10 березня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:
Черненко В.А., Журавель В.І., Штелик С.П.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання недійсними заповіту та свідоцтва про право на спадщину за заповітом за касаційною скаргою представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на ухвалу апеляційного суду Одеської області від 14 січня
2015 року,
У грудні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсними заповіт від 23 грудня 1993 року та свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 22 листопада 2011 року, видане на ім'я відповідача, посилаючись на те, що спірний заповіт підписаний не батьком.
Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 01 серпня
2014 року позовну заяву ОСОБА_4 залишено без розгляду на підставі
п. 3 ч. 1 ст. 207 ЦПК України.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 14 січня 2015 року ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 01 серпня 2014 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для подальшого розгляду по суті позовних вимог.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалу апеляційного суду скасувати, ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали апеляційного суду в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЩІК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Суд апеляційної інстанції, постановляючи ухвалу про скасування ухвали суду першої інстанції з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції по суті позовних вимог, врахувавши вимоги ч. 3
ст. 169 та ч. 1 ст. 207 ЦПК України, правильно виходив із того, що неявка позивача та його представника в судові засідання 17 липня 2014 року та
01 серпня 2014 року не є повторними, оскільки судом встановлено, що позивачу на вказані дати судові повістки взагалі не надсилалися, а представник позивача подав до суду виписку з медичної картки стаціонарного хворого у підтвердження того, що в період з 15 липня 2014 року по 21 липня 2014 року він перебував на стаціонарному лікуванні в КЗ «Біляївська ЦРЛ Філія № 2» у терапевтичному відділенні в с. Усатове.
Таким чином, доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про те, що апеляційним судом при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. ст. 338-341 ЩІК України є підставами для скасування судових рішень.
Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити.
Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
ухвалила:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 відхилити.
Ухвалу апеляційного суду Одеської області від 14 січня 2015 рокузалишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Колегія суддів: В.А. Черненко
В.І. Журавель
С.П. Штелик