23 березня 2016 р. Справа № 902/97/16
Господарський суд Вінницької області у складі
головуючого судді Тварковського А.А.
за участю секретаря судового засідання Сидоренко О.О.
представників сторін:
позивача: ОСОБА_1, довіреність №220216-1 від 22.02.2016, посвідчення водія №АНВ042169 від 11.07.2007р.;
відповідача 2: ОСОБА_2, довіреність №б/н від 01.07.2015р.,
у відсутності представника відповідача 1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: приватного підприємства "Фірма "Бершадь Агроплюс" (вул. Академіка Ющенка, 10, м. Вінниця, 21037)
до 1: товариства з обмеженою відповідальністю "Радоміра" (вул. 40-річчя Перемоги, буд. 27-А, м. Вінниця, 21036)
до 2: товариства з обмеженою відповідальністю "Захід Трейд" (вул. Молодіжна, буд. 49-В, с. Микитичі, Володимир-Волинський район, Волинська область, 44710)
про визнання договорів недійсними,
приватним підприємством "Фірма "Бершадь Агроплюс" заявлено позов до товариства з обмеженою відповідальністю "Радоміра" та товариства з обмеженою відповідальністю "Захід Трейд" про визнання договорів недійсними.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що від імені позивача договір про погодження суми заборгованості від 29.09.2015р. та договір поруки від 29.09.2015р. (оспорюванні договори) укладені особою (директором), повноваження якої на вчинення правочинів обмежені статутом приватного підприємства "Фірма "Бершадь Агроплюс", в силу положень якого директор має право вчиняти правочини, що не перевищують 1000000 грн. При цьому затвердження всіх інших договорів (угод), укладених на суму, що перевищує 1000000 грн є компетенцією загальних зборів учасників (збори учасників). Збори учасників ПП "Фірма "Бершадь Агроплюс" договору про погодження суми заборгованості від 29.09.2015р. та договору поруки від 29.09.2015р., яким забезпечувалося виконання зобов'язання ТОВ «Захід Трейд» перед ПП "Фірма "Бершадь Агроплюс" не затверджували. А тому, на думку позивача, наявні правові підстави для визнання оспорюваних договорів недійсними, оскільки директор ПП "Фірма "Бершадь Агроплюс" не мав повноважень на укладення договорів та угод, сума яких перевищує 1000000 грн.
Ухвалою господарського суду Вінницької області від 05.02.2016р. за вказаним позовом порушено провадження у справі №902/97/16 з призначенням її до розгляду.
Двічі слухання справи відкладалося з об'єктивних причин, про що свідчать відповідні процесуальні документи суду від 23.02.2016р. та 09.03.2016р. (через неявку в судове засідання представників відповідачів 1, 2, неподання сторонами витребуваних доказів та необхідність витребування нових).
Відповідно до ухвали господарського суду Вінницької області від 10.03.2016р. судове засідання, призначене на 23.03.2016р., за участю представника відповідача 2 проведено в режимі відеоконференції.
В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладенні в позові, письмових поясненнях від 09.03.2016р. (вх. 06-52/2015/16 від 09.03.2016р.) та поданих до суду доказах.
Крім того, представником позивача в судовому засіданні заявлено усне клопотання про витребування у відповідача 2 статуту та протоколу про погодження укладення договору про погодження заборгованості, яке судом відхилено з огляду на його необґрунтованість та безпідставність, оскільки останнім недоведено яким чином зазначені докази пов'язані з підставами позову та предметом позовних вимог. До того ж зі змісту клопотання позивача про витребування доказів вбачається, що останнє не відповідає вимогам ст. 38 ГПК України, що є підставою для відмови в його задоволенні.
Також судом відхилено заявлене останнім в усному порядку до початку розгляду справи по суті клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв"язку з неявкою в судове засідання представника відповідач 1, так як ТОВ «Радоміра» було обізнане про наявність спору в суді ще 11.02.2016р., про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення вх. №1620 від 16.02.2016р., а відтак останнє мало достатньо часу для того, щоб надати суду докази в обґрунтування своїх доводів щодо позову.
Окрім того, судом залишено без задоволення усне клопотання позивача про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку із не надісланням йому відповідачем 2 відзиву на позовну заяву та необхідністю часу для ознайомлення із поданими ТОВ «Захід Трейд» матеріалами, оскільки за змістом ст. 59 ГПК України надсилання відзиву позивачу є правом, а не обов'язком відповідача 2. При цьому позивач в силу вимог ст. 22 ГПК України не був позбавлений можливості ознайомитися з матеріалами справи, у яких міститься відзив ще з 10.03.2016р. Поряд з цим судом оголошено перерву в межах судового засідання (15 хв.) з розгляду даної справи для надання можливості позивачу ознайомитися із відзивом відповідача 2.
Крім того, позивачем в усному порядку заявлено клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату або оголошення перерви в судовому засіданні для надання можливості надати суду додаткові докази по справі та витребування у відповідача 2 статуту та протоколу про погодження укладення договору про погодження заборгованості, яке судом відхилено з огляду на безпідставність, так як з моменту порушення провадження у даній справі (05.02.2016р.) у останнього було достатньо часу для того щоб надати суду всі необхідні на його думку докази в обґрунтування своїх вимог.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006р. зазначено, що у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі “Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії” (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Що стосується усного клопотання позивача про витребування матеріалів справи №902/1007/15, яка знаходилась в провадженні судді господарського суду Вінницької області Кожухар М.С., останнє також судом відхилено з огляду на безпідставність та невідповідність приписам ст. 38 ГПК України. До того ж до матеріалів даної справи долучено рішення господарського суду Вінницької області по справі №902/1007/15.
Представник відповідача 2 позов не визнав та заперечував проти його задоволення з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву від 03.03.2016р. (вх. 06-52/2064/16 від 10.03.2016р.), в якому в задоволенні позову приватного підприємства "Фірма "Бершадь Агроплюс" просив відмовити через його необґрунтованість та безпідставність. Зокрема, останній зазначив, що за своєю правовою природою договір про погодження заборгованості від 29.09.2015р. є правочином (угодою), яким змінено умови договорів №23014-17П від 23.04.2014р., №170604 від 17.06.2013р. та №310309 від 27.03.2014р. щодо розміру, порядку і строків розрахунків та припинення окремих зобов'язань. Тобто, договір про погодження заборгованості не породив у позивача якесь нове зобов'язання, а лише вніс зміни до вже існуючого зобов'язання. Згідно договору про погодження заборгованості від 29.09.2015р. ТОВ «Захід Трейд» було надано дисконт на суму 615490 грн 82 коп. (відбулося коригування ціни договору 3). Таким чином, даний договір зменшив та по суті змінив загальну ціну договорів 1, 2, 3 (ціну договору 3) лише на суму 615490 грн 82 коп. А тому, укладаючи договір, директор позивача діяв в межах свої повноважень. Крім того відповідач 2 вказує, що позивач не навів жодного доказу відносно тогою, що він має право на нарахування штрафу та нарахувань передбачених ст. 625 ЦК України, та не довів розміру останніх. Також останній зазначає, що п. 10.4.3 статуту позивача необхідно розглядати в системному взаємозв'язку із приписами ст. 632 ЦК України. А тому, з огляду на вказане, штраф та нарахування, передбачені ст. 625 ЦК України, не включаються в ціну договору в розумінні ст. 632 ЦК України та на них не поширюються статутні обмеження позивача. Окрім того, відповідач 2 вказує, що договір про погодження заборгованості є схваленим самим позивачем, оскільки ним прийнято його виконання з боку ТОВ «Захід Трейд» про що зазначено у рішенні господарського суду Вінницької області від 30.11.2015р. у справі №902/1007/15. У вказаному відзиві відповідач 2 зауважив, що в п. 3 договору про погодження заборгованості від 29.09.2015р. допущено арифметичну помилку щодо зазначення суми заборгованості за договорами 1, 2, 3, вказавши суму заборгованості в розмірі 3364024 грн 04 коп., тоді як мало бути вказано 3431690 грн 82 коп.
Відповідач 1 правом участі в судовому засіданні повторно не скористався, не зважаючи на те, що про дату, час та місце судового засідання він повідомлявся належним чином ухвалою від 09.03.2016р., яка надсилалась йому рекомендованою кореспонденцією за адресою, яка відповідає тій, що значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Відтак його процесуальна позиція щодо заявленого позову суду невідома.
При цьому 23.03.2016р. на електронну адресу суду від відповідача 1 надійшло клопотання, в якому останній просить суд розгляд справи на іншу дату у зв"язку із неможливістю забезпечити явку повноважного представника в судове засідання.
Вказане клопотання останнього не містить електронного цифрового підпису, про що відповідальними працівниками суду складено відповідні довідки від 23.03.2016р.
Суд, дослідивши вказане клопотання, не приймає його до розгляду з огляду на таке.
Відповідно до п. 1.5.17. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом ДСА України від 20.02.2013р. №28, документи, отримані електронною поштою без електронного цифрового підпису або каналами факсимільного зв'язку, не належать до офіційних. У разі надсилання електронних документів без електронного цифрового підпису та факсограм необхідно надсилати також оригінал документа в паперовій формі.
Однак, в супереч вищевикладеного, відповідачем 1 оригінал клопотання в паперовій формі не надіслано, а відтак у суду відсутні будь-які підстави вважати дане клопотання останнього належним доказом по справі.
При цьому суд також враховує, що відповідач 1 був обізнаний про наявність спору в суді ще 11.02.2016р., про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення вх. №1620 від 16.02.2016р., а відтак суд при прийнятті рішення по справі виходить з того, що останній мав достатньо часу для того, щоб надати суду докази в обґрунтування своїх доводів щодо позову та сформулювати свою процесуальну позицію відносно даного спору. А тому суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності представника відповідача 1, оскільки матеріали даної справи містять достатньо доказів для прийняття рішення по справі.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та рішення господарського суду Вінницької області від 30 листопада 2015 року у справі №902/1007/15 (а.с.26-36), у якій встановлені обставини, що в силу ст.35 ГПК України є преюдиційними для розгляду даної справи, 17 червня 2013 року між позивачем та відповідачем 2 укладено договір поставки №170604 (надалі - Договір поставки від 17 червня 2013 року).
Відповідно до умов пункту 1.1 Договору поставки від 17 червня 2013 року позивач зобов'язався в строки, визначені договором, передати у власність відповідача 2 товар, а відповідач 2 зобов'язався прийняти товар і оплатити його вартість.
На виконання умом вказаного Договору позивач на підставі видаткової накладної №БА-2006-16 від 20 червня 2013 року, видаткової накладної № БА-2506-2 від 25 червня 2013 року, видаткової накладеної № БА-0609-8 від 6 вересня 2013 року відвантажив, а відповідач 2, через представника, що діяв на підставі доручень, отримав товар на загальну суму 539887 грн 20 коп.
27 березня 2014 року між позивачем та відповідачем 2 укладено договір поставки №310309 (надалі Договір поставки від 27 березня 2014 року).
Відповідно до умов пункту 1.1 Договору від 27 березня 2014 року позивач зобов'язався в строки, визначені договором, передати у власність відповідача 2 товар, а відповідач 2 зобов'язався прийняти товар і оплатити його вартість.
На виконання умов Договору поставки від 27 березня 2014 року позивач відвантажив, а відповідач 2, через представників, що діяли на підставі доручень, отримав товар на загальну суму 2908826 грн 26 коп., що підтверджується наступними первинними обліковими документами , а саме: видаткова накладна № БА-2903-10 від 29 березня 2014 року на суму 45 400 грн; видаткова накладна (довіреність № 9/1 від 29 березня 2014 року); видаткова накладна №БА-0104-13 від 1 квітня 2014 року на суму 90800 грн (довіреність № 14/1 від 1 квітня 2014 року; видаткова накладна №БА-0204-32 від 2 квітня 2014 року на суму 181600 грн (довіреність №11/1 від 2 квітня 2014 року; видаткова накладна № БА-0304110 від 3 квітня 2014 року (довіреність № 11/2 від 3 квітня 2014 року); видаткова накладна № БА-0504-04 від 5 квітня 2014 року на суму 136200 грн 24 коп. (довіреність № 24/1 від 7 квітня 2014 року); видаткова накладна № БА-0704-28 від 7 квітня 2014 року на суму 201600 грн (довіреність № 19/1 від 28 квітня 2014 року); видаткова накладна № БА-2804-12 від 28 квітня 2014 року на суму 201 600 грн (довіреність № 19/1 від 28 квітня 2014 року); видаткова накладна № БА-3004-08 від 30 квітня 2014 року на суму 163735 грн (довіреність № 20/1 від 30 квітня 2014 року); видаткова накладна № БА-0206-46 від 2 червня 2014 року на суму 348810 грн (довіреність № 28/1 від 2 червня 2014 року); видаткова накладна № БА-0606-20 від 6 червня .2014 року на суму 58 308 грн 80 коп. (довіреність № 30 від 6 червня 2014 року); видаткова накладна № БА-1106-13 від 11 червня 2014 року на суму 783967 грн 60 коп. (довіреність № 30 від 11 червня 2014 року); видаткова накладна № БА-1106-14 від 11 червня 2014 року на суму 3976 грн 83 коп. (довіреність № 29 від 1 червня 2014 року); видаткова накладна № БА-1706-05 від 17 червня 2014 року на суму 99388 грн 80 коп. (довіреність № 29 від 17 червня 2014 року); видаткова накладна № БА-2006-20 від 20 червня 2014 року на суму 13708 грн 80 коп. (довіреність № 32 від 17 червня 2014 року); видаткова накладна № БА-0107-07 від 1 липня 2014 року на суму 144497 грн 34 коп. (довіреність № 38 від 25 червня 2014 року).
23 квітня 2014 року між позивачем та відповідачем 2 укладено договір про надання послуг № 230414-17П (надалі - Договір про надання послуг).
Відповідно до пункту 1.1 Договору про надання послуг позивач зобов'язався надати відповідачу 2 послуги у рослинництві, із використанням власної сільськогосподарської техніки- обприскувач - агрокомплекс "Роса", в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
На виконання умов Договору про надання послуг позивачем надано відповідачу 2 послуги з внесення ЗЗР оприскувачами "РОСА" на загальну суму 123131 грн 50 коп., що підтверджується актами виконаних робіт до Договору про надання послуг, а саме: акт виконаних робіт від 20 червня 2014 року на суму 50000 грн; акт виконаних робіт № 2 від 20 травня 2014 року на суму 13800 грн; акт виконаних робіт № 3 від 18 червня 2014 року на суму 59331 грн 50 коп.
Окрім того, 2 вересня 2014 року між позивачем та відповідачем 1 укладено договір поруки (надалі - Договір поруки).
За умовами пункту 1.1 Договору поруки відповідач 1 зобов'язався відповідати за повне та своєчасне виконання відповідачем 2 його боргових зобов'язань перед позивачем за основним договором, в обсязі зобов'язань, визначених підпунктом 2.1.1 цього Договору.
У даному Договорі поруки, сторони визначили такі терміни:
“Основний договір” - Договір від 23 квітня 2014 року про надання послуг у рослинництві із використанням власної сільськогосподарської техніки - оприскувач агрокомплекс “Роса”; Договір про поставку товарів від 17 червня 2013 року та Договір від 27 березня 2014 року - укладені між позивачем та відповідача 2;
“Боргові Зобов'язання” - зобов'язання відповідача 2 перед позивачем по сплаті останньому будь-яких сум чи їх частини, що виникають із основного договору; під борговими зобов'язаннями слід розуміти як повну їх суму, так і будь-яку їх частину.
У липні 2015 року, зважаючи на несплату відповідачем 2 заборгованості за основним договором, позивач звернувся за захистом, на його думку, порушеного права до суду із позовом про стягнення солідарно з відповідачів 3364024 грн 04 коп. боргу (з яких: 47911 грн 21 коп. - за договором про надання послуг №230414-17П від 23 квітня 2014 року ; 458105 грн 63 коп. - за договором поставки №170604 від 17 червня 2013 року; 2858007 грн 20 коп.- за договором поставки № 310309 від 27 березня 2014 року; стягнення з відповідача 2 штрафних санкцій в сумі 1815164 грн., з них: 9809 грн. пені за Договором про надання послуг № 230414-17П від 23 квітня 2014 року; 229052 грн 81 коп. штрафу за Договором поставки №170604 від 17 червня 2013 року; 468753 грн. пені та 805608 грн 80 коп. штрафу - за договором поставки № 310309 від 27 березня 2014 року).
Рішенням господарського суду Вінницької області від 30 листопада 2015 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду 17 лютого 2016 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Поряд з тим, 29 вересня 2015 року між позивач та відповідачем 2 було укладено договір про погодження заборгованості.
Відповідно до пункту 1 Договору сторони підтверджують, що між ними існують господарські правовідносини, які виникли на підставі наступних договорів: Договору про надання послуг № 23014-17П від 23 квітня 2014 року (Договір-1); Договору поставки № 170604 від 17 червня 2013 року (Договір-2); Договору поставки № 310309 від 27 березня 2014 року (Договір-3).
У пункті 2 Договору сторони визначили, що: у відповідача 2 перед відповідачем 1 існують боргові зобов'язання за зазначеними вище договорами на загальну суму 3364024 грн 04 коп (три мільйони триста шістдесят чотири тисячі двадцять чотири гривні 04 копійки).
Відповідно до пункту 3 Договору, сума заборгованості відповідача 2 перед позивачем в розмірі 3364024 грн 04 коп. визначається сторонами наступним чином:
- 47911 грн 21 коп. (сорок сім тисяч дев'ятсот одинадцять гривень 21 копійка) - основний борг за надані послуги за Договором -1;
- 525772 грн 41 коп. (п'ятсот двадцять п'ять тисяч сімсот сімдесят дві гривні 41 копійка) - основний борг з урахуванням коригування курсової складової вартості товару за Договором - 2 (пункт 6.3), визначеної на дату укладання даного Договору;
- 2858007 грн 20 коп. (два мільйони вісімсот п'ятдесят вісім тисяч сім гривень 20 копійок) - основний борг з урахуванням коригування курсової складової вартості товару за Договором - 3 (пункт 6.4), визначеної на дату укладання даного Договору.
Проте, підсумовуючи вказані вище складові заборгованості 47911 грн 21 коп. + 525772 грн 41 коп. + 2858007 грн 20 коп., виходить сума у розмірі 3431690 гон 82 коп., а не 3364024 грн 04 коп., що є очевидною арифметичною помилкою, яку суд врахував.
У пункті 4 Договору сторони дійшли згоди, що: відповідач 2 зобов'язався здійснити погашення частини існуючої заборгованості за Договором - 1, Договором - 2, Договором - 3 в розмірі 2816200 (два мільйони вісімсот шістнадцять тисяч двісті гривень 00 копійок) грн. не пізніше 29 вересня 2015 року включно; погашенням частини існуючої заборгованості, вважається момент зарахування грошових на розрахунковий рахунок Позивача.
Пунктом 4.1 Договору сторони визначили, що за умови сплати відповідачем 2 частини заборгованості, визначеної пунктом 4 цього Договору, у строк до 29 вересня 2015 року позивач надає відповідачу 2 дисконт щодо заборгованості за визначеними вище зобов'язаннями та визначає суму боргу до сплати відповідачем 2 у сумі 2 816 200 (два мільйони вісімсот шістнадцять тисяч двісті гривень, 00 копійок) грн. у наступному порядку:
- 47911 грн 21 коп. (сорок сім тисяч дев'ятсот одинадцять гривень 21 копійка) - основний борг за надані послуги за Договором - 1 за умови оплати з формулюванням призначення платежу у платіжному дорученні “основний борг за надані послуги за Договором поставки №23014-17П від 23 квітня 2014 року”;
- 525772 грн 41 коп. (п'ятсот двадцять п'ять тисяч сімсот сімдесят дві гривні 41 копійка) - основний борг з урахуванням коригування курсової складової вартості товару за Договором - 2, визначеної на дату укладання даного Договору за умови оплати з формулюванням призначення платежу у платіжному дорученні “основний борг за надані послуги за Договором поставки №3 10309 від 27 березня 2014 року”;
- 2242516 грн 38 коп. (два мільйони двісті сорок дві тисячі п'ятсот шістнадцять гривень 38 копійок) - основний борг з урахуванням коригування курсової складової вартості товару за Договором-3, визначеної на дату укладання даного Договору за умови оплати з формулюванням призначення платежу у платіжному дорученні “основний борг за надані товари за Договором поставки № З10309 від 27 березня 2014 року”.
Пунктом 5 Договору сторони визначили, що крім суми основного зобов'язання в розмірі 2 816 200 (два мільйони вісімсот шістнадцять тисяч двісті гривень, 00 копійок) грн. відповідач 2 зобов'язався сплатити позивачу в строк до 29 вересня 2015 року додаткові витрати (судовий збір) у сумі 73800 грн.
Пунктом 6 Договору сторони погодили, що: умови даного Договору діють за умови сплати відповідачем 2 визначених у пунктах 4 і 5 даного Договору сум у строк 29 вересня 2015 року; у разі виконання відповідачем 2 умов даного Договору та сплати визначеної загальної грошової суми у розмірі 2890000 (два мільйони вісімсот дев'яносто тисяч гривень, 00 копійок) грн, умови Договору-1, Договору-2 та Договору-3 щодо оплати відповідачем 2 грошових зобов'язань, в тому числі основного зобов'язання, вважаються виконані, а Договір - 1, Договір - 2 та Договір - 3 вважаються виконаними повністю.
Пунктом 7 Договору сторони погодили, що: за умови належного виконання відповідачем 2 своїх зобов'язань, передбачених пунктами 4 і 5 даного Договору, положення Договору-2 та Договору-3 в частині відповідальності сторони - 2 не діють і не застосовуються, починаючи з дати укладення даного договору.
Пунктом 5 Договору сторони погодили, що: належне виконання відповідачем 2 своїх зобов'язань, передбачених пунктами 4 і 5 даного Договору є належним виконанням відповідачем 2 своїх зобов'язань в цілому за Договором - 1, Договором - 2 та Договором-3, починаючи з дати виконання цього Договору; при цьому позивач підтверджує, що у нього буде відсутнім право на стягнення з відповідача 2 грошових сум за Договором-1, Договором - 2 та Договором - 3.
Пунктом 9 Договору сторони визначили, що: даний договір укладений у двох примірниках на українській мові, по одному примірнику для кожної із сторін. Даний Договір в сканованому вигляді вступає в силу з моменту його підписання та діє до обміну оригіналами та повного виконання його сторонами з урахуванням приписів пунктів 4 і 5 даного Договору.
В забезпечення виконання зобов'язань за Договором про погодження заборгованості 29 вересня 2015 року (основний договір) між товариством з обмеженою відповідальністю «Радоміра» (поручитель) та приватним підприємством «Фірма «Бершадь Агроплюс» (кредитор) укладено Договір поруки. За цим Договором поручитель зобов'язується відповідати за повне та своєчасне виконання боржником - ТОВ «Захід Трейд» боргових зобов'язань перед кредитором в обсязі, що визначений у п.2.1.1 даного Договору.
Відповідно до п.2.1.1 Договору поруки від 29.09.2015р. порукою за цим Договором забезпечуються вимоги кредитора щодо плати боржником суми, визначеної в основному договорі, що складається із вартості отриманих та неоплачених послуг та товарів боржником за: Договором про надання послуг №23014-17П від 23 квітня 2014 року (Договір-1); Договором поставки №170604 від 17 червня 2013 року (Договір-2); Договором поставки № 310309 від 27 березня 2014 року (Договір-3).
Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов Договору про погодження заборгованості відповідач 2 перерахував на рахунок позивача 2890000 грн., а саме: платіжним дорученням № 3565 від 29 вересня 2015 року відповідачем 2 було перераховано на рахунок позивача 2816200 грн із призначенням платежу “Оплата зг. Договору про погодження заборгованості від 29 вересня 2015 року” та платіжним дорученням № 3566 від 29 вересня 2015 року відповідачем 2 було перераховано на рахунок позивача 73800 грн. із призначенням платежу “Оплата зг. Договору про погодження заборгованості від 29 вересня 2015 року”.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, заперечень відповідача 2 та надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходив із наступного.
Виходячи із викладених в позові підстав, якими обґрунтовуються матеріально-правові вимоги до відповідачів, позивач стверджує, що його директор ОСОБА_3, укладаючи спірний договір про погодження заборгованості, діяла із перевищенням своїх повноважень, визначених в установчих документах підприємства, в частині, що стосуються можливості вчиняти правочини, що не перевищують 1000 000 грн. А тому, на думку позивача, дана обставина є підставою для визнання вказаного договору недійсним.
Дослідивши правову природу укладеного між позивачем та відповідачем 2 Договору про погодження заборгованості, судом встановлено, що між сторонами було укладено договір про порядок та строки сплати заборгованості, відповідно до якого відповідач 2 визнав заборгованість перед позивачем за вказаними вище договорами поставки та надання послуг 1, 2 і 3 у сумі 3431690 грн 82 коп. (враховуючи арифметичну помилку в Договорі про погодження заборгованості).
Тобто, уклавши договір про погодження заборгованості сторони дійшли згоди про інший порядок і розмір сплати заборгованості, що обумовлюють припинення зобов'язань за вказаними договорами.
Таким чином, суд прийшов до висновку, що уклавши Договір про погодження заборгованості та визначивши у ньому умови припинення усіх зобов'язань за Договором про надання послуг від 23 квітня 2014 року, Договором поставки № 170604 від 17 червня 2013 року та Договором поставки № 310309 від 27 березня 2014 року, сторони тим самим у такий спосіб змінили порядок і строк проведення розрахунків за вказаними договорами. Даний факт підтверджений у рішенні суду від 30.11.2015 року у справі №902/1007/15, відтак є преюдиціальним.
Отже, Договір про погодження заборгованості від 29.09.2015 року не був самостійним правочином, який би як юридичний факт породив між позивачем та відповідачем 2 нові зобов'язання, він лише вніс зміни уже до існуючих договірних зобов'язань, Договору -1, Договору - 2 та Договору -3.
З огляду на умови Договорів 1, 2, 3 та умови Договору про погодження заборгованості, відповідачу 2 за умови належного виконання ним вимог вказаного договору про погодження заборгованості надавалася сума дисконту (прощався борг) у розмірі 615490,82 грн (враховуючи арифметичну помилку), що свідчить ні про що інше, як коригування ціни Договору - 3.
Таким чином, Договір про погодження заборгованості по своїй суті фактично зменшив лише ціну Договору - 3 на суму 615490,82 грн (враховуючи арифметичну помилку).
Відтак, укладаючи даний Договір директор ОСОБА_3, діяла у межах своїх повноважень та не перевищила 1 000 000 грн в контексті п. 10.4.3. статуту позивача.
Що стосується твердження позивача, що через укладення спірного договору останній позбувся можливості стягнути штрафні санкції та нарахування, передбачені ст.625 ЦК України, в загальному розмірі 1815161,37 грн у справі №902/1007/15, суд не погоджується із ними, враховуючи наступне.
По-перше, дана сума жодним чином не фігурує у Договорі про погодження заборгованості, відтак і правових підстав вважати, що директор, укладаючи правочин, окрім погодження дисконту, погодився на відсутність права позивача щодо стягнення штрафних санкцій та нарахувань відповідно до ст.625 ЦК України в сумі 1815161,37 грн, чим перевищив свої повноваження, на думку суду, не має.
По-друге, у відповідності до п. 10.4.3 статуту приватного підприємства «Фірма «Бершадь «Агроплюс» директор має право вчиняти правочини, що не перевищують 1000000 гривень, та чинити юридичні дії від імені підприємства, давати доручення.
Разом із тим відповідно до п.10.2.17 Статуту до компетенції зборів учасників Підприємства належить затвердження всіх інших договорів (угод), укладених на суму, що перевищує 1000000 (один) мільйон гривень.
Системний аналіз положень п.10.4.3 Статуту та ст.632 Цивільного кодексу України свідчить, що директор має право вчиняти правочини, ціна яких не перевищує 1000000 грн.
Проте, враховуючи правову природу штрафних санкцій та нарахувань згідно із ст.625 ЦК України, чим і є кошти в сумі 1815161,37 грн, останні в силу вимог ст.632 ЦК України до ціни договору не належать.
Таким чином, встановлені у Статуті обмеження повноважень директора на суму 1815161,37 грн не поширюватися не можуть, оскільки вони не відносяться до ціни договору.
Більше того, на думку суду, Договір про погодження заборгованості не підлягає визнанню недійсним, з огляду на таке.
Відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, зокрема: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.
В силу ч. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Правовідносини, які виникають між юридичної особою та її органом, є представництвом, яке ч. 1 ст. 237 Цивільного кодексу України визначено як обов'язок або право однієї сторони вчиняти правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Діяльність представника має здійснюватись у межах повноважень. Частиною 1 ст. 241 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Перевищення повноважень - це довільне збільшення представником обсягу права на здійснення правочинів, який встановлено вказівками особи, яку представляють, або нормами права. При перевищенні повноважень представник зі своєї ініціативи розширює межі наданого йому повноваження, не погодивши такий відступ з особою, яку представляють.
Поряд з цим у пункті 3.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними” №11 від 29.05.2013р. зазначено, у господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами.
Вирішуючи спори, пов'язані з представництвом юридичної особи у вчиненні правочинів, господарські суди повинні враховувати таке.
Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта.
Особа, призначена уповноваженим органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час вчинення правочинів діє у межах своєї компетенції без довіреності.
Що ж до кола повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно вчинення правочинів від імені цієї особи, то воно визначається її установчими документами, положенням про відокремлений підрозділ, яке затверджене юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу.
Припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Наприклад, третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут.
У зв'язку з наведеним господарському суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо:
- такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 ЦК України);
- про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.
Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.
Розглядом справи встановлено, що позивач посилається на перевищення директором підприємства повноважень, що надані їй статутом. Проте судом не можуть бути взяті до уваги такі твердження, оскільки навіть і за наявності перевищення повноважень, на переконання суду, мало місце наступне схвалення правочину.
Так, виходячи з положень ст. 241 Цивільного кодексу України, можливі два варіанта поведінки особи, яку представляють, при представництві з перевищенням повноважень:
- схвалення правочину;
- відмова від його схвалення.
Схвалення правочину можливе у різних формах. По-перше, якщо особа, яку представляють, прямо заявила про це. Для уникнення можливих проблем з метою захисту інтересів представника і третьої особи - сторони правочину бажано оформляти заяву письмово. По-друге, шляхом конклюдентних дій, які свідчать про прийняття до виконання правочину. Схвалення правочину особою, яку представляють, свідчить про чинність правочину з моменту його укладення і, відповідно, про поширення на неї усіх прав та обов'язків як сторони за правочином з цього моменту.
Пунктом 3.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними” №11 від 29.05.2013 р. визначено, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.
Таким чином, належне виконання відповідачем 2 Договору про погодження заборгованості шляхом перерахування на рахунок позивача 2890000 грн, а саме: платіжним дорученням №3565 від 29 вересня 2015 року відповідачем 2 було перераховано на рахунок позивача 2816200 грн із призначенням платежу “Оплата зг. Договору про погодження заборгованості від 29 вересня 2015 року” та платіжним дорученням № 3566 від 29 вересня 2015 року відповідачем 2 було перераховано на рахунок позивача 73800 грн із призначенням платежу “Оплата зг. Договору про погодження заборгованості від 29 вересня 2015 року”, а у свою чергу прийняття такого виконання позивачем свідчить про схвалення юридичною особою дій свого представника (особи, що підписала Договір від імені директора), а відтак договір не може бути визнаний недійним з цієї підстави.
Надані позивачем протокол зборів від 20 січня 2016 року та лист від 02.03.2016 року вих. номер 020316-2 про зарахування позивачем коштів, які були перераховані відповідачем 2 відповідно до умов Договору про погодження заборгованості, в оплату простроченої заборгованості за договором поставки від 27.03.2014 року №310309, оцінюються судом критично та не приймаються до уваги як відмова від прийняття виконання, оскільки з моменту зарахування коштів, з 29.09.2015р., позивачем жодних дій, які б свідчили про не прийняття коштів на виконання спірного договору, вчинено не було. Тобто позивач, лише через 5 місяців повідомив відповідача, що він ніби не прийняв виконання умов Договору про погодження заборгованості.
Більше того, приймаючи участь в судових засіданнях у справі 902/1007/15 як в суді першої, так і апеляційної інстанції, юридична особа не могла не знати про обставини виконання спірного договору. Відтак така пасивна поведінка протягом 5-ти місяців беззаперечно підтверджує прийняття виконання за спірним договором.
Разом із тим суд звертає увагу, що відповідач 2, після виконання умов спірного договору та перерахування коштів, 12 жовтня 2015 року звернувся до позивача з листом №12, в якому просив у разі не згоди позивача з перерахуванням коштів на виконання умов Договору про погодження заборгованості, повернути гроші. Як свідчить поштове повідомлення, позивач отримав вказаний лист 23.10.2015 року, проте жодної його реакції матеріали справи не містять, що також, на думку суду, беззаперечно стверджує факт прийняття виконання, відтак наступного схвалення правочину.
За вказаних позивачем обставин, суд не знаходить правових підстав для визнання Договору про погодження заборгованості від 29 вересня 2015 року недійсним.
Щодо договору поруки від 29.09.2015 року, то він також не підлягає визнанню недійсним, оскільки в судовому засіданні не знайшов підтвердження факт правомірності підстав визнання недійсним договору за основним зобов'язанням, тому з цих підстав і не може бути визнане похідне (акцесорне) від нього зобов'язання.
На підставі усього вищевикладеного, позовні вимоги з наведених позивачем мотивів та підстав не підлягають задоволенню, що є підставою для відмови у позові.
В силу ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.
За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку відмовити в задоволенні позовних вимог з віднесенням судових витрат на позивача згідно ст. 49 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 86, 87, 115 ГПК України, суд -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Копію рішення надіслати відповідачу 2 рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.
Повне рішення складено 25 березня 2016 р.
Суддя Тварковський А.А.
віддрук. прим.:
1 - до справи
2 - відповідачу 1 (вул. 40-річчя Перемоги, буд. 27-А, м. Вінниця, 21036)