Провадження № 22-ц/790/1952/16 Головуючий - суддя Колодяжна І.М.
Справа № 641/9566/15-ц Доповідач - Сащенко І.С.
Категорія - договірні
23 березня 2016 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого - Сащенко І.С.
суддів: - Бездітко В.М., Овсяннікової А.І.,
за участю секретаря - Бойко А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 27 січня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання договору позики та договору іпотеки недійсними,-
У вересні 2015 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання договору позики від 07.05.2007 року та договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 07.05.2007 року недійсними.
В обґрунтування вимог посилалась на те, що 07.05.2007 року вона була змушена укласти договір позики з ОСОБА_3 під впливом тяжких життєвих обставин, які полягали у тому, що їй терміново були необхідні кошти на лікування тяжко хворого сина.
ОСОБА_3 погодився надати їй необхідну суму грошових коштів - 6000 доларів США, проте зазначив, що договір буде укладатися у нотаріуса та в якості гарантії повернення позики він хоче, щоб позивач підписала також договір застави квартири - єдиного належного їй житла.
Під час укладення договору ОСОБА_5 помітила, що сума позики, вказана у договорі, більша за суму, яку ОСОБА_3 обіцяв їй надати.
ОСОБА_5 наскільки мала змогу, повертала позику. Потім ОСОБА_3 зник, вона не могла йому додзвонитися.
07.08.2015 року їй стало відомо, що ОСОБА_3 подав через свого представника позов про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.
Тільки після цього вона зрозуміла, що ОСОБА_3, скориставшись її скрутним становищем, надав їй для підписання договір позики та договір про задоволення вимог іпотекодержателя.
Оскільки про всі тяжкі для позивача наслідки укладання договору позики та договору іпотеки з ОСОБА_3 вона довідалася лише після отримання позову про виселення її з квартири, а саме у серпні 2015 року, просила вважати причини пропущення строків позовної давності для звернення до суду поважними та поновити такий строк.
ОСОБА_3, в особі свого представника, подав до суду клопотання про застосування строків позовної давності.
Справа розглянута за відсутності сторін.
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 27.01.2016 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено. Поновлено ОСОБА_5 строк для звернення до суду з даним позовом. Постановлено визнати недійсним договір позики від 07.05.2007 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гриценко Є.В. за реєстровим №955; визнати недійсним договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 07.05.2007 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гриценко Є.В. за реєстровим №957 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 відмовити у повному обсязі. При цьому посилається на: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що наявність важких обставин під час укладення договорів не підтверджена належними доказами. При ухваленні судового рішення не враховано наявність рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, яке набрало законної сили. Вважає, що позивачкою пропущено строк позовної давності, суд не мав підстав для його поновлення.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, що з'явилися, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з ухваленням нового про відмову у позові з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5 та визнаючи договори недійсними, суд першої інстанції виходив з того, що договори позики та іпотеки від 07.05.2007 року укладено позивачкою під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах, що відповідно до ст. 233 ЦК України є підставою для визнання їх недійсними.
Проте, до таких висновків районний суд дійшов на основі припущень, що заборонено положеннями ч. 4 ст. 60 ЦПК України.
Статтями 3, 6, 203, 626-628 ЦК України визначаються загальні засади цивільного законодавства щодо порядку укладення договору і свободи договору та формулюються загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Встановлено, що 07.05.2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Гриценко Є.В. За умовами вказаного договору ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_5, а остання прийняла валютні цінності у розмірі 8060 доларів США.(а.с.8-9)
Одночасно з укладенням договору позики, сторонами був укладений договір про задоволення вимог іпотекодержателя, за яким ОСОБА_5 передала ОСОБА_3 у заставу квартиру АДРЕСА_1.(а.с.6-7)
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 23.10.2014 року стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 07.05.2007 року в сумі 221100,27 грн. Рішення суду набрало законної сили та звернуто до виконання (а.с. 77 - 78 ).
Таким чином вважати, що про порушення своїх прав укладенням в 2007 році оспорюваних договорів ОСОБА_5 стало відомо через 8 років, а саме 07.08.2015 року, не можна.
Звертаючись до суду із даним позовом, позивач просила суд визнати недійсними оспорені договори, як такі, що укладені нею під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах.
Відповідно до положення ст. 233 ЦК України, правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені ст. 216 цього Кодексу.
В роз'ясненнях, що надані судам у п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вказано, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі ст. 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Особа має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
Статтями 10, 11, 60 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів.
Доказів, які б свідчили про те, що договір позики грошей від 07.05.2007 року та відповідний договір іпотеки укладені ОСОБА_5 під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах, позивачкою та її представником не надано.
Посилання в позовній заяві та апеляційній скарзі на хворобу сина та різницю між отриманою сумою і вартістю іпотечного майна судовою колегією не приймаються.
З виписки з історії хвороби сина позивачки - ОСОБА_7 встановлено, що останній був на лікуванні КУОЗ «Міська клінічна лікарня №7» з 16.11.2008 року та вважав себе хворим з лютого 2008 року ( а.с. 10 ).
В судовому засіданні апеляційної інстанції позивачка та її представник пояснили, що про невигідність умов договору було зрозуміло одразу, однак отримати гроші в борг в будь-якій фінансовій установі ОСОБА_5 не могла, оскільки на той час не працювала, офіційного доходу не отримувала, надати необхідні довідки для отримання кредиту не мала можливості.
Згідно ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову ОСОБА_5 у позові у повному обсязі.
Питання про розподіл судових витрат судова колегія вирішує відповідно до ст.88 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 303, 304, п.2 ч.1 ст.307, п.п. 3, 4 ч.1 ст. 309, ст. 313, ч.2 ст. 314, ст.ст. 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 - задовольнити.
Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 27 січня 2016 року - скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким в позові ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання договору позики та договору іпотеки недійсними - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 535,92 грн.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді