16 березня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Гулька Б.І., Закропивного О.В.,
ХоптиС.Ф., Штелик С.П.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна спільної сумісної власності подружжя; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ майна спільної сумісної власності подружжя, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 5 жовтня 2015 року,
У серпні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що з 1 листопада 1992 року по 31 липня 2014 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем. За час спільного проживання вони придбали рухоме майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу. З урахуванням уточнених позовних вимог просила визнати за нею право власності на телевізор «Самсунг» вартістю 500 грн, килим вартістю 300 грн, м'яку частину меблів вартістю 2 тис. грн, та автомобіль ВАЗ-21114, 2007 року випуску, вартістю 51 353 грн 74 коп.
У жовтні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому зазначив, що, крім вказаного ОСОБА_3 у первісному позові майна, ними за час спільного проживання також був придбаний магазин-кіоск, який використовувався подружжям як торгова точка - сільський магазин. До магазину підведена електроенергія, за що у 2011 році він сплатив 7 тис. грн. Цей магазин, а також продукти та промислові товари залишилися в користуванні ОСОБА_3, так як вона була оформлена підприємцем. Вона ж отримувала всі доходи з цього магазину. Приблизна вартість магазину з товарами становить 27 тис. грн. Вважає, що даний магазин також підлягає поділу як спільна сумісна власність подружжя. Також ОСОБА_4 зазначав, що спальний набір «Арніка», про який ОСОБА_3 зазначила в своїй позовній заяві, не є спільною сумісною власність подружжя, оскільки був придбаний його батьками, а тому поділу не підлягає.
Таким чином, просив виділити ОСОБА_3 у власність телевізор «Самсунг» вартістю 500 грн, м'яку частину меблів вартістю 2 тис. грн, килим вартістю 300 грн, легковий автомобіль ВАЗ-2109, 1988 року випуску, вартістю 24 377 грн та торгову точку - магазин з продуктами та промисловими товарами вартістю 27 тис. грн. За собою просив визнати право власності на стінку мебельну «Трембіта» вартістю 3 тис. грн та легковий автомобіль ВАЗ-21114, 2007 року випуску, вартістю 51 353 грн 74 коп.
Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 17 червня 2015 року позов ОСОБА_3 та зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково.
Виділено ОСОБА_3 у власність із спільної сумісної власності подружжя таке майно: телевізор вартістю 500 грн, килим вартістю 300 грн, м'яку частину меблів вартістю 2 тис. грн, автомобіль ВАЗ-21114державний номерний знак НОМЕР_1, 2007 року випуску, вартістю 51 353 грн 74 коп., а також 6 тис. грн вартості магазину - кіоску, який належав до спільної сумісної власності подружжя і був відчужений позивачкою ОСОБА_3, а всього виділено майна та грошових коштів на загальну суму 60 153 грн 74 коп.
Виділено ОСОБА_4 у власність із спільної сумісної власності подружжя таке майно: мебельний набір «Трембіта» вартістю 3 тис. грн, спальний набір «Арніка» вартістю 1 500 грн, автомобіль ГАЗ 66 без номера, вартістю 32 175 грн, автомобіль ВАЗ 2109, державний номерний знак НОМЕР_2, 1988 року випуску, вартістю 24 377 грн, а всього виділено майна на суму 60 052 грн.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 101 грн 74 коп., як різницю в частках.
У решті позовів відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 5 жовтня 2015 року рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 17 червня 2015 року в частині поділу майна спільної сумісної власності подружжя скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено частково. Виділено у власність ОСОБА_3 телевізор «Самсунг» вартістю 500 грн, килим вартістю 300 грн, м'яку частину меблів вартістю 2 тис. грн, а всього майна на суму 2 800 грн, у решті позову відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено. Виділено у власність ОСОБА_4 мебельний набір «Трембіта» вартістю 3 тис. грн, спальний набір «Арніка» вартістю 1 500 грн, автомобіль ВАЗ-21114, державний номерний знак НОМЕР_1, 2007 року випуску, вартістю 51 353 грн 74 коп., а всього майна на суму 55 853 грн 74 коп. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію як різницю вартості Ѕ частки спільного нажитого майна подружжя в розмірі 26 526 грн 87 коп. У решті рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 16 червня 2015 року залишено без зміни.
У поданій касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов ОСОБА_3 та зустрічний позов ОСОБА_4, виходив із того, що поділ майна є рівнозначним та відповідає інтересам сторін.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення районного суду в частині вирішення позовних вимог про поділ майна подружжя, виходив із того, що судом першої інстанції не було встановлено майно, яке спільно нажите сторонами і яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу. Сторонами не надано доказів придбання автомобіля ГАЗ-66 та його реєстрації, автомобіль ВАЗ- 2109 відчужено подружжям, а кошти від його реалізації використані для сплати кредиту за придбання автомобіля ВАЗ 21114, кіоск-магазин відчужено, тому таке майно не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя і не підлягає поділу. Визначаючи розмір часток подружжя у майні, суд керувався нормами ст. 70 СК України.
Проте повністю з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.
Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.
Судами установлено, що з 1 листопада 1992 року по 31 липня 2014 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі. Сторони мають двох синів, які на даний час повнолітні та проживають з ОСОБА_4 За період шлюбу сторони придбали рухоме майно, а саме: телевізор, килим, м'яку частину меблів, спальний набір «Арніка», мебельний набір «Трембіта», автомобіль ВАЗ-2109, державний номерний знак НОМЕР_2, 1988 року випуску, автомобіль ВАЗ-21114, державний номерний знак НОМЕР_1, 2007 року випуску, автомобіль ГАЗ-66 без реєстрації та металевий магазин-кіоск.
Суд апеляційної інстанції виходив із того, що сторонами визнано, що автомобіль ВАЗ-2109, державний номерний знак НОМЕР_2, 1988 року випуску подружжям відчужено у 2008 році за генеральною довіреністю, а кошти від його реалізації використані на погашенні кредиту, який взятий на купівлю автомобіля ВАЗ-21114, державний номерний знак НОМЕР_1, 2007 року випуску. Автомобіль ГАЗ-66 не зареєстрований за подружжям.
Апеляційний суд дійшов висновку, що такі автомобілі поділу не підлягають, оскільки не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Проте апеляційний суд не звернув уваги на доводи ОСОБА_3, про те, що автомобіль ВАЗ-2109 було передано у користування іншій особі за генеральним дорученням, перереєстрації в органах МРЕВ такого автомобіля не відбулося, передача автомобіля у користування іншій особі не є позбавленням права власності на даний автомобіль. Крім того, убачається із довідки ЦНП з обслуговування Косівського та Верховинського районів при УДАІ УМВС України в Івано-Франківській області від 12 серпня 2014 року № 1226 за ОСОБА_4 у Косівському ЦНП УДАІ зареєстровано два транспортні засоби, а саме: ВАЗ-2109 та ВАЗ-21114, які з 1 серпня 2011 року не знімалися з обліку. Зазначену довідку судом апеляційної інстанції було враховано, проте передчасно суд дійшов висновку, що автомобіль ВАЗ-2109 не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Крім того, позивач ОСОБА_3 не визнавала, що автомобіль ВАЗ-2109, державний номерний знак НОМЕР_2, 1988 року випуску, подружжям відчужено у 2008 році за генеральною довіреністю, а кошти від його реалізації використані на погашенні кредиту, проти такого заперечувала та у матеріалах справи відсутні відомості про відчуження спірного автомобіля за генеральною довіреністю.
Згідно з роз'ясненнями, що містяться в пп. 23, 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст. ст. 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно зі ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. При цьому беруться до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення для справи.
Автомобіль ВАЗ 2109 на даний час зареєстрований за ОСОБА_4 При цьому апеляційний суд не спростував належним чином обґрунтування суду першої інстанції в цій частині.
Крім того, відсутність посвідчення водія не є правовою підставою для відмови у наданні автомобіля у власність та обов'язковості грошової компенсації, такі відомості слід враховувати, але не брати як безумовну підставу для такої відмови.
Вимоги ст. 213 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості судового рішення покладають на суд, який розглядає справу, обов'язок ухвалити рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального закону на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, що досліджені під час судового розгляду і оцінені судом з належним обґрунтуванням такої оцінки, а також доводів і заперечень сторін у справі.
Крім того, п. 3 ч. 1 ст. 316 ЦПК України встановлено також обов'язок апеляційного суду зазначати в мотивувальній частині свого рішення відповідні мотиви скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення, який вважається виконаним, коли суд апеляційної інстанції, ухвалюючи нове рішення, не просто обмежується незгодою із висновками районного суду, а належним чином спростовує висновки суду першої інстанції.
Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, ураховуючи, що апеляційним судом не встановлені всі фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, та допущені порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, судове рішення апеляційного суду відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 5 жовтня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Д. Луспеник
Судді: Б.І. Гулько
О.В. Закропивний
С.Ф. Хопта
С.П. Штелик