА_2,
відповідача - Тищенка А.В.,
відповідача - Яковенко У.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Кабінету Міністрів України, Міністерства молоді та спорту України про визнання протиправним наказу та скасування розпорядження, поновлення на роботі,
У квітні 2014 року позивач - ОСОБА_5, звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України, Міністерства молоді та спорту України в якому, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просить:
визнати протиправним та скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України №192-р від 12 березня 2014 року про звільнення ОСОБА_5 з посади заступника Міністра молоді та спорту України - керівника апарату;
визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства молоді та спорту України від 14 березня 2014 року № 69-к/тр "Про оголошення розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 березня 2014 року № 192" про звільнення ОСОБА_5 з посади заступника Міністра молоді та спорту України - керівника апарату;
поновити ОСОБА_5 на посаді заступника Міністра молоді та спорту України - керівника апарату, шляхом видання Кабінетом Міністрів України відповідного розпорядження;
стягнути з Міністерства молоді та спорту України на користь ОСОБА_5 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 202 179 (двісті дві тисячі сто сімдесят дев'ять) грн. 28 коп.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 грудня 2015 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та винести нову, якою задовольнити позовні вимоги. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неправильно встановлено фактичні обставини справи, порушено норми матеріального та процесуального права.
Крім того, позивачем було подано клопотання про залишення позовної заяви в частині виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу без розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, клопотання про залишення позовної заяви в частині без розгляду, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_5 - задовольнити частково, клопотання ОСОБА_5 - задовольнити, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 грудня 2015 року - скасувати, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, що при прийнятті оскаржуваних рішень, відповідачами були дотримано процедуру, визначену нормами чинного законодавства. В свою чергу характер вчинених позивачем дій свідчив про його наміри розірвати трудовий договір за власним бажанням, а відтак, прийняті відповідачами рішення про припинення його державної служби повністю відповідають підставам з приводу яких їх видано.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, ОСОБА_5 Указом Президента України №208/2013 від 15.04.2013 та наказом Міністерства молоді та спорту України від 18.04.2013 №4-к/тр призначений на посаду заступника Міністра молоді та спорту України - керівника апарату.
Міністром молоді та спорту України подано пропозицію Прем'єр-міністру України від 03.03.2014 №10.1/218 щодо звільнення ОСОБА_5 з посади заступника Міністра-керівника апарату згідно з поданою ним заявою.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України №192-р від 12.03.2014 «Про звільнення ОСОБА_5 з посади заступника Міністра молоді та спорту України - керівника апарату» позивача звільнено із вказаної посади за власним бажанням.
Наказом Міністерства молоді та спорту України №69-к/тр від 14.03.2014 "Про оголошення розпорядження Кабінету Міністрів України №192-р від 12.03.2014" позивача звільнено з вказаної посади 14.03.2014 за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України та на підставі заяви ОСОБА_5 від 14.03.2014.
Вважаючи, зазначені рішення та своє звільнення протиправним, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом.
Обговорюючи правомірність вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство молоді та спорту України, затвердженого Указом Президента України від 24.07.2013 № 390/2013 Міністерство молоді та спорту України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
У відповідності до статті 10 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" від 17.03.2011 № 3166-VI заступник міністра - керівник апарату призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України відповідно до пропозиції відповідного міністра.
Заступник міністра - керівник апарату є державним службовцем.
Відповідно до частин першої та третьої статті 113 Конституції України та частини першої статті 1 та статті 4 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, що у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України.
Статтею 117 Конституції України, якій кореспондує стаття 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", передбачено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
Згідно із частиною третьою статті 49 вказаного Закону акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України.
Пунктом 4 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 № 950 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 9.11.2011 № 1156) (далі - Регламент) передбачено, що Кабінет Міністрів видає на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, у межах своєї компетенції постанови і розпорядження, обов'язкові для виконання.
Параграф 30 Регламенту визначає, що акти Кабінету Міністрів з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень.
Розпорядження Кабінету Міністрів видаються, зокрема, з кадрових та інших питань організаційно-розпорядчого характеру.
Відповідно до пункту 1 Порядку розгляду питань, пов'язаних з підготовкою і внесенням подань щодо осіб, призначення на посаду та звільнення з посади яких здійснюється Президентом України або Кабінетом Міністрів України чи погоджується з Кабінетом Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 №298 встановлено, що цей Порядок, зокрема, визначає процедуру розгляду подання щодо призначення на посаду перших заступників та заступників міністрів, заступників міністрів - керівників апарату, керівників інших центральних органів виконавчої влади, їх перших заступників та заступників, державних уповноважених Антимонопольного комітету, Керівника Секретаріату Кабінету Міністрів України, його першого заступника та заступників, керівника Апарату Прем'єр-міністра України.
Пунктом 10 вказаного Порядку встановлено, що посадова особа, яка вносить подання про призначення на посаду осіб, зазначених у пункті 1 цього Порядку, може звертатися з пропозицією щодо звільнення з посади таких осіб. У пропозиції щодо звільнення з посади обґрунтовуються причини неможливості перебування особи на займаній посаді. До подання додаються завізований керівником відповідного органу проект рішення про звільнення з посади із зазначенням причини, біографічна довідка з фотокарткою, що засвідчується підписом керівника кадрової служби і скріплюється печаткою, заява особи про звільнення, пояснення особи, що звільняється за порушення трудової дисципліни, у разі потреби - матеріали службового розслідування, медична довідка, інші документи, що безпосередньо стосуються справи.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що при прийнятті оскаржуваних рішень, відповідачами були дотримано процедуру, визначену вищевказаними нормами чинного законодавства. Позивач цього не спростовує, проте, обґрунтовуючи позовні вимоги та вказуючи на незаконність оскаржуваних рішень, позивач заперечує факт написання та подачі відповідної заяви, що виключає можливість його звільнення за власним бажанням.
Відповідно до статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Отже, підставою для звільнення за власним бажанням працівника є письмове повідомлення, яке, за загальною практикою, викладається у вигляді заяви написаної власноручно.
Судом встановлено та сторонами не заперечується, що звільнення позивача відбулось на підставі заяви про звільнення з займаної посади поданої від ОСОБА_5 та датованої 03.03.2014 до управління роботи персоналом 28.02.2014 ОСОБА_8. Оригінал вказаної заяви на вимогу ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.10.2014 надано Кабінетом Міністрів України суду та долучено до матеріалів справи.
ОСОБА_8, яка працювала на посаді головного спеціаліста відділу забезпечення роботи керівництва, надала суду письмові пояснення, в яких зазначила, що 28.02.2014 вона надала за дорученням ОСОБА_5 його заяву про звільнення з займаної посади до управління роботи персоналом, про що 22.04.2014 було складено відповідний акт.
Слід зазначити, що в акті від 22.04.2014 підписаному начальником управління роботи з персоналом ОСОБА_9, заступником начальника управління роботи з персоналом - начальником відділу кадрового забезпечення ОСОБА_10, головним спеціалістом відділу кадрового забезпечення управління роботи з персоналом ОСОБА_11 та головним спеціалістом відділу кадрового забезпечення управління роботи з персоналом ОСОБА_12, зафіксовано, що 28.02.2014 головний спеціаліст відділу забезпечення роботи керівництва ОСОБА_8, яка забезпечує роботу приймальної заступника Міністра - керівника апарату, надала за дорученням ОСОБА_5 (з її слід) його заяву про звільнення з займаної посади до управління роботи з персоналом.
Разом з тим, ОСОБА_8 не надано пояснення при яких обставинах (за яких умов, де, ким тощо) було написано та/або передано їй заяву ОСОБА_5 від 03.02.2014 для передачі до управління роботи з персоналом.
На вимогу ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2016 явку ОСОБА_8 в судове засідання для допиту в якості свідка відповідачами забезпечено не було, на вимогу судової повістки ОСОБА_8 в судове засідання не з'явилась.
Крім того, на підставі ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.10.2014 Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз проведено судово-почеркознавчу експертизу, за результатами якої складено Експертний висновок від 17.02.2015 №103/104/15-32 проведення судово-почеркознавчої експертизи зразків підпису та почерку ОСОБА_5, відповідно до висновків якого рукописний текст та підпис у заяві ОСОБА_5 датованої 03.03.2014 виконано не ОСОБА_5
Суд першої інстанції, посилаючись на приписи частини п'ятої статті 82 КАС України, згідно яких висновок експерта для суду не є обов'язковим, зазначив, що зазначений висновок експерта, не може бути прийнятий до уваги при вирішенні даної адміністративної справи, оскільки встановленні обставини у справі, свідчать про вчинення позивачем відповідних дій спрямованих на його звільнення за власним бажанням.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції не погоджується із таким висновком та зазначає, що в силу частини п'ятої статті 82 КАС України незгода суду з висновком експерта повинна бути вмотивована в постанові або ухвалі. Водночас, посилання суду першої інстанції на пояснення ОСОБА_8 та акт від 28.02.2014 не можна визнати належно вмотивованою незгодою, оскільки ні пояснення ОСОБА_8 ні акт від 28.02.2014 не спростовують факту написання заяви від 03.03.2014 не ОСОБА_5, інших належних доказів волевиявлення ОСОБА_5 щодо його звільнення із займаної посади матеріали справи не містять.
Отже, наведені обставини, в тому числі Експертний висновок від 17.02.2015 №103/104/15-32, підтверджують доводи позивача про те, що він заяву про звільнення із займаної посади за власним бажанням не писав, свого бажання щодо звільнення не виявляв.
Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що при винесенні оскаржуваних розпорядження Кабінету Міністрів України №192-р від 12.03.2014 та наказу Міністерства молоді та спорту України №69-к/тр від 14.03.2014 мають місце розбіжності в датах, які викликають сумнів щодо їх законності.
Так, матеріал справи свідчать, що заява, яку Кабінетом Міністрів України надано в якості доказу письмового повідомлення позивачем про його звільнення за власним бажанням, датована 03.03.2014, пропозицію щодо звільнення позивача Прем'єр-міністру України подано 03.03.2014 та пропозицію Кабінету Міністрів України про звільнення позивача внесено 12.03.2014. Разом з тим згідно пояснень ОСОБА_8 зазначену заяву (від 03.03.2014) нею передано до відділу по роботі з персоналом 28.02.2014. Крім того, Кабінетом Міністрів України та Міністерством молоді та спорту України прийняті розпорядження №192-р від 12.03.2014 і наказ №69-к/тр від 14.03.2014 на підставу заяви від 14.03.2014. Апеляційний суд зазначає, що матеріали справи заяви від 14.03.2014 не містить, пояснень з приводу наявності такої заяви відповідача не надано.
Тобто, заяву позивача про звільнення за власним бажанням отримано Міністерством молоді і спорту України раніше ніж її було написано, а підставою для винесення оскаржуваних розпорядження Кабінету Міністрів України та наказу Міністерства молоді та спорту України взагалі стала заява, якої не існує та яка знову ж була написана пізніше ніж винесено оскаржувані рішення відповідачів.
Відповідачами, як суб'єктами владних повноважень, які в даному випадку заперечують протиправність своїх рішень, а відтак на яких покладено обов'язок доказування їх правомірності, належних доказів на спростування наведеного або допустимих пояснень щодо наявності таких розбіжностей суду не надано. Натомість, позивачем доведено відсутність законних підстав для його звільнення, а відтак і розпорядження Кабінету Міністрів України №192-р від 12.03.2014 та наказу Міністерства молоді та спорту України №69-к/тр від 14.03.2014.
Суд апеляційної інстанції критично оцінює посилання Мінмолодьспорту на частину другу статті 9 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» (у разі звільнення міністра перший заступник міністра та заступники міністра звільняються з посад Кабінетом Міністрів України) та на частину третю статті 1 Закону України «Про очищення влади» (заборона протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади), оскільки застосування вказаних законодавчих актів не були підставою для прийняття оскаржуваних рішень, а відтак їх застосування по відношенню до позивача не може бути предметом цього спору.
Водночас слід зазначити, що матеріали справи спростовують надання позивачем до Мінмолодьспорту листка непрацездатності від 05.03.2014 серії АГО №720014, натомість згідно із табелями обліку робочого часу ОСОБА_5 у період з 28.02.2014 по день звільнення знаходився роботі.
Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
В своїй постанові від 04.11.2014 у справі №21-426а14 Верховний Суд України зазначив, що відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Встановлення статтями 105 та 162 КАС способів захисту не виключає застосування інших способів захисту, зокрема тих, які встановлені КЗпП України при розгляді вимог про поновлення на роботі.
Задовольняючи позовні вимоги про поновлення на публічній службі, суд повинен визнати протиправним рішення суб'єкта владних повноважень повністю або частково, скасувати акт індивідуальної дії та обов'язково вказати дату, з якої особу поновлено на посаді.
Аналогічний висновок міститься в пункті 10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20 травня 2013 року №7: задовольняючи позовні вимоги про поновлення на публічній службі, суд повинен визнати протиправним рішення суб'єкта владних повноважень повністю або частково та скасувати акт індивідуальної дії повністю або ту його частину, яка стосується позивача, з моменту прийняття акта та обов'язково вказати дату, з якої особу поновлено на посаді.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає необхідним задовольнити позовні вимоги ОСОБА_5 в частині визнання протиправними та скасування розпорядження Кабінету Міністрів України №192-р від 12.03.2014 та наказу Міністерства молоді та спорту України №69-к/тр від 14.03.2014 повністю.
Разом з тим, з метою повного захисту порушених прав позивача, позовні вимоги щодо його поновлення на посаді слід задовольнити шляхом поновлення ОСОБА_5 на посаді заступника Міністра молоді та спорту України - керівника апарату з 14.03.2014.
Отже, враховуючи, що відповідачами, як суб'єктами владних повноважень, доказів правомірності звільнення позивача не надано, натомість позивачем надано достатніх доказів вважати його вимоги частково правомірними, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з урахуванням вище наведеного.
Проте, розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення з Міністерства молоді та спорту України на користь ОСОБА_5 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд апеляційної інстанції враховує клопотання позивача про залишення позовної заяви в цій частині без розгляду.
У відповідності до статті 203 КАС України постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 155 КАС України суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо надійшло клопотання позивача про відкликання позовної заяви.
Частиною третьою статті 155 КАС України визначено, що особа, позовна заява якої залишена без розгляду, після усунення підстав, з яких заява була залишена без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.
За таких обставин, враховуючи, що відсутні підстави для відмови у задоволенні клопотання позивача про залишення позовної заяви в частині без розгляду, суд апеляційної інстанції вважає, що воно підлягає задоволенню.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було не правильно встановлено фактичні обставини справи та застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення неправомірного рішення. У зв'язку з цим апеляційний суд вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_5 - задовольнити частково, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 грудня 2015 року - скасувати та прийняти нову, якою адміністративний позов задовольнити частково та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - залишити без розгляду.
Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 грудня 2015 року - скасувати та ухвалити нову, якою адміністративний позов ОСОБА_5 - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України №192-р від 12 березня 2014 року про звільнення ОСОБА_5 з посади заступника Міністра молоді та спорту України - керівника апарату.
Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства молоді та спорту України від 14 березня 2014 року № 69-к/тр "Про оголошення розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 березня 2014 року № 192" про звільнення ОСОБА_5 з посади заступника Міністра молоді та спорту України - керівника апарату.
Поновити ОСОБА_5 на посаді заступника Міністра молоді та спорту України - керівника апарату з 15 березня 2015 року.
Позовні вимоги ОСОБА_5 про стягнення з Міністерства молоді та спорту України на користь ОСОБА_5 середній заробіток за час вимушеного прогулу - залишити без розгляду.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Постанова в частині поновлення на посаді підлягає негайному виконанню.
Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко
Суддя: Я.Б. Глущенко
С.Б. Шелест
Дата виготовлення та підписання повного тексту рішення - 29.03.2016 року.
Головуючий суддя Пилипенко О.Є.
Судді: Шелест С.Б.
Глущенко Я.Б.