ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
22.03.2016Справа №910/32302/15
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Біттернет"
До Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАТА ТЕЛЕКОМ"
Простягнення 64 043,12 грн.
Суддя Борисенко І.І.
Представники сторін:
Від позивача - Кондратенко Т.В., представник за довіреністю;
Сафроненко Ю.А., представник за довіреністю;
Від відповідача - не з'явився.
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 64 043,12 грн., з яких: 63 294,00 грн. сума попередньої оплати, 749,12 грн. 3% річних.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що останній замовив поставку товару на підставі рахунків-фактура №689 від 15.07.2014 на суму 25 146,00 грн., №1109 від 11.12.2014 на суму 38 148,00 грн. та платіжними дорученнями №799 від 15.07.2014 та №1456 від 11.12.2014 сплатив 63 294,00 грн., проте Відповідач замовлений товар не поставив та не повернув Позивачеві кошти, сплачені ним за отримання товару, що і стало причиною звернення з позовом до суду.
Ухвала суду про порушення провадження у справі та призначення судового засідання була надіслана за адресою місцезнаходження відповідача, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а саме: 01601, м. Київ, Печерській узвіз, буд.3, поверх 5, кімната 3.
Відповідно до ст. 64 ГПК України судом вчинені дії для належного повідомлення відповідача про розгляд справи.
В матеріалах справи наявні повідомлення про вручення поштових відправлень, з яких слідує, що поштова кореспонденція з ухвалами суду про призначення судових засідань була вручена «уповноваженому представнику» тричі, а саме: 11.01.2016, 15.02.2016, 04.03.2016.
Судом також враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Відповідач письмових заперечень проти позову або відзиву на позовну заяву не подав, в судове засідання призначене на 22.03.2016 не з'явився.
Відповідно до п.3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 №18 у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.
Враховуючи той факт, що представник Відповідача був присутнім на попередньому судовому засіданні 15.03.2016, що підтверджується, зокрема, формуляром судового засідання та розпискою від 15.03.2016, господарський суд приходить до висновку про належне повідомлення Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАТА ТЕЛЕКОМ" про дату та час проведення наступного судового засідання, а саме 22.03.2016.
Враховуючи, встановлений ч. 1 ст. 69 ГПК України строк вирішення спору та зважаючи на те, що ухвалою суду від 23.02.2016 відповідно до ч. 3 ст. 69 ГПК України господарський суд вже продовжував строк розгляду справи, не знайшовши підстав для відкладення розгляду справи, суд відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними в ній матеріалами.
У задоволенні заяви про забезпечення позову ухвалою суду від 04.02.2016 відмовлено.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Товариством з обмеженою відповідальністю "Біттернет" (надалі - Позивач) було замовлено поставку комутаторів (D-Link DGS-3620-28SC та D-Link DGS-3420-28SC) у Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАТА ТЕЛЕКОМ" (надалі - Відповідач) на підставі Рахунків-фактура №689 від 15.07.2014 на суму 25 146,00 грн., у тому числі ПДВ 4 191,00 грн., та №1109 від 11.12.2014 на суму 38 148,00 грн., у тому числі ПДВ 6 358,00 грн.
Платіжними дорученнями №799 від 15.07.2014 та №1456 від 11.12.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю "Біттернет" сплатило 63 294,00 грн. по рахункам-фактура №689 від 15.07.2014 та №1109 від 11.12.2014.
В матеріалах справи наявні також податкові накладні, виписані ТОВ «Біттернет» від 15.07.2014 №27 та від 11.12.2014 №15, що також підвереджують факт здійснення відповідної операції.
Отже, суду доведено факт здійснення Позивачем оплати замовленого у Відповідача товару на підставі виставлених Відповідачем рахунків-фактура №689 від 15.07.2014 на суму 25 146,00 грн. та №1109 від 11.12.2014 на суму 38 148,00 грн.
Проте, Відповідач порушуючи умови вищезазначеної досягнутої домовленості не поставив товар та сплачені грошові кошти не повернув. Зворотного відповідачем не доведено, а матеріали справи не містять.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Біттернет" звернулося до Відповідача з вимогою в порядку частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України та запропоновано у семиденний термін з дати отримання претензії повернути Позивачу сплачену суму коштів в розмірі 63 294,00 грн.
Вказана вимога отримана відповідачем 17.07.2015, про що свідчить напис на претензії («Пролучено Сафроненко Юрий Анатольевич - директор 17.07.2015» підпис).
Відповідачем відповіді на вказану вимогу не надано, грошові кошти в розмірі 63 294,00 грн. не повернуто.
За таких обставин позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до статті 1 Господарського кодексу України цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
Статтею 4 ГК України передбачено, що не є предметом регулювання цього Кодексу, зокрема, майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України (частина 1). Проте, частиною 2 цієї статті передбачено, що особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом.
Вказані положення кореспондуються з частиною 1 статті 175 ГК України, згідно з якою майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Враховуючи зазначене, судом встановлено, що між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень товарів що не суперечить вимогам ст. 181 ГК України.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7).
Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» днем пред'явлення вимоги слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.
Як встановлено судом Відповідач отримав вимогу 17.07.2015, проте, Відповідач не повернув Позивачу кошти, сплачені ним за отримання товару.
Отже, строк виконання обов'язку Відповідачем щодо повернення коштів є таким, що настав.
Статтею 525 ЦК України не передбачає права сторони на односторонню відмову від виконання зобов'язань, а згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Статтею 527 ЦК України встановлено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання.
Згідно зі ст. 615 ЦК України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.
Відповідно до ч. 3 ст. 612 ЦК України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Таким чином, відповідач повинен був повернути суму попередньої оплати за непоставлений товар в строк встановлений приписами частини 2 статті 530 ЦК України, тобто в строк до 23.07.2015.
Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Проте, Відповідач, як у встановлений приписами частини 2 статті 530 ЦК України строк, так і на дату судового розгляду, свого зобов'язання щодо повернення суми в розмірі 63 294,00 грн. не виконав.
Отже, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимоги про стягнення 3% річних в сумі 749,12 грн. нарахованих Позивачем на підставі ст. 625 ЦК України.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно із п. 5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (із змінами) обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.
Судом встановлено, що Позивачем заявлено до стягнення з Відповідача кошти, які були перераховані позивачем у якості авансового внеску.
З урахуванням встановленого, суд дійшов висновку, що обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як авансовий платіж, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав, у зв'язку з чим підстави для нарахування і стягнення 3% річних відсутні.
Наведена позиція також викладена і у Інформаційному листі Вищого господарського суду України "Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 №01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів".
З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 749,12 грн. задоволенню не підлягають.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДАТА ТЕЛЕКОМ» (01601, м. Київ, Печерській узвіз, буд.3, поверх 5, кімната 3, ідентифікаційний код 31243535) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Біттернет" (46008, м. Тернопіль, вул. Медова, буд. 2, ідентифікаційний код 31276995) заборгованість у розмірі 63 294 (шістдесят три тисячі двісті дев'яносто чотири) грн., 1 203 (одну тисячу двісті три) грн. 75 коп. судового збору.
Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.
У решті в задоволенні позову відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено: 24.03.2016
Суддя І.І. Борисенко