Ухвала
9 березня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Луспеника Д.Д.
суддів: Гулька Б.І., Журавель В.І., Закропивного О.В., Черненко В.А.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 січня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 6 серпня 2015 року, -
У березні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом, в якому просило в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 30 березня 2007 року витребувати у ОСОБА_1 та передати у заклад шляхом опису ПАТ КБ «Приватбанк» автомобіль BYD, модель Flyer standart, рік випуску 2006, тип ТЗ легковий хетчбек, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить йому на праві власності, комплект ключів, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу; звернути стягнення на предмет застави: автомобіль BYD, модель Flyer standart, рік випуску 2006, тип ТЗ легковий хетчбек, реєстраційний номер НОМЕР_1, шляхом продажу вказаного автомобіля банком з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України а також наданням ПАТ КБ «Приватбанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу; стягнути з відповідачів солідарно на користь ПАТ КБ «Приватбанк» 10 тис. грн; стягнути з ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 3 200 грн. та судові витрати.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що 5 жовтня 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, згідно якого відповідач отримав кредит в сумі 10 208,28 доларів США зі сплатою 12,00% річних з кінцевим терміном повергнення 29 березня 2012 року. Кредит надавався на придбання відповідачем автомобіля BYD, модель Flyer standart, рік випуску 2006, тип ТЗ легковий хетчбек, реєстраційний номер НОМЕР_1. В рахунок забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору, був укладений договір застави від 5 жовтня 2007 року, згідно з яким в заставу банку було передано вищевказаний автомобіль, а також, 20 жовтня 2010 року,укладено договір поруки з ПАТ «А-Банк».
Вказував, що ОСОБА_1 порушив умови кредитного договору в частині своєчасного погашення платежів, у зв'язку з чим, станом на 1 січня 2013 року утворилась заборгованість на суму 7 901,28 доларів США, що еквівалентно 63 154 грн 93 коп.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 січня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 6 серпня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 3 ст. 335 ЦПК України, суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо підчас розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що заборгованість за кредитним договором від 5 жовтня 2007 року вже була стягнута з ОСОБА_1 судовим рішенням. Крім того, рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 січня 2013 року, яке набрало законної сили, було відмовлено у задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» про звернення стягнення на предмет застави.
Проте повністю погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій не можна.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Судами установлено, що 5 жовтня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, згідно якого відповідач отримав кредит в сумі 10 208,28 доларів США зі сплатою 12,00 % річних з кінцевим терміном повергнення 29 березня 2012 року на придбання відповідачем автомобіля BYD, модель Flyer standart, рік випуску 2006, тип ТЗ легковий хетчбек, реєстраційний номер НОМЕР_1.
В рахунок забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору, був укладений договір застави від 5 жовтня 2007 року, згідно з яким в заставу банку було передано вищевказаний автомобіль, а також, 20 жовтня 2010 року, укладено договір поруки з ПАТ «А-Банк».
Станом на 1 січня 2013 року заборгованість за кредитним договором від 5 жовтня 2007 року становила 7 901,28 доларів США.
Рішення Вугледарського міського суду Донецької області від 28 листопада 2008 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 5 жовтня 2007 року у розмірі 7 289,89 доларів США.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 січня 2013 року, яке набрало законної сили, було відмовлено у задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» про звернення стягнення на предмет застави.
Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
За змістом ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
У ст. 611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до чч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.
Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Виходячи із системного аналізу ст. ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року № 6-1206цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.
Разом з тим, суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи рішення, залишили вищевказані норми матеріального права поза увагою, не врахували, що судове рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором від 5 жовтня 2007 року було виконане боржником у грудні 2012 року, з позовом банк звернувся 29 березня 2013 року, а тому штрафні санкції підлягають стягненню за період з 29 березня 2009 року по грудень 2012 року.
Таким чином суди дійшли передчасного висновку про відмову у задоволенні позову.
Судові рішення ґрунтуються на припущеннях, що є забороненим в силу ч. 4 ст. 60 ЦПК України.
Також, суди, розглядаючи справу та ухвалюючи рішення, не звернули увагу на те, що відповідач ПАТ «Акцент-Банк» є юридичною особою.
Згідно зі ст. 16 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з ч. 2 ст. 118 ЦПК України позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою.
Відповідно до роз'яснень, викладених в абз. 1 п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» (далі - постанова Пленуму Верховного Суду України № 2), вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що згідно зі статтею 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а за чч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за КАС України (ст. 17) або ГПК України (ст. ст. 1, 12) віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.
Абзацом 3 п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 роз'яснено, що вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов'язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об'єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову. Не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Оскільки не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого виду судочинства.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 1 липня 2015 року № 6-745цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.
Суди, вирішуючи спір в частині позовних вимог до ПАТ «Акцент-Банк» вищевказаного не врахували.
Таким чином, судами обох інстанцій при розгляді позовних вимог не повно з'ясовані обставини справи і не надано їм належної оцінки, за таких обставин рішення судів підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 січня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 6 серпня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: Д.Д. Луспеник
Судді: Б.І. Гулько
В.І. Журавель
О.В. Закропивний
В.А. Черненко