Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"21" березня 2016 р.Справа № 922/6674/15
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Інте Т.В.
при секретарі судового засідання Федоровій К.О.
розглянувши справу
за первісним позовом Приватного підприємства "Форсайт", м. Харків
до Публічного акціонерного товариства "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря", м. Харків
про та за зустрічним позовом до про стягнення коштів Публічного акціонерного товариства "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря", м. Харків Приватного підприємства "Форсайт", м. Харків стягнення коштів
за участю представників сторін:
позивача за первісним позовом - ОСОБА_1, дов. б/н від 10.12.15 р.;
відповідача за первісним позовом - ОСОБА_2, дов. № 23 від 05.01.16 р.,
Позивач за первісним позовом - Приватне підприємство "Форсайт", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просить стягнути з відповідача за первісним позовом - Публічного акціонерного товариства Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря" основний борг в сумі 45613,37 грн., 3% річних в сумі 2040,26 грн., інфляційні втрати в сумі 31319,67 грн., пеню в сумі 6737,34 грн. та судовий збір в сумі 1285,67 грн., мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем за первісним позовом його грошових зобов'язань за договором № 4/46/14 від 02.12.13 р.
28.01.16 р. Публічне акціонерне товариство Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря" надало письмовий відзив на первісний позов, в якому проти задоволення позовних вимог в частині стягнення 5000,00 грн. основного боргу та штрафних санкцій в сумі 9274,38 грн. заперечувало. Так, відповідач зазначив про часткову оплату основного боргу в сумі 5000,00 грн. та про помилки при розрахунку штрафних санкцій. В підтвердження оплати боргу в сумі 5000,00 грн. відповідачем за первісним позовом надано копію платіжного доручення № 31708 від 30.12.15 р. (а.с. 56).
28.01.16 р. представник Публічного акціонерного товариства Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря" відповідача за первісним позовом надав через канцелярію суду зустрічну позовну заяву, в якій просить стягнути з Приватного підприємства "Форсайт" штрафні санкції в сумі 14154,88 грн. та 1378,00 грн. судового збору.
Зустрічні позовні вимоги мотивовані порушенням з боку відповідача за зустрічним позовом зобов'язань щодо строків поставки товарів за договором №4/46/14 від 02.12.13 р.
Розглянувши зустрічну позовну заяву та додані до неї документи, суд визнав їх такими, що відповідають вимогам ст.ст. 1, 2, 3, 5, 10, 12, 21, 32 - 38, 45, 54-58 ГПК України, та ухвалою від 01.02.16 р. прийняв зустрічну позовну заяву Публічного акціонерного товариства Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря" до сумісного розгляду разом із первісним позовом.
04.02.16 р. відповідач за зустрічним позовом надав заяву про застосування строків позовної давності.
В судовому засіданні оголошувались перерви з 04.02.16 р. по 16.02.16 р. та з 14.03.16 р. по 21.03.16 р., для надання сторонами додаткових документів.
16.02.16 р. відповідач за зустрічним позовом надав відзив на зустрічну позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні зустрічного позову посилаючись на сплив позовної давності.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 16.02.16 р., за клопотанням позивача, строк розгляду справи продовжено по 19.03.16 р.
11.03.16 р. відповідач за первісним позовом надав додаткові пояснення, в яких зазначив про добровільну сплату заборгованості в сумі 6715,90 грн. В підтвердження оплати боргу в сумі 6715,90 грн. відповідачем за первісним позовом надано платіжне доручення № 39722 від 19.02.16 р. (а.с. 96).
14.03.16 р. позивач за зустрічним позовом надав письмові пояснення, в яких зазначив, що Публічне акціонерне товариство Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря" дізналося про те, що відповідачем за зустрічним позовом порушені строки поставки лише при отриманні первісного позову Приватного підприємства "Форсайт". У зв'язку з викладеним позивач за зустрічним позовом просить визнати поважними причини пропуску позовної давності.
14.03.16 р. позивач за первісним позовом надав додаткові пояснення, в яких зазначив, що умовами договору передбачено поставку декількох партій товару у рамках однієї специфікації, отже партію товару необхідно розуміти як товари, поставлені за одним товаророзпорядчим документом - видатковою накладною.
21.03.16 р. відповідач за первісним позовом надав додаткові пояснення, в яких зазначив про добровільну сплату заборгованості в сумі 3300,00 грн. Крім того, відповідач за первісним позовом вважає, що висновки позивача за первісним позовом щодо того, що партію товару необхідно розуміти як товари, поставлені за одним товаророзпорядчим документом - видатковою накладною хибними.
В підтвердження оплати боргу в сумі 3300,00 грн. відповідачем за первісним позовом надано платіжне доручення № 29960 від 18.03.16 р.
Таким чином, відповідачем за первісним позовом надано докази оплати основного боргу, після звернення з позовом до суду, на загальну суму 15015,90 грн.
У пункті 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", зазначено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Основний борг в cумі 15015,90 грн. (5000,00 грн. + 6715,90 грн. + 3300,00 грн.) був сплачений відповідачем за первісним позовом 30.12.15 р., 19.02.16 р. та 18.03.16 р., тобто, після звернення з даним позов до господарського суду Харківської області, який було подано 30.12.15 р.
Враховуючи викладене, беручи до уваги оплату відповідачем за первісним позовом основного боргу в cумі 15015,90 грн., суд вважає за необхідне провадження у справі в частині стягнення з відповідача за первісним позовом основного боргу в cумі 15015,90 грн. припинити, відповідно до п. 1.1 ст. 80 ГПК України, у зв'язку з відсутністю предмету спору.
У зв'язку з тим, що заборгованість в cумі 15015,90 була погашена відповідачем за первісним позовом після звернення з позовом до суду, судові витрати в цій частині відшкодовуються за рахунок відповідача.
Представник позивача за первісним позовом в судовому засіданні 21.03.16 р. свої позовні вимоги підтримав, проти задоволення зустрічного позову заперечував та просив застосувати строки позовної давності.
Представник відповідача за первісним позовом в судовому засіданні 21.03.16 р. первісний позов частково визнав в сумі основного боргу в розмірі 30597,47 грн., зустрічний позов підтримав в повному обсязі.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
04.12.2013 р. між Приватним підприємством "Форсайт" (позивач за первісним позовом, постачальник) та Публічним акціонерним товариством "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря" (відповідач за первісним позовом, покупець) був укладений договір № 4/46/14 (далі - договір; а.с. 12), відповідно до умов якого, постачальник зобов'язувався передати в обумовлений договором строк покупцю продукцію та/або товар, а покупець зобов'язувався прийняти вказаний товар та сплатити за нього узгоджену суму.
В п. 1.2 договору сторонами було зазначено, що кількість, ціна та асортимент товару визначається специфікаціями, які є складовими і невід'ємними частинами цього договору.
В розділі 3 договору передбачено, що місце пункту призначення, конкретні умови і терміни поставки по кожній партії товару узгоджуються сторонами у відповідних специфікаціях до даного договору, які є невід'ємною його частиною.
Відповідно до п. 3.1 договору, під "узгодженою партією товару" сторони розуміють кількість і асортимент товару, зазначені у конкретній специфікації.
04.12.2013 р. сторони підписали специфікацією № 1 до спірного договору (а.с. 21), відповідно до якої, постачальник прийняв на себе зобов'язання здійснити постачання товару (канцтовари в асортименті) на загальну суму 72000,00 грн. (в т.ч. ПДВ) на протязі 1-го кварталу 2014 р., тобто до 01.04.14 р.
На виконання умов договору, позивач за первісним позовом протягом періоду з 12.09.2014 р. по 19.09.2015 р. здійснив поставку товару відповідачу за первісним позовом на загальну суму 60140,93 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними: № 624 від 12.09.2014 року на суму 33897,47 грн., № 626 від 12.09.2014 року на суму 14527,56 грн. та №649 від 19.09.15 року на суму 11715,90 грн. (а.с. 22-24), які були підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печаткою постачальника. Покупець поставку за вказаними накладними у відзиві визнав.
Відповідно до п. 4.3 договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 09.07.2014 р. (а.с. 81)), покупець зобов'язався оплатити товар протягом 60 календарних днів з дати поставки кожної конкретної узгодженої в специфікації партії товару.
Позивач за первісним позовом зазначає, що відповідач за первісним позовом свої зобов'язання з оплати поставленого за період з 12.09.2014 р. по 19.09.2015 р. товару не виконав в повному обсязі, здійснивши оплату в загальному розмірі 29543,46 грн., внаслідок чого заборгованість відповідача за первісним позовом склала 30597,47 грн. Відповідач, в свою чергу, заборгованість на вказану суму визнав.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 ЦК України).
Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Стаття 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно ч. 1 ст. 530 ГПК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Сторони в спірному договорі домовились (п. 4.3 в редакції додаткової угоди №1 від 09.07.2014 р.), що покупець зобов'язався оплатити товар протягом 60 календарних днів з дати поставки кожної конкретної узгодженої в специфікації партії товару.
Проте, відповідач за первісним позовом свої зобов'язання з оплати поставленого товару належним чином не виконав.
Згідно з ч.1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Враховуючи визнання основного боргу відповідачем в повному обсязі, а також те, що відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, суд визнає вимогу позивача за первісним позовом щодо стягнення з відповідача за первісним позовом 30597,47 грн. заборгованості, належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.
Крім того, позивач за первісним позовом просить стягнути пеню в сумі 6737,34 грн., 3% річних в сумі 2040,26 грн. та інфляційні втрати в сумі 31319,67 грн.
Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч. 1 ст. 546 ЦК України).
Відповідно до приписів статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
В частині 1 ст. 548 ЦК України закріплено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Вимогу про стягнення пені позивач обґрунтовує ч. 6 ст. 231 ГПК України (а.с. 6), в якій зазначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Втім, з системного аналізу норм викладених в статті 231 ГПК України, можна дійти висновку про те, що ч. 6 ст. 231 ГПК України застосовується у разі коли сторони передбачили в договорі забезпечення виконання зобов'язання у вигляді неустойки, але не визначили її розмір.
Вищевикладене узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, який в своїй Постанові Пленуму від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснив, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується, відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Передбачене частиною шостою статті 231 ГК України формування відповідальності за порушення грошових зобов'язань застосовується, якщо інше не узгоджено сторонами в договорі або не передбачено законом.
Таким чином, в даному випадку ані законом, ані спірним договором такий вид забезпечення виконання зобов'язання, як стягнення неустойки за порушення строків оплати товару, не передбачено, в зв'язку з чим, позовні вимоги про стягнення з відповідача за первісним позовом пені у розмірі 6737,34 грн. є неправомірними та такими, що підлягають відхиленню.
Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В своїх додаткових поясненнях до позовної заяви про стягнення заборгованості за договором поставки товару позивач обґрунтовує власну думку відносно визначення поняття партії товару посилаючись на практику Верховного Суду України, а саме постанову у справі № 34/54 від 23.01.2007 p., де партія товарів - це визначена кількість товарів одного або декількох найменувань, закуплених, відвантажених або отриманих одночасно за одним товаросупровідним документом.
Втім, суд зауважує, що у договірних відносинах, які розглядалися Верховним Судом України, покупець повинен був зробити оплату за кожну поставлену партію товару не пізніше 60 днів з дня її здійснення, а не після того, як буде поставлено весь обсяг товару впродовж дії строку договору.
При цьому, суд звертає увагу на те, що п. 3.1. договору № 4/46/14 від 02.12.2013 p., який був укладений між позивачем за первісним позовом та відповідачем за первісним позовом, узгодженою партією товару являється кількість та асортимент товарів, які вказані в конкретній специфікації.
Частиною 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
У відповідності ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Отже, сторони на свій розсуд визначили в договорі певне поняття партії товару і вони повинні його дотримуватись, а висновки позивача за первісним позовом про те, що партію товару необхідно розуміти як товари, поставлені за одним товаророзпорядчим документом - видатковою накладною, суд вважає хибними.
Враховуючи викладене, твердження позивача про те, що строки оплати конкретних партій продукції наступили 22 та 29 жовтня 2014 року є передчасними.
За таких обставин, суд визнає вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних збитків передчасними та такими, що підлягають відхиленню.
Таким чином, суд приходить до висновку про часткове задоволення первісного позову в частині стягнення основного боргу в сумі 30597,47 грн.
Щодо вимог зустрічного позову, суд зазначає наступне.
Як вже було зазначено, позивач за зустрічним позовом просить стягнути з Приватного підприємства "Форсайт" штрафні санкції в сумі 14154,88 грн. та 1378,00 грн. судового збору, мотивуючи свої вимоги порушенням з боку відповідача за зустрічним позовом зобов'язань щодо строків поставки товарів за договором №4/46/14 від 02.12.13 р.
Згідно з п.1. ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином згідно до умов договору, одностороння відмова від виконання зобов'язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором чи законом. Дана норма кореспондується з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Як вже було зазначено, частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до умов специфікації, відповідач за зустрічним позовом зобов'язався здійснити поставку товару на протязі 1-го кварталу 2014 р., тобто до 01.04.2014 р.
В свою чергу, відповідач за зустрічним позовом здійснив поставку товару передбаченого специфікацією 12.09.2014 р. та 19.09.2014 р., чим порушив умови договору. Факт прострочення строку поставки відповідач за зустрічним позовом визнав, зокрема, в своєму клопотання про застосування строків позовної давності.
Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч. 1 ст. 546 ЦК України).
Відповідно до приписів статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
В частині 1 ст. 548 ЦК України закріплено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно з п. 5.2 договору, за порушення строків виконання зобов'язань за договором (в тому числі строків поставок, термінів надання документів згідно п. 3.3. договору та інших зобов'язань за договором) постачальник сплачує покупцю неустойку в розмірі 0,1% вартості непоставленого товару (товару, за яким порушені терміни надання документів або порушені інші зобов'язання за договором) за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% вказаної вартості. Штраф стягується за весь період прострочення.
Таким чином, оскільки відповідач за зустрічним позовом порушив умови договору щодо строку поставки товару, суд приходить до висновку, що твердження позивача за зустрічним позовом про наявність підстав для застосування штрафних санкцій є обґрунтованими та доведеними матеріалами справи.
В той же час, відповідач за зустрічним позовом надав заяву про застосування строків позовної давності.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються зустрічні позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви про застосування строків позовної давності та відмови у задоволенні зустрічного позову з цього приводу, виходячи з наступного.
Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Стаття 258 ЦК України встановлює строки спеціальної позовної давності. Так, ч. 2 вказаної статті визначає, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки.
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Частинами 4 та 5 ст.267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо ж суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Як роз'яснено в п.2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", за змістом ч.1 ст.261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч.5 ст.267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причини пропуску строку позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі. Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду.
Отже, коли судом, на підставі досліджених у судовому засіданні доказів, буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 267 ЦК України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.
При цьому, визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
За загальним правилом, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи, а саме зі спірної специфікації, відповідач за зустрічним позовом зобов'язався здійснити поставку товару на протязі 1-го кварталу 2014 р., тобто по 31.03.2014 р. Отже, про порушення своїх прав позивач за зустрічним позовом мав довідатись на наступний день, тобто з 01.04.2014 р. За таких обставин, перебіг строку позовної давності розпочався 01.04.2014 р. та закінчився 01.04.2015 р. Позивач за зустрічним позовом, в свою чергу, звернувся до господарського суду Харківської області в інтересах позивача в січні 2016 року, тобто, поза межами строку позовної давності.
В обґрунтування причин пропуску строку позовної давності, позивач за зустрічним позовом зазначив, що Публічне акціонерне товариство "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря" дізналося про те, що відповідачем за зустрічним позовом порушені строки поставки лише при отриманні первісного позову Приватного підприємства "Форсайт".
Втім, вказані причини не можуть бути визнані судом поважними, оскільки перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України). Оскільки позивач за зустрічним міг довідатись про порушення його прав на наступний день після спливу строку поставки, тобто з 01.04.2014 р., саме з цієї дати розпочався перебіг строку позовної давності.
Враховуючи вищенаведене та те, що позивач за зустрічним позовом звернувся до суду поза межами строку позовної давності, суд вважає заяву відповідача за зустрічним позовом про застосування строку позовної давності обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. Відповідно до цього, суд вважає за необхідне у задоволенні зустрічного позову відмовити.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, витрати по сплаті судового збору за подання первісного позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Витрати по сплаті судового збору понесені Публічним акціонерним товариством "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря" за подання зустрічного позову, у зв'язку з відмовою у зустрічному позові, відшкодуванню не підлягають.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Первісний позов задовольнити частково.
Провадження у справі 922/6674/15 в частині стягнення з відповідача за первісним позовом основного боргу в cумі 15015,90 грн. припинити на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря" (61001, м. Харків, вулиця Світло Шахтаря, будинок 4/6, ідентифікаційний код: 00165712) на користь Приватного підприємства "Форсайт" (61044, м. Харків, проспект Московський, буд. 257, офіс 316-А, ідентифікаційний код: 31798714) основний борг в сумі 30597,47 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 684,20 грн.
В задоволенні зустрічного позову відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 22.03.2016 р.
Суддя ОСОБА_3